Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можли­востей для суб’єктів господарської діяльності, а також їхню кон­куренцію, під якою розуміється змагальність суб’єктів господа­рювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на рин­ку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-гро­шових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ве­дення народного господарства на основі застосування переваж­но адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народно­господарський комплекс. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробниц­тва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну са­мостійність України» зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, органі­зації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного Закону включила в перелік законодавчих актів, які забезпечува­ли б дію Закону України «Про економічну самостійність Украї­ни», антимонопольне законодавство.

За час, що минув, зроблено вагомі кроки на шляху форму­вання антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», який визначав правові основи обмеження і попе­редження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодав­ства. З набуттям чинності Закону України від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції» Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон України «Про Антимонопольний комітет України», яким визначено правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб’єктів. і споживачів від не­добросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимоно­польного законодавства визначається нормами розділів VII та XI Закону України «Про захист економічної конкуренції» та приве­деними у відповідність до них Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету Ук­раїни від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 12 лютого 2002 р,).

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економіч­ної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, установлених Кон­ституцією України і складається із законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих за­конів, можна вважати сформованим.

Також необхідно зазначити, що одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про за­хист економічної конкуренції», яким регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контро­лю із суб’єктами господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною кон­куренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розуміється змагання між суб’єктами господарюван­ня з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кілько­ма продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні уз­годжені дії суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарю­вання, метою чи наслідком створення якого є координація кон­курентної поведінки між суб’єктами господарювання, що ство­рили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, що призвели чи можуть призвести до недопущен­ня, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

- встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

- розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи прид­бання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за інши­ми ознаками;

- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен­дерів;

- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

- застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

- укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

- суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із Законом.

Водночас зазначені узгоджені дії можуть бути дозволені відпо­відними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені орга­нами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонопольного ко­мітету.

Особа, котра вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але ра­ніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої

ст. 52 Закону.

Разом з тим, така особа не може бути звільнена від відпові­дальності, якщо вона:

- не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

- була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконку-рентними узгодженими діями;

- не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безпереш­кодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економіч­ної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості мож­ливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 від­сотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане ста­новище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає знач­ної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господа­рювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає кон­куренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше п’яти суб’єктів господарюван­ня, яким на одному ринку належать найбільші частки на рин­ку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої ст. 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб’єкта господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон України «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживання монополь­ним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного За­кону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження кон­куренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

- встановлення таких цін чи інших умов придбання або ре­алізації товару, які неможливо було б встановити за умов існу­вання значної конкуренції на ринку;

- застосування різних цін чи різних інших умов до рівно­значних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи по­купцями без об’єктивно виправданих на те причин;

- обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом гос­подарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підпри­ємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господа­рювання, покупцям, продавцям;

- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи прид­бання;

- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

- створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господа­рювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із Законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства.

До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 За­кону України «Про захист економічної конкуренції» визнає прий­няття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової осо­би), які призвели або можуть призвести до недопущення, усу­нення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбан­ня чи реалізацію певних видів товарів;

- пряме або опосередковане примушення суб’єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

- пряме або опосередковане примушення суб’єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл то­варів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з од­ного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за вико­нання певних умов;

- надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обме­ження чи спотворення конкуренції;

- дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- дія, якою встановлюються не передбачені законами Украї­ни заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формуван­ня програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місце­вого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відпо­відальність згідно із Законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування заборо­няється делегування окремих владних повноважень об'єднан­ням, підприємствам та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Статтею 17 Закону України «Про захист економічної конку­ренції» забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарсь­кого управління та контролю (колегіального органу чи посадо­вої особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю до пору­шень законодавства про захист економічної конкуренції, ство­ренні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист еконо­мічної конкуренції становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань, яка полягає в тому, що суб’єктам господарювання, об'єднанням забороняється схи­ляти інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб’єктів господарювання:

- до антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

- до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

- до участі у концентрації суб’єктів господарювання, визна­ченої ст. 22 Закону (ст. 18 Закону України «Про захист еконо­мічної конкуренції»).

Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не засто­совуються до інших суб’єктів господарювання, або застосовува­ти без об’єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб’єктів господарювання. Статтею 19 Закону встановлено й інші заборони неправомірного використання суб’єктами господарю­вання ринкового становища.

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший рин­ковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у гос­подарській діяльності малим або середнім підприємцям (диск­римінація конкурентів суб’єктами господарювання), зокрема вчинення дій, заборонених згідно з частинами першою та тре­тьою ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону України «Про захист економічної конку­ренції» не допускається обмежувальна діяльність об’єднань (об’єднань юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об’єднань підприємств, а також громадських організацій) шляхом відмови суб’єктові господарювання у прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвитку конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція – будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про за­хист від недобросовісної конкуренції»).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

- неправомірне використання товару іншого виробника;

- копіювання зовнішнього вигляду виробу;

- порівняльна реклама;

- дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);

- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

- схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця);

- схилення постачальника до дискримінації покупця (замов­ника);

- схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

- підкуп працівника постачальника;

- підкуп працівника покупця (замовника);

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці;

- схилення до розголошення комерційної таємниці;

- неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-9 Закону).

Поиск по сайту: