Види господарських товариств. Класифікація господарських товариств на види здійснюється у відповідності з чинним законодавством

Класифікація господарських товариств на види здійснюється у відповідності з чинним законодавством.

Так, згідно з ч. 1 ст. 80 ГК та ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства» розрізняють наступні види господарських товариств:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Акціонерне товариство – це господарське товариство, що має статутний фонд поділений на визначену кількість акцій однако­вої номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК).

З цього визначення випливають особливості акціонерного то­вариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу:

- статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та прода­жу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам ви­ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення товариства;

- акціонерне товариство має публічний статус емі­тента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юри­дичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов’язується своєчасно виконувати обов’язки, що випливають з умов їх викупу. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні това­риства І формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допуска­ються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу», іншими нормативними актами про фондовий ринок;

- фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників імен­них цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов’язки акціонерів визначені ст. 88 ГК, статтями 10, 11 Закону «Про господарські товариства», статтями 4, 5, 8, 9 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»;

- особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери несуть ризик збитків за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю;

- акціонерне товариство має засновницькі права щодо створення господарських об’єднань або участі в існу­ючих об’єднаннях;

- акціонерне товариство має право створю­вати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій ч. 1 ст. 81 ГК розрізняє відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ) акціонерні товариства.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсю­джуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства (ч. 2 ст. 81 ГК).

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства (ч. 3 ст. 81 ГК).

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статут­ний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається ус­тановчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Отже, обмеження відповідальності у даному виді товариства характеризується обмеженням майнової відповідальності учасників товариства, які несуть ризик збитків у межах своїх вкладів до статутного фонду у разі фінансового краху товари­ства його учасники лише понесуть збитки у розмірі їх вкладів до статутного фонду товариства. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передба­чено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповіда­ють за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, ви­ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення товариства.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відпові­дальністю його учасники зобов’язані сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів, що підтверджується документами, ви­даними банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першо­го року діяльності товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку чи її частину у статутному фонді одному або кільком учасникам цього това­риства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відпові­дальністю своєї частки чи її частини третім особам допускаєть­ся, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно Їхнім часткам у статутному фонді товариства, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скорис­таються своїм переважним правом протягом місяця з дня по­відомлення про намір учасника продати свою частку чи її частину або протягом іншого строку встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка учасни­ка чи її частина може бути відчужена третій особі.

У разі передачі частки чи її частини третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належа­ли учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства може бути придбана самим то­вариством, яке протягом одного року зобов’язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам у порядку, встановлено­му статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК.

Будь-який з учасників товариства з обмеженою відпові­дальністю має право вийти з товариства із сплатою йому вар­тості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. За домовленістю між учасником та товари­ством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК).

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обме­женою відповідальністю, має товариство з додатковою відпо­відальністю.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визна­чених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додатко­ву солідарну відповідальність у визначеному установчими до­кументами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК).

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосову­ються положення господарського та цивільного кодексів України про товариства з обмеженою відпові­дальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК визнається таке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відпові­дальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновниць­кого договору (статуту цей вид товариства не має). Заснов­ницький договір повного товариства, крім відомостей, загаль­них для всіх видів товариств, має визначати розмір частки кож­ного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Такі вимоги випливають з особливого характеру товари­ства, зокрема, з ведення його справ, яке здійснюється в по­рядку, встановленому ст. 122 ЦК,а саме: кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ве­дуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учас­ників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учас­никам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти пра­вочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обме­жують повноваження учасників повного товариства щодо пра­ва діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведе­но, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв’язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

Статтею 125 ЦКвстановлено, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв’язку з:

- виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

- виключенням зі складу учасників;

- вибуттям зі складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учас­ників зі складу повного товариства визначаються відповідно статтями 126, 128 та 129 ЦК,іншим законом та засновниць­ким договором.

Як уже зазначалося, учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 124 ЦК.Важли­вим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один з учас­ників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені това­риства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм май­ном на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних учасників, вони несуть солідарну відпові­дальність щодо боргів товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦКкомандитне товариство створюєть­ся і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками.

Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у коман­дитному товаристві залишився один повний учасник, заснов­ницький договір переоформляється на одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені законом для командитного товариства (ч. 3 ст. 134 ЦК).

Правовий статус командитного товариства визначається нормами статей 133-139 ЦК,статей 67-74 Закону «Про гос­подарські товариства» – ці статті закону стосуються правового статусу повних товариств з урахуванням особливостей, пе­редбачених у спеціальних статтях 78-83 Закону «Про господарські товариства», безпосередньо присвячених коман­дитним товариствам.

Оскільки правовий статус повних учасників було розгляну­то раніше, тут доцільно зупинитися на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шля­хом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Згідно зі ст. 137 ЦКвкладник командитного товариства має право:

- одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, вста­новленому засновницьким договором (меморандумом);

- діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

- переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (й частину) в складеному капіталі товариства відповід­но до положень ст. 147 ЦК Якщо бажання викупити частку (й частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка роз­поділяється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

- вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

- ознайомлюватися з річними звітами та балансами това­риства;

- після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

- передати свою частку (й частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це това­риство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі при­пиняє його участь у командитному товаристві.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передба­ченими засновницьким договором, проте сукупний розмір Їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товари­ства, зазначеного в засновницькому договорі. На момент реє­страції командитного товариства кожний з вкладників пови­нен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності коман­дитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визна­чає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в уп­равлінні товариством вони не беруть.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки повними учасниками. Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами здійснюється ним само­стійно.

Вкладники не мають права перешкоджати діям повних учас­ників з управління справами товариства.

Незважаючи на те, що за загальним правилом відпові­дальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законом, він також несе повну відповідальність. Приміром, якщо вкладник вчиняє пра­вочин від імені та в інтересах товариства без відповідних пов­новажень, і схвалення його дій командитним товариством не буде отримано, він відповідає перед третіми особами за вчине­ним ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 138 ЦК).

Крім загальних підстав припинення діяльності господарсь­ких товариств, командитне товариство припиняється також у разі вибуття усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне товариство.

Поиск по сайту: