А) традиційний порядок укладання господарських договорів

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення певного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцяти-денний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, пер

б) конкурентні способи укладання господарських договорів. В умовах сучасних ринкових відносин використання торгів як способу укладення договорів за участю суб'єктів господарювання зумовлене існуванням конкуренції та необхідністю вибору найбільш вигідних умов для вступу в господарські відносини, потребою економії коштів. Разом з тим на сьогодні існує декілька видів торгів, що відрізняються за характеристиками, умовами, наслідками тощ

У різних нормативно-правових актах та літературі використовуються терміни "конкурс", "тендер", "торги" як синоніми, зустрічаються конструкції торги (тендер), торги (конкурс), конкурс (тендер), тобто за відсутності легального визначення торгів та їх видів однойменні правові дефініції вживаються в різному значенні.

Залежно від кола осіб, які беруть участь, можна виділити: відкриті (до участі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам ); закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти або законодавчо обумовлені суб'єкти господарювання можуть брати участь у торгах); з попередньою атестацією виконавця (подавати конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію). Тендери (торги) можуть бути: 1) відкритими, в яких беруть участь претенденти всіх форм власності; 2) закритими, в яких беруть участь претенденти тільки за офіційним запрошенням замовника і які проводяться у разі виконання робіт особливої складності, що можуть бути виконані обмеженим колом користувачів надр, а також у разі проведення робіт на об'єктах закритого типу. Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 30 червня 1999 р. продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації. А згідно з ч. 2 ст. 20 цього ж Закону майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах, у яких беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Залежно від правового статусу організаторів торгів у сфері господарювання (покупець або продавець, замовник або виконавець) існують такі види торгів: торги на реалізацію майна, робіт, послуг - договір укладається з тим із учасників торгів (претендентів), який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються.

Залежно від мети проведення торгів (конкурсів) (виявлення найкращої цінової пропозиції або найкращих умов) можна виділити: комерційні - при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання; некомерційні - переможцем конкурсу визначається претендент, який запропонував найкращі умови виконання.

Залежно від волевиявлення власника виділяють: примусові - організовані для реалізації майна несправного боржника (відповідно до п. 6 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах); добровільні - організовані самим продавцем чи здійснюються ним через організацію, спеціально на те уповноважену.

Крім того, має значення і поділ торгів за територіальною ознакою суб'єктів господарювання, що беруть участь у таких торгах, а саме на: міжнародні, всеукраїнські (внутрішньодержавні), регіональні.

в) укладання господарського договору шляхом переговорів. Розрізняють конкурентні (торги: аукціони, тендери; конкурси) і неконкурентні способи укладення договорів. Неконкурентне укладення господарських договорів відбувається шляхом: проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що завершуються підписанням договору як єдиного документа; направлення однією стороною іншій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо умов. Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох екземплярах.

19. Поняття і підстави порушення справи про банкрутство.

Однією з юридичних підстав ліквідації суб’єкта господарювання є банкрутство, яке як явище має економіко – правовий характер. Підстави і порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом встановлені ГК (ст. ст 209 – 215). Законом України від 30.06.1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі – Закон).

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Власне банкрутство, відповідно до ст. 1 Закону – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, наслідком якої є ліквідація (припинення) діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

З економічної точки зору банкрутство – це неспроможність продовження суб’єктом господарської діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт має стільки боргів перед кредиторами, зобов'язань перед бюджетом і невиплаченої зарплати що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта, активів у ліквідній формі не и вистачить для їх задоволення..

Сторонами у справах про банкрутство є кредитори і боржник (після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом боржник набуває статусу банкрута.

Кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Боржник у справі про банкрутство – це суб’єкт підприємницької діяльності неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду; власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника; - представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-боржників та ін

Підставою для застосування господарським судом банкрутства до суб’єкта підприємництва кредитора з його ініціативи є необхідність таких умов:

- боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредитором упродовж трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

- грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути безспірними (визнані боржником, підтверджені неоплаченими розрахунковими документами, наявними виконавчим листом чи іншими документами, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів);

- досягнення сукупної заборгованості боржником за безспірними вимогами кредиторів не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку до дня подання заяви до господарського суду.

За заявою боржника справи про банкрутство порушується відповідно до ч. 5 ст. 7, ст.51 або 53 Закону, за наявності таких підстав: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника уповноважений, згідно з установчими документами або законодавством, приймати рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду зі заявою про порушення справи про банкрутство; при ліквідації боржника (не у зв'язку з процедурою банкрутства) встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених п. 5 ст. 7 Закону.

За наявності таких умов боржник зобов'язаний в місячний строк звернутися до господарського суду зі заявою про порушення справи про банкрутство.

Поиск по сайту: