Правове регулювання розрахункових відносин

За загальним правилом для здійснення розрахунків суб’єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках (ч. 1 ст. 341 ГК).

Як встановлено ч. 2 ст. 1087 ЦК, розрахунки між юридич­ними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими осо­бами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готівко­вого обігу досить обмежена і визначається спеціальними нор­мами.

Переважна ж більшість розрахунків між суб’єктами госпо­дарювання проводиться у безготівковій формі на підставі роз­рахункових документів на паперових носіях чи в електронно­му вигляді.

Безготівкові розрахунки між суб’єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постано­вою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (далі – Інструкція) та інших нормативних актів.

Згідно з ч. З ст. 341 ГК безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних кар­ток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

- меморіального ордера;

- платіжного доручення;

- платіжної вимоги-доручення;

- платіжної вимоги;

- розрахункового чека;

- акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема, Законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про обіг векселів в Україні» та іншими, а також окремими нормативно-правовими актами Національно­го банку.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою фор­мою для:

- часткової оплати розрахункових документів;

- документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) унесених у касу банку коштів;

- перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Креди­тові суми до зясування»;

- перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

- виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

- перерахування банком коштів при закритті акредитива.
Дата складання меморіального ордера має відповідати даті

списання коштів з рахунка платника.

Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійсню­ється з урахуванням вищенаведених вимог.

Платіжне доручення приймається банком платника до ви­конання протягом десяти календарних днів з дати його випис­ки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від плат­ника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не пе­ревищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його ра­хунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за то­варними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

- у порядку попередньої оплати – якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

- для сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до
бюджетів та/або державних цільових фондів;

- в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть за­стосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержу­вачем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладени­ми в Додатку 8 до Інструкції, і передається безпосередньо плат­нику не менше ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції (від руки чи з застосуванням технічних засобів – незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може пере­вищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазна­чена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника про­тягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з’ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в орга­нах державного казначейства, визначається і регулюється нор­мативно-правовими актами Державного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусо­ве списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони переда­ються для виконання відповідному органу державного казна­чейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншому випадку поверта­ються без виконання в порядку, передбаченому Інструкцією.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків плат­ників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установ­лених законами України, рішень податкових органів та визна­них претензій.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановле­ною формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів роз­рахункових документів не менше ніж у трьох примірниках.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприєм­ства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість приму­сового списання (стягнення) коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розра­хунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення роз­рахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та на­дані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготів­кових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержу­вача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комер­ційного банку Банкнотно-монетним двором Національного бан­ку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових вимог, передбачених цією Інструкцією, за зразком, затвердженим Національним банком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахун­ки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Строк дії чекової книжки – один рік з дати її видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не вра­ховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного стро­ку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником ак­редитива (далі – договір) і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам На­ціонального банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та зви­чаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони ма­ють справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

Покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окре­мому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;

Непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за­значається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульова­ний банком-емітентом у будь-який час без попереднього по­відомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітен­том від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а ос­танній – бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбува­ються тільки після отримання від виконуючого банку відпо­відного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акреди­тивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акре­дитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або ану­лювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до отри­мання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов’язаний надати відшко­дування виконуючому банку, який уповноважений на здійснен­ня платежу.

Безвідкличний акредитив – це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив – це тверде зобов’язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива – відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого – забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може пере­вірити документально.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконан­ня акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв’яз­ку, що передбачені договорами між банками, заяви або по­відомлення.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітен­та (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні доку­менти, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким забро­ньовано у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами».

Списання коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» виконуючий банк здійснює на підставі першо­го примірника реєстру документів за акредитивом, що наданий разом з іншими документами, що відповідають умовам акредитива.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошо­ве зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення роз­рахункових відносин між суб’єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в господарському обороті Украї­ни» введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р.

Чинне законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфі­кований закон про переказні векселі та прості векселі (далі – Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовле­них Додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про пере­казні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих век­селів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської кон­венції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про при­єднання України до Женевської конвенції 1930 року про вре­гулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Же­невської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Закону «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодав­ства України.

Законодавством України передбачено, зокрема, використан­ня векселів:

- в рахунок фінансування витрат державного бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства»;

- під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного
інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інве­стиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 937 «Про затверд­ження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвес­тора до статутного фонду підприємства з іноземними інвести­ціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інве­стиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна»;

- для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль­ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортно­го) мита, податків та зборів українським замовником при ви­везенні давальницької сировини за межі митної території Ук­раїни відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р.
«Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоеконо­мічних відносинах»;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Зобов’язуватися та набувати права за переказними і про­стими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядуван­ня, а також установи та організації, які фінансуються за раху­нок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов’язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в по­рядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформ­лення грошового боргу за фактично поставлені товари, вико­нані роботи, надані послуги.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроб­лення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце плате­жу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобовязаних за векселем осіб заповнюється тією мо­вою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

- від імені юридичних осіб – власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

- від імені фізичних осіб – власноручно зазначеною фізич­ною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Забороняється використовувати векселі як внесок до ста­тутного фонду господарського товариства.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис но­таріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим до­кументом.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).

Простий вексель це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов’язання в зазна­чений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) – складений за суворо визна­ченою формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в цьому разі векселедавець сам платежу не здійснює, а перека­зує цей свій обов’язок на свого боржника (платника по вексе­лю). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення «Про переказ­ний і простий вексель» передаточний напис (індосамент) век­селя здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (аллонж до векселя).

Для здійснення платежу вексель пред’являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобо­в'язаний подати вексель для опротестування від імені довіри­теля – банку векселедержателя.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юс­тиції 3 березня 2004 р., векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати пла­тежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Опротестований вексель видається векселедержателю або упов­новаженій особі.

Поиск по сайту: