Трансакційні витрати

Важливим для вивчення інституціональної структури виробництва було освоєння економічною наукою таких понять, як трансакційні витрати, права власності, контрактні відносини. У сучасній економічній

літературі немає загальноприйнятої класифікації трансакційних витрат. Кожен дослідник звертає увагу на найцікавіші для нього елементи. Найбільш значущі з них становлять один із варіантів класифікації таких витрат. До них насамперед належать:

1) витрати пошуку інформації — витрати часу і ресурсів на отримання та оброблення інформації про ціни, товари і послуги, якими цікавляться, про постачальників і споживачів (Дж. Стіглер);

2) витрати моніторингу за поведінкою агента і витрати його самообмеження (М. Дженсен, У. Меклінг);

3) витрати визначення кількості й якості використаних під час обміну товарів і послуг — витрати на проміри, вимірювальну техніку, від помилок і допущених неточностей (Й. Барцель);

4) витрати впливу та на специфікації (точне визначення) і захист прав власності — витрати на утримання суддів, арбітражу, органів державного управління, а також витрати часу і ресурсів, потрібні для відновлення порушених прав (П. Мілгром і Дж. Робертс);

5) витрати опортуністичної поведінки (угодовства), що є складовою трансакційних витрат, яка найважче визначається (О. Вільямсон);

6) витрати колективного прийняття рішень — на організацію та лобіювання необхідних колективних рішень (Г. Хансман);

7) витрати до (ex ante) та після (ex post) укладення угоди — на пошук партнера, узгодження інтересів, оформлення угоди, контроль за її виконанням (0. Вільямсон, Р. Капелюшников).

Для оцінки трансакційних витрат на макроекономічному рівні американські вчені Дж. Уолліс та Д. Норт ввели поняття трансакційного сектору. До державного трансакційного сектору вони віднесли оптову і роздрібну торгівлю, страхування, банківський сектор, операції з нерухомістю, витрати на апарат управління в інших галузях, витрати держави на суддівську і правоохоронну діяльність.

Величина і роль трансакційних витрат у сучасному суспільстві досить вагомі. Трансакційний сектор економіки становить від 50 до 70 % (табл. 13.1), причому його обсяг постійно зростає. За підрахунками Дж. Уолліса і Д. Норта, частка трансакційних витрат у валовому національному продукті США збільшилася у приватному секторі з 23 % у 1870 р. до 42 % у 1970 p., у державному — з 3,6 % у 1870 р. до 13,9 % у 1970 p., що в сумі означає зростання з 26,6 до 54,9 %. Водночас частка трансакційних витрат у сукупних витратах фірми становить від 1,5 до 15 %, проте в перехідних економіках вони можуть бути суттєво більшими.

Таблиця 13.1. Основні величини трансакційних витрат, %

Відомий український учений С. Архієреєв увів у сучасну економічну літературу поняття "трансакційна архітектоніка", яке охоплює архітектоніку трансакцій, трансакційних витрат і трансакційного сектору. Трансакційну архітектоніку вчений розглядає у різних площинах: як новий науковий напрям аналізу, в тому числі інституціональних перетворень трансакційного сектору; як співвідношення економічної теорії, інституціональної архітектоніки та трансакційної архітектоніки; як структуру трансакційних витрат та трансакційного сектору; як трансакційну політику та ін.

На думку С. Архієреєва, трансакційна архітектоніка досліджує насамперед загальне та особливе у здійсненні трансакцій в тій чи іншій країні. Наприклад, причини гіпертрофованої порівняно з операціями у торговій мережі ролі торгівлі на ринках у постсоціалістичній Східній Європі або причини абсолютного панування лізингу кольорових телевізорів у Великій Британії в 70-ті роки порівняно з переважанням їх продажу в інших країнах. Таким чином, важливою складовою інституціональної архітектоніки є компаративний аналіз, а звідси — необхідність розвитку порівняльної трансакційної компаративістики, завдання якої полягає у дослідженні інституціональних особливостей трансакцій у різних країнах та їх зіставленні2.

Український вчений вважає, що межі трансакційної архітектоніки як особливої галузі економічних знань збігаються з межами, в яких здійснюються трансакції, тобто відбувається обмін правами власності. Ці межі є суттєво вужчими, ніж за ототожнення трансакційних витрат з витратами експлуатації економічної системи.

До трансакційного сектору С. Архієреєв відніс державний і приватний трансакційний сектори. Трансакційний сектор охоплює усі трансакційні галузі економіки (види діяльності), тобто ті, що спеціалізуються на здійсненні трансакцій, та внутрішньофірмовий трансакційний сектор.

До трансакційних галузей економіки належать, з одного боку, фінансування, кредитування, страхування, включаючи пенсійне забезпечення, тобто галузі, в яких здійснюються фінансові трансакції; з другого — галузі, пов'язані з товарними трансакціями: матеріально-технічне забезпечення та збут, заготовки, гуртова і роздрібна торгівля.

С. Архієреїв здійснив розрахунки показників трансакційного сектору і його структурних елементів (в основних цінах) в економіці України (2001—2002 рр.). У табл. 13.2 наведені показники, що характеризують значну роль сектору товарних і фінансових трансакцій та його складових в українській економіці.

Таблиця 13.2. Роль сектору товарних і фінансових трансакцій та його складових в економіці України

Як бачимо, у випуску продукції (2002 р.) на сектор товарних трансакцій припадало 8.5 %, н на фінансові корпорації — 2,0 %; у доданій вартості показники становили відповідно 12,2 та 3,1 %. Меншою ця частка була у фонді оплати праці найманих працівників (відповідно 10,3 і 2,4 %) та у споживанні основного капіталу.

Відмінність між витратами трансакційного сектору загалом і трансакційними витратами фірми зокрема дає змогу оцінити економію за рахунок виникнення фірми як інституту в суспільстві. Ця величина становить майже 50 %. Створення фірми дає економію на загальних витратах шляхом трансформації транс-акційних витрат незалежних агентів на відкритому ринкові у внутрішньофірмові.

Значна частка трансакційних витрат у різних країнах зумовлена збільшенням кількості потенційних суб'єктів господарських зв'язків, а отже, і здійснюваних ними трансакцій. У країнах з перехідною економікою високий рівень трансакційних витрат пояснюється і тим, що донині не. На думку багатьох економістів, проблеми української економіки

Поиск по сайту: