Відносини Індії з Індонезією на сучасному етапі

(Курсова робота)

Науковий керівник

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

Індія та Індонезія мають багато спільного. Це насамперед релігійний, мовний чи расовий плюралізм, величезне населення, велика територія, загрози сепаратизму, етнічних конфліктів і тероризму, і перш за все проблеми розвитку. Обидві країни були членам азіатської солідарності і руху неприєднання. Хоча після багатьох років тиранічного режиму в Індонезії, в Індії знання та інформація про Індонезію є мінімальним. Перетворення Індонезії з тоталітарної держави до життєздатної демократії і гнучкої економіки в короткий проміжок в 10 років неможливо не відмітити.

В регіональному вимірі Індонезія залишається ключовим гравцем в АСЕАН, хоча він завжди тримався в тіні. Можливо, що саме з цієї причини АСЕАН вижив і продовжує стабільно розвиватися всі ці роки. Індійське партнерство з країнами-членами АСЕАН поки-що невелике, але продовжує стрімко зростати. Оскільки Індія зацікавлена в регіоні, їй необхідно тісно співпрацювати з державами-однодумцями АСЕАН, такими як Сінгапур, Індонезія і В’єтнам в просуванні довгострокових інтересів, будь то безпека, економіка чи культура. У зв’язку з цим Індонезія стала ключовим гравцем.

Але дві країни стали важливими не тільки для регіону, але й для всього світу: з одного боку, Індонезія є цікавою для всіх великих держав регіону через своє стратегічне положення та велику кількість ресурсів, а з іншого боку, Індія розглядається як доброякісна влада та економічної потуга, яка не має наміру стати гегемоном. Індії сьогодні необхідно намітити чітку політику в регіоні, так як тільки сильні і стабільні відносини з найближчими сусідами приведуть до надійного зв’язку з іншими регіонами. Стратегічні цілі можуть бути досягнуті за допомогою м’якої сили і не обов’язково з допомогою жорсткої влади. М’який бік дипломатії, за умови його реалізації агресивно й винахідливо, може виявитися досить корисним. А для цього – успішна політична співпраця з Індонезією просто необхідна. Саме тому дослідження двосторонніх відносин між Індією та Індонезією є дуже актуальним.

РОЗДІЛ І. ВІДНОСИНИ МІЖ ІНДІЄЮ ТА ІНДОНЕЗІЄЮ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

1.1. Становлення двосторонніх відносин

Протягом багатьох століть, спокусливий аромат спецій манив індійських торговців до берегів сусіднього архіпелагу, що складається з більш ніж сімнадцяти тисяч островів розкиданих на території п’яти тисяч кілометрів. Індонезія завжди викликала цікавість індійських торговців і купців, які прибували сюди в гонитві за комерційною та господарською діяльністю. Від величної пишноти Прамбанану, найбільшого індуїстського храмового комплексу в місті Джокьякарта в центральній частині острова Ява, до багатих репертуаром оповідань з Рамаяна і Махабхарата непомітно вшитих в епос і фольклор Індонезії, Індія та Індонезія мають величезну культурну спадщину, яка процвітає вже протягом двох тисячоліть[1].

Індійці відвідували Індонезію з давніх часів, індонезійці також брали участь в морській торгівлі в Південно-Східній Азії та Індійському океані. Давні індійці поширювали індуїзм та багато інших аспектів індійської культури в тому числі санскрит і брахмани. Індія відігравала велику роль в становленні індонезійської культури, яка являє собою сплав індійської та китайської культур, а також культури корінних народів Індонезії. Сліди індійського впливу найбільш очевидні у великій кількості запозичень з санскриту в індонезійській мові.

Одні з найдавніших зв’язків Індонезія мала саме з Індією. Це мистецтво і архітектура, духовність та релігія, писемність та ін. Індійський вплив був глибоко вкоріненим не просто в більшість індонезійських назв, а практично в більшість сфер життя: починаючи від класичних танців, закінчуючи традиційно найпопулярнішими видами розваг. Тим не менше, важливо не переоцінити індійський вплив, так як він тільки доповнював багату спадщину індонезійської культури.

Індонезія, пов’язана з Індією на заході і Китаєм на сході, була добре відома, як центр навчання для філософії і духовності, для обміну ідеями для вчених, що з’їжджалися сюди з усієї Азії. Для китайських вчених, які прийшли до Індії, щоб вивчати буддійські вчення, Індонезія незмінно була місцем для подальшого вдосконалення.

Індонезія ввібрала в себе багато аспектів індійської культури за майже два тисячоліття. Найбільш очевидним прикладом цього стало велика кількість санскриту в індонезійській мові. Індійський епос, особливо Рамаяна і Махабхарата відіграли важливу роль в становленні індонезійської культури та історії, вони також добилися великої популярності в суспільно-політичному житті Індонезії. Навіть сьогодні, у відкритому театрі Прамбанан на Яві, яванські мусульмани виконують танець Рамаяни при повному місяці. Прикладом глибокого індо-буддистського впливу на індонезійську історію є також храми Боробудур та Прамбанан збудовані ще в ІХ столітті[2].

Культурний обмін фактично був взаємним. Індійці також були зачаровані і підпадали під певний вплив індонезійської культури. Рабіндранат Тагор відвідав Яву і Балі в 1927 р., він пробув два тижні на Балі і був зачарований балійською культурою і похвалив балійський індуїзм. Культурні зв’язки досі тривають, аж до наших днів, популярна індонезійська музика Дангдут відображає вплив індійської музики. Боллівудські фільми і музика були також дуже популярні в Індонезії. Сприяти індійській культурі в Індонезії покликаний Індійський культурний центр Джавахарлал Неру, створений в Джакарті в 1989 р., який включає в себе величезну бібліотеку та забезпечує заняття з індійської культури, такі як йога, індійська музика і танці[3].

Настання епохи колоніалізму завершило бум взаємодії між Індією та Індонезією, що з новою силою спалахнув вже під час боротьби обох країн за незалежність. Індія рішуче підтримувала боротьбу Індонезії за незалежність, яка тривала до 1950 р. За ініціативи Нью-Делі не тільки було скликано спеціальну конференцію з Індонезії в січні 1949 р., в якій взяли участь 19 країн, Індія також вперто відстоювала це питання на глобальних форумах, таких як ООН[4].

У 1945-1949 рр., під час Індонезійської національної революції і утворення республіки, Індія та Єгипет були одними з перших країн, які підтримали і визнали індонезійський суверенітет і розірвали дипломатичні відносини з Республікою Індонезія. Крім того, ще до проголошення Індонезією незалежності Мухаммад Алі Джиннах, засновник Пакистану, який в той час був президентом Всеіндійської мусульманської ліги, закликав індійських мусульманських солдатів, що служили в британській армії в Індії підтримати індонезійців у їхній боротьбі з голландською імперією та колонізацією Індонезії. В результаті 600-мусульманських солдатів британської індійської армії дезертирували з своїх колоніальних сил, поклавши свою долю на карту, і уклавши союз із індонезійцями[5].

Перший прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру був переконливим прихильником боротьби за свободу Індонезії від голландського панування. Він організував історичну Конференцію Азіатських Відносин в Нью-Делі в 1947 р. для об’єднання азіатських країн і народів. Індонезія направила великий контингент на цю конференцію, родзинкою якої став візит індонезійського прем’єр-міністр Шахріра в останній день. Шахрір був доставлений до Індії за драматичних обставин, кинувши виклик голландській блокаді. Знову, коли голландці розпочали військові дії проти Індонезійської республіки, Неру скликав конференцію з Індонезії 20 січня 1949 р. в Нью-Делі, щоб сприяти свободі в Індонезії.

Не менш важливими буде також той факт, що націоналістичний рух, зокрема, Індонезії відіграв важливу роль у формуванні пост-незалежної нової зовнішньої політики Індії зосередженої на «анти-колоніалізмі і анти-імперіалізмі». У період після здобуття незалежності Індонезією, індійські збройні сили були залучені до підготовки збройних сил Індонезії, і, що цікаво, індонезійський військово-морський флот та військово-морський флот Індії провели спільні навчання за межами країн членів Співдружності в 1950 р. Не дивно, що президент Індонезії Сукарно отримав рідкісну честь бути головним гостем на першому святкуванні Дня Республіки Індія в 1950 р.[6] В своїй промові з нагоди цього свята, він закликав народи Індонезії та Індії «посилити щиросердечні відносини», що існували між двома країнами «вже більше 1000 років», ще до моменту коли вони були «зруйновані» колоніальними державами[7].

Дружелюбні відносини між лідерами обох країн посприяли скликанню знаменитої Бандунзької конференції країн Азії і Африки в 1955 р. і саме ці країни були одні із засновників руху неприєднання в той час, коли світ був охоплений суперництвом двох військово-політичних блоків на чолі з США та СРСР[8].

З часом відносини ставали більш напруженими, а з початку 1960-х взагалі перетворилися на серйозну конфронтацію і суперництво. Ворожість досягла такого апогею, що група населення Індонезії напала на індійське посольство в Джакарті і підпалила його. В 1962 р. Сукарно зажадав, щоб Індійський океан було перейменовано в Індонезійський, висунув претензії на Андаманські і Нікобарські острови, постачав зброю до Пакистану і навіть нібито запропонував відкрити морський фронт в затоці Бенгалія на підтримку Ісламабада під час війни 1965 р., хоча це так і не було зроблено. Діяльність Індонезії проявилася лише в вуличних акціях, коли демонстранти, натхненні політикою свого уряду кричали: «Геть Індію, слугу імперіалістів» і «Смерть Індії, нашому ворогу»[9].

В той час Індонезія стала більше уваги приділяти своїй внутрішній політиці, з метою зміцнення свого становища, а також встановлення політичної стабільності і спрямування економіки в потрібне русло. Індія ж намагалася оправитися від потрясінь, що послідували за військовими кампаніями з боку Китаю і Пакистану. Оскільки обидві країни були зайняті своїми внутрішніми проблемами, і так як було дуже мало точок дотику щоб оживити свої стосунки, відносини практично не здійснювалися. Хоча дипломатичні зв’язки продовжували існувати.

В’єтнамсько-китайський розкол і камбоджійська криза, яка виникла в наслідок в’єтнамських військових дій був єдиним випадком, коли обидві країни дотримувася однієї позиції. Індія та Індонезія одноголосно заявили про свою рішучу політичну солідарність з В’єтнамом. Однак незабаром Індонезія відійшла від своєї початкової позиції, підтримавши США та інші країни-члени АСЕАН. Таким чином Індійська дружба з комуністичним В'єтнамом і СРСР та внутрішня і зовнішня політика Індонезії та її регіональні пріоритети ще більше сповільнили розвиток двосторонніх відносин

Отже, хоч обидві країни і підтримували тісні зв’язки і в період після здобуття незалежності, вони розійшлися в наступні роки через різні пріоритети зовнішньої політики. В період «холодної війни» кожна нова країна, що з’являлася на політичній карті світу повинна була так чи інакше підтримувати певний військово-політичний блок. Вже дуже швидко стало помітно, що Індонезія більше тяжіє до США, тоді як Індія почала зближуватися з Радянським Союзом.

Зміна влади в Індонезії після відставки Сухарто а також спільне побоювання того факту, що саме Китай має всі передумови для того щоб стати не лише регіональним, але й світовим лідером, трохи покращили відносини між двома країнами і допомогли їм знайти деякі точки дотику та спільні інтереси для співпраці. Двосторонні відносини ще більше покращилися після того як Індія розпочала свою політику «Погляд на схід» в 1993 р. і з тих пір, відносини Індії з АСЕАН та її двостороння взаємодія з Індонезією прийняли взаємно зміцнюючий характер[10].

Зростання впливу Індії у Південно-Східній Азії привело її ближче до Індонезії, крім того сама Індія своїм стратегічним партнерством з Індонезією ще більше підняла свій авторитет в регіоні АСЕАН. Їх постійний акцент на забезпечення регіонального миру та безпеки і необхідності балансувати проти Китаю створило ще більше спільних точки дотику між двома країнами у нарощуванні стратегічного партнерства в регіоні. Відтоді відносини Індії з Індонезією вийшла на новий рівень розуміння і демонструють спільні інтереси в створенні в Азії «дуги переваг і процвітання»[11].

Спираючись на свої історичні та культурні зв’язки, обидві країни не тільки зміцнили свої двосторонні відносини, але й також відкрили нові напрями співпраці. Таким чином, подальше розширюючи та поглиблюючи співпрацю у різних сферах, обидві країни працювали разом не тільки у вирішенні двосторонніх питань, але й на регіональному та міжнародному рівні.

Індо-індонезійська економічна взаємодія зросла після проголошення Індією політики «Погляд на схід», економічна криза в Південно-Східній Азії та економічне зростання Індії надало значного поштовху для розвитку їх двосторонніх економічних відносин. Зростаюча стратегічна взаємодія Індії з США додала ще більше тепла до двосторонніх відносин, а також забезпечило стратегічний простір для подальшого маневрування в регіоні АСЕАН.

Візити президента Індонезії Сусіло Бамбанг Юдхойоно в 2005 р. та 2011 р. до Індії були переломними моментами для обох країн, тим більше, що останнього разу він був головним гостем на шістдесят другій річниці святкування Індією незалежності. Візит Юдхойоно викликав спогади про першого президента Індонезії Сукарно, який також був головним гостем на першому святкування Дня Республіки в 1950 р.

1.2. Розвиток двосторонніх відносин у період 1998-2011 рр.

Новий етап відносин між Індією та Індонезією розпочався в 1998 р. Для цього є декілька вагомих підстав. По-перше, перехід Індонезії до демократії після відставки Сухарто в травні 1998 р. є істотним прогресом. Крім цього, Індонезія вибрала «спочатку демократію», як бажану внутрішню парадигму, на відміну від парадигми «безпека перш за все»[12]. Прагнення Індонезії до єдності, незважаючи на своє етнічне і культурне розмаїття, нагадує схожу ситуацію в Індії. По-друге, авторитарний режим в Індонезії почав занепадати, як тільки почалася економічна криза. Отже, економічне відродження стало важливим елементом в період після відставки Сухарто. Лібералізація економіки Індії і її політика «Погляд на схід» розпочата на початку 1990-х була однією з перших точок дотику. Третім (внутрішнім) фактором була боротьба Індонезії з тероризмом. Як і у випадку з Індією, Індонезія теж була жертвою тероризму, так як теракти в жовтні 2002 р. під час вибухів на Балі і теракти в липні 2009 р., наочно це проілюстрували[13]. При відсутності жорстких законів режиму Сухарто, США як і раніше очікує суворих дій з боку Джакарти проти ісламістських терористів. Індія та Індонезія підписали меморандум про взаєморозуміння по боротьбі з тероризмом в 2004 р. Існують плани завдати ударів по фінансуванню тероризму і підписати пакт, щоб запобігти незаконному обігу наркотиків. Четвертим (зовнішнім) фактором для Індонезії стали більш тісні зв’язки зі Сполученими Штатами, що позначилося Всеохоплюючою угодою про партнерство[14]. Це паралельно можна співставити з хорошими відносинами Індії з США, особливо після розпаду Радянського Союзу і індо-американською ядерною угодою. Індонезійська економіка пережила досить великий стрес, і це ще більше збільшило інтерес США до стабілізації ситуації в Індонезії. П’ятим фактором є збільшення ролі Індонезії, як регіональної держави в Південно-Східній Азії, що повинно ще більше зацікавити Індію в розвитку партнерства з Індонезією.

Сьогодні обидві країни підтримують співпрацю і дружні стосунки. Індія та Індонезія є одними з небагатьох (а також одними з найбільших) демократій в азіатському регіоні, яка проектується в якості реальної демократії[15]. Індонезія та Індія є державами-членами G-20, Е7, Руху неприєднання, Організації Об’єднаних Націй, та інших міжнародних організацій.

Під час візитів в Індію індонезійського лідера в якості державного гостя двічі за останні п’ять років, Нью-Делі підкреслив його високу роль в будівництві міцного партнерства з Джакартою. Поїздка президента Юдхойоно в Індію в 2005 р. поклала кінець тривалій взаємній зневазі між двома країнами. Його друга поїздка в кінці січня 2011 р. в якості головного гостя щорічного святкування Дня Республіки Індія, поклала початок введення справжнього стратегічного змісту в двосторонніх відносинах[16].

Ця структура дуже сильно відрізняється від порядку денного, який існував щодо двох націй разом, коли вони стали незалежними понад шість десятиліть тому. У Делі, Джавахарлал Неру, стверджував, що суть свободи – це незалежна зовнішня політика. У Джакарті, батьки-засновники республіки шукали «вільні і активні» глобальні взаємодії. Неру був повний рішучості ізолювати Індію від примх холодної війни, Джакарта говорила про «веслування між двома рифами». Для нації, що складається з тисяч островів, морська метафора дійсно природно підходила для Індонезії[17].

Сьогодні обидві країни піднімаються на світовій арені. Індія потенційно є третьою за розміром економікою в найближчі десятиліття, Індонезія – шостою. Їх завдання сьогодні полягає не в пошуку «стратегічної автономії» від великих держав, а в сприянні відповідальній участі в управлінні у все більш складному світі[18].

Одна з поширених концепцій, що використовувалася протягом багатьох перипетій індійської та індонезійської зовнішньої політики є переконання, що вони заслуговують того, щоб відігравати більшу роль у світових справах. Проте, незважаючи на зростання сьогодні, жодна з них не може в односторонньому порядку змінити світ. Однак, діючи узгоджено, Делі і Джакарта могли б хоча б частково змінити ситуацію.

Під час візиту президенту Індонезії Юдхойоно в Індії в 2005 р. в переговорах фігурували чотири основні питання. Перше питання – це нова роль країн у міжнародних відносинах, так як сьогодні, Індія та Індонезія розглядають себе в якості потенційних консенсус-будівельників з таких глобальних питань, як торгівля, навколишнє середовище та відновлення рівноваги у світовій економіці. Друге питання – це загальні демократичні цінності. Відразу після деколонізації, природний акцент Делі і Джакарти був спрямований на сприяння країнам третього світу, саме солідарності, а не політичному лібералізму. Сьогодні, Індія та Індонезія ще більше почали стверджувати свою ідентичність як демократичні країни. Ні Нью-Делі, ні Джакарта не хотіли б приєднатися до західних хрестових походів за демократію та політичних змін у світі, що розвивається. Але незалежні ініціативи з боку Індії та Індонезії мають набагато більше політичної довіри в Азії, ніж західне залякування демократією. У спільній заяві, опублікованій наприкінці переговорів, прем’єр Сінгх і президент Юдхойоно заявили, що «Індонезія та Індія є природними партнерами в якості двох демократичних країн, що розвиваються у регіоні»[19]. Підкреслюючи свою загальну прихильність до «мультикультуралізму, плюралізму і різноманітності», лідери двох країн підтвердили своє бажання «грати активну роль в просуванні демократії, миру і стабільності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і світі в цілому»[20]. Третє питання – це те, що Індія та Індонезія відіграють важливу роль у формуванні еволюції балансу сил в Азії. Майже шість десятиліть тому, це вже було коли Делі і Джакарта, які працювали разом для просування азіатської єдності і відмови від військових блоків. Сьогодні на тлі підйому Китаю і відносного занепаду Сполучених Штатів і Японії, Індія та Індонезія почали розширювати і інституціоналізувати їхню співпрацю в сфері оборони, щоб економічній перспективі Азії не загрожував жоден регіональний конфлікт. І четвертим важливим питанням, яке обговорювали прем’єр Сінгх і президент Юдхойоно – було те, що дві країни гостро усвідомлюють важливість їх спільних морських просторів в Індійському і Тихому океанах. Індія прагне зміцнити свою роль в якості постачальника безпеки в Індійському океані і підвищити його резонанс у західній частині Тихого океану, тому стратегічне партнерство з Індонезією має вирішальне значення для успіху обох цілей[21].

Ще одним важливим фактором співпраці обох країн на сучасному етапі є те, що Індонезія є найбільшим і найбільш впливовим членом АСЕАН і новою головою АСЕАН. Крім того, вона є членом Групи двадцяти. Можливості співробітництва в рамках багатосторонніх форумів, таких як ООН, АРФ, АТССБ і самітів країн Східної Азії, як і раніше є надзвичайно важливими. Індія не може ігнорувати повноваження Індонезії як найбільшої країни в Південно-Східній Азії, яка є високорозвиненою демократією і бастіоном помірного ісламу, прихильником багатосторонності, і з хорошим послужним списком в боротьбі з тероризмом та у сфері морської безпеки. У той час, коли Китай знову заявив про себе в Південно-Китайському морі, міністр закордонних справ Індонезії відхилив зусилля Китаю, щоб усунути США з суперечки. Візит президента США Барака Обами до Індонезії в листопаді 2010 р. відбувся безпосередньо після його відвідин Індії. Так само, Індонезія усвідомлює той факт, що Китай не повинен скласти враження, що АСЕАН об’єднується з США проти Китаю.

Під час візиту Сусіло Бамбанг Юдхойоно в 2011 р., обидві сторони домовилися провести на вищому рівні декілька багатосторонніх заходів. В ході візиту, було підписано щонайменше 16 міжурядових угод в галузі торгівлі та комерції, нафти і газу, добрив, малих і середніх підприємств, морського та рибного господарства, науки і техніки, клімату і землі, науки, освіти, засобів масової інформації та культури. Крім того, було підписано 18 комерційних контрактів на загальну суму 15 млрд. доларів США, які були укладені між державними і приватними компаніями з обох сторін[22]. Після візиту була випущена спільна заява вищого керівництва обох країн, з влучною назвою «Бачення Індії та Індонезії нового стратегічного партнерства в найближче десятиліття»[23].

Серед важливих рішень, прийнятих керівництвом обох держав для подальшої інтенсифікації двосторонніх зв’язків були рішення про створення групи видатних діячів, які будуть розвивати «Бачення 2025» для стратегічного партнерства Індії та Індонезії, а також Створення торгово-інвестиційного форуму, енергетичного форуму і Форуму керівників. До цих форумів планують залучати бізнесменів, підприємців, політиків, науковців та інших впливових діячів з боку обох сторін. Зустрічі будуть проходити раз на рік, почергово в Нью-Делі і Джакарті.

Сторони також домовилися сприяти регулярним обмінам візитами міністрів та активізувати співпрацю у взаємовигідних визначених областях та подальшому зміцненню двосторонніх відносин, особливо в таких сферах, як нафта і газ, вугілля, державне управління, поновлювані джерела енергії, торгівля і промисловість, охорона здоров’я, сільське господарство, оборона, освіта, правопорядок і безпека, туризм.

25 січня 2011 р., після переговорів прем’єр-міністра Індії Манмохана Сінгха і відвідин президентом Індонезії Сусіло Бамбанг Юдхойоно, Індія та Індонезія підписали ділові угоди на мільярди доларів і поставив перед собою амбітну мету подвоєння торгівлі протягом наступних п’яти років[24]. Щодо туризму, то Індонезія є однією з усього лише 14 країн, громадянам якої не потрібні туристичні візи в Індію. Індійські ж громадяни при прибутті в Індонезію, отримують безплатні візи[25].

Щодо інших візитів, то Індонезійський міністр торгівлі Марі Елка Пангесту побувала в Індії 2 березня 2011 р. для участі в Бізнесовому саміті Індії та АСЕАН, під час якого відбулася зустріч з Міністром торгівлі та промисловості Індії Шрі Анандом Шарма. Шрі Р.П.Н. Сінгх, державний міністр нафтової і газової промисловості Індії відвідав Індонезію 3-6 квітня 2011 р. для проведення двосторонніх переговорів з Індонезійським міністром енергетики і мінеральних ресурсів Дарвіном Захеді Салехом щодо розвитку співробітництва в газовій сфері. В результаті зустрічі була створена Двостороння Спільна робоча група з нафти і газу, яка, як очікується, проведе своє перше засідання в Джакарті в цьому році. Індійський Міністр у справах молоді та спорту Шрі Аджай Макен відвідав Індонезію в травні 2011 р. для обговорення реалізації Меморандуму про співпрацю у справах молоді та спорту, підписаного в 2008 р. До пропозицій, що обговорювалися входили обмін тренерами, молодіжними делегаціями і т.д. Державний міністр з розвитку людських ресурсів Індонезії Пурандесварі зустрічав Індійську делегацію, очолювану Мухаммедом Нухом на саміті EAS з питань освіти, що відбувся в Балі 18-19 липня 2011 р. Відбулося ряд зустрічей між міністрами освіти обох країн. Міністр закордонних справ Шрі С.М. Крішна відвідав Балі, Індонезія, 21-23 липня 2011 р. для участі в Конференції міністрів країн-членів АСЕАН та Індії, Зустрічі міністрів закордонних справ країн Східної Азії, а також Наради міністрів закордонних справ ARF. Дворічному механізму спільної комісії на чолі з міністрами закордонних справ двох країн, було доручено переглянути двосторонню співпрацю в різних областях і запропонувати інноваційні способи для активізації співробітництва в нових, взаємовигідних конкретних областях. Наступне засідання Спільної комісії, як очікується, відбудеться найближчим часом[26].

РОЗДІЛ ІІ. ПОЛІТИКО-БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР ДВО

СТОРОННІХ ВІДНОСИН ІНДІЇ ТА ІНДОНЕЗІЇ

2.1. Політична складова двосторонніх відносин

Хоча теорія «китайської загрози» допомогла Індії та Індонезії розвивати активне співробітництво в галузі регіональних стратегічних ініціатив, і спільної діяльності у форумах, таких, як АСЕАН, ARF, Східно-Азіатський саміт, фактор Пакистану ще поки трохи обмежує їх двостороннє співробітництво. Хоча Індія та Індонезія працювали спільно на міжнародних форумах, таких як СОТ, і навіть прийняли конкурентні підходи з низки питань, таких як питання про кандидатуру від Азії на розширення Рада Безпеки ООН. Обмежений характер міжнародних перевезень між двома країнами є ще однією справою, що викликає заклопотаність у сфері двосторонніх економічних і торговельних зв’язків. У той час як індійські авіалінії літають до Індонезії тільки раз на тиждень, Air Garuda, національний Індонезійський Перевізник не має взагалі ніяких польотів в Індію[27].

Тим не менш, протягом багатьох років дві країни перейшли ближче один до одного і взяли участь в спільних ініціативах з двосторонніх та багатосторонніх питань. Незважаючи на проблеми, обидві країни мають заспокоїти один одного для продовження співробітництва в різних секторах, не

дозволяючи розбіжностям ускладнювати їх двостороннє співробітництво. Наприклад, під час його візиту в Індію в 2000 р., тодішній індонезійський Президент, Абдуррахман Вахід, вирішив не їздити в Пакистан для того, щоб сприяти покращенню розвитку відносин з Індією[28].

Близькому взаєморозумінню між двома країнами сприяє регулярний обмін візитами на високому рівні останнім часом: президента Вахіда (2000 р.), президент Мегаваті (2002 р.) і президент Юдхойоно (2005 р., 2011 р.). Прем’єр-міністр Індії Манмохан Сінгх відповів взаємністю з візитом у квітні 2005 р., в той час як Президент Індії Пратібха Патіл відвідав Індонезію у грудні 2008 р.[29]

Запрошення президента Індонезії з нагоди Дня Республіки в якості головного гостя – це прекрасний символічний жест з боку Індії. У 1950 р., більше 60 років тому саме президент Індонезії Сукарно був головним гостем на першому Дні Республіки.

Індія та Індонезія мають багато спільного. Це насамперед релігійний, мовний чи расовий плюралізм, величезне населення, велика територія, загрози сепаратизму, етнічних конфліктів і тероризму, і перш за все проблеми розвитку. Обидва були членам азіатської солідарності і руху неприєднання. Хоча після багатьох років тиранічного режиму в Індонезії, в Індії знання та інформація про Індонезію є мінімальним. Перетворення Індонезії з тоталітарної держави до життєздатної демократії і гнучкої економіки в короткий проміжок в 10 років неможливо не відмітити.

Важливо мати на увазі те, що Індонезія має одне з найбільших мусульманських населення в світі, але продовжує чинити опір тиску в напрямку ісламізації. Хоча деякі компроміси, здавалося, було зроблено з ісламськими фундаменталістами в останні роки, політичний устрій країни, залишається в значній мірі світським. Уряд Індонезії мав справу з міжнародним тероризмом. Індонезія чітко стала на шлях демократичного розвитку, що підтверджують троє останніх мирних і справедливих демократичних президентських виборів в останнє десятиліття[30].

Політичні інститути по обидві сторони повинні розуміти один одного більше. Обидві країни повинні поділитися своїм досвідом у конституціоналізмі, ролі військових у суспільному житті, демократичній децентралізації або експериментами у напрямку інклюзивного зростання. Також для Індії буде доцільно зрозуміти індонезійський досвід передачі влади в районах, планування населення, роль неурядових організацій в управління та політика щодо навколишнього середовища і т.д. Одним з основних напрямків, які також варто розуміти – це про роль релігії в суспільстві і боротьба з проблемою релігійного фундаменталізму. Помірний іслам в Індонезії має велике значення не тільки для Індонезії, але для зовнішнього світу.

Що стосується торгівлі, показники обнадіюють. Двосторонній договір про зону вільної торгівлі повинен бути завершений якомога раніше. Не менш вражаючим є індійські інвестиції в Індонезію, як у державному, так і в приватному секторах. Крім ресурсів, інвестиції також надходять в секторі послуг. Співпраця також здійснюється в галузі освіти, науки і техніки, ядерної енергетики, космосу тощо.

В регіональному вимірі Індонезія залишається ключовим гравцем в АСЕАН, хоча він завжди тримався в тіні. Можливо, що саме з цієї причини АСЕАН вижив і продовжує стабільно розвиватися всі ці роки. Індійське партнерство з країнами-членами АСЕАН поки-що невелике, але продовжує стрімко зростати. Оскільки Індія зацікавлена в регіоні, їй необхідно тісно співпрацювати з державами-однодумцями АСЕАН, такими як Сінгапур, Індонезія і В’єтнам в просуванні довгострокових інтересів, будь то безпека, економіка чи культура. У зв’язку з цим Індонезія стає ключовим гравцем.

На глобальному рівні Індонезія, здається, нарешті показує свої амбіції стати великим гравцем в світі. Завдяки своїм розмірам, чисельності населення, і місцем знаходження, вона сподівається претендувати на цей статус. Членство Індонезії в G-20 пропонує Індії можливість для спільної роботи з світових фінансових питань. Це може бути в довгострокових інтересах Індії, щоб допомогти Індонезії поповнити ряди нових економічних угруповань, таких як BRIC, IBSA та інші.

Посол Індії в Індонезії Шаям Шаран сказав, що «це не буде перебільшенням, якщо Індо-Індонезійські відносини називають одними з найбільш важливих відносин для Індії». Він також додав, що «стосовно Китаю, обидві країни мають схожі проблеми і перспективи, обидва співпрацюють з Китаєм, але не хочуть піднімати суперечливих питань»[31].

До недавнього часу Індонезія була «сплячим гігантом», так як економіка була перспективною, але не розвивалася на повну потужність. Проте останнім часом вона неухильно зростає. Національна ідентичність Індонезії складається з двох компонентів: демократія (вона пережила диктатуру і відскочила назад економічно після азіатської фінансової кризи 1997 р., за допомогою ефективного управління та інших внутрішніх стратегій) та секуляризм (Індонезія має сильну світську конституцію, незважаючи на те, що це країна з найбільшим мусульманським населенням в світі).

Важливим моментом для політичного співробітництва двох країн є заява Індонезії про те, що вона не буде конкурувати з Індією на місце постійного члена РБ ООН від Азії. Також Індонезія контролює доступ до значної частини води, яка має стратегічну цінність для Індії. Тому Індія намагається посилити свій вплив у регіоні, в економічному, військовому, і дипломатичному плані. Але дві країни стали важливими не тільки для регіону, але й для всього світу: з одного боку, Індонезія є цікавою для всіх великих держав регіону через своє стратегічне положення та велику кількість ресурсів, а з іншого боку, Індія розглядається як доброякісна влади та економічної потуга, яка не має наміру стати гегемоном. Індії сьогодні необхідно намітити чітку політику в регіоні, так як тільки сильні і стабільні відносини з найближчими сусідами приведуть до надійного зв’язку з іншими регіонами. Стратегічні цілі можуть бути досягнуті за допомогою м’якої сили і не обов’язково з допомогою жорсткої влади. М’який бік дипломатії, за умови його реалізації агресивно й винахідливо, може виявитися досить корисним. А для цього – успішна політична співпраця з Індонезією просто необхідна. В той час як Індонезія є дуже важливою для Індії стратегічно і економічно, енергетичне партнерство має настільки ж важливе місце у відносинах. Історична культурна близькість також є очевидною, але потужний дипломатичний інструмент, все ще використовується недостатньо[32].

Сьогодні відносини між двома великими регіональними державами Азії – Індією та Індонезією – переключаються в прекрасну фазу, з безпрецедентною хвилею взаємодії в різних секторах, включаючи торгівлю, інвестиції та культуру, каже новий посол Індії Бірен Нанда, який вручив вірчі грамоти президенту Юдхойоно 10 червня 2008 р. «Це була велика зміна парадигми в якості наших відносин. У нас пішов величезний прогрес по частоті взаємодії». Після візиту президента Індонезії в Індію і оголошення відносини стратегічного партнерства посол заявив: «Ми обидва виступаємо за підняття стратегічних відносини на більш високий рівень… Наші зв’язки почалися з торгівлі і культури. У наш час ми також будемо продовжувати використовувати і торгівлю і культуру, щоб розширювати і покращувати наші відносини… Ми сусіди. Дуже дивно, що у нас немає питань, які нас розділяють. Ні суперечок, ніяких проблем. У нас є тільки позитивний порядок денний. Це створить безпрограшну ситуацію для обох країн… Ми великі і різноманітні країни. У нас є подібні проблеми. У нас також є аналогічні точки зору з міжнародних проблем… Ми будемо і далі проводити політику тісної політичної та економічної взаємодії з країнами регіону АСЕАН. Індонезія є одним з наших найважливіших торговельних партнерів у регіоні… Кожен день індійські компанії приходять до нас в офіс, щоб дізнатися більше про можливості для бізнесу в Індонезії… Ми намагаємося отримати більше культурних обмінів та культурних заходів та мереж з установами культури. Ми хотіли б встановити англійський мовний навчальний центр в Індонезії у співпраці з АСЕАН»[33].

Договірно-правова база двосторонніх відносин Індії та Індонезії складає багато договорів та угод. Найважливішими з них є[34]:

1. Договір про дружбу та співробітництво (березень 1951 р.)

2. Торгова угода (30 січня 1953 р., розширена в 1978 р.)

3. Угода про культурні зв’язки (29 грудня 1955 р.)

4. Угода про повітряне сполучення між країнами та за межами відповідної території (8 вересня 1968 р.)

5. Угода про розмежування континентального шельфу (8 серпня 1977 р., розширена в 1977 р.)

6. Угода між Урядом Індії та Урядом Індонезії і Таїланду, що стосується визначення та делімітації кордонів у Андаманському морі (22 червня 1978 р.)

7. Угода про співробітництво щодо використання ядерної енергії в мирних цілях (9 січня 1981 р.)

8. Угода з технічної і наукової співпраці (10 лютого 1982 р.)

9. Угода про сільськогосподарську кооперацію (7 серпня 1982 р.)

10. Угода про уникнення подвійного оподаткування (16 січня 1986 р.)

11. Угода про заохочення і захист інвестицій (10 лютого 1999 р.)

12. Меморандум про співробітництво в галузі туризму (08 лютого 2000 р.)

13. Меморандум щодо створення спільної комісії (11 січня 2001 р.)

14. Меморандум про співробітництво в галузі науки і техніки (11 січня 2001 р.)

15. План роботи по співпраці в сфері сільського господарства (11 січня 2001 р, розширена в 2007 р.)

16. Меморандум про співпрацю в оборонній сфері (11 січня 2001 р., співпраця триває, але Меморандум поки не ратифікований Індонезійським Парламентом).

17. Угода про звільнення від віз для дипломатів та посадових осіб (3 квітня 2002 р.)

18. Меморандум про взаєморозуміння між Національним інститутом аеронавтики та космосу Індонезії (LAPAN) і ISRO про співпрацю в галузі космічних досліджень та розвитку (3 квітня 2002 р.)

19. Меморандум про взаєморозуміння щодо створення Центру професійної підготовки для будівельного сектора (3 квітня 2002 р.)

20. Меморандум про співпрацю в боротьбі з міжнародним тероризмом (2 липня 2004 р.)

21. Меморандум з морського рибальства (23 листопада 2005 р.)

22. Меморандум про створення Спільної дослідницької групи з вивчення можливості створення всеосяжної Угоди про економічне співробітництво (23 листопада 2005 р.)

23. Меморандуми про взаєморозуміння щодо співпраці в галузі освіти та підготовки кадрів між індонезійським міністерством закордонних справ та індійським міністерства закордонних справ (23 листопада 2005 р.)

2.2. Безпекові аспекти двосторонніх відносин

Індія та Індонезія вже давно мають тісні зв’язки в сфері оборони. Після закінчення «холодної війни», в Індії навчалися індонезійські військові пілоти і обслуговувалися індонезійські винищувачі. Дві країни інституціоналізували дворічний діалог міністрів оборони, а також регулярні обміни між оборонними установами обох країн.

Стратегічне і оборонне партнерство між Індією та Індонезією отримало імпульс від двох різних джерел зобов’язань – зобов’язання, що випливають з покращення двосторонніх відносин і зобов’язань, що випливають з прихильності Індії до своєї зростаючої стратегічної взаємодії з АСЕАН. Крім двостороннього співробітництва в галузі оборони, дві країни здійснюють відносини на двосторонній основі в сфері вирішення і забезпечення таких сфер безпеки в регіоні, як боротьба проти тероризму, морського піратства і т.д. Індія та Індонезія підписали двосторонню Угоду про спільну діяльність у сфері оборони в 2001 р.[35]

Індія поставляє оборонне обладнання для індонезійської армії, особливо це стосується флоту. Дві країни також вивчають інші напрямки співробітництва в сфері оборони. Індонезія показала свою зацікавленість в імпорті таких предметів, як батареї для торпед, двигуни для кораблів, а також в ремонті об’єктів для підводних човнів і т.д. Індія запропонувала проект Меморандуму про взаєморозуміння щодо Оборонного співробітництва в 1995 р., орієнтується на поставки, технології, спільне виробництва та реалізацію спільних проектів[36].

Незважаючи на те, що Меморандум був підписаний обома країнами, він до сьогодні не ратифікований Індонезійським парламентом. Під час візиту президента Індонезії Сусіло Бамбанг Юдхойоно в листопаді 2005 р. в Індію, дві країни домовилися розпочати проведення щорічного «Стратегічного діалогу» на рівні старших посадових осіб, з першої зустрічі, яка відбудеться в першій половині 2006 р. Меморандум про взаєморозуміння співпраці між дипломатичними навчальними закладами обох країн був підписаний[37].

Індія та Індонезія мають спільні інтереси в боротьбі з тероризмом. Войовничі групи, такі як Джемма Ісламія провели численні вибухи в Індонезії, в тому числі сумнозвісний вибух в Балі в 2002 р. Недавні розслідування показали, що Аль-Каїда намагалася провести операцію в індонезійській провінції Ачех, що знаходиться тільки в 90 морських милях від південного краю Індії, що викликало занепокоєння в самій Індії. У відповідь на це, Індія та Індонезія підписали Меморандум про взаєморозуміння з боротьби з Міжнародним тероризмом в липні 2004 р., який передбачає формування Спільної Робочої групи з боротьби з тероризмом. Спільна робоча група провела свою першу нараду в Нью-Делі в лютому 2005 р. і узгодила зміцнювати двостороннє співробітництво в боротьбі з тероризмом та іншими транснаціональними злочинами а також співробітництво в сфері морської безпеки шляхом обміну інформацією та даними, створенням потенціалу та правового співробітництва. Під час регіональної Наради Спеціальної групи Закону Виконання практики, що проходила на Балі в серпні 2004 р. Індія підкреслила розробку інституційних механізмів для обміну інформацією, що відноситься до кожної країни і якнайшвидшої екстрадиції осіб, причетних до терористичної діяльності. Лідери найбільшої терористичної організації в Індонезії, Джемаа Ісламія, були або заарештовані або вбиті протягом останніх п’яти років успішних операцій індонезійських військ в рамках боротьби з тероризмом, особливо після другої серії вибухів на Балі. Індія повинна винести уроки щодо боротьби з тероризмом та операцій співпраці з громадянським суспільством. Існує необхідність обміну інформацією та кращої координації з владою Індонезії. Існує необхідність в щорічному діалозі між внутрішніми службами безпеки і більшої поінформованості про різні терористичні групи[38]. Під час недавнього візиту Юдхойоно, дві країни також зобов’язалися працювати разом, щоб ділитися певними розвідувальними даними, розробляти більш ефективну стратегію боротьби з тероризмом, підвищувати зв’язки між їхніми правоохоронними органами та співпрацювати в галузі прикордонного і імміграційного контролю, щоб зупинити потік пов’язаних з тероризмом матеріалів, грошей і людей[39].

Важливим напрямком двостороннього співробітництва є питання про морський тероризм і піратство в районі Малаккської протоки. Ключовими компонентами співробітництва було відвідини індійським флотом індонезійського порту і навпаки, проведення спільних військово-морських навчань, супровід індонезійських судів в Андаманському морі. Починаючи з 1995 р. Індонезія, поряд з Сінгапуром, Таїландом та Малайзією бере участь в дворічному зборі суден відомому як MILAN в Індії[40]. Індія та Індонезія також проводять двосторонні спільні пошукові і рятувальні операції Indopura SAREX[41]. Починаючи з 1997 р., двосторонні операції SAREX були перетворені в багатосторонні морські операції і стали включати такі країни, як Індія, Індонезія, Малайзія та Сінгапур[42]. Індійські військові кораблі часто здійснюють візити доброї волі в індонезійські порти. Індія також запропонувала спільне патрулювання навколо Малаккської протоки, але Індонезія показала своє небажання дозволяти військову діяльність регіональним флотам у протоці.

Обидві сторони підписали договір про екстрадицію і взаємну правову допомогу, а також Договір у кримінальних справах. Обидві сторони також завершила меморандум про співпрацю в області боротьба з незаконним обігом наркотиків, який, як очікується, буде підписаний при першій же нагоді.

Також дві країни співпрацюють у боротьбі зі стихійними лихами. І Індія, і Індонезія, що мають велику протяжність берегової лінії схильні піддаватися таким стихійним лихам, як циклонічні шторми і цунамі. У минулому Індія надавала матеріальну і персональну допомогу Індонезії під час цунамі і землетрусів. З метою інституціоналізації співробітництва в цій галузі, обидві сторони активно розглядають висновок комісії щодо Меморандуму про співпрацю в області боротьби зі стихійними лихами, який планується підписати найближчим часом. Після великого цунамі в кінці 2004 р., Індія запустила Операцію «Ghambir» в січні 2005 р. відправляючи продукти харчування та медикаменти Індонезії через свої кораблі INS Nirupak і INS Khukri[43]. Президент Індонезії Юдхойоно в ході візиту в Індію в листопаді 2005 р. і Індонезійський віце-президент доктор Юсуф Калла, під час свого візиту в січні 2007 р., висловили від імені своєї країни подяку Індії за допомогу в операціях з відновлення країни після руйнівного цунамі.

Відносини з регіональним лідером Китаєм кидає виклик як для Індії та Індонезії. Відносини між Індонезією й Китаєм пройшли через дуже неспокійні часи, залишаючись замороженими протягом 25 років після 1965 р., коли відбулася спроба державного перевороту в Китаї, в якій останній звинувачує саме Індонезію. Хоча обсяг їх двосторонньої торгівлі і склав 30 млрд. доларів США в 2010 р., Індонезія має величезний дефіцит торгівлі з Китаєм, незважаючи на підписання Угоди про вільну торгівлю в 2004 р. між двома країнами. Індонезія також насторожено ставляться до китайських суден, що незаконно проникають в індонезійські води Південно-Китайського моря[44]. З урахуванням довгострокових стратегічних планів Китаю в регіоні, військово-технічне співробітництво та координації між країнами регіону, такими як Індонезія та Індія могли б стати захистом від стратегічного впливу Китаю.

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА ДВОСТОРОННІХ ВІДНОСИН ІНДІЇ ТА ІНДОНЕЗІЇ

3.1. Торговельно-економічний вимір двосторонніх відносин

Індія та Індонезія готові розвивати і покращувати свої відносини на економічному та стратегічному рівнях. Індонезія є третім за величиною індійським торговим партнером в країнах АСЕАН і планується, що двосторонній торговельний оборот досягне розміру 20 мільярдів доларів до 2015 р.[45]. Відносини здійснюються на основі Угоди про вільну торгівлю від 1 жовтня 2010 р. (підписаної між Індією і АСЕАН на початку серпня 2009 р.), та цілого ряду двосторонніх договорів[46].

Багатовікові економічні відносини між Індією та Індонезією були формалізовані і затверджені через ряд угод і декларацій. Перша торгова угода була підписана в січні 1953 р., і згодом продовжена в червні 1978 р., коли дві країни домовилися розробити механізми для того, щоб зміцнювати і диверсифікувати торгівлю і комерційні зв’язки. Обидві країни підписали двосторонні угоди Про уникнення подвійного оподаткування в січні 1986 р. Дві

країни також підписали угоду про Заохочення і взаємний захист інвестицій, під час зустрічі G-15 на Ямайці в лютому 1999 р. і яка набула чинності в січні 2004 р. Спільна нарада комісії Індії та Індонезії була проведена в Джакарті у вересні 2003 р., і яка сприяла подальшому розширенню двосторонніх економічних і комерційних відносин і створення Робочої групи з питань індо-індонезійського експорту[47]. Під час візиту президента Індонезії в 2005 р. до Індії лідери обох країн також підписали Меморандум про Домовленість про створення Спільної Дослідницької групи, щоб вивчати можливості всебічного економічного співробітництва.

Загальний оборот двосторонньої торгівлі постійно зростає. В порівнянні 1,12 млрд. доларів США в 1995-96 роках, 2,5 млрд. доларів США в 2003-04 роках, він досяг значення 4 млрд. доларів США в 2005 р., а на сьогодні оборот двосторонньої торгівлі вже наближається до позначки 10 млрд. доларів США[48].

Індія імпортує переважно пальмову та рослинну олію, вугілля, нафту, вироби з паперу, і прянощі, тоді як основні статті імпорту Індонезії є текстильні нитки, товари хімічної промисловості, електричні силові установки і запчастини до них, нафтопродукти, залізо, а також харчові товари: пшениця, рис і цукор. Індія є найбільшим імпортером сирої пальмової олії в Індонезію, а Індонезія стала другим найбільшим торговельним партнером Індії серед країн-членів АСЕАН після Сінгапуру[49]. Енергетична сфера є ще однією важливою сферою, в якій дві країни вивчають можливість співпраці. Індія в даний час вивчає можливість закупівлі природного газу з Індонезії через підводний трубопровід від провінції Ачех на Нікобарських островах. Двостороння торгівля пішла далі з відновленням економіки Індонезії та зростаючим усвідомлення обома країнами необхідності стратегічного сильних економічних двосторонніх відносин.

Щодо інвестицій, то Індія потенційно може інвестувати в залізничні і портові споруди, а також в нафтову та харчову промисловості в Індонезії. Прямі іноземні інвестиції з Індонезії прямують в нетрадиційне енергетичне обладнання, будівництво, інформацію та мовлення, а також електричну сферу. Індонезія та Індія мають спільні інтереси в СОТ. Можливість співпраці існує в сфері енергетики, включаючи ядерну енергетику. Ядерні угоди співробітництва в сфері енергетики були підписані ще в 1980 р.

Індонезія є третім найбільшим торговельним партнером Індії в блоці АСЕАН. Основними індійськими компаніями, що діють в Індонезії є «Aditya Birla», «Essar» і «Jindal». Державний банк Індії і Банк Індії мають свої філії в ряді міст Індонезії. Більше ніж 40 індійських компаній в даний час здійснюють видобуток вугілля та корисних копалин в Індонезії. Державний нафтова компанія Індії «Gujarat» та індійська компанія «Essar» здобули ліцензії на розвідку берегових територій в районі Суматра і пошуку там газових родовищ. Ще одна індійська компанія «Balmer Lawrie» недавно підписала угоду про створення спільного підприємства для виробництво жирів і масел в Індонезії[50]. У 2009 р. компанія «NALCO» підписала угоду про створення спільного підприємства зі створення алюмінієвого заводу ціною 4 млрд. доларів США в Південній Суматрі[51].

«Adani Group» підписала угоду з «Bukit Asam», державною вугледобувною компанією для будівництва та експлуатації 200-км залізничної лінії і порту в Південній Суматрі. Вартість проекту оцінюється в 1,6 млрд. доларів США. «Anil Ambani Group» придбала три вугільні шахти і збирається побудувати 233-кілометрову лінію залізниці і порт в Джамбі і Південній Суматрі. Проект оцінюється в 2 млрд. доларів США[52].

3.2. Соціально-гуманітарні аспекти двосторонніх відносин

Перші культурні зв’язки між Індією і Індонезією датуються ще першим століттям нашої ери. Ознаменувавши свої давні культурні зв’язки, між двома країнами було підписано Культурну угоду ще в 1955 р. яка виступала в якості центрального керівництва для двосторонньої культурної взаємодії. Культурна Угода регулярно оновлюється за допомогою Програми культурних обмінів (CEP), яка сприяла між-інституційним зв’язкам та співробітництву науково-дослідних програм між двома країнами[53]. Велика частина культурних заходів здійснюється під егідою Індійської Ради з культурних зв’язків (ICCR), яка займається культурними зв’язками Індії з іншими країнами[54]. Індійський уряд Джавахарлала Неру створив Центр індійської культури (JNICC) в Джакарті в 1989 р. до основних обов’язків якого входило проводити культурні заходи в Індонезії[55]. Індійські фільми мають велику глядацьку аудиторію в Індонезії. Під час візиту Юдхойоно, дві країни домовилися заснувати Асоціацію Дружби Індонезії та Індії (IIFA), що базуватиметься в Нью-Делі і Джакарті. Вона буде складатися з лідерів громад обох країн, а її діяльність буде спрямована на призвичаєння більшої кількості людей до культурних зв’язків[56].

ICCR через свої освітні програми і стипендії має забезпечити інституційну систему підтримки для співпраці в розвитку людських ресурсів. Хоча експерти і посадові особи пройшли навчання та стипендії в рамках програм ITEC і Плану Коломбо, індонезійські студенти отримали стипендії для навчання в Індії в рамках різноманітних стипендій них програм.

В останні десять років, Індії та Індонезії зміцнили співробітництво у галузі науки і техніки. Хоча дві країни підписали Угоду про науково-технічну Співпрацю ще в 1982 р., їх реальна співпраця почали мати місце тільки після активної участі Індії в справах країн АСЕАН. Протягом останніх десяти років, дві країни відкрили нові сфери для науково-технічного співробітництва, у тому числі в таких сферах, як дистанційне зондування, запуск супутників і космічні технології, таким чином, здійснюючи подальше зміцнення і диверсифікацію двосторонньої взаємодії. Індійська організація космічних досліджень (ISRO) і Національний інститут Аеронавтики і космосу Індонезії (LAPAN) в 2002 р. підписали меморандум про співпрацю в сфері застосування космічної техніки, дистанційного зондування і космічних технологій. LAPAN надала матеріально-технічну підтримку ISRO для створення свого другого телеметричного та командного центру відстеження в Біаку в Західному Папуа, східній провінції Індонезії. 10-го січня 2007 р. ISRO успішно запустила в Індонезії мікро-супутник LAPAN TUBSAT[57].

Індія та Індонезія домовилися про створення Спільного комітету з рівним

представництвом з обох сторін з метою проведення переговорів щодо Програми співробітництва, запропонованої відповідно з Угодою про технічне і Науково-технічне співробітництво. Під час свого візиту Президент Юдхойоно закликав до більш науково орієнтованого розвитку співробітництва, особливо в сферах розвитку ракет і супутникових технологій в наукових цілях; використання індійських супутників дистанційного зондування, дистанційного навчання[58]. Дві країни крім цього роздумують про двосторонній та регіональний розвиток співробітництва в рамках систем раннього попередження на випадок стихійних лих, особлива увага приділяється Системам попередження ранніх цунамі. Індія також погодилася сприяти Індонезії у створенні центру професійної освіти в провінції Ачех. Крім двостороннього співробітництва в сферах космічної техніки і боротьба зі стихійними лихами, дві країни також займаються співпрацею в сферах біотехнології, фармацевтичної промисловості та інформаційних технологій.

Співробітництва в галузі освіти також активно розвивається. Індія пропонує 125 стипендій в Індонезії щороку в рамках ITEC і Плану Коломбо. Регулярні обміни культурними групами продовжують мати місце відповідно до двосторонньої Культурної програми обміну (CEP). План CEP на період 2011-2014 рр. був підписаний у січні 2011 р. під час візиту президента Юдхойоно. Індія має два своїх культурних центри в Індонезії – в Джакарті і на Балі. Ці центри регулярно проводять заняття йогою та індійські класичні уроки танців. Обидві сторони працюють над низкою нових ініціатив, у тому числі обмін культурними фестивалями, фестивалями Рамаяна і семінарами на тему історичних та культурних зв’язків між Індією та Індонезією[59].

Спільна робоча група з туризму провела свою третю нараду в Індонезії в останній тиждень вересня 2011 р., і обговорила конкретну співпрацю у сфері туристичного сектора.

Є близько 100 тисяч індонезійців індійського походження, в основному зосереджені в Великій Джакарті, Медані, Сурабаї і Бандунзі. Індійських громадян, що проживають в Індонезії налічується близько 5000. Це в основному професійні робочі з індійських, індонезійських та мультинаціональних компаній[60].

Індія була однією з перших країн, що надала гуманітарну допомогу в розмірі 1 млн. доларів США в Індонезію після цунамі. Індія також пожертвували 2 млн. доларів США на допомогу після великого землетрусу на півночі Суматри 28 березня 2005 р. Два індійських літаки перекинули по повітрю гуманітарну допомогу для Медану (Північна Суматра) 21 квітня 2005 р. Індія доставила 2 млн. доларів США надзвичайної допомоги Індонезії після землетрусу на Яві в травні 2006 р. Медична бригада з ВМС Індії також займається наданням допомоги в постраждалому районі після цих лих[61].

ВИСНОВОК

Відносини Індії та Індонезії розвиваються протягом багатьох років, дві країни мають надзвичайно багато спільного в культурі, мистецтві, архітектурі, інших сферах, та багато в чому є взаємозалежними. Індія відіграла велику роль в становленні індонезійської культури, яка являє собою сплав індійської та китайської культур, а також культури корінних народів Індонезії. Культурний обмін фактично був взаємним. Індійці також були зачаровані і підпадали під певний вплив індонезійської культури.

Настання епохи колоніалізму завершило бум взаємодії між Індією та Індонезією, що з новою силою спалахнув вже під час боротьби обох країн за незалежність. Індія рішуче підтримувала боротьбу Індонезії за незалежність, яка тривала до 1950 р. Цьому сприяли дружні відносини, як народів обох держав, так і їхніх лідерів. Президент Індонезії Сукарно, на запрошення прем’єр-міністра Індії Неру, отримав рідкісну честь бути головним гостем на першому святкуванні Дня Республіки Індія в 1950 р. Дружелюбні відносини між лідерами обох країн також посприяли скликанню знаменитої Бандунзької конференції країн Азії і Африки в 1955 р., і саме ці країни були одні із засновників руху неприєднання в той час, коли світ був охоплений суперництвом двох військово-політичних блоків на чолі з США та СРСР.

Проте з часом відносини ставали більш напруженими, а з початку 1960-х взагалі перетворилися на серйозну конфронтацію і суперництво. Однак ці питання відійшли на другий план, оскільки обидві країни були зайняті своїми внутрішніми проблемами, і так як було дуже мало точок дотику щоб оживити свої стосунки, відносини практично не здійснювалися.

Активні двосторонні відносини почали відновлюватися на початку 1990-х років, після завершення «холодної війни» та проголошення Індією політики «Погляд на схід». Новий етап відносин між Індією та Індонезією розпочався в 1998 р. після повалення режиму Сухарто і переходу Інлонезії до демократії. Іншими факторами покращення співробітництва були боротьба Індонезії з тероризмом, більш тісні зв’язки зі Сполученими Штатами, збільшення ролі Індонезії, як регіональної держави в Південно-Східній Азії та ін. Візити президента Індонезії Сусіло Бамбанг Юдхойоно в 2005 р. та 2011 р. до Індії були переломними моментами для обох країн, тим більше, що останнього разу він був головним гостем на шістдесят другій річниці святкування Індією незалежності. Під час візиту президенту Індонезії Юдхойоно в Індію в 2005 р. в переговорах фігурували чотири основні питання: нова роль країн у міжнародних відносинах, загальні демократичні цінності, важлива роль обох країн у формуванні еволюції балансу сил в Азії. Під час візиту Сусіло Бамбанг Юдхойоно в 2011 р., обидві сторони домовилися провести на вищому рівні декілька багатосторонніх заходів. В ході візиту, було підписано щонайменше 16 міжурядових угод в галузі торгівлі та комерції, нафти і газу, добрив, малих і середніх підприємств, морського та рибного господарства, науки і техніки, клімату і землі, науки, освіти, засобів масової інформації та культури. Крім того, було підписано 18 комерційних контрактів на загальну суму 15 млрд. доларів США, які були укладені між державними і приватними компаніями з обох сторін.

Сьогодні відносини між двома великими регіональними державами Азії – Індією та Індонезією – переключаються в прекрасну фазу, з безпрецедентною хвилею взаємодії в різних секторах, включаючи торгівлю, інвестиції та культуру. Також Індія та Індонезія вже давно мають тісні зв’язки в сфері оборони. Крім двостороннього співробітництва в галузі оборони, дві країни здійснюють відносини на двосторонній основі в сфері вирішення і забезпечення таких сфер безпеки в регіоні, як боротьба проти тероризму, морського піратства і т.д. Обидві сторони співпрацюють в сфері взаємної правової допомоги, екстрадиції, в кримінальних справах, в сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків, а також у боротьбі зі стихійними лихами. У минулому Індія неодноразово надавала матеріальну і персональну допомогу Індонезії під час цунамі і землетрусів.

Індія та Індонезія готові розвивати і покращувати свої відносини на економічному та стратегічному рівнях. Індонезія є третім за величиною індійським торговим партнером в країнах АСЕАН і планується, що двосторонній торговельний оборот досягне розміру 20 мільярдів доларів до 2015 р. Індія імпортує переважно пальмову та рослинну олію, вугілля, нафту, вироби з паперу, і прянощі, тоді як основні статті імпорту Індонезії є текстильні нитки, товари хімічної промисловості, електричні силові установки і запчастини до них, нафтопродукти, залізо, а також харчові товари: пшениця, рис і цукор. Індія є найбільшим імпортером сирої пальмової олії в Індонезію, а Індонезія стала другим найбільшим торговельним партнером Індії серед країн-членів АСЕАН після Сінгапуру.

Перші культурні зв’язки між Індією і Індонезією датуються ще першим століттям нашої ери. В останні десять років, Індії та Індонезії зміцнили співробітництво у галузі науки і техніки. Протягом останніх десяти років, дві країни відкрили нові сфери для науково-технічного співробітництва, у тому числі в таких сферах, як дистанційне зондування, запуск супутників і космічні технології, таким чином, здійснюючи подальше зміцнення і диверсифікацію двосторонньої взаємодії. Дві країни крім цього роздумують про двосторонній та регіональний розвиток співробітництва в рамках систем раннього попередження на випадок стихійних лих. Також активно розвивається співробітництво в галузі освіти.

Отже, можна зробити висновок, що обидві країни мають надзвичайно багату історію взаємовідносин, підтримували тісні зв’язки і в період після здобуття незалежності, проте розійшлися в наступні роки через різні пріоритети зовнішньої політики. В період «холодної війни» кожна нова країна, що з’являлася на політичній карті світу повинна була так чи інакше підтримувати певний військово-політичний блок. Вже дуже швидко стало помітно, що Індонезія більше тяжіє до США, тоді як Індія почала зближуватися з Радянським Союзом. Лише після завершення «холодної війни», демократичних перетворень в Індонезії, економічного розвитку Індії – дві країни знову почали активно співпрацювати в різноманітних сферах, починаючи від політичної і безпекової, і закінчуючи економічною і культурною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. India and Indonesia – Challenges and opportunities - http://www.ipcs.org/article/southeast-asia/india-indonesia-relations-challenges-and-opportunities-2294.html

2. India – Indonesia relations - http://www.mea.gov.in/meaxpsite/pressrelease/2011/01/IndonesiaRelations.htm

3. A history of modern Indonesia [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://bilder.buecher.de/zusatz/22/22322/22322099_vorw_1.pdf

4. Asian – African Conference [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.fmprc.gov.cn/eng/ziliao/3602/3604/t18044.htm

5. India – Indonesia Build on shared Past [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.isn.ethz.ch/isn/Current-Affairs/ISN-Insights/Detail?lng=en&id=127128&contextid734=127128&contextid735=127125&tabid=127125

6. India – Indonesia relations [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://mea.gov.in/mystart.php?id=50044478

7. India – Indonesia strategic partnership [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.scribd.com/doc/19229647/IndiaIndonesia-Strategic-Partnership

Поиск по сайту: