Основні ідеї філософії доби Відродження

Епоха середньовіччя змінилася Ренесансом чи епохою Відродження (XIV - XVII ст.). У цей період у соціально - економічному плані відбувається перехід від феодалізму до капіталізму. Дана епоха характеризується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи і відповідно техніки, природознавства, механіки, математики, небаченим творчим підйомом у сфері мистецтва, літератури, науки, соціально-політичної думки. Розглянуті особливості соціально-економічного та культурно-наукового розвитку зумовили і основні особливості філософського прогресу. Сама назва епохи говорить про відродження інтересу до античної філософії і культурі, що сприймаються як зразок для сучасності. Переосмислюється християнська традиція, відбувається секуляризація (обмірщвленіе) суспільного життя і культури. Філософія перестає бути служницею теології. Ідеалом стає не релігійне, а світське знання. У цю епоху було вироблено нове філософський світогляд завдяки творчості цілої плеяди мислителів: Франческо Петрарки, Мішеля Монтеня, Марсіліо Фічіно, Миколи Кузанського, Леонардо да Вінчі, Піко делла Мірандола, Джордано Бруно, Телезіо, Томазо Кампанелла, Нікколо Макіавеллі та ін
Відмінні риси світогляду епохи Відродження:
· Орієнтація на людину (антропоцентризм). Якщо в центрі уваги середньовічної філософії були відносини бога і людини, то філософіяепохі Відродження звернена до людини. Формально в центрі світобудови залишався Бог, але переважну увагу звертали на людину, її природу, самостійність, красу, творчі здібності, форми самоствердження;
· Орієнтація на мистецтво і постулювання творчої сутності людини. У процесі творчої діяльності людина створює новий світ і найвище, що є у світі - себе самого за законами краси. Невипадково саме в цей період з'являється у філософії ідея прометеїзму;
· Орієнтація на особистісно-матеріальне розуміння світу. Все існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному врахуванні тілесного початку (тіло не «кайдани душі», як це було в епоху середньовіччя, тілесне життя сама по собі самоцінна). Для естетики Ренесансу характерний синкретизм духовного і особистісно-матеріального (живопис, скульптура зображують насамперед людське обличчя і людське тіло в гармонії з духовним);
· Орієнтація на гуманізм (від латинського humanus - «людський»), на визнання людини особи стістю, його права на творчість, свободу, щастя..

5.б) Родоначальником ренесансного платонізму був найбільший європейськиймислитель

XV ст. Микола Кузанський (1401 - 1464). Він народився в Німеччині-в містечку Куза
Трірської єпархії, в сім'ї заможного селянина-рибопромисловців Йоганна
Кребса. Свою початкову освіту він одержав у Девентер в школі
«Братів спільного життя». Це формально світське, але за характером своїмблизьке до чернецтва співтовариство, що виникло на основі релігійного руху
«Нового благочестя» в Нідерландах у другій половині XIV ст., Ставило заметою моральне перетворення суспільства шляхом виховання глибоко особистоїрелігійності. Панівною зовнішньої обрядовості і хитросплетінняхсхоластичної теології «брати» протиставляли прагнення довдосконалення шляхом «наслідування Христу», його земним вчинків ілюдських чеснот. Містицизм «братів спільного життя» сприяввідчуженню майбутнього філософа від «раціоналізму» схоластичного богослов'я.
Надалі він продовжив освіту в Гейдельберзькому і Падуанськомууніверситетах, де став доктором канонічного права, а пізніше-в Кельнськомууніверситеті, де значним впливом користувалися слідувалинеоплатонічної традиції середньовіччя прихильники Альберта Великого.
Надзвичайно обдарований, відданий церкві і енергійний священик робитьуспішну церковну кар'єру, багато сил приділяючи спробам реформуванняцерковних звичаїв та установ, і стає (в 1448г.) кардиналом. Йогорізноманітна церковно-політична діяльність була спрямована до спробвідновлення єдності і авторитету католицизму, досягнення миру ізгоди віросповідань; він бере участь у посольстві в
Константинополь з метою домогтися участі православної церкви в Феррарско-
Флорентійському соборі, веде переговори з гуситами, висуває планиімперських реформ, бореться з розбещеність духовенства. Завдякизаступництву пап (особливо тата-гуманіста Пія II) Микола Кузанськийграв визначну роль у церковно-політичному житті Європи свого часу,разом з тим приділяючи велику увагу вченим занять. Їм залишено обширнелітературна спадщина, що включає наукові трактати і проповіді, твориз філософії, богослов'я, по церковно-політичних питань і об'єднуємоєдиною системою релігійно-філософських поглядів [1].
Філософія Миколи Кузанського тісно пов'язана з традицією середньовічногонеоплатонізму починаючи з «Ареопагітік» (творінь, приписуєтьсяцерковної традиції учня ап. Павла Діонісія Ареопагітом) і включаєтяжіє до неоплатонічної пантеїзму праця Іоанна Скота Еріугена «Проподілі природи», твори середньовічних

пантеїстів платоніки Шартрський школи (XII ст.), Давида Дінанского (поч.
XIII ст.). Особливо великий вплив на нього німецької пантеїстичноїмістики Мейстера Еккарта.
Характерний при цьому розрив Миколи Кузанського з ортодоксальної традицієюсередньовічного схоластичного богослов'я. Йому глибоко чужі спробистворення «раціоналістичних» систем, він заперечує не тільки авторитет
Аристотеля і його середньовічних тлумачів, але сам метод схоластичного
«Пізнання» бога і світу. Відхід від схоластики обумовлений не тількивпливом містичних течій минулого, але й гуманістичними зв'язками ісимпатіями Кузанця.
Зв'язки ці не вичерпувалися особистим знайомством і дружбою Миколи
Кузанського з гуманістами Енеєм-Сільвією Пікколоміні (згодом татом
Пієм II), з Лоренцо Валло, Амброджо Траверсарі та іншими. Їх захопленістьантичним культурною спадщиною не залишилася без впливу на духовний світ
Кузанця. Відомо, що він включився в гуманістичну «полювання» за стародавнімирукописами і відкрив в одному з німецьких монастирів 12 невідомих комедій

Поиск по сайту: