Українсько-польська збройна боротьба у Львові в листопаді 1918 р

28 жовтня 1918 р. у Кракові була створена Польська Ліквідаційна Комісія, яка готувалась встановити свою владу у Львові та всій Сх. Галичині. У самому Львові діяли Польська організація військова, Товариство взаємної допомоги колишніх легіонерів (очолив полковник В. Сікорський), воєнізований союз молоді „Вольносць”. Вже 1 листопада 1918 р. українські загони були обстріляні у південно-західній частині Львова (т. зв. Новий Світ). Поляків очолив капітан М. Мончинський. Керувала польськими загонами Начальна Команда військ польських. У перші дні листопада у розпорядженні поляків – до 1 тис. бійців. Поляки мали значно більше офіцерів. У них було краще матеріальне забезпечення. Вже 2 листопада польські загони захопили склади зброї та амуніції в районі головного вокзалу (це вирішило їхні труднощі зі зброєю). У польс. військах мінімальна частина людей служила у поза фронтовій службі. Українці брали владу у Львові за умов недостатності військових сил та їх різної боєздатності. Чисельність укр. загонів сягала 1,5-2,5 тис. чол. Цього було недостатньо для оволодіння містом, в якому переважало польське населення. У перші дні листопада частина стрільців покинула Львів і повернулась додому. Перший підрозділ (800 осіб) полку УСС (командир – О. Букшований) прибув до станції Сихів лише ввечері 3 листопада. На той момент поляки вже захопили головний двірець (вокзал). Генеральна Команда підтримувала слабкі контакти зі стрільцями. 2 листопада замість Д. Вітовського командування обороною Львова перейняв Г. Коссак, якого через тиждень змінив полковник Гнат Стефанів. Багато укр. стрільців взагалі не мали досвіду бойових дій або ж досвіду війни в міських умовах (багато поляків були „дітьми міста”). У полудень 1 листопада бої зав’язались у південно-західній частині Львова – Новому Світі. Там діяло дві польські групи. Вони почали наступ на головний вокзал (укр.. залога – 47 осіб). Сподівання на підмогу полку УСС не виправдались. До полудня 2 листопада поляки зайняли майже весь Новий Світ (до суч. Вул. Чупринки та С. Бандери). Вони захопили частину міста на схід від вокзалу (вул. Городоцька-Бема (Ярослава Мудрого)-Янівською (Т. Шевченка) і наступали на вокзал. 3 листопада (о 17 год.) українська залога залишила вокзал і прорвалась на Підзамче. Повторно зайняти вокзал українці вже не змогли. Від полудня 2 листопада дійшли до 24 год. перемир’я. Планувалось перемир’я до 13 листопада (розподіл держ. Будинків, створення спільної міліції та оперативної команди) з можливим наступним продовженням. У повітах мобілізація бійців до українських військ відбувалась із труднощами. Прибулі бійці часто були неготові до справжньої війни. 5 листопада Національна Рада й Генеральна Команда опублікували відозву „Під оружжя! ” (заклик до вступу у військо чоловіків 19-30 років).13 листопада видано розпорядження (підписали К. Левицький та Д. Вітовський) про мобілізацію військовозобов’язаних. 18 листопада вийшов указ Державного Секретаріату військових справ з черговим закликом до поповнення війська. Ввечері 3 листопада на станцію Сихів прибув перший підрозділ УСС (4 сотні піхоти, сотня скорострілів; командир – О. Букшований). Половина підрозділу (О. Букшований) зайняла Цитадель (закріпилась там). Друга половина підрозділу (Т. Шухевич) після боїв за Персенківку вирушила до головного вокзалу і вступила в бій. Поляки попросили переговорів, але потім роззброїли українську групу, яка мала їх вести. 4 листопада на Персенківку прибув ще один підрозділ УСС (2 сотні піхоти + сотня скорострілів; командир – О. Микитка). Він почав наступ до Головного вокзалу. Проти нього вдарили поляки з західної частини Стрийського парку та від кадетської школи. Українці захопили кавалерійські казарми на Вульці, Кульпарків і підійшли до Городоцької. Після нової сутички стрільці відступили на Персенківку (там на них польський літак скинув кілька бомб), звідки вирушили на Давидів і Старе Село. Поляки 4 листопада зміцнили свої позиції (захопили будинок управління залізниці та будинок духовної семінарії біля Головної пошти і почали бої за казарми Фердинанда (біля цирку), дійшли до Клепарова). 5 листопада Головну Команду очолив Г. Коссак. Поляки наступали на Головну пошту та будинок Сейму (захищав І. Цьокан), в районі костелу св. Анни, казарм Фердинанда, Гицлівської гори, військових казарм на Клепарівській, в районі Підзамчого та вул. Жовківської. 5 листопада уклали перемир’я на 24 години, але вже вдень 6 листопада воно було порушене. Ввечері 5 листопада ще 1500 стрільців прибуло у розпорядження Г. Коссака. 6 листопада наступ поляків було відбито на Підзамчі, біля казарм Фердинанда, костелу св. Анни, на вул. Янівській. 7 листопада відбито польський наступ на Головну пошту, будинок Сейму, казарми Фердинанда. Лінія фронту (питання 36) стабілізувалась до 21 листопада (мінялась не дуже суттєво). 7 листопада наступ українців у трьох напрямках: від сейму на площу св. Юра; від Підзамче – на Жовківське Передмістя; від казарм Фердинанда – до вул. Бема. Наступ був погано продуманий і не мав успіху. 7 листопада поляки після влаштованої пожежі захопили Головну пошту, а 7-8 листопада – склад зброї у Скнилові. Наслідком стала заміна Г. Коссака полковником Г. Стефанівим (9 листопада). Було суттєво реорганізовано війська. 13 листопада старшини склали присягу.10-11 листопада українці невдало наступали на кадетську школу і Гицлівську гору. 15 листопада козаки полковники Долуда успішно діяли на Замарстинові та Жовківському передмісті. Українці зайняли міську бойню. Одночасний наступ на кадетську школу зазнав поразки, але 17 листопада становище відновилось. 18 листопада українці і поляки підписали перемир’я на 48 годин, а згодом продовжили його до 6 години ранку 21 листопада. За цей час поляки суттєво зміцнили своє становище. Негативно позначилась на становищі українців втрата Перемишля 11 листопада. 20 листопада до Львова прибули сили підполковника Карашевича-Токажевського (група „Схід”). Вранці 21 листопада поляки почали наступ, захопили Личаків і дійшли до Винник. Виникла загроза оточення українських військ. Успішним був наступ поляків з Замарстинівської вулиці. Г. Стефанів вимагав дозволу на відступ зі Львова. Проти виступав уряд і старшини та стрільці. Врешті-решт у ніч з 21 на 22 листопада українські війська через Жовківську вулицю відступили зі Львова. Попри наказ відступити аж до Курович, українські війська зупинились відразу на околицях Львова. Цей фронт зберігався аж до травня 1919 р. Польсько-українська війна у Львові була одним з останніх прикладів ведення війни з дотриманням норм права та гуманності (санітарні патрулі, нейтральність міської електростанції та газовні).

Поиск по сайту: