Українсько-польська війна

До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину.

Співвідношення українських і польських військових сил у Львові було не на користь українців, тому що до міста постійно прибували польські війська. Ухвалюючи рішення зайняти Львів, УНРада розраховувала, що українські військові зуміють утримати місто до підходу допомоги з краю і з Української Держави. Але допомога надходила не так швидко і не в таких обсягах, як на те сподівалися. Полк УСС, який прибув до Львова з Буковини 3—4 листопада, не змінив співвідношення сил. Допомога з Києва, у кількості 3 тис. січових стрільців, які стояли тоді в Білій Церкві, взагалі не надійшла, оскільки Український національний союз вирішив використати стрільців у повстанні проти гетьмана П.Скоропадського, яке розпочалося 14—15 листопада.

У ніч з 21 на 22 листопада укр. військо відступило з міста в сх. і пн. напрямках, започаткувавши піврічну облогу міста. Разом з ним вийшли зі Львова частина членів УНРади ЗУНР і майже всі члени Держ. секретаріату ЗУНР. Місцем тимчасового перебування уряду було обрано Тернопіль. 22 листопада польс. війська повністю зайняли Львів, ще раніше, 11 листопада, захопили Перемишль.

У боях за Львів українці втратили загиблими 250 вояків, бл. 500 дістали поранення. Поляки втратили загиблими 277, 910 осіб було поранено.

У січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини.

У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир'я з.

В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (в планах Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків.

На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з критичним становищем ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗО УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган — Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова.

7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківський наступ (Чортківська офензива), внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.

16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська.

Поиск по сайту: