Романський стиль

Культура епохи Середньовіччя: Західноєвропейське середньовіччя

План

1. Загальна характеристика доби
2. Церковна данина культурі
3. Освіта і наука у Західній Європі у середні віки.
4. Розвиток літератури.
5. Скульптура. Живопис. Театр. Музика доби Середньовіччя.
6. Романський і готичний стилі в архітектурі.
7. Лицарська культура. Хрестові походи.

Загальна характеристика доби

Доба Середньовіччя почалася на руїнах Римської імперії, яка впала під ударами варварів. Період середніх віків займає 5 – 15 століття і в сучасній історичній науці його називають епохою феодалізму.

Думка, що Середньовіччя – “темні століття”, справедлива тільки по відношенню до раннього етапу.

В епоху Середньовіччя починається історія Англії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Візантії та інших держав.

З одного боку цю культуру розглядають як втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості. Уся культура перебуває під впливом католицької церкви, а тому уся історія постає як боротьба між праведниками і служителями диявола. Церква володіє освітою, контролює її. Вона мала своє право, основні норми якого іменувались канонами. Джерелом канонічного права було святе письмо. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім’ю, підробку грошей, наклепи, фальшиві свідчення тощо. Вважалось, що усе це зв’язано з гріхопадінням.

Хоч церква і жорстоко контролювала життя людей, але на духовне життя суспільства вона мала позитивний вплив, сприяла зміцненню єдності європейських народів. Але з іншого боку, церква пригнічувала народну культуру, гальмувала розвиток науки, переслідувала іновірців.

Важливу роль у житті відіграють монастирі. Виникає чернецтво. Одним із чинників доби є хрестові походи (11-кінець 13 століття).

З іншого боку, – це доба готики, основного художнього стилю середньовіччя, що згодом був названий символом християнства. У цей період при монастирях виникають школи, згодом вони з’являються у містах, як і університети. Середньовіччя дало життя і своєрідному типу демократії – середньовічній міській республіці.

Основними класами тогочасного суспільства є феодал і залежний селянин.

Зростають продуктивні сили, відділяється ремесло від росту міст, торгівлі.

У Середньовіччі в містах виникають цехи і гільдії – товариства ремісників і дрібних торгівців. Належність до цеху давала право на професію. Тут вчились і працювали. Члени цехів мали свої неписані кодекси честі. Існували і цехи, де виготовлялись книги. Тут працювали переписувачі, художники, мініатюристи, палітурники.

Для Середньовіччя характерні такі соціально-історичні особливості:

1. Перехід до феодалізму (земельна власність. Передача її в спадщину, залежність політичної влади від неї).

2. Затвердження системи міського самоврядування, організація цехів.

3. Виникнення абсолютної монархії.

Суспільний устрій

Абсолютне право власності на всі землі залишалося за королем. За вірну службу король давав підданим землі – бенефіції. Володарі бенефіцій збирали з людей податки на свою користь, упроваджували свої закони, вводили свої гроші, формували військо.

Король не міг це припинити, бо феодали зобов’язувались відбувати військову службу в інтересах корони.

Особливе місце в суспільній ієрархії посідали духовні особи. Церква звільнялась від податків, її власність була недоторканна.

Розвиток феодального землеволодіння породив систему васалітету. Кожен був залежний від іншого, більш сильного і повноправного. Король ставав сеньйором для великих феодалів, а ті – сеньйорами для дрібних землевласників. Вони ж – його васали. Селяни були кріпаками. Їхня залежність від можновладців була абсолютною.

Церковна данина культурі.

Утвердження церкви як суспільної інституції мало свої культурні наслідки.

Люди середньовічної Європи були християнами за своїми релігійними переконаннями і вірили, що історія роду людського завершиться Другим пришестям Христа і Страшним судом, на якому кожен повинен буде дати звіт щодо своїх гріхів та добрих вчинків і отримати кару або нагороду. Усе тлумачилось за допомогою Біблії. Її читали і слухали у середні віки приблизно, як сьогодні читають свіжі газети.

Чимало чого середньовічного важко зрозуміти сучасній людині. Наприклад, не існувало поблажок для дітей: до них і до дорослих вимоги були однакові. У суді обвинуваченою могла бути не лише людина, а й тварина.

Час визначався приблизно, хвилин не лічили, годинники мали лише одну стрілку тощо. Міри лічби були неточними. Довжину шляху вимірювали за кількістю днів, які треба було витратити для поїздки. Площу землі встановлювали на око. Тканину міряли ліктями.

Вагомість людини залежала від походження і прав. Так, найбідніший дворянин був вищим від найбагатшого городянина.

Мирське життя сприймалось людьми як спосіб уловлення душі силами зла. Формою втечі від нього стало чернецтво. Центрами його були монастирі. Сенсом життя ченців було самовіддане служіння Богу.

Покидаючи сім’ю, чернець залишав за ворітьми монастиря все: ім’я, біографію, майно, плотські помисли. Він підкорявся вимогам статуту монастиря.

Ченці займалися самовдосконаленням, щоденно працювали фізично, молилися, майже не спілкувалися. Одяг ченців був довгий, з капюшоном чи накидкою. Існував ряд заборон для ченців: не сміятися, не марнословити, не брехати, багато молитися, постувати тощо.

У перші віки християнства з’являються аскети – люди, які проводили життя виключно у пості і молитві. Були різні види аскетизму: мовчальництво (повна відмова від спілкування), стовпництво (нерухоме стояння на одному місці), затворництво (замурування у келії). Після смерті аскети ставали об’єктами поклоніння – святими.

Аскетизм (з грецької – “монах, самітник”) – обмеження або пригнічення почуттєвих бажань, добровільне перенесення фізичного болю, самотності.

Спочатку виникли чоловічі монастирі, а пізніше з’явились і жіночі. Невдовзі вони ставали пристановищем силоміць пострижених у ченці світських осіб, які становили загрозу для можновладців.

Монастирі були центром культурного життя. Тут складалися літописи, переписувалися книги. На кошти монастирів відкривались школи, де вся система освіти, звісно, оберталась навколо віри.

Освіта і наука у Західній Європі в середні віки

Школи у 11 столітті ділились на монастирські і світські. Перші підвладні були церкві, а над другими церква прямої влади не мала. Навчання велось латиною. А з 14 століття – національними мовами.

Існує 3 типи шкіл: нижчі, середні і вищі.

Нижчі школи існували при монастирях і церквах. Вони готували письменних духовних осіб. Головна увага тут приділялась вивченню латинської мови, якою правили службу католики, молитов і самого порядку богослужіння.

Середні школи існували при єпископських кафедрах. Вони навчали школярів “7-ми вільним мистецтвам”. Число 7 вважалося священним.

Спершу вивчалися три науки про слово – граматика, риторика і діалектика. Граматика, риторика і діалектика по-латині називалися тривіум, звідси походить слово тривіальний – тобто доступний, простий, примітивний.

Усе починалося з граматики (правила читання та письма, звісно, латинського). Учні мали за обов’язок постійно говорити латинською мовою.

Риторика вчила правильно складати і виголошувати промови, зв'язно і красиво говорити. Вчили також складати листи та інші ділові документи.

На уроках діалектики учні вчились розмірковувати, захищати свою думку і спростовувати чужу, вести диспути, сперечатися згідно з правилами.

Подолавши тривіум, учень переходив до другого, підвищеного циклу – квадривіуму – науки про числа. Цей цикл включав в себе арифметику, геометрію, астрономію та музику.

Арифметика знайомила з рахунком. Без геометрії неможливо було вести вимірювання, займатися будівництвом. Сюди входила і географія. Астрономія пояснювала рух небесних тіл, а музика потрібна була для виконання релігійних гімнів.

Для синів світських феодалів існувала спеціальна система виховання. До 7 років діти жили у родині. До 14 – при дворі синьйора як пажі, і до 21 року служили зброєносцями. Виховання включало навчання релігії, придворному етикету і лицарським добро чинностям: верховій їзді, фехтуванню, володінню списом, плаванню, полюванню, грі в шашки, створенню віршів на честь дами серця та співу.

Кінець 12 століття – час злету, перемін. На цей період припадає виникнення перших західноєвропейських університетів.

У 13 столітті такі школи вже були у Болоньї, Оксфорді, Парижі та інших містах. Університет мав юридичну, адміністративну та фінансову автономію, яка надавалась папою.

Першим у Західній Європі було засновано Болонський університет в Італії у 1119 році. Цей заклад було створено на базі юридичної школи. Основними предметами тут було римське і канонічне право. І тільки у 14 столітті тут виникли інші факультети – філософії, медицини і теології. Він був дуже популярний у свій час. У 13столітті тут навчалось 10 тисяч студентів. Слово “студент” походить з латинської мови і означає “старанно вчитися”.

Болонський університет мав свій статут, визнаний міською владою, уряд, звід правил та суд. Університет був незалежний від королівської влади, а також від міської влади. Широкі права в управлінні університетом належали студентам.

Паризький університет теж користувався популярністю. Він був заснований у 1200 році. У 17 столітті університет об’єднався з “Сорбонною ” (коледжем), тому їхні назви стали ототожнюватись. Статут цього університету ліг в основу інших європейських університетів.

Пізніше були засновані Оксфордський та Кембріджський університети (Англія), Падуанський (Італія), Орлеанський та інші. Навчання велось латиною – міжнародною мовою тогочасної науки, основний метод – лекції професорів. Викладач читав і коментував книги: праці вчених, філософів тощо

Практикувались диспути і дискусії на богословсько-філософські теми. Вони могли тривати по 15-20 годин. Перемагав той, хто міг навести більше цитат на підтвердження своєї думки.

Навчання було усним, письмових завдань не давали.

Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, одержував титул бакалавра, далі – магістра, доктора. Але складна програма навчання приводила до того, що титул бакалавра отримувала лише третина студентів, а магістра – тільки кожний 16-й.

У 14 – 15 століттях з’явились колегії (коледжі). Так спочатку називали гуртожитки, а згодом вони стали центрами занять.

Церква підтримувала університетську самостійність стосовно влади. У 15 столітті у Європі вже існувало 60 університетів. Факультетів було по 4: вільних мистецтв, теологічний, медичний, юридичний.

Наука

Університети були центрами знань, вони прискорили розвиток науки. До 13 століття наукові знання мали фантастичний зміст. А тепер природу розглядають не як Божий дар, а як сукупність явищ, які можна пізнати розумом.

Вчений Роджер Бекон твердив, що можна створити судна, колісниці, літаки, що самі рухаються. Вчений займався хімічними дослідами і встановив способи одержання фосфору, магнію, пороху. Він винайшов окуляри

Церква засуджувала його погляди. 14 років життя вчений провів в ув’язненні.

Микола Орем розвинув учення про добове обертання Землі.

Центром розвитку медичних знань була школа в Салерно. Вона випустила “салернський кодекс” Арнольда де Вілланова, де містились настанови для підтримки здоров’я, описи лікарських трав, отрут, Протиотрут тощо.

Виникають перші лікарні, ізолюють інфекційних хворих. Запроваджують карантин (40 днів ізоляції), коли виникають епідемії.

З 13 століття набуває широкого поширення алхімія – вчення про можливість за допомогою “філософського каменя” перетворювати на золото неблагородні метали.

Розвивається географія.

Марко Поло здійснює подорож до Китаю та Центральної Азії у 13 столітті.

Брати Вівальді намагаються обійти західноафриканське узбережжя.

У 9 – 15 століттях з’явились описи різних земель, вдосконалюються карти і атласи. Це підготувало Великі географічні відкриття:

1. 1497-1499 – Христофор Колумб відкрив морський шлях з Європи в Індію.

2. 1519-1622 – Васко да Гама здійснив перше кругосвітнє плавання, чим довів, що земля кругла, а між Америкою і Азією лежить океан.

Розвиток літератури.

З розвитком шкіл та університетів зріс попит на книгу. Книга стає більш прив’язаною до реального життя. Її формат зменшився і став більш практичним. Рукописи прикрашають мініатюрами та заставками.

Книги творилися у спеціальних майстернях, які називалися скрипторії. Вони знаходились при монастирях.

Поруч з релігійними текстами поширення набуває література, записи поем і прози.

Бібліотеки з’являються не лише при церквах, як це було до 12 століття, а й при університетах, королівських дворах, у феодалів, заможних городян.

Книга у середньовічній Європі коштувала дуже дорого. За одну книгу можна було придбати великий міський будинок або 12га землі. Це була своєрідна галузь ремесла.

У 12-13 століттях поширюється література на церковні та світські сюжети. Це були вірші з описами природи та викривальні твори, що засуджували духовенство.

Основними напрямками у літературі середньовіччя були: поезія вагантів, трубадурів, куртуазна поезія та героїчний епос.

Поезія вагантів (з лат." бродячі люди") з’явилась у Німеччині, Франції, Англії та Північній Італії. Її носіями були мандрівні студенти. У їх творчому доробку були сатиричні, любовні, застільні, студентські пісні, пародії на церковні тексти. Їхня поезія оспівувала радощі життя. Її Батьківщиною вважається Франція.

Куртуазна література (з фр." лицарський, поштивий") – течія в літературі 12-14 століть. Найбільшого поширення набула у Франції та Німеччині. Ця література оспівувала високі почуття. Прославляла військові подвиги, служіння дамі, відображала ритуал лицарської честі.

Лицарство у Західній Європі склалося до 11 століття, а досягло свого розквіту у 12-15 століттях. Для лицаря обов’язковими вважалися такі моральні норми, як сміливість, вірність обов’язку, благородство по відношенню до жінки. Звідси – “лицарська поведінка” – поведінка самовідданої і благородної людини. Були вироблені особливі правила лицарської честі. Лицар повинен був шукати подвигів. Боротися з ворогами християнської віри, захищати слабких і скривджених, воювати лише за справедливу справу, уникати гріха, пихатості, негідних вчинків, дотримуватися певних манер.

Виключне значення надавалося коханню як почуттю, яке підносить людину, пробуджує в ній найкраще. Любов до жінки визначалась як джерело досконалості, чистоти, благородства і добра. При цьому головним було не багатство жінки, а гармонія зовнішньої та внутрішньої краси.

Трубадури – поети співці, куди входили лицарі, феодали, герцоги, королі, городяни і прості люди, оспівували лицарську любов, радощі життя. Цим трубадури кидали виклик церкві, яка засуджувала земне кохання.

Німецьких “співців кохання” називали труверами. Як приклад такої літератури – віршований роман “Тристан та Ізольда” Готфріда Страсбурзького. У ньому оспівується земне кохання юнака Трістана та королеви Ізольди.

Величезну роль відіграла усна народна творчість, зрозуміла неписьменному народу. Поряд з казками, легендами і переказами розвиваються і поширюються комічні твори – шванки (Німеччина) і фабліо (Франція). У них висміюються знатні пани, продажні судді, монахи і городяни-неуки.

У 11-12 століттях остаточно сформувався героїчний епос. Одним із найвідоміших його творів – “Пісня про Роланда” (Франція). В основі – реальні події. Поема оспівує подвиги юного французького лицаря графа Бретані Роланда, племінника Карла Великого. Він віддав своє життя за християнську віру і свого короля.

Вершиною іспанського героїчного епосу є “ Пісня про мого Сіда”. Головний герой – Руй Діас, якого араби прозвали Сідом. У творі йдеться про визвольну боротьбу Іспанії проти арабського панування.

Найвизначнішою пам’яткою німецького героїчного епосу є “Пісня про Нібелунгів”, у якій ідеться про загибель Бургундського королівства, яке знищили гуни у 437 році.

Пам’ятками англійської літератури 13 століття є балади про Робін Гуда – легендарного розбійника і улюбленця простих людей. Він живе з дружиною у лісі і захищає бідняків від жорстоких феодалів і королівських чиновників.

У період раннього середньовіччя зародилась казка.

Найвідомішим письменником доби Середньовіччя був Данте Аліг’єрі. Його вважають останнім поетом Середньовіччя та першим поетом Нового часу.

Історичної науки ще не було. Хроніки, літописи, біографії королів були жанрами словесності.

Лицарі. Хрестові походи.

Найвищим щаблем васальних сходів було лицарство.

Лицар – кінний воїн, який мав важкий меч і довгий спис. Щитом міг захиститись з голови до ніг. На тілі носив кольчугу із залізних кілець, пізніше її замінили лати (одяг із залізних пластин), на голові мав шолом і забрало, яке міг опустити на обличчя. Усе це важило до 50кг!

Кінь і зброя лицаря коштували дуже дорого – 45 корів.

Нести лицарську службу міг лише багатий і фізично сильний чоловік – феодал.

Для синів світських феодалів існувала спеціальна система виховання. До 7 років діти жили у родині. До 14 – при дворі синьйора як пажі, і до 21 року служили зброєносцями. Виховання включало навчання релігії, придворному етикету і лицарським добро чинностям: верховій їзді, фехтуванню, володінню списом, плаванню, полюванню, грі в шашки, створенню віршів на честь дами серця та співу.

Кожен лицар починав шлях із пажа, коли вступав на службу до сеньйора. Це був слуга, який виконував усі забаганки сеньйора і вчився у нього. Потім паж ставав зброєносцем. Його посвячували і давали меча, а вже згодом – лицарем.

Посвята в лицарі була актом священним і здійснювалась за участю церкви у храмі. Це було дуже урочисто і святково. Відтепер лицар мав усіма силами захищати християнство.

Лицарі змагалися між собою на турнірах.

Служіння церкві мало і войовничі вияви – Хрестові походи. 8 експедицій у Сирію, Північну Африку і Палестину здійснювались під гаслом боротьби проти “невірних” – мусульман – і звільнення Гроба Господнього та “Святої Землі”. Ці походи забрали багато життів.

Хрестові походи породили ордени – лицарські товариства, а також геральдику (складання гербів)

У лицарському середовищі народилась і куртуазність – вишукана ґречність і галантність. Серед вимог лицарського статуту була настанова шанувати жінку, захищати її. Відгомоном тих явищ стала куртуазна література.

Кохання лицарів до дами серця оспівували трубадури. Вони співали пісні під арфу чи лютню. Це, як правило, були серенади – вітальні пісні на честь коханої. Пісні виконувались у замках, на ярмарках, турнірах. Їхня творчість дала поштовх романтичній літературі.

Скульптура. Живопис. Театр. Музика

Романська скульптура досить виразна. Фігури різні за розмірами, розміщені вертикально у строго ієрархічному порядку. Христос завжди більший за янголів і апостолів, а ті – більші за простих смертних. Пропорції фігур вільні, одяг спадає складками, об’ємність фігур втрачається.

У Західній Європі скульптури робили із каменю і піщанику, в Італії із мармуру. Було також лиття із бронзи та різьблення з дерева.

У готичній скульптурі відбувається перехід від абстрактного начала до явищ реального світу; змінюються образи релігійної тематики: вони стають більш людяними; збільшується кількість світських сюжетів, з’являється портрет.

У готичних храмах скульптур дуже багато. Вони скрізь.

Живопис розвивався у розписах вівтарів та мініатюрах рукописів.

Мініатюра – живописне зображення у вигляді заставок або на всю сторінку.

Ілюстровані рукописні книги були джерелом знань і високо цінувались. Ілюструвались і церковні, і світські книги.

Кожен готичний собор розписувався картинами різної тематики: Паризький – присвячувався Божій Матері, Рейнський – портретами французьких королів тощо.

Поряд з цим у соборах є картини із зображенням сцен ремісничих і сільських робіт, бо вважалося, що праця послана людині Богом за гріхи. Алегорія гріхів зображалась у вигляді химер.

Часто собори прикрашались зображенням жонглерів, музикантів, танцюристів, бо у середні віки поширеними були потішні вистави. З 13 століття зароджується міське театральне мистецтво. “Ігри” розігрувались на площах. Одним із видів середньовічного народного театру комедійно-сатиричного характеру був фарс.

У середньовічній Європі існувала і духовна драма – містерія, яка брала свої сюжети із Святого писання.

Особливим проявом народної культури став карнавал – масове народне гуляння з вуличною процесією, маскарадом і розвагами. Носіями свята були мандрівні актори.

У музиці панує гімн – святкова релігійна пісня.

Великий вплив на музичне мистецтво Середньовіччя мала римо-католицька церква. Вона використовувала музику для впливу на прихожан. Церква прагнула відділити церковний спів від світського життя. Так виник Григоріанський спів, ознаками якого були:

1. Строгість

2. Стриманість мелодії

3. Підпорядкування тексту Біблії

4. Строга одноголосність

5. Виконання тільки чоловічим хором

У цей самий час виникає гімн. Їх поступово співають усі прихожани у церкві.

Після занепаду монастирської та лицарської культури центром музичного життя стає місто. Музика відіграє декоративно-звеселяючу роль при дворах королів і князів. Музику чути на ярмарках, весіллях, гуляннях і похоронах.

Велику роль відіграла пісенна творчість трубадурів, труверів та мінезингерів.

Трувери творили шансон. Вони з’явились у Франції у 12 столітті. Ці пісні були близькі і зрозумілі народу.

Професійних мандрівних співаків 12-13 століття у Франції та Англії називали менестрелі. Вони були носіями народних пісенних традицій. У Німеччині та Австрії співців кохання називали мінезингерами. У Ірландії та Скандинавії співцями і поетами були скальди. Вони оспівували військові подвиги.

Романський та готичний стилі в архітектурі доби Середньовіччя

Середньовіччя – епоха величезного злету будівничого мистецтва. Тоді було створено сотні величних соборів. Багата церква розширювала храми, щоб вмістити якомога більше людей.

Панівними у архітектурі та мистецтві були романський та готичний стилі.

Романський стиль

Домінує у 10-12 століттях. Сама назва означає “в манері римлян”. Найбільш яскраво цей стиль представлений у Франції, Італії та Німеччині.

Характерні споруди: масивні кам’яні “орлині гнізда” на скелях, похмурі храми з укріпленими стінами, що нагадували фортецю, захисні споруди численних монастирів. Їхнє призначення – захист від ворогів. А тому стіни споруд товсті, глухі і гладенькі, а вікна вузькі, як бійниці. Скрізь повторюються обриси напівкруглої арки – на вікнах, вході. Міцні опори і геометрична простота – ознаки стилю.

Готичний стиль

Зародився у Франції у 12 столітті і поступово витіснив романський стиль.

Цей стиль обслуговував, насамперед, церкву. Тому основна споруда – храм. Це власне культова споруда. Храми стрункі, спрямовані у височінь, прикрашені різьбою, великою кількістю скульптур. Стіни мають великі вікна, їх дуже багато, внаслідок чого значно поліпшилось освітлення у храмі. Тут велику роль відіграють вітражі – картини, які робились з кольорового скла. Це надавало храму святкового вигляду. Тут зображались сцени з життя селян і ремісників.

Готичний собор став центром громадського життя. У такому соборі відбувалось богослужіння, театральні вистави, читались університетські лекції, засідав парламент і навіть укладались дрібні торгові угоди.

Багато міських соборів були настільки великими, що все населення міста могло вміститися у ньому. Біля соборів розміщались торгові ряди.

Одним із шедеврів ранньоготичної архітектури можна вважати собор Паризької богоматері. Величними спорудами готичного стилю є Рейнський і Кельнський собори.

Архітектуру доби Середньовіччя представляє замок – спадкова родинна власність. Це була могутня споруда, піднесена над довколишньою місцевістю і розрахована на оборону. Він оточувався ровом, через який ішов міст. Перед замком теж була стіна, яка захищала внутрішній двір, де жив простолюд.

Центром замку була головна башта – донжон. Тут містились запаси харчів, води і зброї.

Одна з ознак культури Середньовіччя – розбудова міст.

Міста огороджували кріпосними стінами, оточували валами, ровами, брамами. У 14ст. тут з’явились ратуші. Були притулки, склади, шпиталі.

Поиск по сайту: