ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН:КУЛЬТОВИЙ ТА СВІТСЬКИЙ ІНТЕР’ЄРИ,МЕБЛІ

Три періоди готики:

Рання готика (друга пол.ХІІст. – поч.ХІІІст.)

Висока готика (ХІІІст. – друга пол.ХІVст.)

Пізня («Полум’яна») готика – (кін. ХІVст. – ХVст.)

Характерні риси готики:

1.Тісний зв'язок архітектури і мистецтва зі зростанням професійного рівня будівельників і художників.

2. В архітектурі виникає необхідність створення велетенських внутрішніх середовищ, які повинні були уміщати велику кількість міського населення.

3.головним завданням архітекторів залишається перекриття великих інтер’єрів склепіннями при максимальному їх освітленні.

4. В готичній архітектурі нервюри або гурти, становлять собою каркас полегшених хрестових склепінь, органічно продовжили систему підпружних арок, які застосовували романські будівельники.

5. Аркбутани,які передають розпір склепінь на контрфорси і тим самим вивільнюють інтер’єр від маси інертного будівельного матеріалу в опорах, є оригінальною новизною готики.

6.Пов’язана система «нервюри – аркбутани – контрфорс» отримала назву «готична каркасна система».

7. Кафедральний собор мав не лише релігійне, але і світське призначення – був єдиним культурним центром міської общини.

8. Відповідно до християнських уявлень про спрямування душі віруючого до неба, всі лінії інтер’єру готичного собору спрямовані в гору.

9.В періоди високої і пізньої готики подальшого розвитку набуває житлова і палацова архітектура, виникають нові невідомі до цього часу типи приміщень: ратуші, палаци Правосуддя,будинки для прочан.

10.Вітражі – головний елемент оздоблення інтер’єрів.

Культовий інтер’єр.

А).Франція

Франція вважається батьківщиною готичної архітектури. В інших європейських країнах готику називали «французьким стилем». В ранньоготичний період в культових спорудах почали використовувати стрільчасту форму арок і склепінь для зменшення розпіру і зняття статичного навантаження зі стін. З ХІІІ століття знову входить до вжитку трансепт як частина собору, освячена традицією і осмислена символічно (середньовічна базиліка завжди мала план у вигляді латинського хреста). Розвиток культу святих закріпив сформований ще в романську епоху обхід вівтаря з вінцем капел (деамбулаторій). Богослужіння в ХІІ ст. відбувалося на очах віруючих. Вівтарна частина була відкрита для доступу. З другої половини ХІІІ ст. Хор стали обносити вівтарною стіною, яка відокремлювала святилище від іншої частини церкви. Стінка мала вигляд монументальної кам’яної споруди, оздобленої архітектурно – скульптурним декором (напр. Шартрський та Амьєнський собори). Підпори в ранній готиці мають вигляд циліндричних колон з капітелями, на які спираються напівколони,підтримуючи п’яти нервюр(кількість напівколон відповідає кількості нервюр). Для перетворення складного перерізу нервюр в циліндричний переріз колонок застосовувалися капітелі. В пізній готиці колонки набули перерізу нервюр, а їх капітелі почали скасовувати. Таким чином, нервюри розпочиналися прямо від стелі, спрямовувалися вгору, де розходилися, формуючи складний малюнок склепіння. В цей період з’являються плетені колони, в яких кожен завиток має продовження у вигляді нервюри. Ранньоготичні капітелі мають декор у вигляді перших паростків рослин (бруньки, звернуті листочки, листочки водяних лілій).На початку ХІІІ ст. Скульптурний декор стає більш різноманітним – в одному інтер’єрі кожна капітель може мати свій власний малюнок. Зазвичай використовували листя з різаними контурами, які загинаються під абакою на зразок волют.

В середньохресті Амьєнського собору вперше з’являються додаткові діагональні нервюри – лієрни і проміжкові тьєрсони, які розбивають велику поверхню на більш дрібніші сектори. Переплітаючі пучки нервюр зі звисаючим замковим камнем – одна з характерних рис полум’яної готики. Невід’ємною складовою більшості готичних соборів був тріфорій, який в період полум’яної готики витісняється віконними вітражами.

Стіни в соборах не личкувалися. Вони мали однорідну кам’яну кладку за всією товщиною. Іноді застосовували підфарбовування окремих деталей (капітелі, замковий камінь, нервюри).Інтерєри соборів декорували також килимами і тканинами, які розвішували на стінах в бокових нефах.

Підлога в готичних храмах виготовлялась з каміння або глазурованих плиток. Використовували також мощення підлоги з різнокольорових мармурових плит (поєднання світло – сірого і темного мармуру). При вході до собору виконували «лабіринти» - узори на підлозі з портретами або ініціалами архітекторів, які будували собор. Іноді врізаний рельєф кам’яних плит заливався кольоровим цементом.