 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
РОМАНСЬКИЙ СТИЛЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН: КУЛЬТОВИЙ ТА СВІТСЬКИЙ ІНТЕР’ЄРИ, МЕБЛІ
Романський період розпочинається з Х ст. і закінчується в середині ХІІ – ХІІІ ст., в залежності від тої чи іншої області Західної Європи.
Соціально - економічні особливості:
1.панування феодальних відносин
2.зростаня ролі католицької церкви
3.прогрес інженерно – будівельної техніки
4.активізація міського життя
5.відродження старих занедбаних античних міст на перетині торгівельних шляхів
6.в галузі будівництва відбувається активне освоєння склепінчастих конструкцій; використання для будівництва місцевих порід каміння, дерева, цегли.
Культовий інтер’єр
А).Франція.
Саме з цієї країни розпочинає формуватися зразок типової романської архітектури.
Основним типом культової архітектури стає базиліка, як правило трьохнефна з трансептом і вівтарною абсидою, навколо якої розташовується деамбулаторій (обхід) з прилеглими абсидо видними капелами («вінець капел»).Іноді вівтарна частина піднімається на де - кілька сходів відносно до рівня підлоги іншої частини інтер’єру, а під нею розташовується крипта, в якій знаходилися почесні поховання. Перекривали крипти хрестовидними або напівциркульними склепіннями, досить низькими, розпір був невеликий. Романська базиліка мала вхідне приміщення – нартекс і атріумний двір, прилягаючий з заходу. На перетині центрального нефу і трансепта (середньохресті) знаходиться вежа, і ще 2 симетричні вежі, які прикрашають західний фасад церкви.
Саме у Франції складається «романська зв’язуюча система»,яка складається з циліндричних склепінь центральних нефів, далі хрестових склепінь бокових нефів і контрфорсів зовнішніх стін базиліки. Крок колон центрального нефу відповідає кроку колон бокового нефу і кроку контрфорсів. За фасадами романських церков можливо надати вичерпну характеристику їх інтер’єрів.
Інтер’єр романської церкви погано освітлений, так як центральний неф, перекритий циліндричним склепінням,як правило, лишався без освітлення за виключенням світла з невеликих вікон башти –дзвіниці,розташованої на середньохресті. Отже, перед архітекторами романського періоду стояло два завдання:
· Перекрити базиліку склепінням
· Узгодити застосування склепіння відповідно до вимог освітлення.
Інтер’єри романських церков прикрашали колонади, які поділяли простір базиліки на подовжені нефи. Романські колони мають різноманітні капітелі – від простих кубічних і трапецевидних до рослинних і сюжетних. На відміну від античних капітелей, які знаходилися в визначеному пропорціональному співвідношенні до висоти колон, в середньовічних капітелях відсутнє ордерне пропорціонування. Романські колони на відміну від античних ніколи не мали ентазису і були строго циліндричними.
До нашого часу збереглася мала кількість розписів інтер’єрів романських храмів. Фресками покривали стіни, склепіння, стовпи, архівольти арок, напівколони, капітелі. Найчастіше фон розписів був однотонним, переважно охристим, зображення – площинні. Мали чіткий контур з використанням окрім ахроматичних тонів різноманітні відтінки коричневої, червоної і жовтої охри, зеленого і блакитного кольору. Поряд з фігуративними зображеннями часто використовувався рослинний орнамент, яким покривали архітектурні елементи і деталі(архівольти арок, напівколони, стовпи, цоколі стін). Іноді використовували прийоми імітації мармурового личкування за допомогою розписів стін і особливо стовпів. Для прикрашання інтер’єрів храмів використовували також тканини, шпалери і килими («килим Королеви Матильди» в соборі м. Байє).
До романського періоду відноситься виникнення в церковних інтер’єрах вітражів. Це була поліхромна скляна мозаїка, в якій шматочки скла вирізалися відповідно малюнку шаблону і закріплювалися в свинцевій оправі. Деталі промальовувалися темно - коричневою фарбою, яка могла мати різноманітні відтінки в залежності від щільності нанесення на скло. У вітражах домінувало переважно безкольорове прозоре скло, яке було фоном для кольорових зображень.
Штучне освітлення культових інтер’єрів здійснювалося переважно за допомогою люстр у вигляді широких металевих обручів з підсвічниками, підвішеними на ціпках до склепіння. Для місцевого освітлення (вівтарі, ризниці) використовувались металеві підсвічники на одну або декілька свічок. Нижня частина підсвічника мала форму конусів або напівкуль, в орнаментуванні яких використовувалися фантастичні анімалістичні сюжети.
Приклади культових споруд:
· Базиліка церкви Сен Трофім в Арле (ХІ – ХІІст.) – трьохнефна базиліка перекрита циліндричними склепіннями.
· Третя церква абатства Клюні (1089–1095) – п’ятинефна базиліка з подовженим планом, з двома трансептами, які мали власні абсиди.
· Церква Св.Магдалини в Везле (ХІІст.) – хрестовими склепіннями перекриті не лише бокові, але і центральний неф, саме це є досягненням романських будівельників.
· Церква Сен- Савен-сюр-Гартан (ХІст.) – саме в ній збереглися найбільш цікаві росписи романського періоду.
Б).Німеччина.
Романська архітектура має інші принципи рішення плану храмобудування. На відміну від французьких базилік такі церкви мали вівтарні абсиди не лише на східному, але і на західному торцях. Головні входи до храму розташовувались, таким чином, не на західному, а на боковому довгому фасаді. Наявність двох абсид у протилежних торцях головного нефа сприяла облаштуванню двох відповідних трансептів, а також збільшенню кількості башт (башти над середньохрестями, в торцях трансептів, башти, які фланкували абсиди). Вівтарна частина в німецьких церквах ніколи не мала обходу навколо хору з вінцем капел. Бокові входи до базиліки зменшували просторову динаміку інтер’єру. В більшості німецьких романських храмах центральний неф має плоске покриття, а бокові – склепінчасте, як правило хрестове.
Приклади культових споруд:
· Церква Св. Михайла в Гільдесгеймі (1010-1033рр.)
· Церква Св.Кіріака в Гернроді (Х ст.)
В). Італія.
Посідає особливе місце в культурі середньовічної Європи. Оскільки в Італії, навіть в період Середніх віків, надзвичайно сильними були античні традиції. Романська система храмобудування – це синтез античної та візантійської спадщини. Це простежується в центричній формі баптистеріїв, чіткому пластичному і графічному членуванні стін за допомогою колон, арок і різних видів личкування.
Ансамбль міста Піза є зразком для італійської романіки. Він включає в себе відокремлений баптистерій, дзвіницю (кампанілу) і великий собор. Пізанський собор (1068 – 1118) в плані має форму латинського хреста з подовженою частиною і трьохнефним трансептом. Центральні нефи подовженої частини і трансепти закінчуються абсидами. Перекриття центрального нефа – дерев’яна кесонована стеля, бокові нефи перекриті хрестовими склепіннями. Над середньохрестям підіймається овальний за планом купол. Інтер’єр – стрункі аркади на гранітних колонах, личкування стін білим і темно зеленим мармуром.
В інтер’єрі Італії періоду романіки значний вплив мав візантійський стиль. У ХІ – ХІІ ст.в Італії засновуються майстерні візантійських мозаїстів, різьб’ярів по кості, майстрів по художньому металу, мармурувальників. Техніка мармурування розповсюдилася майже по всій Італії. Вона полягала в тому, що з тонких кольорових мармурових пластин вирізаються окремі фігури орнаменту, які вставляються до відповідних заглиблень архітектурних елементів і деталей. Так формується особливий стиль мармурового личкування фасадів та інтер’єрів соборів, який отримав назву «інкрустаційний стиль». Домінував візантійський стиль на Сицилії. Приклади смальтового оздоблення інтер’єрів надають капела Палантина в королівському палаці в Палермо (1129 – 1140рр.), собор в Монреале (1179 -1189), багатий мозаїчний декор не лише в інтер’єрі, але і в клуатрі,де мозаїкою викладені стовбури колон. Славетний собор Сан Марко в Венеції (ХІ ст.) також побудований і декорований за візантійським зразком і є копією собору Св. Апостолів у Константинополі.
В інтер’єрах італійських храмів, як і в епоху Карла Великого, використовувалися античні та візантійські колони, причому мармур колон був різнокольоровим, а капітелі позолочені.
Поиск по сайту: