Тема 8. Соціологія праці та управління. 1. Предмет соціології праці та управління, його складові

1. Предмет соціології праці та управління, його складові.

Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціаль­на соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну під­систему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Предмет науки нами визначено так, що він «поєднує» п'ять складових:

• соціальні верстви,

• соціальні інститути в сфері праці,

• соціально-трудові відносини,

• соціально-трудові процеси,

• соціальне управління ними.

Суб'єкти праці — це соціальні верстви працівників, які бе­руть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інже­нерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різнять­ся своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рі­вень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не зав­жди збігаються.

соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;

Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'яза­них з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рів­ності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість — діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття — соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а та­кож кількісним зростанням потенційної робочої сили.

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбувають­ся в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітницт­вом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо ви­користовуються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних про­блем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона ви­вчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попереджен­ня чи вирішення конфліктів у них.

2. Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соціально-трудові відносини надзвичайно складні і класифікую­ться за такими ознаками:

• змістом діяльності — виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні;

• суб'єктом відносин — між колективні (колектив—колектив) та внутрішньоколективні (індивід — індивід, індивід — колектив);

• наявністю владних повноважень — по горизонталі і по вер­тикалі;

• способом розподілу результатів праці — кількістю і якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелекту­альної власності;

• ступенем регламентованості — формальні й неформальні;

• характером спілкування — безпосередні, опосередковані, міжособистісні, безособові.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбуває­ться у вигляді соціальних процесів, що відбивають функціонування трудових колективів, груп та окремих працівників.

Розрізняють такі (основні) види соціальних процесів у трудовій сфері:

• базові — праця, що впливає на соціальний стан, інтереси, ква­ліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їх­ньої особистості;

• інтегративні — формування, функціонування та розвиток тру­дових колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи;

• ціннісно-орієнтаційні — мотивація, соціалізація, адаптація, що
формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя;

• трудових переміщень — плинність кадрів та регульовані зміни
місця працівника у системі суспільного поділу праці.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економі­чного) означає врахування суспільної нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їхньої і трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологіч­них теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільності у сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія професій, соціо логія організації, промислова соціологія та ін.), форми і методи нмливу на них.

Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяль­ності людей є не тільки методом, процесом добування засобів до існування, вона визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специфіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об'єднує июдей для виробництва товарів та послуг, а є практично єди­ною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів людей, найважливішим чинником соціалізації особистості.

3. Соціологічна сутність категорій “зміст праці” та “характер праці”.

“зміст праці” виражається через розподілення функцій (виконавських, контрольних, спостережних, налагодж.) на роб.місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівників. Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробн.сил, техн.спосіб поєдн.особистісною і речовою елементів виробн., тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності.

Фактори: структура виконуваних функцій, різноманітністю, співвідн. виконавськ.і організац.елементів, фізичн.і нервово-псих.навантажень. Сусп.праця є заг.базою соц.явищ. На рівні сусп.-це взаємозв.сист.галузей і видів діяльності. На індив.рівні-індивід.функції та операції. Розрізняють соціальний і функц.зміст праці. Соц.- доцільність д-сті працівника, мотивація ставлення до праці на сусп.та індив.рівні.

Функціональний -виконування працівником функцій: енергетичну, технологічну, контр-регулюючу, управлінську.

«характер праці» -виражає соц.економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індив.праці до сусп.і залежить від того, на кого люд.працює. Відображає соц.економ.стан трудящих у суспільстві; співвідн. між сусп. та індив.працею кожного окремого працівника. Показниками є: форма й відносини власності, розподільчі відносини, міра соц.відмінностей у процесі праці.

Х- р праці зумовлює мету виробництва. Зміст праці визначає природу і рівень проф-зму прац-ка, а її характер-межі його соц.розвитку і ступінь перетвореня праці на найпершу життєву потребу.

Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існ. соц.,екон-техн.неоднорідних її форм: фізична, розумова, виконавська, упр., кваліф., некваліф..

4. Основні види соціальних процесів у трудовій сфері.

Формування та розвиток соц-тр відносин відбувається у вигляді соц процесів, що відбивають функціонування труд колективів, груп та окремих працівників. Розрізняють такі види соціальних процесів у трудовій сфері: 1базові (праця, що впливає на соц стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їхньої особистості); 2інтегративні (формування, функціонування та розвиток тр колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи); 3ціннісно-орієнтаційні (мотивація, соціалізація, адаптація, що формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя); 4трудових переміщень (плинність кадрів та регульовані зміни місця працівника у системі суспільного поділу праці).

Складовим простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та субєкт. У результаті взаємодії цих складових зявл.продукт праці.

Прост.процес розкриває специфічний для люд.спосіб обміну речовин між ним і природою. Сусп.процес свідчить про спосіб обміну продуктами д-сті між людьми.

Субєктом простого процесу є індивід, що забезпечує своє відтвор.як біол.істоти. а сусп.процес завжди є колективним, його S є соц.-проф.групи.

5. Праця як соціальний процес, її види.

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються

матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму

життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.

Процес праці - включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця),

предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва,

якими людина впливає на предмет праці.

Організація праці - форми, способи і порядок поєднання живої і

предметної праці.

Умови праці - сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних

організаційних та соціально-побутових чинників, що впливають на

працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і

шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі

умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу

саме людське життя.

Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними

елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну

структуру трудової діяльності, є стимули до праці, ставлення до праці,

мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації

Соц.сутність праці полягає в тім, що саме праця ств.людину і визначає її сутність. Соц.-труд.відносини, які виникають у процесі праці, звязані: 1. ставл.до праці 2. впливом праці на формування і розвиток особистості. процесу праці може бути тільки люд., яка регулює і контролює його. Праця - осн.форма життєдіяльності сусп., вихідна умова його буття, яка визначає спосіб ставл.люд.до світу і одної люд.до іншої, специфіку відносин у будь-якому труд.колективі і в будь-якій держ.Праця-категорія не лише екон-на, а й соц-на, що має знач.для характеристики сусп. в цілому, і його індивідів зокрема. Форд: праця є основною умовою здоровя, самоповаги і щастя.

Соц.-екон.сутність праці є двоїстою: 1) це джерело багатства і доходів

Поиск по сайту: