Роль та функції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства. Поняття аномії

Розрізняють явні функції соціальних інститутів, що розкриваю­ться як визнана частина їхніх цілей і латентні функції, котрі здійс­нюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.

· Задоволення соціальних потреб;

· Закріплення та відновлення соц відносин

Інституціональний аналіз дає змогу з'ясувати причини негатив­них явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів де­зорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуа­цію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією, тобто таку ситуацію, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами суспіль­ства і не визнають найбільш значущі соціальні норми.

Аномія характеризується втратою соціальними інститутами ме­ти діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини у головних сферах життєдіяльності; утратою чіткого ви­значення соціальних норм, послабленням механізму соціального контролю, зростанням соціального напруження. А це означає, що діяльність соціальних інститутів набуває дисфункціонального ха­рактеру, перестає задовольняти потреби суспільства, нові умови його життєдіяльності. Отже, головним агентом соціальних змін є соціальні інститути, а не соціальні групи і класи, як уважають марксисти.

11. Інституціалізація, її ознаки (навести приклади).

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи: 1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Інституціалізація — це процес визначення та закріплення соці­альних норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби. Інакше кажучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на пе­редбачену, яка очікується і регулюється.

Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.

Ознаками інституціалізації є:

• оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

• зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямова­ною, ієрархічною;

• поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність;

• виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професій­ної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інституціалізація проявляється у формуванні певної ідеології, яка є підґрунтям для створення зразків поведінки, ритуалів, симво­лів і надає організації та її цілям характеру суспільної місії.

В. Оссовський зводить тлумачення змісту соціальної інституції до такої структуризації:

1) група осіб, покликана виконувати організаційно-ділові фун­кції, важливі для певної спільноти;

2) форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються певними членами групи від імені всієї спільноти;

3) комплекс установ і знарядь діяльності, які дають змогу певним членам групи виконувати публічні функції, що мають на меті задово­лення потреб групи і регулювання поведінки її членів. Специфічними ознаками інституції є сталість її форми, орієнтація на розв'язання осно­вних соціальних проблем, культурний статус і культурна легітимність.

12. Найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства, проблеми їхньої взаємодії.

Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1 ) Економічні, що регулюють соц. зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) Сім’я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов’язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.

Поиск по сайту: