 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Виробничі ресурси та їх різновиди
Щоб жити, людина виробляє величезну кількість економічних благ. Створюючи їх, вона прагне задовольнити свої найрізноманітніші потреби. А в який спосіб суспільство виробляє необхідні людям блага? Що для цього треба мати і які складності треба подолати, щоб досягти результату? Про це ти дізнаєшся з даної теми.
Ти, мабуть, неодноразово спостерігав, як зводиться будинок і уявляв, як у цьому будинку житимуть люди, як їм буде у ньому затишно і зручно. Ти спостерігав, як працюють будівельники, зводячи поверх за поверхом. Давай пригадаємо, що потрібно для того, щоб побудувати будинок.
Передусім потрібна земельна ділянка, на якій будинок буде зведений. Слід також подбати про цемент, інструменти, фарби, деревину, перекриття та цементні блоки, дерев'яні або пластикові рами, двері та труби. Крім того, необхідно мати екскаватор і бетономішалку, підйомний кран і вантажівку. Ти, напевно, ще багато чого можеш додати до цього переліку. Але навіть якщо ми все це зберемо в одному місці, будинок усе одно «не збудується». Потрібні ще й будівельники — люди, котрі мають знання й уміння для цієї справи.
Будь-яке виробництво вимагає певного переліку (набору) матеріалів та інструментів, пристосувань та речей для створення того, що необхідно людям, що здатне задовольнити їхні потреби. Поміркувавши, ти назвеш усе необхідне для вироблення меблів, випікання хліба, друкування підручників або виготовлення автомобілів.
В економічній науці все необхідне для виробництва товарів та послуг називають економічними ресурсами, які охоплюють фінансові, інформаційні, виробничі ресурси. Виробничі ресурси безпосередньо використовують у процесі виробництва товарів і послуг.
Постають питання: "Чи можна всі виробничі ресурси розподілити на певні групи? Якщо так, то за якою ознакою здійснюватиметься цей розподіл?"
Від обраної ознаки чи критерію залежать і результати розподілу. Уяви собі, що треба розподілити на певні групи за різними критеріями весь зібраний врожай яблук. Критеріями можуть бути: сорт яблук (антонівка, білий налив, симиренка тощо), розмір плоду (великі, середні та дрібні), колір яблук (червоні, зелені, жовті).
А яким чином розподілити величезну кількість виробничих ресурсів, потрібних для виготовлення будь-чого? Виявляється, критерієм такого розподілу виробничих ресурсів можна обрати місце та призначення їх у процесі виготовлення товару або послуги.
Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже інсуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.
У вченнях класиків по-різному ставилися акценти на окремі фактори виробництва. Наприклад, в працях фізіократів та Франсуа Кене як засновника цієї школи земля/природа була єдиним продуктивним фактором виробництва. Отже, землевласники були єдиним продуктивним класом суспільства. Адам Сміт вважав працю та її поділ основним продуктивним фактором виробництва, оскільки забезпечення товарами та послугами стало з часом краще, проте, якість землі та клімат особливо не змінилися. Такий підхід пояснює також економічний ріст. Теорію щодо оцінки вартості продукту на основі праці розвинули пізніше Давид Рікардо та Карл Маркс. Капіталісти вважали/вважають капітал найбільш важливим фактором виробництва.
Виробничі ресурси (чинники виробництва) — це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.
Виробництво в економічному розумінні — це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.
Існують чотири основні різновиди виробничих ресурсів: природні ресурси, капітал, праця та підприємницькі здібності.
Природні ресурси — все те, що людина знаходить у навколишньому середовищі і перетворює за допомогою своєї праці на продукт для задоволення власних потреб
Тому інколи в літературі їм дають загальну назву "земля", розуміючи дари природи в широкому сенсі.
До природних ресурсів, наданих безпосередньо самою природою (тобто це природні речовини, які ми безпосередньо "беремо" у природи), належать: земля та її родючість (коли ми вдаємося до вирощування або будівництва на ній будь-чого), корисні копалини, рослинний і тваринний світ, водойми, сприятливі кліматичні умови (опади, сонячна енергія) тощо.
Використання цього різновиду природних ресурсів особливо характерне для сільського господарства та видобувної
промисловості. Проте слід зважати на те, що речовини природи перетворюються на ресурси, якщо їх застосовують в процесі вироблення благ, коли до них докладено працю людини. Поза цим процесом це просто речовини природи. Сонячна енергія стає ресурсом, якщо її використовують для опалення теплиць чи житла, або за її допомогою вирощують сільськогосподарські культури.
Речовини, що попередньо зазнали впливу людської праці і призначені для подальшого використання у виробничому процесі, називають сировиною (або сировинними матеріалами)
До них належать, наприклад, бавовна або льон для ткацької фабрики, залізна руда для металургійного заводу, борошно для хлібозаводу тощо. Частіше економісти відносять сировину до окремої групи "проміжні товари".
Капітальні ресурси (капітал) — це ті елементи виробництва, ' що зазвичай є результатом попередньої праці людини і які відіграють активну посередницьку роль між людиною, природними ресурсами та проміжними товарами у виробничому процесі
З їхньою допомогою людина цілеспрямовано діє на природні ресурси, або застосовує їх як обов'язкову умову виробництва товарів і послуг.
До капітальних ресурсів належать: будинки, верстати, обладнання, передавальні пристрої, інструменти тощо.
Капітальні ресурси — це створені людиною виробничі ресурси. Вони використовуються для полегшення самого процесу праці, а також для збільшення кількості вироблюваних за їх допомогою благ. Різноманітність застосовуваних капітальних ресурсів залежить від технологічної бази кожного суспільства. Чим розвиненішою в економічному плані є країна, тим більш високотехнологічні капітальні ресурси Вона застосовує. В широкому сенсі до капітальних ресурсів відносять широкий спектр нематеріальних обов'язкових умов сучасного виробництва: технічну інформацію, програмне забезпечення. Слід відрізняти капітальні виробничі ресурси від грошового капіталу.
Гроші потрібні для обслуговування виробництва, але безпосередньо в процесі виробництва вони участі не беруть. Гроші належать до фінансових економічних ресурсів. На ринку вони "перетворюються" на виробничі ресурси: природні, капітальні, трудові.
Трудові ресурси (праця) — це здатність людини до продуктивної осмисленої праці, основними складовими якої є здоров'я, розумові та фізичні здібності і професійні навички
Аби оцінити рівень розвитку трудових ресурсів у країні, важливо знати кількість працездатних людей, рівень їхньої підготовленості та кваліфікації. Тому кожна держава вдається до заходів з розвитку професійних навичок, а також підвищення рівня освіти, загальної й технічної культури людей. Сучасне високотехнологічне автоматизоване виробництво потребує висококваліфікованих та освічених фахівців. Некваліфікована, важка фізична праця — це вже здебільшого з практики минулого розвитку економіки. Сьогодні в розвинених країнах світу молодь має можливість здобувати як середню, так і вищу освіту.
"Трудові ресурси" — це здібності людини, її кваліфікація та професійні навички, які вона застосовує в самому процесі виготов-благ. Проте нині найважливішими для процесу виробництва стають здібності й таланти людини, пов'язані з організацією та управлінням самого виробництва. Тому в економічній науці вирізняють такий різновид ресурсів, як підприємницькі здібності.
Підприємницькі здібності — це організаційні та управлінські здібності й навички людини щодо поєднання виробничих ресурсів з метою виробництва товарів і послуг, ґрунтованого на економічній відповідальності підприємця
Наявність перелічених виробничих ресурсів є обов'язковою передумовою будь-якого процесу виробництва, незалежно від того, чи це праця первісної людини, котра палицею збиває плід, або ж сучасний процес виробництва на автоматизованому промисловому підприємстві. Лише поєднавши всі виробничі ресурси, можна створити необхідні людям блага.
Проте слід знати, що за умов ускладнення управлінських процесів та мірою переходу до виробництва благ за допомогою машин і механізмів, роль і значення підприємницьких здібностей людей невпинно зростає.
Корисність — поняття виключно індивідуальне
Потреби людей, що породжуються біологічними, духовними, соціальними та іншими обставинами, безмежні. Неможливо задовольнити всі потреби одночасно. Людина прагне задовольнити в першу чергу ті потреби, які принесуть їй найбільшу вигоду, або, як кажуть економісти, корисність.
Корисність блага — здатність економічного блага задовольнити одну або декілька потреб людини.
У мікроекономіці існує два підходи до визначення корисності блага: кількісний (кардиналістська теорія) та порівняльний (ординалістська теорія).
Кількісний підхід побудований на безпосередньому вимірі корисності благ в умовних одиницях корисності — ютилях
У порівняльному підході конкретні цифрові значення корисності не розглядаються, а порівнюється відношення споживача до різних комбінацій благ.
Третє положення називають законом спадної Граничної корисності споживчого блага (перший закон Госсена).
Що більшою кількістю блага ми володіємо, то меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага визначається не загальною, а його граничною корисністю для споживача.
Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, одержана від споживання додаткової одиниці блага або приріст сукупної корисності. U — рівень корисності. Закон спадної граничної корисності стосується абсолютної більшості благ. Але він має винятки: деякі блага (антикваріат, колекціонування), а також антиблага (алкоголь, наркотики) зі збільшенням споживання мають зростаючу граничну корисність. Одиницею вимірювання корисності є ютиль.
Загальна корисність — це загальна сума задоволення від споживання благ. Позначається TU.
Закон зростаючої загальної корисності полягає в тому, що з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає до певної міри. Точка насичення — це точка, у якій споживач перестає розглядати додаткове споживче благо як таке, що приносить йому користь.
Корисність — поняття виключно індивідуальне. Те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншими може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.
Споживач схильний максимізувати корисність від споживаних благ. Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні доходу споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Другий закон Госсена: споживач при заданих цінах та бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо виконується така рівновага:
Бюджетна лінія - Геометричне місце точок, які являють собою набори товарів (Х і У), доступних покупцеві при конкретних цінах. Бюджетна лінія відображає потенціал (можливості) споживача в залежності від його доходу.
I – дохід споживача;
- ціна товару;
- кількість одиниць товару
Поиск по сайту: