Копія квитанція, видана банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку про сплату реєстраційного збору

Рішення про внесення змін до установчих документів

(примірник оригіналу ксерокопія, нотаріально засвідчена копія)

- протокол загальних зборів засновників або рішення засновника.

Документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів

- перелік акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах акціонерного товариства або реєстр присутніх на зборах тощо.

Оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію з усіма змінами

- діючий статут (або положення, або засновницький договір) до якого вносяться зміни.

Два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції.

Довідково: новий статут (або положення, або засновницький договір) або додаток до діючого прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами.

Копія квитанція, видана банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку про сплату реєстраційного збору.

Додаткові документи:

1. Документ, що засвідчує повноваження (довіреність, доручення тощо) - якщо документи подаються представником.

2. Копія квитанція, видана банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку про сплату за публікацію відповідного повідомлення при змінах до статуту, які пов'язані із:

зменшенням статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) юридичної особи;

· зміною місцезнаходження юридичної особи;

· зміною найменування юридичної особи

Довідково: Розмір плати за кожну із змін складає 51 грн.

3. Один із таких документів (примірник оригіналу, ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) - при зміні складу засновників (учасників) юридичної особи:

· рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників);

· заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників);

· заява, договір, інший документ про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства;

· рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) із складу засновників (учасників) юридичної особи у вигляді протоколу загальних зборів засновників; свідоцтво про смерть фізичної особи або документ, що є підставою для його видачі відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія, копія, завірена органом державної реєстрації актів цивільного стану).

4. Копія відповідного судового рішення - при зміні мети установи.

Довідково: Розмір реєстраційного збору складає 51 грн. Для благодійних організацій реєстраційний збір не справляється.

11) 1. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару, або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця, товар.

2. Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині першій цієї статті, задовольняються за згодою продавця.

Згідно з цією частиною задовольняються вимоги споживача щодо товарів, гарантійний строк на які не закінчився.
У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на товари належної якості або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо недоліки виявлено у межах строку придатності. При цьому розрахунки із споживачем провадяться в порядку, передбаченому абзацом третім частини сьомої цієї статті.

9. При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається товар аналогічної марки незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник зобов'язані створювати обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару.

При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову частину обчислюється починаючи від дня видачі споживачеві товару після ремонту.

10. Споживач має право пред'явити виробнику вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки, допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті, споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові інші вимоги, відповідно до частини першої цієї статті.

11. Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу.

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

12. Виробник зобов'язаний відшкодувати всі збитки продавця, який розглядає претензію споживача до придбаного товару.

Продавець товарів зобов'язаний у місячний строк відшкодувати підприємству, що виконує його функції, збитки, яких воно зазнало у зв'язку із задоволенням вимог споживача, передбачених цією статтею.

13. Вимоги, встановлені частиною першою цієї статті щодо товарів, виготовлених за межами України, задовольняються за рахунок продавця.

14. Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.
28) Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, назви яких: неустойка, штраф, пеня. Господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним з цих видів господарських санкцій і чим вони відрізняються одна від одної. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки. Так, у ст. 549 Цивільного кодексу України йдеться про те, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання, проте окремо дається поняття штрафу та пені.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Отже, на відміну від господарської штрафної відповідальності, яка може стягуватися тільки у грошовій формі, цивільна штрафна відповідальність може бути реалізована і шляхом стягнення з винної сторони майна.

51) Порядок переоформлення ліцензії та видача дублікату ліцензії. Підставами для переоформлення ліцензії є: зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я,по батькові фізичної особи – підприємця; зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи – підприємця; У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією,
що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. У разі переоформлення ліцензії у зв’язку із змінами, пов’язаними з провадженням ліцензіатом певного виду Г діял., якщо ця зміна пов’язана з намірами ліцензіата розширити свою діяльність, ліцензія переоформляється в порядку і в строки, передбачені для видачі ліцензії. Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлялася, у разі йоговстановлення Кабінетом Міністрів Укр. За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за переоформлення ліцензії зараховується до Держ. бюджету Укр.. Підставами для видачі дубліката ліцензії є: втрата ліцензії; пошкодження ліцензії. У разі втрати ліцензії ліцензіат зобов’язаний звернутисядо органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії, до якої додається документ, що засвідчує внесення плати за видачудублікатліцензії. Якщо бланк ліцензії непридатний для користування внаслідок його пошкодження, ліцензіат подає відповідному органу ліцензування:заяву про видачу дубліката ліцензії;непридатнудлякористуванняліцензію; документ, що підтверджує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.

39) Сфера застосування патентування. Поняття та зміст торгового патенту. Патентування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Торг. патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприєм. діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торг. патент не засвідчує право суб’єкта підприєм. діял. на інтелектуальну власність. Торг. патент придбавається суб’єктами підприєм. діяльності, предметом діяльності яких є види, зазначені в частині першій статті 1 цього Закону. Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до частини четвертої цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умовщодопридбання торгового патенту не дозволяється Торг. патент видається за плату суб’єктам підприєм. діял. держ. податковими органами за місцезнаходженням цих суб’єктів або місцезнаходженням їхструктурних (відокремлених) підрозділів, суб. підприєм. діял., що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), – за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пунктузнадання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності,що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації цих субьєктів.

29) Порядок держ. реєстрації припинення підпр. діял. ФО-підприємця. Держ. реєстрація припинення підприєм. діял. ФО-підприємця проводиться у разі: прийняття ФР-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті ФО-підприємця; постановлення судового рішення про оголошення ФО померлою або визнання безвісно відсутньою;п остановлення судового рішення про визнання ФО, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності ФО-підприємця. Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності ФО-підприємця є: визнання ФО-підприємця банкрутом; провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. 3. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФО-підприємця.

47) Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою в-стю. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими док., і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

8) Поняття, види прав споживачів та їх захист. Споживач – ФО, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Права споживачів: Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: -захист своїх прав державою; -належну якість продукції та обслуговування; -безпеку продукції; -необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); -відшкодування збитків, завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної немайнової); шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених з-вом; -звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; -об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів). Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

39) Сфера застосування патентування. Поняття та зміст торгового патенту. Патентування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Торг. патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприєм. діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торг. патент не засвідчує право суб’єкта підприєм. діял. на інтелектуальну власність. Торг. патент придбавається суб’єктами підприєм. діяльності, предметом діяльності яких є види, зазначені в частині першій статті 1 цього Закону. Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до частини четвертої цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умовщодопридбання торгового патенту не дозволяється Торг. патент видається за плату суб’єктам підприєм. діял. держ. податковими органами за місцезнаходженням цих суб’єктів або місцезнаходженням їхструктурних (відокремлених) підрозділів, суб. підприєм. діял., що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), – за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пунктузнадання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності,що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації цих суб.

15) Господарсько-правова відповідальність - це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення. Функції господарської відповідальності:

- компенсаційна функція (відновлення порушеного майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних, майнових санкцій, які стягуються з правопорушника й усунення наслідків неправомірної поведінки суб’єкта господарювання);

- превентивна (попереджувальна) функція (завдяки застосуванню відповідальності, не тільки усувається факт правопорушення, але й застосовується правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов);

- охоронна функція (полягає в охороні законних прав та інтересів учасників господарського обігу та споживачів);

- стимулююча функція (можливість чи загроза застосування до правопорушника економічних (майнових) санкцій у разі вчинення ним правопорушення спонукає особу до припинення правопорушення і реального виконання зобов’язання);

- інформаційна функція (для учасників господарського обігу інформація про застосування до суб’єкта господарювання - правопорушника заходів відповідальності є питанням доцільності продовження чи існування господарських відносин з таким суб’єктом).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

2. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

14) Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потребмають право на:

1. захист своїх прав державою;

2. належну якість продукції та обслуговування;

3. безпеку продукції;

4. необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця,продавця);

5. відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6. звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

7. об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)

60) Згідно із нормами ГК (ст. 283) істотними умовами договору оренди є:

• об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
• строк, на який укладається договір оренди;
• орендна плата з урахуванням її індексації;
• порядок використання амортизаційних відрахувань;
• відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Розглянемо зміст кожної з істотних умов Договору оренди окремо в розрізі норм чинного законодавства та практики.

Об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Об’єкт оренди у Договорі потрібно охарактеризувати якомога детальніше. Наприклад: нежитлове приміщення певною загальною площею, яке знаходиться в певній будівлі певної літери (із даних технічного паспорту), що розташована за певною адресою.

Вартість об’єкта оренди в Договорі зазначається або балансова, або оціночна, яка зазначається за домовленістю сторін або згідно із експертним висновком, який складається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-III. Цей пункт відіграє роль у випадку спричинення збитків об’єкту оренди, щоб сторони могли відштовховуватися від певних сум при розрахунку завданих збитків, а також для нарахування амортизаційних відрахувань. Зрозуміло, що у випадку судових спорів щодо спричинених збитків, у більшості випадків їх вартість уточнюється у висновках експертизи, яка призначається безпосередньо в судовому процесі.

Строк, на який укладається Договір оренди, погоджується сторонами (ст. 284 ГК). Статтею 284 ГК також зазначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При укладанні Договору оренди треба пам’ятати про той факт, що договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), строком дії від трьох років підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (статті 793, 794 ЦК). Державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України (статті 210, 794) шляхом внесення нотаріусом відповідної інформації до Державного реєстру правочинів відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671.

Орендна плата з урахуванням її індексації. Ця умова на практиці виявляється найбільш «істотною» та цікавою. Розмір орендної плати у Договорі визначається за домовленістю сторін, виплата орендної плати між СГ – резидентами України повинна здійснюватися виключно у гривнях. Вперше процес індексації орендної плати був запроваджений при оренді державного та комунального майна (Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII, далі – Закон про оренду, Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786, далі – Методика). З прийняттям ГК ця умова була розповсюджена на оренду приватного майна. Згідно із чинним законодавством розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, що оприлюднюється Державним комітетом статистики України (ст. 284 ГК, п. 13 Методики. При оренді приватного майна в орендних відносинах між СГ ця Методика імперативного характеру не має). Зазначене коригування розміру орендної плати і є індексацією. За домовленістю сторін індексація орендної плати може здійснюватися за певний період дії Договору оренди.

Якщо Сторони Договору оренди – резиденти бажають отримувати орендну плату у валюті, для такої операції потрібна індивідуальна ліцензія Національного банку України (далі – НБУ), що передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 р. (далі – Декрет). Та навпаки, як Декретом передбачено, якщо орендар є нерезидентом, орендну плату він повинен сплачувати в валюті, а при бажанні сплати орендної плати у гривнях – треба отримувати індивідуальну ліцензію НБУ. Однак на практиці отримання індивідуальної ліцензії для розрахунку в зазначених випадках доволі проблематично.

Останнім часом СГ, як правило, визначають розмір орендної плати за 1 м² об’єкта оренди, та відповідно розмір орендної плати, в іноземній валюті. Прив’язка до іноземної валюти дозволяє уникнути індексації орендної плати. Вона фактично присутня, якщо курс валюти по відношенню до гривні буде змінюватися.

Порядок використання амортизаційних відрахувань. Вперше умова щодо порядку використання амортизаційних відрахувань була закріплена в Законі про оренду. З прийняттям ГК ця умова стала обов’язковою для оренди приватного майна. Стосовно цієї умови ніяких імперативних норм немає, сторони самі встановлюють той порядок використання амортизаційних відрахувань, який їх задовольняє. Однак ця умова формулюється так: амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів.

Відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. ГКпроцедура відновлення орендованого майна не врегульована. Тоді як ЦК (ст. 778) встановлює такі вимоги:

• відновлення (поліпшення) Об’єкта оренди можливе лише за згодою орендодавця;
• орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю за наявності згоди орендодавця на відновлення (поліпшення) Об’єкта оренди;
• орендар стає співвласником нової речі, створеної ним за згодою орендодавця.

На практиці, сторони Договору оренди визначають питання відновлення орендованого майна за домовленістю. Як правило, за умовами Договору у будь-якому випадку незалежно від типу поліпшень: відокремлювані вони чи ні, потрібна згода орендодавця. Орендар надсилає листа-пропозицію про бажання зробити поліпшення в Об’єкті оренди із зазначенням строку отримання відповіді від орендодавця. Орендодавець розглядає пропозицію орендаря та надає свою відповідь або у вигляді окремого листа, або шляхом написання дозвільного надпису на екземплярі листа-пропозиції орендаря. Якщо поліпшення можна відокремити без завдання шкоди орендованому майну, вони є власністю орендаря, а якщо відокремити поліпшення без завдання шкоди орендованому майну неможливо, ці поліпшення залишаються власністю орендодавця, питання компенсації вартості таких поліпшень орендарю вирішуються за домовленістю Сторін.

Що стосується викупу орендованого майна, то тут знову ж таки все залежить від домовленості сторін. ГК викуп орендованого майна не регулює, а ЦК містить норму, згідно з якою: Наймач (орендар), який належно виконує свої обов’язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання (ч. 2 ст. 777).

Хотілося б звернути увагу на такі умови Договору, які згідно із законодавством хоч і не є істотними, однак виявляються дуже актуальними та поширеними на практиці. До таких умов належать:

• порядок передання Об’єкта оренди від орендодавця – орендарю;
• порядок повернення Об’єкта оренди від орендаря – орендодавцю;
• гарантійні платежі;
• порядок сплати комунальних послуг, послуг, пов’язаних з утриманням Об’єкта оренди, зміна їх вартості;
• оперативно-господарські санкції;
• умови припинення/розірвання Договору оренди.

63) Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

64) Єдину систему господарських судів України становить Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, місцеві господарські суди. Місцевими господарськими судами відповідно до Закону “Про судоустрій і статус суддів” є: господарський суд Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

Особливе місце у судово-господарській системі займає Вищий господарський суд України, який є вищим судовим органом господарських судів України. Вищий господарський суд України діє у складі колегій суддів, в його складі утворюються Президія, як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України, та Пленум Вищого господарського суду України.
Вищий господарський суд України у визначених законом формах:
- здійснює нагляд за діяльністю апеляційних господарських судів та місцевих господарських судів і дає роз’яснення з питань судової практики;
- розглядає у касаційному порядку справи;
- забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;
- веде і аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;
- надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення господарських справ;
- забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, а також здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Місцеві господарські суди вирішують спори, віднесені до їх компетенції; переглядають за нововиявленими обставинами прийняті ними рішення; ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських правовідносин; вносять пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів, а також здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції, які утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з обов’язковим визначенням території, на яку поширюються повноваження цих судів та їх місцезнаходження. Указами Президента України від 11 липня 2001 р., 30 травня 2002 р. та 25 червня 2003 р. в Україні утворено 11 апеляційних господарських судів.
Апеляційні господарські суди мають відповідні повноваження: переглядають в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюється його повноваження; переглядають за нововиявленими обставинами прийняті ним постанови; проводять роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин; подають пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів, надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим господарським судам та виконують інші повноваження, передбачені законодавством.

65) Згідно зі ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Не вважаються анти конкурентними та не потребують дозволу органів АМКУ узгоджені дії суб'єктів господарювання, що відповідають:

- Типовим вимогам до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затвердженим розпорядженням АМКУ від 12 лютого 2002р.№27-р;

- Типовим вимогам до узгоджених дій суб'єктів господарювання про спеціалізацію виробництва, дотримання яких дозволяє здійснювати ці узгоджені дії без дозволу органів Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМКУ від 11 грудня 2008 р. № 880-р.

57) Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована та оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника тощо.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовженний ще до 6 місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення боргу, повністю чи частково, боржника на певних умовах, в тому числі набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

18) Об'єктами правовідносин можуть бути:

1) особисті немайнові блага (життя, здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, особиста недоторканість, честь і гідність особи, ділова репутація тощо);

2) майнові блага (право власності, майнові права та обов'язки тощо);

3) результати інтелектуальної діяльності (твори науки, винаходи, твори літератури і мистецтва, інші результати творчої діяльності);

4) певні дії суб'єктів;

5) результати певних дій суб'єктів.

Об'єктами правових відносин можуть бути як матеріальні так і духовні блага, а також будь-яка діяльність і поведінка суб'єктів, що не заборонена правовими нормами.

19) Основними видами господарських зобов'язань, згідно з ч. 2 ст. 173, є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Ці підносний регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК, а також у ЦК, спеціальних законах ("Про інноваційну діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про народні художні промисли" та ін.);

негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб;

органи державної влади, наділені господарською компетенцію;

органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції.

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.

До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань належать:

органи державної влади, наділені господарською компетенцією, - щодо підпорядкованих їм державних підприємств і підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;

органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, - щодо комунальних підприємств та організацій і підконтрольних (з певних, визначених законом питань) підприємств та організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади;

господарські об'єднання ~ щодо підприємств-учасників;

холдингові компанії - щодо своїх корпоративних підприємств;

головне підприємство промислово-фінансової групи - щодо інших учасників такої групи;

засновники унітарних підприємств (у тому числі дочірніх) і власники їхнього майна (ними можуть бути суб'єкти господарювання - господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання та ін.) щодо створених ними підприємств;

учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (втому числі правом брати участь в управлінні організацією такого типу);

суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб'єкті на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру - про делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб'єктів господарювання іншому та ін.

58) Відповідно до Державної програми приватизації на 2000- 2002 роки об'єкти класифікуються таким чином:

Група А - цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі - ВАТ), а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально-визначене майно (у тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням арбітражного суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В - цілісні майнові комплекси підприємств з середньо-обліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ; акції ВАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності цією Програмою (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу, в разі якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.

Група Г - цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію посідають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д - об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти.

Група Е - акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж - незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі невключення їх до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується, крім об'єктів, які не підлягають приватизації відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".Суб'єкти приватизації це учасники приватизації, що мають відповідний для цього обсяг право- та дієздатності (правосуб'єктності).

До суб'єктів приватизації належать: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Єдину систему державних органів приватизації становлять Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах та органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

Державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації та відповідно до цього:

· розробляють проекти державних програм приватизації та передають їх на затвердження Верховній Раді України;

· змінюють у процесі приватизації організаційну форму державних підприємств;

· продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

· створюють комісії з приватизації;

· затверджують плани приватизації державного майна, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

· укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів приватизації та їх продажу, а також угоди Щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

· здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

· виступають з боку держави засновниками підприємств зі змішаною формою власності;

· контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна;

· здійснюють інші повноваження, передбачені чинним законодавством України.

59) Мирова́ уго́да — формальна письмова домовленість сторін судового процесу, що укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і стосується прав та обов'язків сторін та предмета позову. Це угода, якою сторони замінюють свої спірні зобов'язання іншими, більш для них прийнятними (новація)^.

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє^[4].

Сторони, треті особи (але не прокурор) мають право укласти мирову угоду.

Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу^[5].

У випадку невиконання стороною умов мирової угоди, ухвала про її затвердження набуває силу виконавчого документа, на підставі якого інша сторона може ініціювати примусове стягнення. Від правильного процесуального оформлення цієї ухвали залежить ефективність її подальшого примусового виконання.

Мирова угода є домовленістю між боржником та кредитором про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання (тобто прощення боргів).

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Вона набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів^[6].

Мирова угода, укладена між сторонами в адміністративній справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження, подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

За результатами розгляду мирової угоди суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди між сторонами у справі.

Суд не визнає мирову угоду, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси^[7].

Сторони (стягувач і боржник) мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом. Таке визнання мирової угоди судом у процесі виконання закінчує виконавче провадження^[

²⁴⁾ Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основні види:

Поиск по сайту: