Об’єкт та предмет макроекономіки

Макроекономіка походить від грецького слова “макро”, що означає “великий”. Макроекономіка – економічна наука, що досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку.

Позитивна макроекономіка має за мету пояснення сутності економічних процесів і явищ, які відбуваються в суспільстві, та розробку рекомендацій для здійснення економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Вона відповідає на питання: як воно є.

Нормативна макроекономіка висвітлює світоглядні, ідеологічні принципи, постулати економічної поведінки макроекономічних суб’єктів, які є «еталоном» для оцінки бажаності тих чи інших результатів економічної діяльності. Тобто, н ормативна макроекономіка – це сукупність суб’єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Вона відповідає на питання: як має бути.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які відбуваються в народному господарстві в цілому та визначення основних економічних заходів його розвитку.

Макроекономічний аналіз має два рівні: ex post аналіз – національне рахівництво; ex ante аналіз - прогностичне моделювання.

Ex post аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла. На основі результатів ex post аналізу робляться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.

Ex ante аналіз - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу - визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

У процесі господарської діяльності економічні відносини між людьми завжди функціонують як певна система, яка включає об’єкти цих відносин, різні форми зв’язків між ними. Економіка кожної країни – це велика система, у якій здійснюється багато різних видів діяльності. Кожна ланка (елемент чи компонент) системи може існувати лише тому, що одержує щось від інших, тобто знаходиться у взаємозалежності і взаємозв’язку з іншими ланками.

Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг.

Основними елементами економічної системи є:

- соціально-економічні відносини, які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності;

- організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація

та кооперація виробництва;

- господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної

діяльності на макрорівні;

- конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Економічні відносини є визначальним елементом системи. Соціально-економічні відносини (відносини власності) визначають тип економічної системи (приватна власність відповідає одному типу, а державна – іншому тощо).

Організаційно-економічні відносини, відбиваючи глибину поділу праці, її кооперацію, комбінування, концентрацію, централізацію, технологію і організацію виробництва і обміну, служать посередником у зв’язках між усіма елементами економічної системи; саме вони “склеюють” компоненти системи в єдине ціле. Економічні відносини визначають зміст праці в системі.

Економічний механізм є координуючим елементом системи.

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи.

Кожна економічна система розв’язує три основні економічних питання: що виробляти?, як виробляти?, для кого виробляти?:

1) Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3) Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? Яким буде доход нації від виробництва даних товарів і послуг?

Отже можна зазначити, що економічна система - це особливий спосіб координації вибору при розв’язанні трьох основних економічних питань.

Сучасний світ характеризується наявністю різних економічних систем, які, виникнувши у тому чи іншому історичному періоді, не залишались незмінними, а постійно розвивались. Одні із них зійшли з історичної арени, а інші – існують, постійно вдосконалюючись. Тому економічну систему варто розглядати у процесі історичного розвитку, бачачи її як щось мінливе, яке формується і проходить через певні ступені і фази розвитку. У взаємодії, перетворенні, удосконаленні різних систем утворюється економічна цілісність сучасного світу.

Сучасні дослідники виділяють такі системи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне суспільство).

Найбільшого поширення в світовій економічній літературі отримала класифікація економічних систем за двома ознаками:

1) формою власності на засоби виробництва;

2) способом координації (регулювання) економічної діяльності.

На основі цих ознак виділяють такі економічні системи: традиційна (натуральна) економіка; централізована (планова, тоталітарна, командно-адміністративна) економіка; ринкова економіка вільної конкуренції; регульована ринкова (змішана) економіка, або соціально орієнтована ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної економіки), яка

притаманна слаборозвинутим країнам:

– натуральна форма виробництва;

– переважно общинна власність на засоби виробництва;

– нерозвинений поділ праці;

– патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

– визначальна роль природних ресурсів, відстала технологія, переважання ручної праці;

– безпосередній зв’язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, тоталітарної, командно-адміністративної) економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– державна власність на засоби виробництва;

– розвинена системи суспільного поділу праці;

– продуктивні сили індустріального типу;

– монополізація та бюрократизація економіки, відсутність вільного

підприємництва, придушення ринкових відносин;

– централізоване планування та управління виробництвом на основі директивного плану або планових нормативів;

– централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Основні ознаки ринкової економічної системи вільної

конкуренці ї (чистий капіталізм (ХІХ- перші десятиліття ХХ ст.):

– товарна форма виробництва;

– приватна власність, як основа вільного підприємництва і вільної конкуренції;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– продуктивні сили індустріального типу;

– свобода учасників економічної діяльності;

– ринок як система саморегулювання економіки на основі об’єктивного

співставлення попиту і пропозиції, як механізм ціноутворення.

Визначальні риси соціально орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи (друга половина ХХ ст. - теперішній час):

– товарна форма виробництва;

– багатоукладність економіки і змішана власність на засоби

виробництва (колективна, приватна, державна);

– розвинена система суспільного поділу праці;

– продуктивні сили постіндустріального типу;

– антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

– економічний механізм побудовано на взаємодії вільного і державного

регулюванняекономіки з метою стимулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції;

– маркетингова система управління виробництвом;

– соціальний захист населення.

Розглянемо об’єкт та предмет макроекономіки. Об’єктом макроекономіки є не просто економічна система взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.

Об’єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри.

Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних у одну одиницю. Наприклад, усі індивідуальні ціни товарів і послуг об’єднують у загальний рівень цін, або всі одиниці продукції об’єднують у валовий внутрішній продукт.

Предмет макроекономіки обумовлений її об’єктом. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи.

Макроекономіка – розділ економічної науки, в якому розглядаються закономірності взаємодії сукупних величин: ВВП, загальний рівень цін і безробіття, інфляція, загальне споживання та інвестиції, сукупний попит та сукупна пропозиція, їх вплив на обсяги ВВП, тобто на стан національної економіки.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З огляду на це економіку можна уявити як систему взаємозв’язків. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти сутність її головних внутрішніх зв’язків.

Таким чином, оскільки рівновага є справді центральною проблемою економіки, макроекономіку можна визначити як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Всесвітньо відомий економіст Ян Тінберген, який заклав основи сучасної теорії економічної політики, серед її можливих цілей визначав: обсяги державних витрат, рівень зайнятості, розміри інвестицій, загальний рівень виробництва, сукупний попит, сальдо платіжного балансу, динаміку реальної зарплати, стабільність цін.

Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми. Здійснення завдань економічної політики може спричинити зміни економічної системи, її удосконалення, що знаходить відображення в наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у таких проявах: як фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі - Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).

Соціальна політика держави – комплекс соціально-економічних заходів, направлених на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання заощаджень.

Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги

зовнішньої торгівлі. До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать: 1) торговельна політика; 2) валютна політика; 3) політика іноземного інвестування.

Торговельна політика відіграє головну роль у зовнішньоекономічній політиці. Розрізняють два основних типи торговельної політики – це протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) і вільна торгівля (торговий лібералізм; фритредерство) (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).

Макроекономіка використовує широкий спектр методів, а саме:

- метод наукової абстракції - це метод поглибленого пізнання

реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища і очищення його від усього неістотного, випадкового;

- метод аналізу - це метод дослідження, при якому об ’є кт

дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо;

- метод синтезу - це метод дослідження, який базується на

поєднанні різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними;

Аналіз і синтез, як методи дослідження, використовуються в єдності.

- метод індукції - рух думки від конкретного до всезагального, від

знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня;

- метод дедукції - рух думки від всезагального до одиничного.

Поєднання методів індукції-дедукції забезпечує зв’ я зок одиничного,

особливого і всезагального.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко -

математичне моделювання.

Під макроекономічними моделями слід розуміти математичні рівняння, в яких реальні економічні процеси виражені в абстрактному та спрощеному вигляді. Для створення моделі потрібно знайти функцію, яка пов’язувала б ендогенні та екзогенні змінні макромоделі.

Ендогенні змінні (або внутрішні) – це величини, що визначаються в результаті розв’язання моделі (наприклад, рівень зайнятості, рівень інфляції і безробіття, величина реального валового внутрішнього продукту, рівень цін, реальна процентна ставка).

Екзогенні змінні (або зовнішні) – величини, що встановлюються урядом та центральним банком (наприклад, рівень державних витрат, ставки оподаткування, величина пропозиції грошей).

Слід розрізняти статистичні та динамічні моделі. Статистичні моделі – це такі, що фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду й не зображують перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі – такі, що зображують економічні процеси з урахуванням фактору часу.

Макроекономіка виконує важливі функції: теоретико-пізнавальну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну.

Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки полягає в дослідженні економічних процесів нﮫ макрорівні та побудові моделей цих процесів.

Практична функція макроекономіки - розробка практичних рекомендацій на основі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики). Практична функція макроекономіки реалізується у розробці економічної політики держави.

Прогностична функція полягає у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності.

Виховна функція макроекономіки – це виховання раціонального економічного мислення, визначення правил ринкової економічної поведінки, формування сучасного світогляду людини.

Методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук.

Поиск по сайту: