Тема: Дозвілля народів світу

Ще в античну епоху філософи й історики намагалися визначити феномен дозвіллєвої діяльності людини, необхідність і призначення свята як такого, з'ясувати його роль у житті суспільства. Ця проблема залишається предметом дослідження вчених і в наші дні. Багатофункціональність дозвіллєвої діяльності: урочисте відновлення життя, емоційно-психологічна спрямованість, ідеологічна, морально-виховна й інші функції ще раз доводять велику значимість і значущість свят як таких, особливо календарних, котрі найтісніше пов'язані з культурною традицією народів. Свято являє собою головну ланку в дозвіллі людини. Знайомство з цим феноменом дозволить нам розглянути особливості проведення дозвілля різних народів світу в побуті, ознайомитися з культурою країн світу.

Дозвілля по-болгарськи. Особливо шанують болгари стародавні обряди і ритуали. Найтриваліший відпочинок у них під час народних та релігійних свят.

Щорічно в Болгарії 21 січня відзначають "бабусин день". Це свято бабусь-повивальниць. Традиції цього мальовничого фольклорного святкування започатковані ще в сиву давнину. Колись у цей день бабусям-повивальницям вручали подарунки і букети квітів, перев'язаних червоною стрічкою.

У багатьох місцях відзначають веселе свято зятів, які живуть у будинку батьків жінки, тобто в приймах. Непросто жити такому зятю, адже якщо він хоче, щоб його становище було терпимим, то він має дотримуватись таких правил, які описано в "статуті зятя", що існує здавен: любити тестя і тещу як своїх батьків, дякувати їм за те, що саме його вибрали в зяті, не заперечувати їм навіть подумки, дітей називати на честь тещі і тестя і всім говорити, що вони схожі на родичів дружини і мають усе позитивне від їхнього роду. Крім того, зять-приймак має бути витривалим, працелюбним, майстром на всі руки. На перший погляд, свято як свято, нічого особливого. Проте судіть самі: за останні роки не було жодного розлучення. Отже, в цьому святі є виховний момент і для молодих людей, які, оженившись, приходять у чужу сім'ю, і для тих, хто їх приймає.

Також існує "спілка вусатих". У Болгарії вуса завжди були ознакою чоловічої доблесті і шляхетності. Тому всі, кого приймали до цієї спілки, брали зобов'язання допомагати у впорядкуванні міста, допомагати хворому по господарству: адже справжній чоловік завжди надасть допомогу тому, хто її потребує. Зароблені гроші використовують на організацію свята вусачів, під час якого ті, хто має вуса, різні за довжиною, формою і кольором, проходять парадом по вулиці, частують людей, розважають їх піснями й танцями.

Дозвілля по-фінськи. Фінни люблять у вечірні години і вихідні дні прогулюватися на свіжому повітрі, найчастіше віддаючи цей час спорту. Кожний четвертий житель країни є членом однієї зі спортивних організацій. Найулюбленіші види спорту - лижний, веслування, біг і боротьба.

У фіннів, як і в інших народів Європи, перше квітня є Днем сміху. "День обманів", вважають деякі вчені, сюди прийшов зі сходу. Подібні звичаї існували в Індії, Китаї, Японії ще з давніх-давен. Правда, цей день у європейських народів набув місцевого колориту. Важко, звичайно, сказати, хто й коли започаткував День сміхуна, та це, мабуть, не дуже важливо. Головне інше - хтось засміявся першим і заразив веселим сміхом інших. І чудово, що цей стародавній звичай зберігся до наших днів. У цьому виявляються почуття гумору, оптимізм, життєрадісність та віра людей в усе світле.

У Фінляндії в 1994 р. відбувся перший чемпіонат з виготовлення шпаківень. Причиною цього незвичного змагання є традиційна любов фіннів до птахів, а виготовлення шпаківень -один із способів її виявлення. Чемпіонат організувала спілка охорони природи країни.

У країні існує багато різних спілок. Одна з них - "Скепсис". Наприкінці кожного року її члени оголошують своє рішення про нагородження почесною грамотою найбезглуздішу книжку. Наприклад, грамотою "Безглуздість -99" відзначено видавництво "Вернер Седерстрем", яке випустило "Довідник астролога". Його автори радять читачам повідомляти своєму начальству про той знак зодіаку, під яким вони народились. У цьому місяці начальники мають бути більш поблажливі до своїх підлеглих.

Дозвілля по-японськи. Звичайно японці спокійні, стримані і не виявляють зовні своїх почуттів. Проте один раз на рік, напередодні новорічних свят, вони можуть зняти напруження. Цей період називають коротким періодом крику. Японцям не забороняється стукати ногами по вуличних ліхтарях і перекидати смітники, кричати на все горло, даючи вихід емоціям. У містах проводять конкурси крикунів, у яких оцінюється як сила крику, так і його зміст. Кричати можна на довільну тему, але є й конкурсні завдання. Наприклад: "Що мене найбільше розізлило в цьому році?". Накричавшись, японці знову замикаються в собі, ввічливо посміхаються, згинаючись у поклоні, і тихо накопичують напруження, якому дадуть вихід тільки наприкінці наступного року.

Новорічні свята в японців відображають різноманіття звичаїв і обрядів, пов'язаних із сподіванням людей на благополучний, щасливий і вдалий рік. У японській мові є спеціальна назва для першого дня Нового року -"гандзіцу" - "День початку", що означає "відродження" чи "відправлення в нову дорогу". Його можна виразити також словами "якщо збився з дороги, то краще почати спочатку", або, як говорять сучасні японці, "якщо втратив дорогу в горах, то краще повернутися до підніжжя". У переддень свята особлива увага надається прибиранню житла, воно має спеціальну назву - "очистка від сажі". Одним з необхідних компонентів прикраси будинку є сосна, що символізує силу, твердість, довголіття, здоров'я, радісне і щасливе життя. Іншою обов'язковою складовою частиною прикраси як усередині, так і зовні житла, є бамбук - символ стійкості, протистояння негодам життя, а також стрімкого процвітання Адже бамбук росте дуже швидко (за ніч він може подовжитися на 12 см). Навіть найтонші його гілки при сильному вітрі не ламаються, а тільки гнуться. їх кладуть по різні сторони від входу. Сосну і бамбук з'єднують солом'яним джгутом - сименава, що, відповідно до народних повір'їв, оберігає від злих духів і нещасть.

Ярмарок посідає одне з найулюбленіших місць у житті передноворічної Японії. Один з найвідоміших ярмарків в Асакуса розташований біля буддійського храму (район у Токіо). Він вражає своєю багатолюдністю (не випадково у свій час існувало прислів'я: "Вибравшись із юрби, потрапиш у ще більшу юрбу"), ряди якої тягнуться на 1 км і більше. На ярмарку можна купити всі традиційні товари, необхідні під час Нового року, а також безліч непотрібних речей, які купуються лише тому, що всі охоплені в ці дні азартом покупок. На передноворічних базарах найбільшою популярністю користуються такі талісмани на щастя, як граблі. Вважається, що подібно тому, як людина загрібає граблями зернові під час сільськогосподарських робіт, так вона "загрібатиме" і щастя. Граблі іноді прикрашені дуже пишно: золотими монетами, фігурками семи богів удачі, журавликами. Залежно від прикрас ціна на них може бути від 2 до 700 тисяч ієн.

Особливим блюдом на новорічному столі є каша адзукі, багата на вітамін В. Кашу роблять із дрібних червоних бобів і рису. їх довго парять у великій кількості води, поки маса не загустіє. За старою традицією її готують переважно чоловіки. В усіх рибних крамницях лангусти йдуть нарозхват, а свіже саке ллється рікою.

Про прихід Нового року повідомляють дзвони буддійських храмів, які відбивають 108 ударів. Передзвін транслюється по радіо і телебаченню. Цифра 108 вибрана не випадково. Японці вважають що в людини буває шість вад - жадібність, злість, дурість, легковажність, нерішучість, зажерливість. Кожна з них має 18 відтінків. З кожним ударом дзвону відбувається поступове очищення від цих вад. Потім потрібно відразу лягти спати, щоб піднятись удосвіта, вийти на вулицю і зустрічати Новий рік з першими променями сонця.

У Японії в зимові місяці проводять снігові свята, які тісно пов'язані із землеробською працею селянина. Одне із значних березневих свят - свято дівчаток (Хінамацурі). Свято знаменує прихід весни - важливої події в житті селян. У будинках, де є дочки, влаштовують виставки багато одягнених ляльок, які відображають життя і звичаї імператорського двору. Виставляють також і всілякі мальовничі іграшки, домашній посуд. У розумінні японців ляльки - не просто іграшки, а символічне зображення богів або людей. Здавна вони слугували ніби захистом від хвороб, стихійних лих та інших нещасть.

У Японії в квітні буяє весна. Після 10 квітня квітує сакура - японська вишня. Милування сакурою, що квітує, - один з найстародавніших обрядів японців. Квітування сакури короткочасне - лише кілька днів або навіть кілька годин. Це спричинює у японців асоціації з минулою любов'ю, юністю, що співзвучні зі швидкоплинністю життя. Квітки сакури вважалися символом хороброго, доблесного рицарства, особливо в період середньовіччя, коли життя японського воїна, який служив своєму феодалу, було нерідко таке ж короткочасне, як її квітування.

П'ятого травня - свято хлопчиків. За традицією, в цей день у кожному домі готують спеціальну їжу. Хлопчикам обов'язково вручають подарунки. Раніше це були ритуальні ляльки, які відображали самураїв і різних історичних героїв.

Тауе-сай - свято садіння рису - святкують в усіх селах. Усюди в Східній Азії ставлення до рису особливе. Рис вважають живою істотою зі своєю свідомістю і волею: вона дуже ображається, не терпить найменшої неуваги і потребує, щоб їй усіляко догоджали й розважали. Це особливе ставлення до рису зберігають і люди, далекі від забобонів.

Осінь у Японії багата на свята, пов'язані з культом природи. З осінніх свят одне з найголовніших - свято Місяця. Вважають, що він дає людям здоров'я, добавляє віку, приносить щастя, удачу, достаток у дім. Є багато інших свят - хризантем, милування кленовим листям, а пізньої осені -снігом.

Відзначають японці свято дітей, що в перекладі означає -"сім", "п'ять", "три", тобто тих дітей, які в поточному році досягли віку трьох, п'яти і семи років. Батьки вдома влаштовують для них веселі вечори з піснями, танцями, частуванням. Винуватці торжества отримують недорогі, але пам'ятні подарунки. На вулицях спеціально для дітей продають повітряні кулі, сувеніри та солодощі.

Дедалі більше японців прагнуть провести дозвілля на природі. У Японії налічується 11 млн альпіністів, 17 млн рибалок, 27 млн туристів, 14 млн велосипедистів, 500 тис членів Товариства друзів птахів.

Найстародавніше і найулюбленіше заняття японців - запуск паперових зміїв. З кожним роком паперові птахи літають усе далі й усе вище. Останнім часом японці роблять і запускають зміїв, на диво схожих до птахів. Причому не тільки люди приймають їх за ластівок чи буревісників, а й самі пернаті інколи вважають зміїв своїми побратимами. Деякі штучні птахи можуть протриматися в повітрі кілька годин.

Дозвілля по-англійськи. Своєрідний історичний розвиток Англії наклав відбиток на більшість сторін її життя - на побут і громадське життя, зміст і характер проведення дозвілля.

Англія - батьківщина багатьох спортивних ігор. Цій країні, особливо в наш час, належить світова першість у створенні нових ігор. Крикет, кеглі, рекете, скрембл та інші - національні ігри англійців.

В Англії щороку відбувається змагання з ходіння по... воді. Такий спосіб пересування полягає в тому, що людина залазить до контейнера зі спеціального міцного пластика. Потім контейнер герметично закупорюють, запасу повітря вистачає на шість годин. А вже спосіб пересування потрібно вибрати самому: можна просто крокувати можна повзти на чотирьох або ще якось. Це справа смаку й бажання. Однак ця розвага пов'язана з небезпекою.

У країні працює багато найоригінальніших клубів. Один з них - клуб небезпечного спорту. Обід на вулкані - лише одна з ексцентричних розваг цього клубу. Приймання перших його членів відбувалося на краю стрімких прибережних скель у Шотландії, після чого всі вони повинні були стрибнути в крижані хвилі. Члени клубу спускалися з альпійських гір, сидячи верхи на брилах льоду, але улюбленими їх номерами залишаються стрибки з мостів і хмарочосів.

А ось цим спортом - запуск паперових голубів - займаються дорослі. Навіть проводяться міжнародні чемпіонати. Призи розігрують у чотирьох категоріях: за тривалість польоту, точність приземлення, технічне вирішення і художнє оформлення моделі.

Подія, про яку йтиметься далі, відбувається регулярно ось уже понад 700 років. Кожного року, починаючи з літа 1267-го, в англійському місті Егремонт розгортається яблучний базар. Розваги досить екзотичні, хоч для даного свята й традиційні - піднімання по стовпу, вимазаному жиром, змагання бардів, які виконують сентиментальні, жартівливі та мисливські пісні. Проте окраса програми - всесвітній чемпіонат... пик. Не варто обурюватися - в цьому терміні немає нічого образливого: в Егремонті насправді збираються з усього світу ті, хто вміє кривлятися.

Усіляких конкурсів, які відбуваються в країні, не перерахувати. У 1991 р. в Лондоні відбувся конкурс натуралістів на краще записування звуків представників тваринного світу. Багато тут було співу птахів, кумкання, шипіння, ухання, свистіння тощо, а першу премію одержав англієць, який записав на магнітофонну стрічку звуки, що видає равлик, коли їсть салатний листок.

Одна з багатьох англійських традицій - гонки з млинцями. Умови змагання прості: молоді господарки виходять на старт, тримаючи в руці гарячу сковороду з млинцем. Перемагає та, яка швидше добіжить до фінішу і частіше на бігу перевертатиме свій млинець, не впустивши його. Смакові якості виробу до уваги не беруться.

Не злічити в Англії курйозних змагань. Нещодавно в Лондоні відбувся незвичний музичний конкурс, точніше музичний бліцтурнір. Переміг житель британської столиці, який спромігся за 84 секунди зіграти на 314 різних інструментах.

Дозвілля по-бразильськи. Бразильська національна культура -це передусім переплетіння португальських, індійських та африканських традицій. Основна частка вільного часу жителів цієї країни припадає на свята. Карнавали - улюблена розвага бразильців, під час яких білі, індійці, негри виконують складні, екзотичні танці, наприклад самбо-ба-тата. У цьому танці, який виконують у колі і супроводжують хоровим співом, відображено процес збирання цукрової тростини. Особливу групу становлять ритуальні й магічні танці. До магічних дій зверталися при виготовлені ліків, лікуванні від "поганого ока", у випадку фінансових ускладнень та любовних невдач.

Щороку в Бразилії відзначають свято Матері Води. За звичаєм, задовго до цього урочистого дня готують особливі підношення богині. Подарунки в ошатно прикрашених човнах відвозять до найглибших місць затоки і в супроводі ритуального співу опускають у воду. Після цього здійснюють обряд обмивання водою, освячений присутністю богині. Увечері на честь Матері Води влаштовують танці в африканських костюмах.

На дозвіллі діти і дорослі люблять грати, наприклад, у "монетний двір" або "кота в мішку". Для гри в "монетний двір" гравці встромлюють у землю півметрову бамбукову палицю. Зверху на палицю кладуть монету, навколо палиці креслять коло діаметром не більше одного метра. Гравці намагаються збити монету іншою. Однак лише збити її не досить, монета має впасти на землю поза колом. Кому це вдається, одержує очко. Очки підраховуються після десятого туру. Виграє той, хто набрав найбільшу кількість очків. "Кіт у мішку" - гра, відома майже в усіх латиноамериканських країнах. Для неї потрібний широкий мішок, у який складають "подарунки" для гравців: ганчірки, кольорові камінці, старі мотузки, подерті черевики тощо. Подарунків стільки, скільки гравців. Вони по черзі підходять до мішка і виймають з нього подарунок. За нього вони мають дотепно подякувати і розповісти, як його використовувати. Найвдаліша й весела відповідь нагороджується призом.

На іподромі бразильського міста Імператріс відбулися змішані скачки, в яких брали участь верхові коні та напівдомашні страуси нанду. У ролі жокеїв виступали школярі. Четвероногі й пернаті бігли по різних доріжках, розділених невисоким бар'єром. На дистанції абсолютним чемпіоном став дворічний страус Шімбу, він пройшов дистанцію за дві хвилини.

Дозвілля по-китайськи. Відпочинок - праці помічник, так вважають китайці. У перший день зими китайці здійснюють обряд поклоніння предкам, який називають відправлення зимового одягу душам померлих. Виготовлений паперовий одяг спалюють за певним ритуалом. Китайці святкують день зимового сонцестояння, у який вважається поганою прикметою сваритися, сміятися і говорити про неприємні речі. Місцеві жителі на свято одягаються в усе нове.

Особливе місце в обрядових святах посідає зустріч Нового року. В обрядах новорічної ночі виявлялось єднання китайської сім'ї й усього роду, включаючи і його померлих представників. Живі повинні були зустрічати Новий рік разом із покійними предками. Душам мертвих, що повернулися в рідний дім, підносили блюдо з обрядовими стравами. Як говорять стародавні китайські звичаї, перш ніж вступити в Новий рік, усе повинно бути очищене: наші серця, наші відносини з іншими людьми - чи-то сусід чи просто перехожий.

Незвичайне значення китайці надають фінансовому зобов'язанню наступаючому року. Ніяких боргів не повинно бути в Новому році, чи, як говорять у Китаї, старий пил у кімнатах не повинен залишатися на Новий рік. Звичайно кредитор не починає ніяких юридичних заходів проти боржника-неплатника, тому що контракти рідко містять пункти з цього питання. Але боржник, що не дотримує цей звичай, "втрачає обличчя" і, що також важливо, - свій кредит. У нього залишається тільки одна можливість. Він може зникнути. Тоді кредитор розуміє, що боржник хотів повернути борг, але не міг цього зробити, тому що його немає і знаходиться в "тривалій поїздці - відрядженні". А в цей час наш бідний боржник може просто ховатися в будинку протягом цього тижня і першого дня Нового року. А найкраще - провести цей критичний період у якому-небудь храмі, що дасть йому притулок на ці дні. Тим більше, в наявності всі переваги добровільного ув'язнення: по-перше, у ці дні в храмі бога безупинно йдуть театральні вистави на честь цього бога, а по-друге, ні поліцейський, ні роздратований кредитор і не подумають перервати веселощі вимогою сплати боргу.

Прагнення запозичити животворне віяння року, що настав, відобразилося, зокрема, в такій характерній рисі весняної обрядовості, як прогулянки по весняній траві, - обряд, який називають звичайно гулянням по зелені, або гулянням по весні.

Свято істинної середини (середини літа) вважається кульмінаційною точкою росту світлого, активного, животворного початку в світі. На святі виконується обряд поклоніння Землі, проводяться гонки на човнах-драконах.

Восени відзначається свято Подвійної дев'ятки, яке супроводжується сходженням на пагорби й запуском повітряних зміїв. Звичайно зміїв роблять у вигляді птахів, метеликів, драконів, кажанів та інших реальних та фантастичних тварин. Учасники прагнуть протаранити змія суперника або перерізати мотузку, яку він тримає. Популярна китайська приказка така: якщо порветься мотузка повітряного змія, з будинку піде половина багатства.

Традиційно китайці захоплюються різьбленням по каменю, роботами по металу, ткацтвом і вишиванням, виготовленням фарфорових і керамічних виробів, плетенням корзин і циновок, мистецтвом лакування виробів, створенням художніх композицій.

Останніми роками розвиваються такі напрями цього мистецтва, як виготовлення картин з черепашок, трісок, бавовняних ниток, вовни, а також квітів з синтетичних матеріалів.

Дозвілля по-ісландськи. У країні, яка майже не має матеріальних історичних пам'яток, побутує велика кількість літературних і фольклорних спогадів. Ісландець у години радості, смутку або в урочистих випадках неодмінно звертається до поезії, і не тільки згадує рядки улюблених поетів, а й сам складає вірші.

У школах влаштовують змагання, в яких команди обмінюються віршами: відповідь на куплет, який запропонований, слід починати з його останньої букви. І так продовжують доти, поки в однієї з команд не вичерпається поетичне натхнення.

З усіх країн світу Ісландія, як свідчить статистика, - країна де найбільше читають. Кожний ісландець намагається мати особисту бібліотеку.

У вільний час ісландці захоплюються спортом, проводять різні змагання. Численних глядачів збирають у країні такі види спорту, як перенесення каменів великої ваги, штовхання валунів, стрибки з жердиною в довжину і, звичайно ж, штовхання дерев'яних стовпів, які не лише штовхнути, а й утримати важко. Проте треновані атлети легко вирішують це завдання.

Двобій на палицях - ще одна давня улюблена гра ісландців. У грі використовують палиці завдовжки близько двох метрів і завтовшки три-чотири сантиметри. Бійці розділяються на пари і починається бій. Звичайно, не обходиться без синців та забитих місць.

Поширене в Ісландії і таке змагання, як біг на ходулях.

Дозвілля по-австралійськи. На проведенні дозвілля в сім'ї австралійського підприємця, робітника чи фермера позначаються взаємини між її членами. В австралійських сім'ях поширений звичай уникання - найвища ввічливість, найбільша увага до тещі або свекрухи полягають у тому, щоб відвертатися, не дивитися на них, - словом, усіляко їх уникати. Дуже поширений цей звичай у корінних жителів Австралії. Зять, тільки побачивши, що теща до нього наближається, має кудись сховатися. Виходить він із схованки тільки тоді, коли йому скажуть, що теща пішла геть. Але якщо все ж треба поговорити з тещею, що тоді робити? Плем'я камільярів придумало для цього такий спосіб: зять і теща повертаються один до одного спиною і голосно кричать, ніби стоять не поруч, а їх розділяє велика відстань.

Багато австралійців у наш час проводять своє дозвілля так само, як і жителі Великобританії: відвідують клуби, захоплюються спортом, особливо катанням на дошках по хвилях прибою. Останніми роками набув популярності віндсерфінг - катання на дошках під вітрилом.

Улюблена гра на континенті - кидання бумеранга. Любителі цієї гри об'єднані в спілки, які регулярно проводять змагання.

Дозвілля по-американськи. У деяких невеличких містечках США введено правила "тихого дня". Так, у штаті Нью-Джерсі у невеликому місті Ошен-Граве прийнято закон, згідно з яким останній день тижня оголошено "тихим днем". У неділю заборонено рух транспорту, вулиці перегороджують важкими ланцюгами і закривають на замки. Відпочивати так відпочивати.

У деяких місцевостях проводять тарганячі змагання, в яких беруть участь таргани розміром до п'яти сантиметрів у довжину.

Глядачів збирає "чемпіонат світу" із стрибків у висоту серед жаб. Подекуди користуються популярністю блошині скачки. Але ось, виявляється, у США дедалі більше прихильників приваблює біг тарантулів. Зовні біг має досить дивний вигляд: великі отруйні павуки бігають по доріжках, зрідка зупиняючись, щоб розпочати бій і з'їсти якогось суперника. До речі, саме ця обставина спричинює особливий азарт у прихильників павукових бігів.

У США проводяться чемпіонати, організовані клубом брехунів.

Незважаючи на свою зайнятість, американський фермер протягом року два тижні відводить на відпочинок, обов'язково покидає рідні місця, подорожуючи часто до океану. Кілька років тому на березі океану було збудовано з піску фантастичне "Загублене місто - Атлантиду". На узбережжі південної Каліфорнії була започаткована традиція з піску будувати скульптури. Це стало захопленням не дітей, а дорослих у їх вільний час.

Взимку американці також знаходять собі захоплення, беручи участь у зимових карнавалах. Наприклад, на карнавалі у містечку Стимбот (штат Колорадо) можна випробувати сили в традиційних зимових видах спорту, але найбільше глядачів і учасників збирають нетрадиційні види - лижну аеробіку.

Землебол - так називається нова масова спортивна гра. Придумав її американець Стюарт Фрейдом. М'яч, який підкидають гравці, настільки великий, що учасники змагань жартома порівнюють його із земною кулею, звідси й назва гри.

Як, відомо, змагання з бігу - найстародавніше в світі. За право вважатися найшвидшим боролися і борються не тільки люди, а й тварини. Загальновідомі скачки на конях і оленях, менш поширені змагання з бігу слонів, верблюдів і собак. Нині ще й поросята претендують на звання найшвидкіших.

У Карсон-Сіті відзначається традиційний фестиваль свистунів, на який з'їжджаються майстри художнього свисту зі всієї країни. Свист у багатьох країнах був засобом спілкування. До цього часу на одному з Канарських островів збереглася мова свисту, винайдена місцевими жителями ще в незапам'ятні часи. Традиційне пересвистування співбесідників можна почути подекуди в Гватемалі та Мексиці, Туреччині, країнах Африки. Подібною мовою спілкувалися пастухи і селяни в Іспанії.

Дозвілля по-австрійськи. Дві третини австрійців ніколи не ходять у кіно і лише четверта частина опитуваних зрідка відвідує театр. Найпопулярнішим видом дозвілля виявилося виконання вдома різноманітних ремісничих робіт, далі йдуть захоплення фотосправою та кінозйомкою. Серце австрійців, якщо йдеться про спортивні заняття, віддано плаванню, не менш популярні лижі. У середньому австрійці витрачають на відпочинок близько 30 % своєї зарплати, це свідчить про те, що вони надають дозвіллю великого значення. В Австрії кінцем сільськогосподарського року вважається перша половина листопада - день св. Мартина, коли проводяться усі польові розрахунки, закінчуються договірні зобов'язання, строки найму тощо. Мартин прийшов - робота пішла. В цей день завершуються основні сільськогосподарські роботи. В листопаді пастухи ходять по дворах і б'ють тварин гілками берези, липи або ялівцю. Віра в магічну силу вдаряння гілкою, поживні соки якої ніби переходять при доторканні до тварини і охороняють її, приносять великий приплід.

Різдво в Австрії - це сімейне свято, коли вся сім'я збирається за спільною трапезою. Раніше вважали, що прихід чужих у цей час не віщував нічого доброго, навіть погрожував смертю кому-небудь з домашніх. По-іншому ставляться до бідних людей: їх охоче запрошують до святкового столу.

З грудня по селу ходять ряджені, бажають усім щастя та благополуччя, їх пригощають ласощами, дають гроші. Як і остання ніч старого року, цей день має багато різних прикмет і заборон. Так, ніхто не повинен лежати в ліжку, навіть хворий, інакше буде хворіти увесь рік, не можна сушити білизну - це провісник смерті. Ворожіння стали традицією цього дня.

Вечеря 31 грудня має бути дуже ситною. Вважається, що для того щоб бути щасливим, потрібно з'їсти шматок голови або свинячого рила - це називається "брати участь у свинячому щасті".

Дозвілля по-шведськи. Шведи вміють ефективно працювати і раціонально відпочивати, витрачаючи на відпочинок до 10 % свого бюджету.

Значною мірою це є результатом регулярного заняття спортом (80 % жителів). У країні багато футбольних стадіонів, відкритих і закритих плавальних басейнів, катків, гімнастичних залів, велотреків та лижних трас. У лижних кросах беруть участь усі - від малого до старого. Футболом і хокеєм захоплюються й жінки. Великою популярністю користується біг по пересіченій місцевості з орієнтуванням по карті і компасу.

У містах активно діють спілки за інтересами, які об'єднують тих, хто цікавиться живописом, вишиванням, декоративним мистецтвом, фото - та кіномистецтвом тощо.

Найпопулярніше свято в Швеції - Різдво. У ці дні жителі з невеликих населених пунктів провідують своїх рідних у містах, але найчастіше міські жителі - сини й дочки, онуки й племінники приїжджають на ферми до своїх батьків та родичів.

У весняні дні Пасхи городяни всією сім'єю виїздять за місто. Молодь за традицією вирушає в лижні походи на північ країни, де ще лежить сніг.

На свято Трійці шведи здійснюють прогулянки до лісу, на береги озер, на вітрильниках та моторних човнах відправляються у шхери - маленькі скелясті острови, розділені вузькими протоками, що знаходяться недалеко від материка.

Влітку, коли настають білі ночі, всі жителі Скандинавії святкують Іванів день - день літнього сонцестояння. Його відзначають у суботу, що припадає на період від 20 до 26 червня. Свято починається з вечора в п'ятницю і триває три дні. По всій країні запалюють величезні вогнища і встановлюють високі жердини з поперечиною зверху, які прикрашають гірляндами, зеленими та жовто-блакитними стрічками. Таку жердину називають травневим деревом. Навколо вогнища і травневого дерева до ранку старий і малий в національних костюмах водять танок і співають народні пісні під акомпанемент скрипок і акордеонів. Молодь змагається в стрибках через вогнище, купається в озерах.

Дозвілля по-німецьки. Відмітною рисою німецького характеру є звичка до порядку, акуратності й чистоти, економії. Німецький характер істотно впливає на поведінку під час дозвілля, а також на вибір його виду. Раз на рік, на масляну, фермери сіл поблизу Мюнхена спускаються на санях з гори. Трасу вибирають якомога складнішу, іноді учасникам доводиться здійснювати стрибки завдовжки до 20 метрів. Це і спорт, і здоров'я, і задоволення.

Величезною популярністю у німців користується соколине полювання. Нині в європейських країнах любителів цього виду розваг об'єднують близько 40 клубів на північ від Бремена є навіть два спеціально обладнаних "соколодроми", на яких збираються тисячі глядачів, щоб подивитися на піруети соколів, що ганяються за горлицями і перепілками. Звичайно для цього соколів спеціально дресирують.

Свинячі змагання влаштовують у Люнебурзі на півночі країни. По спеціально обгородженій трасі завдовжки 50 метрів свині мають пробігти туди й назад.

Не менше глядачів, ніж спортивні ігри, збирають змагання за професіями, які проходять дуже азартно, додаючи ще й престижу тій чи іншій професії. Наприклад, у Цюріху власники ресторанів кожного року організовують біг з бар'єрами для офіціантів. Дистанція чимала - півтора кілометри. Гарсони мають донести до фінішу піднос на якому стоїть пляшка лікеру, пляшка вина, пляшка мінеральної води та келих з коктейлем. І при цьому потрібно подолати всі бар'єри, не проливши жодної краплі. Переможець останніх змагань пройшов дистанцію за 9 хвилин 19 секунд.

Із усіх наведених прикладів видно, що народи світу проводять своє дозвілля якісно, весело, різноманітно.

На особливу увагу заслуговує етнографія дозвілля на весільних церемоніях.

Створення родини ніколи не було цілком особистою справою людини. Будь-якому роду було потрібно продовження, сільській громаді - нові працівники. Природно, старше покоління намагалося ненав'язливо підвести молодих до рішення про своєчасне створення нових родин.

Знайомилися хлопці й дівчата в основному на сільських святах, ярмарках. їх організовували спеціально для молоді шлюбного віку. Дівчата займалися рукоділлям - пряли, в'язали, вишивали. У такий спосіб і виявлялися їхні уміння, і готувалося придане. Хлопці приходили пізніше, або навіть, наприклад, у деяких районах Австрії, просто зустрічали дівчат по дорозі додому і проводжали.

Гуляння часто супроводжувалися ворожіннями. В Італії, наприклад, дівчата кидали на гарячий металевий лист, що лежить на вогнищі, листя оливи або мирту, загадуючи ім'я хлопця. Якщо лист починав, нагріваючи, потріскувати, - очікувалося весілля. Поширені були і ворожіння з водою, дзеркалом, де вночі, при свічах, можна побачити обличчя нареченого. Так ворожили в Росії, Іспанії, Німеччині. Ворожіння вважалися особливо "правдивими" у святкові дні і ночі - на Різдво, в Іванів день. Багато "магічних" ритуалів було пов'язано з весіллям старших подруг. Торкнутися нареченої, одержати в подарунок квітку з її букета, бант, шпильку - означало для іспанських дівчат швидке і вдале заміжжя. І в наш час на весіллях мріють піймати букет нареченої її молоді і не дуже молоді подруги.

Існували і більш відверті способи підштовхнути молодих людей до створення родини. Так, у селах Тоскані, П'ємонту було прийнято робити обряд вибору спробних заручених. Пари з хлопців і дівчат складалися по жеребу, і їм пропонувалося поводитися як дійсним зарученим - обмінюватися подарунками, проводити час разом. Деякі "спробні" виявлялися настільки вдалими, що починали готуватися до дійсних весіль. Якщо ж випадковий вибір не приводив до зближення, союз розривався без будь-яких наслідків.

Схожий звичай існував і в деяких землях Німеччини. Дівчат "продавали" чи з аукціону грали "по жеребу". При наступній зустрічі дівчина показувала своє ставлення до хлопця відповідним подарунком. Наприклад, букет із трояндою говорив про те, що її влаштовує такий союз, а без троянди - навпаки. Деякі з цих тимчасових союзів також закінчувалися сватовством.

У багатьох країнах були значно поширені і "ярмарки наречених", звичайно присвячені до селянських або церковних свят. Знайомства, що зав'язалися в такі дні, заохочувалися громадою і часто закінчувалися сватовством. За знайомством майже обов'язково випливав тривалий період залицяння. Молоді люди одержували можливість частіше бачитися вдень, прогулюватися під руку, часто - в обов'язковому супроводі старшої родички.

Звичай "нічних залицянь" характерний для Бельгії. Франції, Іспанії й інших країн. Юнаки співали під вікнами дівчат серенади або розмовляли через віконні грати. У peгламентації відносин цього періоду помітний конфлікт церковної моралі і давніх народних звичаїв. Формально близькі відносини до шлюбу засуджувалися суспільством, однак у деяких областях, наприклад, Бельгії, на півдні Франції на це не звертали уваги. А якщо звернутися до історії, наприклад, Русі Х-ХІ ст., тобто до більш давніх часів, можна помітити, що позашлюбні відносини навіть заохочувалися суспільством. Так, молода самотня мати ставала завидною нареченою як та, що підтвердила свою здатність до народження сильної, здорової дитини. Очевидно, до кінця XIX ст. це поняття залишилося в минулому.

Однак, знайомство і залицяння були самим початком довгого, часто строго регламентованого процесу створення нової родини. Наступним етапом ставало обов'язкове сватовство.

Якщо при знайомстві і залицянні молоді були досить самостійні і, так сказати, з'ясовували свої переваги на рівні компанії однолітків, то сватовство було справою всієї родини. Основним завданням сватовства був висновок майнових домовленостей, визначення економічної основи нового шлюбу. Сватом звичайно ставав батько або літній родич юнака, хрещений, шановний друг родини. Досить давно, наприклад, в Італії, Німеччині, Швейцарії, з'явилися і професійні свати, посередники. Рідше сватовством займалися жінки похилого віку.

Сватовство часто відбувалося таємно, щоб у випадку відмовлення можна було уникнути небажаного розголосу. Свати в алегоричній формі висловлювали бажання юнака взяти в дружини дівчину з будинку, який вони ніби випадково відвідали. У кожній місцевості існувала система умовних знаків, що замінювали пряму згоду на шлюб або, тим більше, відмову. Так, у деяких областях Німеччини, бажаного свата пригощали пирогом, небажаного запрошували чистити картоплю. В Іспанії символом відмови могло бути винесення сватам гарбуза (такий же звичай траплявся в Білорусі, Україні). Каталонці, бажаючи відмовити нареченому, починали підмітати підлогу в будинку, намагаючись, щоб пил летів на гостей, які сватаються.

Більшість звичаїв подібні тим, що згода на шлюб обов'язково символізувалася спільним прийняттям їжі, частіше святкової, наприклад, спеціального пирога.

Іноді висновку угоди передував відповідний візит батьків нареченої в будинок нареченого. Метою таких візитів було. краще довідатися про майнове положення майбутньої рідні. Нерідко, наприклад, в Угорщині, родина нареченого могла удатися й до обману, виставляючи в будинку домашнє начиння, узяте в борг у сусідів і навіть показуючи під видом своїх -чужі земельні ділянки. Тому родина нареченої прагнула нанести такий візит зненацька.

У випадку позитивної відповіді за сватовством відбувалося заручення. Практично, заручини вже були висновком шлюбу. Розрив відносин після заручин засуджувався, міг супроводжуватися виплатою морального збитку "постраждалій стороні". Однак, щодо життя молодих після заручин, то звичаї досить сильно відрізняються. Так, у селянських родинах Вестфалії молоді вже після заручин вступали в подружні відносини. А от в Італії заручені могли зустрічатися і розмовляти тільки в будинку нареченої, під доглядом її батьків.

Заручини часто відбувалися під час будь-якого свята, супроводжувалися знайомством усієї майбутньої рідні, обміном подарунками. У багатьох областях було прийнято дарувати нареченому весільну сорочку, яку наречена, природно, шила сама. Наречений дарував нареченій хустку, золотий хрестик, прикраси, часто - обручку. Подарунки мали "заставний" характер і при розриві заручин звичайно поверталися. Весілля організовується чудово: урочиста зустріч гостей, музика, святкова вечеря. Наречений і наречена відкривають свято прекрасним танцем. Наприкінці вечора молоді вручають усім гостям пам'ятні різноманітні подарунки.

Цікаво, що у Швейцарії заручені повинні були здавати своєрідний іспит. Вони розмовляли зі священиком, який з'ясовував міру їхньої готовності до шлюбу, зрілості і відповідальності. Під час заручин обговорювалися і майнові питання, зокрема розмір приданого нареченої.

Цікаве весілля в Казахстані. Перед весіллям юнак просить згоди в коханої дівчини стати його дружиною не сам, а через дружину старшого брата. У призначений день свати нареченого приходили в будинок дівчини з подарунками і солодощами. Батьки і родичі хлопця привозили обручку, дві хустки і два відрізи на сукню. У будинку нареченої ріжуть барана і готують з нього сюрпу. Одна з родичок нареченого надягає на безіменний палець нареченої обручку. Після цього влаштовуються оглядини майбутньої нареченої, з гостей беруть за це викуп. Це початок заручення. Співак під акомпанемент саза або домбри співає обрядові пісні. Починають танцювати лише родичі нареченого. Аксакали аулу благословляють молодих і призначають точний день весілля. Ранком родичі нареченого під'їжджають до будинку нареченої, але вона в той час знаходиться в сусідньому будинку. Для сусідів накривають столи в дворі. Після частування родичі нареченого і наречені танцюють, поки не буде готове головне частування - бесбармак. Потім наречену вводять у двір будинку під спів. Наречену відвозять після того, як вона попрощається зі своїми батьками. Після входу молодих у будинок тамада запрошує гостей до столу. Ранком наречену з прикритим обличчям виводять у головну кімнату, де збираються родичі і сусіди нареченого. Піднімають краї хустки і відкривають обличчя молодій. Вона встає і схиляє голову на знак поваги. Усі співають "Бет ашар". Невістки виводять її під руки в двір, де її з піснями зустрічає наречений із друзями.

У Китаї існує кілька стадій весільного комплексу обрядів: сватовство, готування до весілля, зустріч нареченої в будинку нареченого, обряди після весільного періоду. Спочатку родина нареченого висилає родині передбачуваної нареченої так називану цао ті узи - "попередню записку" або картку з указівкою "8 ієрогліфів життя", у яких повідомляється прізвище нареченого, а також рік, місяць, день і година його народження. У родині за цими даним ворожать на можливість висновку про шлюб і у випадку успішного результату ворожіння, висилають родині нареченого повідомлення про дату народження передбачуваної нареченої. Батьки нареченого також справляються у ворожія про результат наміченого одруження. Крім того, вони протягом трьох днів тримають на сімейному вівтарі картку, отриману від родини нареченої, і якщо за цей час траплялося яке-небудь нещастя - наприклад, занедужував хто-небудь з родини, то сватовство могло бути негайно припинено. Якщо сватовство було успішним, родина нареченого висилає нареченій прикраси й інші подарунки, що в просторіччі називається юедин - "малою угодою". Після цього родини нареченого і нареченої обмінюються шлюбними поручительствами, які пишуться на папері червоного кольору, нерідко прикрашеного зображеннями дракона (для юнака) і фенікса (для дівчини). У поручительствах повідомляються докладні зведення про майбутніх молодих і їхні родини, а також указується сума внесеного за наречену викупу - "чайного подарунка" (чай у Китаї - символ родючості і подружньої вірності).

Поиск по сайту: