Монетизація бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продукту в Україні

Монетарна політика є ключовим механізмом у грошовій системі країни, завдяки якому реалізуються її основні суспільні призначення:

- підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку;

- гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдяки їх випуску в міру зростання потреб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб.

У зв'язку з цим основними індикаторами правильності монетарної політики та ефективності функціонування грошової системи в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках та забезпеченість економічних суб'єктів достатньою масою платіжних засобів. Перший індикатор - стабільність вартості грошей - проявляється у відносній стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національних грошей. Ці показники детально будуть розглянуті в розділах 5 та 6.

Другий індикатор не має таких чітких форм виразу, як перший, не знайшов він однозначного висвітлення і в літературі. Одні автори взагалі не вважають його самостійним індикатором, оскільки у разі зрівноваженості попиту і пропозиції на гроші економічні суб'єкти матимуть достатній запас платіжних засобів. Інші автори виражають його через коефіцієнти монетизації певних економічних змінних, зокрема через показники монетизації бюджетного дефіциту та монетизації валового внутрішнього продукту. Спільним між цими показниками є те, що при недостатній монетизації бюджетного дефіциту і валового продукту виникнуть ускладнення з оплатою боргових зобов'язань - відповідно у бюджетній сфері й у сфері реалізації валового продукту.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов'язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб'єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

1. Збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Але якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб'єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого переміщення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб'єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб'єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монетизації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, що забезпечується банками, а отже і в масу грошей.

2. Дозволити уряду- (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Такий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до інфляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася.

3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб'єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці.

Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних облігацій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливості прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви, а також банківські резерви в національних грошах та пропозицію грошей на ринку. Це може істотно деформувати вплив на сукупний попит, що забезпечується монетарною політикою. Проте слід мати на увазі, Що цей захід дає центральному банку приріст золотовалютних резервів, які можна використати для усунення деформації попиту, якщо вона набуває загрозливих розмірів.

4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку. Цей спосіб монетизації бюджетного дефіциту видається на перший погляд дуже простим і ефективним - уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати негайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту.

По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб'єктів вторинного ринку. Адже одного кредитора - центральний банк, який до того ж є державним, - значно легше "умовити" надати кредит уряду, ніж тисячі кредиторів - покупців облігацій на вторинному ринку. Тому ця політика може відірватися від умов реальної економіки, перетворитися у звичайну "фінансову піраміду".

По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей, оскільки на відповідні суми уповільниться зростання резервів комерційних банків і подальша мультиплікація депозитів, збільшується ймовірність виходу цих грошей у позабанківський оборот.

По-третє, на суму кредиту уряду збільшиться маса грошей і сукупний попит. Щоб не допустити негативного впливу цього збільшення на кон'юнктуру ринку і сталість грошей, центральний банк повинен буде адекватно зменшити підкріплення резервів комерційних банків (через скорочення їх рефінансування і купівлю у них цінних паперів), що погіршить їх ліквідність, скоротить їх кредитування реальної економіки.

З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного способу монетизації бюджетного дефіциту. Законом України "Про Національний банк України" (стаття 54) НБУ заборонено надавати прямі кредити на фінансування витрат державного бюджету.

Наведена характеристика можливих способів монетизації бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є третій - шляхом реалізації державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошове"! маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати проценти по них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного боку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуговування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого - до погіршення ліквідності економічних суб'єктів, насамперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збільшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити банківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції

грошей та сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей.

Отже, систематичний, всезростаючий бюджетний дефіцит у великих розмірах становить потенційну загрозу для сталості грошей, якими б способами він не монетизувався. Монетизація бюджетного дефіциту через вторинний ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.

Проблема монетизації валового внутрішнього продукту полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов'язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту- і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою остання не змінилася (уверх чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об'єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою.

Показник фактичного стану монетизації валового продукту прийнято розраховувати як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП: Km = M \ ВВП

де Км - рівень монетизації;

М - маса грошей на кінець року, взята за агрегатом МЗ;

ВВП - річний обсяг національного валового внутрішнього продукту.

Розрахований за станом на 1 січня 2000 р. рівень монетизації ВВП в Україні дорівнював 17,4% ((22070,0 млн грн*100)/127126,0 млн грн)

Запитання для самоконтролю

1. Що таке грошова система?

2. Елементи грошової системи та їхня характеристика.

3. Особливості сучасних грошових систем.

4. Етапи розвитку грошової системи.

5. Сутність грошової реформи і методи її проведення.

6. Виділіть і охарактеризуйте структурні елементи національної грошової системи України.

7. Яке місце в національній грошовій системі займає процес грошового обороту?

8. Розкрийте сутність грошової системи біметалізму і монометалізму.

9. У чому полягають відмінності грошових систем при адміністративній та рин- ковій моделях економіки?

10. Які принципи притаманні грошовій системі будь-якого типу?

Поиск по сайту: