Структура та виміри соц. стратифікації

Соціальна стратифікація – це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу.

У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (толерантне) і стримуються треті.

Соціальна стратифікація – це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як:

§ позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; (прибуток – сума грошових надходжень особи);

§ статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж – повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять);

§ влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада – здатність нав’язувати свою волю всупереч бажанням інших).

Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм виступатиме освіта.

Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання.

§ престиж, професія, влада, могутність; дохід та багатство; освіта та знання; релігійна чистота; стан родини; етноналежність.

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об’єк­тивними показниками, про які мова ще йтиме, а і суб’єктивними – відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соці­ального відтворення.

Взаємозалежність формування страт (прошарків) і позицій у системі матеріального достатку, владних повноважень, стилю життя, отриманої освіти можна виразити схематично (див. рис. 16).

Вертикальні осі представляють висхідний рівень досягнень у основних стратифікаційних позиціях-вимірах: дохід, влада, престиж, освіта. Індивіди, які займають однакові позиції з усіх основних вимірів стратифікації і саме складають єдину страту.

На рис. 16 їх показано умовно три (А, Б, В – елітні прошарки, прошарки середнього класу та нижчого).

На рис. 15 показано відносне взаєморозміщення престижності, популярності різного типу професій:

Рис. 15

Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і залежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінностей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню – пред­ставники переважно фізичної малокваліфікованої праці.

Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій із позиційних шкал (див. рис. 17, с. 102). Відзначивши на кожній осі рівень з основних стратифікаційних вимірів і з’єднавши їх, отримаємо так званий стратифікаційний профіль статус-індивіда.

На нашому прикладі показані в порівнянні стратифікаційні профілі класичного бізнесмена, професора, артиста, міліціонера, колгоспника.

Рис. 16

Так, багатство створює добрі передумови і для отримання влади в різних сферах. Найперше, це стосується економіки.

Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Отже, представники вищого класу посідають привілейовані місця, володіють найпрестижнішими професіями, мають великий рівень освіти і великий обсяг влади. Вищий клас досить неоднорідний. Деякою мірою до нього належить і «середній клас».

Поняття «середній клас» виникло в Англії наприкінці XVIII ст.– для означення особливої групи власників і підприємств, які «зверху» протистояли великим землевласникам, а «знизу» – сільській та міській бідноті.

Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу (які мають близько 60% населення, а за даними соціологічних обстежень, в Україні їх – 9%).

Соціальна нерівність передбачає неоднаковий доступ до соціальних благ. Так, от «середній клас» користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу заінтересовані і в «правих» і в «лівих» радикальних змінах, в таких, які б забезпечували ефективне (оптимальне) функціонування суспільства. Воно ж і зацікавлено в тих, хто незалежний економічно, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки цінує, але високо винагороджує. Ось чому середній клас є необхідним фактором суспільства. Там, де середнього класу немає,– суспільство не сформоване, воно не стійке.

Нижчий або робітничий клас також поділяється на різні про-
шарки:

– робітнича аристократія,

– низькооплачувані некваліфіковані робітники.

Але результати теоретичних досліджень показали, що доцільно всередині кожного великого фундаментального) класу виділити ще й проміжні класи. При цьому стратифікаційна структура набуде такого вигляду (модель У. Уотсона):

Вищий – вищий клас

представники впливових багатих династій, власники великих імперій, які володіють значними ресурсами влади, багатства і престижу в масштабах як національних, так і міжнародних, їх становище поза будь-якою конкуренцією;

Нижчий – вищий клас
банкіри, власники крупних фірм, видатні політики, котрі досяг­ли вищих статусів у ході конкурентної боротьби або завдяки особистим характеристикам; вони не можуть бути прийнятими у вищий – вищий клас, бо не мають достатнього впливу в усіх галузях діяльності суспільства або вважаються «вискоч­ками» з точки зору представників найвищого прошарку;

Вищий – середній клас

успішні бізнесмени, наймані управлінці, видатні юристи, лікарі, вчені, спортсмени; в своїх галузях діяльності вони володіють високим престижем; це свого роду «багатство» нації; такого роду представники, як правило, не претендують на вплив у масштабах держави;

Нижчий – середній клас
становлять наймані працівники – інженери, середні та дрібні чиновники, викладачі, наукові працівники, керівники підрозділів, висококваліфіковані працівники і т. п.; основні його устремління – підвищення статусу в рамках даного класу, успіх та кар’єра; це найбільш чисельний клас у західних розвинутих країнах, ціннісною домінантою для котрого є економічна, політична та соціальна стабільність;

Вищий – нижчий клас
становлять у більшості наймані робітники, які і створюють додану вартість у суспільстві; в багатьох відносинах цей клас найбільш залежний від вищих класів. І за весь час існування боровся і бореться за поліпшення умов життя;

Нижчий – нижчий клас
становлять бідні, безробітні, бездомні, робітники-емігранти та інші представники маргінальних груп населення;

Таким чином, люди, залежно від їх можливостей, здатностей, ролей, значимості, виду діяльності – «упорядковуються» «вище» або «нижче» щодо один до одного, а права, привілеї, нагороди, обов’язки «вмонтовуються» в той чи інший статус. Водночас в індивідуальному чи в груповому статусному положенні – перетинаються і формують комбінацію основних ознак. Так, про соціальний статус громадянина американського суспільства свідчать три взаємопов’язані характеристики – професія, дохід, рівень освіти; грома­дянина англійського – «лордство» чи фамільна знать, місце набуття освіти, рід діяльності. Але дане поєднання ознак не однаково характерне для різних, професійних сфер, типів поселень, національно-етніч­них груп. Наприклад, у сфері політичного життя до цих показників може бути доданий показник престижу, рівень власних повноважень; у сфері професійного мистецтва – художньо-творча обдарованість, талант, авторитет серед знавців та публіки, тоді, як освіта може не набувати вирішального значення. При цілісному аналізі стратифікації, із врахуванням способу життя, загалом у нашому суспільстві на перший план виходять такі компоненти, як: професія, рівень доходів, влади, район місця проживання і тип житла.

Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті чи інші критерії поділу суспільства на багатих та бідних, інші прошарки, групи, служить методологічною основою для формування теорій соціальної мобільності (руху), бо процеси виникнення та формування прошарків у довготривалій перспективі виконують функції щодо організації та перерозподілу соціокультурних ресурсів суспільства. Відбувається постійна циркуляція в суспільстві.

Поиск по сайту: