Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха

Першим німецьким філософом, який критикував систему і метод Гегеля з матеріалістичних позицій, був Людвіг Фейєрбах (1804-1872). У 1839 році він опублікував роботу “До критики філософії Гегеля”, в якій був зроблений аналіз філософії Гегеля. Філософ показав, що так званий “Абсолютний дух” чи ідея Гегеля є не що інше, як людська свідомість, “відірвана” (у розумінні – абстрагована) від людської голови і перетворена у самостійну сутність. Ідеалістичні висновки Гегеля Фейєрбах протиставляє тезу про вічність природи.

Аналізуючи вихідні положення гегелівської філософії, Фейєрбах робить висновок про її глибоку спорідненість з теологією. На думку Фейєрбаха, релігія і близька до неї за духом ідеалістична філософія Гегеля мають спільні корені. Вони виникають у результаті відчуження, об’єктивування, тобто абстрагування і наділення самостійною формою існування людської сутності, найбільш загальних властивостей людського роду. Бог, за Фейєрбахом, це об’єктивована абстракція, існуюча лише в головах людей. Так, у свідомості справжній творець Бога – людина – ставиться в залежність від останнього. Фейєрбах прагне відродити у людини почуття самоутвердження і гідності. І зробити це можна, на його думку, тільки на основі матеріалістичного світогляду.

Будучи, власне, матеріалістом, Фейєрбах тим не менше не відносив себе до табору матеріалістів. Більш доцільно його світогляд назвати натуралізмом (замість поняття “матерія” він віддає перевагу поняттю “природа”). Істина, - говорить він, - не матеріалізм і не ідеалізм, а антропологія. Проте матеріалізм в системі Л.Фейєрбаха має антропологічний характер. У центрі філософії, на його думку, повинна бути людина як найвища істота природи. Філософське вчення Л.Фейєрбаха є спробою утвердження самоцінності й самозначущості конкретного людського індивіда у всій повноті його тілесного і духовного буття. Фейєрбах прагнув реабілітувати природно-біологічне начало в людині, від якого значною мірою абстрагувався німецький ідеалізм. “Я” Фейербаха – це не просто духовне і розумне начало, а людина, що володіє тілом і мислячою головою, істота, що здатна споглядати і мислити.

Найважливішою характеристикою суб’єкта в системі Л.Фейєрбаха є чуттєвість. Це – вираз природи людини, її тілесності, розуму, волі, серця. Однак Фейєрбах не замикається на натуралістичному описі суб’єкта, він прагне подолати цей натуралізм, увівши в поняття суб’єкта не просто “Я”, а й іншу людину. Чуттєвість у його системі розглядається не як натуралістична і безпосередня, але і як опосередковане спілкування з іншим. Отже, відносини людини і природи опосередковані відношенням людини до людини. Саме в сфері міжлюдського спілкування і здійснюється, за Фейєрбахом, реалізація людиною своєї родової сутності.

Людину Фейєрбах розумів як єдність фізичних і психічних якостей. Він заперечував віру в безсмертя душі в її релігійному варіанті, стверджуючи, що безсмертя душі – в діяльності людини. Основу всіх людських зв’язків Фейєрбах бачив у природному, емоційному потягові людини – в почутті кохання. Почуттю кохання Фейєрбах надавав навіть релігійного характеру. Критикуючи релігію як ілюзорну свідомість, Фейєрбах тим не менше вважав за потрібне створення істинної релігії, яка повинна обожнювати людину, а в людині – її емоційність і почуття кохання.

Розроблена Л.Фейєрбахом матеріалістична філософія, атеїстичний світогляд здійснили вплив на формування філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса. Їх філософська еволюція, як і Фейєрбаха, також починалася із захоплення гегельянством.

Поиск по сайту: