Діалектичний матеріалізм К. Маркса і Ф. Енгельса

Філософське вчення Карла Маркса (1818-1883) і Фрідріха Енгельса (1820-1895) у певному розумінні можна розглядати як завершальний етап розвитку німецької класики. Тісний зв’язок філософії марксизму з німецькою класичною філософією особливо помітний при вивченні творчості К.Маркса. Ідейними джерелами марксистської філософії стали філософські вчення Гегеля і Фейєрбаха. Марксу імпонував гуманістичний пафос фейєрбахівського матеріалізму. Під впливом Л.Фейєрбаха написана найважливіша праця “молодого Маркса” - “Економічно-філософські рукописи 1844 року”. В цій праці Маркс виступає на захист гуманізму, основаного на ідеї вільної, універсальної, творчої сутності людини. Проте реалізації цієї сутності, за Марксом, перешкоджають різні види людського відчуження від своєї власної “родової” сутності, відчуження людини від людини і відчуження людини від суспільства. В основі всіх видів відчуження, на думку Маркса, лежить відчуження праці, приватна власність. Протилежний відчуженню процес Маркс називає процесом присвоєння людиною своєї справжньої родової сутності, в ході якого вирішальним чином змінюється відношення людини до природи і до інших людей. Маркс створює вчення про суспільно-історичну предметно-практичну сутність людини. У цій концепції він намагається показати людську діяльність як глобальний процес олюднення світу, в результаті якого перетворюється природа, стаючи фактором людського буття.

Маркс не протиставляє людину природі. Навпаки, він підкреслює, що людина – це частина природи, її продукт. Разом з тим людина – не просто частина природи, а найвищий продукт її розвитку, природна істота особливого роду. Людина – це універсально-загальна сила природи. Людина здатна до будь-якого роду діяльності, до оволодіння силами природи, перетворення цих сил у свої власні сили. Реалізація цієї можливості здійснюється, за Марксом, у виробничій діяльності, у праці. Саме в праці проявляється специфічне буття людини, принципова відмінність людини від тварини.

В діяльності людини Маркс виділяє два основні моменти: опредметнення і розпредметнення. За Марксом, перетворення природи відбувається не в силу духовності людини, а передусім тому, що в ході трудової діяльності людина постійно здійснює опредметнення, тобто перехід властивостей і характеристик живого процесу діяльності суб’єкта в об’єкт. Але людська діяльність не зводиться до матеріального, чуттєво-предметного процесу. Цей процес має в своїй основі духовний, ідеальний зміст. Духовний момент людської діяльності Маркс пояснює за допомогою поняття розпредметнення. Розпредметнення – це зворотний перехід предметності в живий процес, це процес освоєння суб’єктом предметних форм культури, а за допомогою їх – також природи. Людина в процесі діяльності має справу не тільки з предметами природи, вона використовує знаряддя праці, систему знань та інші продукти людської діяльності. У самій трудовій діяльності людини виражений найпростіший соціальний зв’язок. Розпредметнення, за Марксом, це освоєння соціального досвіду людства, перетворення предметних форм у зміст внутрішнього світу людини, в її власні сили і здібності.

Маркс тлумачить людину не як природну, а як культурно-історичну істоту. В основу відношення людини до світу Маркс ставить практику. Саме практика, а не матерія є центральною категорією Марксового матеріалізму. За Марксом, практичне створення предметного світу, освоєння природи і є самоствердженням людини як родової істоти. А це перетворює людину в універсальну істоту. Універсальність людини проявляється в її здатності перетворити всю природу відповідно до її інтересів. Це називається Марксом соціалізацією або олюдненням природи.

Особливий акцент робив Маркс на аналізі життя суспільства. Матеріалістичний підхід був поширений і на сферу суспільних явищ та процесів. Центральним пунктом вчення Маркса про суспільство стало матеріалістичне розуміння історії. Матеріалістичне розуміння історії полягає у встановленні залежності свідомості людей від їх суспільного буття і, в першу чергу, матеріального виробництва. Виходячи з матеріального виробництва безпосередніх засобів до життя, Маркс пояснює систему виробничих відносин між людьми, а потім на цій основі – і політичний устрій суспільства, право, мораль, мистецтво, релігію, філософію. Свідомість, згідно з марксистським вченням, є не що інше, як відображення і усвідомлення людьми свого суспільного буття, способу виробництва матеріальних благ і матеріальної діяльності.

Основою суспільства, на переконання Маркса, є матеріальне виробництво. У процесі матеріального виробництва люди вступають у певні виробничі відносини, що відповідають рівню розвитку продуктивних сил. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну і духовну сфери життя суспільства. В результаті у марксистській теорії суспільство постає як цілісна система суспільних відносин, причому матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини – політичні, сімейно-побутові, духовні.

Маркс зробив помітний внесок у тлумачення всесвітньо – історичного процесу. Конкретно-історичний етап розвитку суспільства у марксистській філософії називається суспільно-економічною формацією. Згідно з цим вченням кожен ступінь розвитку суспільства (первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний) характеризується особливостями, які обумовлені способом виробництва, конкретно-історичним характером виробничих відносин. З позицій формаційного підходу вся історія людства постає як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій і суспільних відносин. А з виникненням приватної власності та держави історія людства стає історією боротьби класів, класової боротьби.

Формаційний підхід до розуміння історії та суспільства страждає свого роду редукціонізмом, зведенням всієї різноманітності соціального, політичного, духовного життя до однозначних матеріальних відносин. Насправді, всесвітня історія постає як єдність різноманітних чинників, які складають цілісність історичного процесу. Заслугою Маркса, з одного боку, було те, що він наголосив на повторюваності в історії, звернув увагу на дію об’єктивних, незалежних від людини законів. Проте, з іншого боку, подібні уявлення стали виявом історицизму (за висловом К.Поппера). Знання про ці закони служили основою для формулювання теорій перебудови суспільства згідно з деяким наміченим планом, а це неминуче веде до тоталітаризму.

Поиск по сайту: