Приватне і публічне право

Одним із аргументів до висновку Р. Майданика про трудове право як складову частину цивільного права є його твердження, що трудове право, як і цивільне право є виключно приватним правом.

Розподіл норм права на право публічне і право приватне відомий ще із часів стародавнього Риму (Подопригора А. А. Основы Римского права. К: Вентури, 1994. — С. 7.) Г.Ф.Шершеневич приватне право ототожнював з цивільним правом (Шершеневин Г. Ф. Курс гражданского права. Тула: Автограф, 2001 - С11).

В основі такого розподілу норм права лежать інтереси, які охороняються правом: приватне право слугує інтересам окремих осіб; публічне право регулює і захищає загальні (публічні) інтереси держави (Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: У 2-х т. К, 2006. — т.1 (за ред. В.Ф.Погорілко) - С 237-260.).

Такий принцип розподілу норм права, на мій погляд, має більш теоретичне значення. Бо фактично встановити бездоганну межу розподілу норм за критерієм інтересу, на жаль, неможливо. Де межа між приватним і публічним інтересом? Г.Ф.Шершеневич пише: "Чи не можна сказати, що публічні інтереси охороняються настільки, наскільки вони мають на меті забезпечити благоденство приватних осіб; і навпаки, що приватні інтереси охороняються настільки, наскільки вони узгоджуються із завданнями суспільства?". Охороняючи інтереси окремої особи, право має своєю метою в той же час охороняти інтереси всього суспільства. Г.Ф. Шершеневич доходить висновку, що публічне і приватне право відрізняються залежно від того, кому належить ініціатива захисту порушеного права, іншими словами, звертається увага не на те, що захищається, а на те, як захищається, не на зміст інтересів, що охороняються, а на порядок їх охорони (Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. Тула: Автограф, 2001 - С 12).

Так, дійсно, є загальні принципи конституційного визначення прав і свобод громадян, є законодавчо закріпленні юридичні гарантії їх реалізації, є також законодавчо встановлені правила охорони і захисту прав і свобод людини. Але трудові права і свободи працівника визначаються, гарантуються, реалізуються, охороняються і захищаються за особливими правилами. Ця особливість пояснюється тим, що тільки людина, і тільки вона володіє природною унікальною якістю — здатністю до праці. А праця, як відомо, є цілеспрямованою діяльністю людини, орієнтованою не тільки на створення матеріальних і духовних цінностей, а й на особистий творчий і фізичний розвиток. Ось чому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізує програми професійно-технічного

навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Саме держава, конституційно закріплюючи природне право на працю, забороняє примусову працю, визначаючи тим самим свободу праці і вільний вибір роботи. Держава також гарантує кожному громадянину можливість реалізовувати право на працю шляхом укладення трудового договору, належні, безпечні і здорові умови праці і заробітну плату не нижче від визначеної законом.

Чи є державний (публічний) інтерес у нормах трудового права, які закріплюють права і свободи працівників і обов'язки органів держави? Відповідь однозначна — є. У цих правових нормах є інтереси та цілі і людей, і держави. У головному вони збігаються. Саме тому держава покладає на державні органи функції нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю і встановлення відповідальності за його порушення. У разі порушення законодавства про працю відповідні органи та інспекції за своєю ініціативою притягають до відповідальності посадових осіб, які порушують норми трудового права.

Елементи публічного і приватного права характерні практично для всіх гаправа (Великий енциклопедичний словник за ред. Ю. С. Шемшученка. К: Юридична думка, 2007. — С549). Так, українські вчені-конституціоналісти виявили багатомірність системи національного конституційного права, виділяючи такі його підсистеми: приватне і публічне, природне та позитивне, матеріальне і процесуальне, суб'єктивне і об'єктивне, національне і міжнаціональне (Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: У 2-х т. К, 2006. —т.1 (за ред. В.Ф.Погорілко). - С 237-260.).

Незважаючи на те, що поділ права на приватне і публічне був відомий ще у Давньому Римі, О. Скрипнюк відзначає, що сучасна конституційна правотворча і правозастосовна практика доводить, що і в межах однієї галузі права можливим є існування елементів публічного та приватного права. Насамперед, йдеться про публічні та приватні інтереси суб'єктів конституційного права (О. Скрипнюк. Система конституційного права України: поняття та складові елементи // Право України, 2008. — №7. — С4-8.). Н.Кузнецова, навпаки, вважає, що має зберігатися глобальний дихотомічний поділ права на публічне та приватне (Право України — 2009 — №6 — С188.).

Поділ права на публічне і приватне має інше призначення, ніж поділ права на галузі і інститути права. Співвідношення приватного і публічного права характеризується демократизмом правової системи.

Поиск по сайту: