Внесок представників історичної школи права у розробку філософсько-лінгвістичних концепцій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

«ФІЛОСОФСЬКО-ЛІНГВІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ В ІСТОРИЧНІЙ ШКОЛІ ПРАВА»

Виконала:

студентка юридичного факультету

5 курсу,507 групи

Божескул М.Т.

Чернівці - 2012

Зміст

Вступ. 3

1.Внесок представників історичної школи права у розробку філософсько-лінгвістичних концепцій. 4

2.Питання зв’язку права і мови у вченні засновника історичної школи Г. Гуго 6

3.Розробка філософсько-лінгвістичних проблем у теорії Ф.-К. фон Савіньї 8

4.Подальший розвиток філософсько-лінгвістичних концепцій у вченні Пухти 12

Висновки. 16

Список використаних джерел. 18

Вступ

Актуальність теми реферату зумовлена тим, що між правом і мовою існує зв’язок, питання про джерела, сутність і особливості якого ще не є до кінця вирішеними. При цьому, хоча цілком очевидно, що права без мови немає і бути не може, дослідження їхньої взаємодії протягом всієї історії правової рефлексії знаходилися нібито “на периферії”, і про саму цю взаємодію згадували головним чином у зв’язку з розробками техніки і методики складання та тлумачення правових текстів (словесне, філологічне або граматичне тлумачення). Проте зв’язок права і мови є значно глибшим. Тому аналіз підходів до вивчення цієї проблеми, що мали місце в історії філоcофсько-правової думки є важливим і навіть необхідним. Важливий внесок у розробку проблеми зробили представники історичної школи права. Її засновником був Густав Гуго (1764—1844). Основна його праця — "Підручник природного права як філософії позитивного права, а надто — приватного права". Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савіньї (1779— 1861), головні праці якого — "Право володіння" та "Система сучасного римського права". Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму був Георг-Фрідріх Пухта (1798—1846). Основні його праці — "Звичаєве право" та "Курс інституцій".

Проблеми розвитку філософських поглядів, в тому числі і поглядів представників історичної школи права на взаємозв’язок права і мови розробляються у працях таких юристів — теоретиків: С.С. Алексєєва, Д.А. Гаврілова, І.С. Грязіна, Ю.М. Оборотова, О.В. Петришина, О.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, В.М. Сирих, Ю.М. Тодики, В.Д. Ткаченка, М.В.Цвіка.

Мета реферату: дослідити розвиток філософсько-лінгвістичних концепцій у рамках історичній школі права.

Об’єкт дослідження: функціонування системи права в її мовній формі.

Предмет дослідження – історичний розвиток філософських поглядів на зв’язок мови і права.

Внесок представників історичної школи права у розробку філософсько-лінгвістичних концепцій

Питання мови права привертали увагу дослідників задовго до нашого часу. Зокрема вже у німецькій класичній філософії питання мови пов’язуються з вирішенням масштабних теоретичних і політико-правових завдань. Так, І. Кант указує на необхідність формування професійної мови філософії, що була б здатною виразити універсальний зміст теоретичних міркувань і висновків.

Шеллінг і Г.Гегель пов’язують феномен мови зі становленням нації та національної самосвідомості. Саме Г. Гегель уперше в німецькій класиці вводить міркування про мову в контекст філософії права. Згідно з Г.Гегелем мова поряд з культурою та релігією є найважливішою передумовою абсолютної моральності як підстави природного права. Для становлення правової семіотики принципово важливими є його положення про зв’язок між змістом і формою висловлювання, розрізнення чужого і власного сенсів мови, про мову як духовну субстанцію та інструмент здійснення державної влади, як про засіб вираження правового закону і теоретичної правової культури, про діалектику приватного і публічного інтересів у конституційно-правовому інституті свободи слова [3, с.7].

Проте, в німецькій класичній філософії питання мови розглядалися лише фрагментарно. Більше уваги було приділено цій проблемі у рамках історичної школи права. Адже, історична школа на перший план ставила позитивне право, визнавала, що теорію права не можна виводити з людського розуму, пропонувала звернутися до вивчення історичної діяльності. Тому саме вона повинна була насамперед поставити питання не про те, чим має бути право, про те, як воно виникає.

Як відомо, історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX ст. цей напрям набув широкої популярності та впливу. У центрі уваги його представників знаходилося питання про виникнення та історичний розвиток права.

Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. У центрі уваги історичної школи права, що виникла і розвивалась як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, знаходилися проблеми історії, традицій і, головно, само поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії.

У розумінні представників історичної школи права народ — це єдність окремих осіб, що базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає з традиції та формується упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах. З поняттям народу тісно пов'язаний антиіндивідуалізм, характерний для представників цього напряму правової думки, Спершу в історії формувався народ, і тільки згодом на його основі витворювалися стани та права особи. Людина є продуктом середовища, тієї цілості, яка витворила та охоплює її, тобто народу.

Основою концепції представників історичної ніколи права було твердження про зумовленість позитивного права низкою об'єктивних чинників. Позитивне право не є якоюсь виключно теоретичною конструкцією, що твориться у процесі правотворчої діяльності законодавчих органів. Право, яке діє в суспільстві, — це не тільки сукупність приписів уповноважених на те органів держави. Право, як публічне, так і приватне, складається само по собі, воно витворюється суспільним розвитком, як мова та звичаї [5, с.317].

Історична школа права стала об’єктом критики з боку П.І.А. фон Фейєрбаха через її непослідовність у прагненні вивести загальні принципи нового загальнімецького законодавства з давніх правових систем, викладених “чужими термінами і чужою мовою”. Внаслідок ігнорування національної мови права відбувається відрив юридичної теорії і законодавства від практики. Р. фон Ієринг критикував історичну школу за некоректність аналогії розвитку права і розвитку мови. У сфері права провідна роль належить свідомому висуванню мети і боротьбі за неї, тоді як мова розвивається стихійно.

Питання зв’язку права і мови у вченні засновника історичної школи Г. Гуго

Вже засновник історичної школи, Густав Гуго (1768-1844) приділяє значну увагу питанню взаємозв’язку права і мови. Вся його «Філософія позитивного права» (Hugo. Lehrbuch des Naturrechts, als einer Philosophie des positiven Rechts, 1809) поділяється на дві частини: у першій він розглядає людину, як тварину, як розумну істоту і як члена держави, a у другій - дає виклад загальних засад приватного і публічного права.

Друга частина починається з розгляду питання про те, як утворюється право і саме тут вчений звертає увагу на тісний взаємозв’язок права і мови. Він оскаржує при цьому загальноприйняте тоді положення, що закон є єдиним джерелом права. Ця теза являє зародок всього вчення історичної школи, хоча викладена дуже коротко. Гуго вказує, що розвиток права відбувається і, крім законодавчої влади, що у всіх державах, особливо в Римі і Англії, ми знаходимо сліди права, що розвивається незалежно від законодавчої влади, - таке звичайне право і право преторське [4, с.101].

Докладніше цю думку Гуго розвинув в рецензії на книгу Шлоссера, вміщеній в Göttinger gelehrte Anzeigen за 1789 р. і в особливій статті під заголовком: «Чи є закони єдиними джерелами юридичних істин?», яку було вміщено у журналі «Civilistisches Magazin» за 1814 рік. Позитивне право народу, підкреслює Гуго – це частина його мови. Це, вважає вчений, можна сказати про будь-яку науку: unе science n'еst qu'un language bien fait. Навіть математика не представляє в цьому відношенні винятку; так як, звичайно, не a priori називаємо ми кутами все те, що підходить під цю назву, не a priori наше числення засновано на десятковій системі, окружність ділиться на 360» і т. д. Але ще більше це справедливо в таких науках, де назви змінюють своє значення, отже, у всьому, що відноситься до права, у всьому позитивному, a отже, і в праві. Римський контракт, наприклад, означав зовсім не те, що теперішній.

Далі Гуго переходить до розв’язання питання про те, як утворюється мова? Спочатку, пише він, думали, що Бог сам винайшов мову і навчив людей. Це було б встановлення мови за допомогою закону. Інші, навпаки, вважали, що мова виникла в силу взаємної угоди людей про те, що і як само має називатися. У такі пояснення тепер уже не вірять, - зауважує філософ. Кожен знає, що мова утворюється сама собою і що на розвиток її має найбільший вплив приклад тих, хто вважається добрим мовцем.

Tе саме можна, на думку вченого, сказати і щодо звичаїв. Жоден правитель і жодні збори людей не ухвалювали ніколи, щоб вираженням поваги вважати зняття капелюхи, як це робиться в Європі, або, навпаки, покриття голови чимось, як в Азії. Нарешті, те ж саме застосовується і до права. І право, подібно до мови і звичаїв, розвивається саме собою; без узгоджень і приписів, просто в силу того, що так складаються обставини; що інші роблять так; що до усталених вже цим шляхом правил більше підходить це, дане, a не щось інше [7, с.285].

Таким чином, вважав вчений, може скластися позитивне право, без будь-яких законів. Але коли уряд вважає за потрібне встановити на майбутнє якесь нове правило, то воно, звичайно, належить до позитивного права, і це правило береться до уваги, як і будь-яке приватне розпорядження уряду. Але це ще не означає, що запропоноване завжди дотримувалося на ділі. Ті вулиці в Геттінгені, яким начальство на пам'яті Гуго хотіло дати нову назву, незважаючи на таке розпорядження, таки всіма називаються по-старому. Безліч законів та угод ніколи не виконуються. Ніхто і не уявляє, щоб все робилося саме так, як про написано в законах. Самі законодавці не вірять у повне здійснення своїх приписів. Відступи від приписів закону відбуваються не тільки безчесними, але і цілком чесними людьми. Це ніхто не стане заперечувати, але, можливо, вважав Гуго, багато хто вважає такий стан речей поганим.

Однак, не можна випускати з уваги, що так було скрізь і завжди, і це не може не мати значення. До того ж такий порядок цілком відповідає і самій меті позитивного права, що полягає насамперед у визначеності, в надійності даного правила, як би воно не виникло і навіть яки би не був його зміст. A що більше сприяє визначеності і популярності: писаний закон, який більшість ніколи не бачило, чи усталений постійний порядок, з яким усі компетентні особи згодні? Якщо, наприклад, групі осіб відомо багато прикладів духовних заповітів, складених за участю шести свідків і визнаних дійсними. Грунтуючись на цьому, хтось складає духовний заповіт також за участю шести свідків. Але потім знаходять закон, що вимагає неодмінно семи свідків. Чому ж віддати перевагу: закону чи нікому не відомому, або всім відомому звичаю?

З іншого боку, хоча уряд і є представником всього народу, і сам народ безпосередньо може дещо зробити для себе. Найвірогідніше, що самі собою усталені правила краще відповідають даному положенню народу, ніж те, що може придумати для нього уряд [4, с.103].

Загалом, у вченні Гуго вчені відзначають вже наміченими всі характерні риси історичної школи. Особливо у контексті даного дослідження слід звернути увагу на те, що у нього є порівняння права з мовою, що стало потім найулюбленішим порівнянням у представників історичної школи.

Поиск по сайту: