Розробка філософсько-лінгвістичних проблем у теорії Ф.-К. фон Савіньї

Найбільш повний розвиток ідеї Г. Гуго отримали в працях Савіньї (1779-1861), визнаного навіть поза межами Німеччини одним з найвидатніших юристів XIX століття. Савіньї не був учнем Гуго. Але, як він сам це визнавав, твори Гуго мали на нього великий вплив.

Першим твором Савіньї, який привернув на нього увагу, було дослідження «Про володінні»: воно відразу висунуло автора на перше місце серед сучасних йому юристів. І дійсно, вже в цьому дослідженні дуже виразно позначилися особливості нового напряму. Але загальне переконання на право і його розвиток Савіньї виклав головним чином у двох своїх творах: «Покликання нашого часу до законодавства і науки права». (Vom Beruf unserer Zeit für Gesetzgebung und Rechtswissenschaft Heidelberg. 1814) і в першому томі своєї «Системи сучасного римського права» (System des heutigen Romischen Rechts. I, Berlin. 1840).

Савіньї наголошував, шо не можна допустити, щоб походження права було різним, залежно від випадку або людського свавілля. Цьому суперечить та обставина, що завжди, коли виникає питання про право, є вже готові юридичні правила.

Отже, не можна думати, що право встановлюється волею окремих осіб, які входять до складу народу. Навпаки, воно повинно бути визнано продуктом народного духу (Volksgeist), що живе і проявляється у всіх членах народу і тому приводить їх до однієї й тієї самої правосвідомості. Вчений писав, що ми не можемо підтвердити цього погляду на походження права прямими історичними доказами.

Історія застає у всіх народів право вже сформованим. Воно має позитивний характер і становлять своєрідний національний відбиток, точно так, як і мова народу, його звичаї та політичний устрій. Але можливі побічні докази. На користь такого мимовільного виникнення права свідчить насамперед те, що у свідомості нашій поняття позитивного права з'єднується завжди з поняттям необхідності, що було б незрозуміло, якби право було продуктом нашого свавілля. Іншим аргументом служить аналогія з іншими сторонами народного життя, особливо з мовою, яка точно так само аж ніяк не є продуктом людського свавілля [4, с.105].

Савіньї вважав, що право живе в загальній свідомості народу не у формі абстрактного правила, а у формі живого сприйняття юридичних інститутів в їх органічному зв'язку. Причому, хоча молодість народів взагалі, не багата поняттями, зате в ній є повне усвідомлення свого становища, своїх умов. Саме тому нескладне за змістом право є предметом безпосередньої народної віри.

Але будь-яка духовна функція потребує матеріальної формі для свого прояву. Такою формою для мови служить її постійне, безперервне вживання для державного ладу - видимі державні установи. У відношенні права таке ж значення мають в даний час виразно сформульовані основні положення. Але це передбачає вже значну абстрагованість, чого не можна знайти в первісному праві.

Проте, пише Савіньї, ми знаходимо тут ряд символічних дій, які супроводжують встановлення і припинення юридичних відносин, Зовнішня наочність цих дій служить збереженню права в певній формі. Ці символічні дії були як би граматикою права тієї епохи, цілком їй відповідною. Ця органічна солідарність права із сутністю і характером народного побуту зберігається, проте, і в наступні епохи, і саме в цьому відношенні право також може бути порівняним із мовою. Як мова, так і право не знають абсолютного застою, але, як і всі сторони народного життя, вони знаходяться в постійному русі та розвитку, підпорядкованому закону внутрішньої необхідності.

Таким чином, право, як і мова, зростає разом з народом. Але в культурному суспільстві це внутрішній розвиток права ускладнюється й тим ускладнює вивчення. Право випливає із загального свідомості народу. На прикладі Римського права Савіньї пише, що можна ще собі уявити основні засади сімейного права, власності і т. п., які знаходяться загалом у народній свідомості. Але цього вже неможливо стверджувати щодо всієї маси деталізованого матеріалу. Це приводить вченого до нового міркування: з розвитком культури різні сторони народного життя відокремлюються, те, що спочатку виконувалося спільно, стає функцією різних класів [10, с.112].

Одним з таких відокремлених класів є юристи, діяльність яких стосовно права замінює колишню діяльність всього народу безпосередньо. З цього часу існування права стає складнішим і більш штучним, так як воно отримує подвійне життя, як частина загального народного життя і як особлива наука в руках юристів. Зв'язок права із загальним народним життям можна назвати його політичним a його відокремлене існування в руках юристів - технічним елементом. У різні епохи народного життя співвідношення цих елементів різне, але завжди обидва вони в тій чи іншій мірі беруть участь у розвитку права, - слушно зауважує Савіньї.

Якщо право визнається продуктом народного життя, виявом народного духу, то, звичайно, досить важливо визначити, що власне Савіньї розуміє під народом. У «Покликанні» він залишив це питання без розгляду і тільки в «Системі», котра вийшла друком вже після того, як ідеї історичної школи отримали широкий розвиток, є параграф, присвячений визначенню поняття «народ». Якщо ми відірвемо, - говорить Савіньї, - право від будь-якого особливого змісту, то отримаємо, як загальну сутність права, нормування певним чином спільного життя для безлічі людей. Можна було б і обмежитися таким абстрактним поняттям.

Але таке звернення до категорії невизначеної безлічі людей є довільним, відірваним від реальності. A якщо б і справді була така безліч, вона була б нездатна, звичайно, створити право. Адже, у дійсності скрізь, де люди живуть разом, ми бачимо, що вони утворюють одне духовне ціле і ця їх єдність виявляється і зміцнюється у вживанні єдиної спільної мови.

У цій духовній єдності і корениться право, так як в загальному, всепроникаючому народному дусі постає сила, здатна задовольнити потреби у врегулюванні спільного життя людей. Але, зауважує вчений, кажучи про народ, як про ціле, ми повинні мати на увазі не одних лише дійсних його членів: духовну єдність з'єднують також і змінюючі один одного покоління. Право зберігається в народі силою переказу, зумовленою не раптовою, а поступовою, непомітною зміною поколінь [4, с.107].

Визнання права продуктом народного життя може іншим здатися занадто вузьким, можуть сказати, що джерело права варто було б шукати не в народному, a в людському дусі взагалі. Але утворення права – це загальна, спільна справа, вона можлива тільки з боку тих, між ким спільність мислення і дії не тільки можлива, але й дійсно існує. А це є тільки в межах окремих народів. Але, звичайно, в житті і окремих народів виявляються загальнолюдські прагнення і властивості.

Поиск по сайту: