Глава 1. Організація роботи Кабінету Міністрів України

Організація роботи Кабінету Міністрів України

§1. Кабінет Міністрів України у системі органів
державної влади України

Порядок формування і припинення повноважень Кабінету Міністрів України

Уряд є найважливішою складовою частиною і центральною ланкою всього державного механізму. Він виступає як основний державний орган, що забезпечує проведення внутрішньої й зовнішньої політики держави, під його керівництвом знаходиться державний апарат, фінанси країни, іноземні справи.

Статус і роль уряду залежать від форми правління. В президентських республіках, а також країнах, що поєднують риси абсолютної і дуалістичної монархії, уряд розглядається як сукупність радників при главі держави, повноваження яких залежать від повноважень останнього, оскільки він виступає главою уряду. Таким чином, уряд тут, як правило, не складає єдиного колегіального органу. В країнах з парламентарними формами правління уряд виступає колегіальним носієм виконавчої влади, який є відповідальним перед парламентом за політичний курс, який він проводить[140].

Аналізуючи конституційний статус уряду – Кабінету Міністрів України, можна дійти висновку, що загалом він обумовлений змішаною формою правління в нашій державі, оскільки уряд є відповідальним перед Президентом України і одночасно підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом загальної компетенції у системі органів виконавчої влади, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До основних урядових завдань, закріплених у ст.116 Конституції України, належать:

– забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності;

– здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

– виконання Конституції й законів України, актів Президента України;

– забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

– забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури;

– забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

– вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

– забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах:

1. Поділу державної влади – уряд здійснює виконавчу владу у встановлених Конституцією межах незалежно від органів законодавчої та судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, об’єднань громадян у вирішення питань, віднесених до відання уряду, не допускається.

2. Верховенства права – Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя.

3. Законності – він здійснює свої повноваження на основі та відповідно до Конституції та законів України, указів Президента України.

4. Колегіальності – Кабінет Міністрів є колегіальним органом, що приймає рішення після вільного демократичного обговорення питань на своїх засіданнях.

5. Науковості – уряд України у своїй діяльності спирається на наукове обґрунтування здійснюваної ним державної політики, активно використовує новітні досягнення наукових досліджень, організаційно-технічні засоби та інформаційні технології.

6. Гласності – Кабінет Міністрів регулярно інформує громадськість про свою діяльність, працює у режимі постійного діалогу з населенням; прийняття таємних рішень можливе лише у випадках, визначених законом.

Процес формування Кабінету Міністрів складається з кількох етапів, на першому з яких здійснюється попереднє узгодження кандидатури на посаду Прем’єр-міністра, для чого Президент проводить відповідні консультації з Головою Верховною Ради та головами депутатських груп і фракцій. Узгоджена кандидатура вноситься главою держави на розгляд парламенту. Одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради подаються інформаційні матеріали щодо кандидата на посаду Прем’єр-міністра: відомості про освіту, фах; виписка з трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності; декларація про доходи, зобов’язання фінансового характеру, відомості про нерухоме та інше цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери відповідно до вимог, встановлених для державного службовця першої категорії; відомості щодо самостійного входження кандидата до складу керівних органів підприємств, організацій, господарських товариств тощо.

Другий етап включає безпосередній розгляд кандидатури на посаду Прем’єр-міністра у парламенті. Порядок розгляду цього питання детально регламентується Постановою Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. № 287/96-ВР «Про процедуру надання згоди на призначення Прем’єр-міністра України» (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України № 1326-XIV від 22.12.1999 р.), відповідно до якої перед внесенням на розгляд Верховної Ради України питання про надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України проводяться зустрічі кандидата на цю посаду з групами (фракціями) народних депутатів України. Потім на пленарному засіданні парламенту кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає з доповіддю про основні напрями діяльності нового складу Кабінету Міністрів України (до 30 хв.), після закінчення якої надається час (до 45 хв.) на запитання народних депутатів та відповіді на них. Після цього проводиться обговорення запропонованої кандидатури (до 45 хв.), включаючи виступи представників груп (фракцій) народних депутатів України. Під час розгляду кандидатури Прем’єр-міністра у засіданні Верховної Ради може брати участь Президент України. Він може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку процедури голосування щодо неї.

На третьому етапі Верховна Рада України дає згоду на призначення глави уряду більшістю від конституційного складу і оформлює своє рішення відповідною постановою. Вказане рішення приймається у режимі поіменного голосування. У разі, коли запропонована главою держави кандидатура на посаду Прем’єр-міністра не дістала підтримки необхідної більшості депутатів, Президент представляє Верховній Раді у 10-денний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої кандидатури не допускається.

Після цього Президент підписує Указ про призначення Прем’єр-міністра України, який подає главі держави кандидатури до складу уряду: Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів, міністрів. Президент приймає рішення про призначення кандидатів, поданих прем’єром, на відповідні посади в уряді і видає указ номінаційного характеру.

Конституція встановила певні обмеження щодо входження до складу уряду. Члени Кабінету Міністрів України не можуть бути народними депутатами або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової або творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу підприємства, установи, організації, метою яких є одержання прибутків.

Склад Кабінету Міністрів України формується в термін, що не перевищує 60 днів після припинення повноважень попереднього уряду. Кожен склад Кабінету Міністрів утворюється на строк повноважень діючого Президента України і складає повноваження перед новообраним главою держави.

Не пізніше 30 днів після утворення Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України для затвердження Програму своєї діяльності на весь термін повноважень, що містить концептуальний виклад стратегії діяльності і засобів виконання завдань уряду України. До Програми діяльності додається схема структури Кабінету Міністрів України з інформацією про його персональний склад. Програма вважається затвердженою, якщо за неї проголосували більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів припиняє свої повноваження у випадку обрання нового Президента України, заяви про відставку або смерті Прем’єр-міністра України, звільнення Прем’єр-міністра Президентом України або прийняття парламентом резолюції недовіри уряду.

Президент має право у будь-який час звільнити з посади будь-якого члена уряду. Водночас кожен член Кабінету Міністрів України має право з політичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку. Заява щодо відставки на ім’я Президента подається через Прем’єр-міністра України. Прем’єр-міністр зобов’язаний невідкладно доповісти про заяву Президентові та повідомити свої міркування щодо прийняття чи неприйняття відставки.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України Верховна Рада може розглянути за пропозицією не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу і прийняти резолюцію недовіри більшістю від конституційного складу. Однак питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховної Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом одного року після схвалення програми діяльності уряду.

Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду, але не довше ніж 60 днів.

§2. Структура Кабінету Міністрів України. Розподіл повноважень між посадовими особами уряду України

Здійснення адміністративної реформи призводить до відповідних змін у структурі уряду. Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. №1574/99 «Про склад Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними указами Президента від 29.05.2001 р. №345/2001 та від 05.06.2001 р. №405/2001) до складу Кабінету Міністрів України входить 21 посадова особа:

– Прем’єр-міністр України;

– Перший віце-прем’єр-міністр України;

– Три віце-прем’єр-міністри України (з питань агропромислового комплексу, з питань економічної політики, з гуманітарних питань);

– Міністр аграрної політики України;

– Міністр внутрішніх справ України;

– Міністр екології та природних ресурсів України;

– Міністр економіки України та з питань європейської інтеграції України;

– Міністр палива і енергетики України;

– Міністр закордонних справ України;

– Міністр культури і мистецтв України;

– Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

– Міністр оборони України;

– Міністр освіти і науки України;

– Міністр охорони здоров’я України;

– Міністр праці та соціальної політики України;

– Міністр промислової політики України;

– Міністр транспорту України;

– Міністр фінансів України;

– Міністр юстиції України.

Посади Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу». Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри забезпечують виконання покладених на них завдань відповідно до розподілу функціональних повноважень, які були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. №784.

Згідно з названою постановою, Прем'єр-міністр України як глава уряду керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на забезпечення виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів, керує розробленням та реалізацією внутрішньої і зовнішньої політики держави та державної регіональної політики, координує проведення в Україні адміністративної реформи.

До повноважень Прем’єр-міністра України належить спрямування та координація діяльності Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Крім цього, він веде переговори і підписує в установленому порядку міжнародні договори, здійснює керівництво відповідними колегіальними органами (комітетами, комісіями, радами), кординує роботу з проведення приватизації, очолює Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.

В межах своїх повноважень Прем’єр-міністр України спрямовує, координує та контролює діяльність Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони, Міністерства юстиції (і через нього - Державного комітету у справах релігій), Міністерства з надзвичайних ситуацій (у частині, що стосується питань цивільної оборони), Державної митної служби, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу, Фонду державного майна, Національного космічного агентства України, Державного департаменту з питань виконання покарань, а також Спеціального представництва Кабінету Міністрів України у справах Європейського Союзу.

Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України:

– забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, реалізацію повноважень Кабінету Міністрів України у відповідних напрямах діяльності;

– очолюють відповідні урядові комітети, які забезпечують розроблення проектів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики, розгляд та узгодження проектів нормативно-правових актів;

– відповідають згідно з розподілом функціональних повноважень за підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань;

– забезпечують згідно з розподілом функціональних повноважень взаємодію Кабінету Міністрів України з Президентом України та Верховною Радою України в процесі підготовки, прийняття і реалізації законодавчих та інших нормативних актів, а також поточну діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

– беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, в роботі відповідних колегіальних органів, що утворюються Президентом України і Кабінетом Міністрів України, колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим, роботі обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

– ведуть переговори і підписують в установленому порядку міжнародні договори згідно з наданими повноваженнями;

– здійснюють керівництво відповідними колегіальними органами (комісіями, радами тощо).

Досить широке коло повноважень покладено на Першого віце-прем'єр-міністра України, який виконує обов’язки Прем’єр-міністра України у разі його відсутності і за дорученням Прем’єр-міністра України представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами та організаціями в Україні та за її межами. Він організовує підготовку та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, організовує формування та реалізацію державної промислової політики, державної політики у паливно-енергетичному комплексі, у сфері використання та охорони природних ресурсів, з питань екологічної безпеки, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

У межах своїх функціональних повноважень Перший віце-прем’єр-міністр України спрямовує, координує та контролює діяльність: Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства промислової політики, Міністерства палива і енергетики, Міністерства транспорту, Держкоменергозбереження, Державного комітету ядерного регулювання, НАК «Надра України», НАК «Нафтогаз України», Держкомзв’язку, а також об’єднань підприємств, яким делеговано функції з управління державним майном.

Віце-прем’єр-міністр України з питань економічної політики організовує роботу з формування і реалізації: державної внутрішньої та зовнішньої економічної політики; державної бюджетної, податкової, цінової політики та з питань державного матеріального резерву; державної регуляторної політики з питань розвитку конкуренції на внутрішньому товарному ринку, демонополізації, приватизації та розвитку підприємництва. До його функцій належить організація розроблення та здійснення заходів, спрямованих на удосконалення системи функціонування банківських і небанківських фінансових установ, розвиток ринку капіталу та його інфраструктури, розвиток економічних реформ. Крім того, він забезпечує планування і прогнозування заходів щодо економічного розвитку країни, активізації зовнішньоекономічних зв’язків та інвестиційних процесів, організовує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на збільшення експортного потенціалу, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення стратегії і тактики розвитку макроекономічних процесів.

Істотною є роль Віце-прем’єр-міністра України з питань економічної політики і в процесі здійснення адміністративної реформи. Він вживає заходів для забезпечення ефективного функціонування системи державної служби, здійснює контроль за підготовкою та реалізацією пропозицій щодо практичного впровадження положень Концепції адміністративної реформи в Україні в частині реформування органів виконавчої влади.

Віце-прем’єр-міністр України з питань економічної політики в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (і через нього – Держбуду та Держстандарту); Міністерства фінансів (і через нього – Головного контрольно-ревізійного управління та Державного казначейства), Держпідприємництва, Держкомстату, Антимонопольного комітету, Головдержслужби, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ДАК «Укрресурси», Національного депозитарію, Української державної інноваційної компанії. Крім того, в межах своїх функціональних повноважень він координує діяльність Державної митної служби, Державної податкової адміністрації та Пенсійного фонду.

На Віце-прем’єр-міністра України з питань економічної політики покладено забезпечення зв’язку Кабінету Міністрів України з Національним банком, комерційними банками, Європейським Союзом і міжнародними фінансовими організаціями, Торгово-промисловою палатою, фондовими та валютними біржами, а також взаємодії органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, їх добровільними об’єднаннями.

Віце-прем’єр-міністр України з питань агропромислового комплексу організовує роботу з розроблення та реалізації стратегії функціонування агропромислового комплексу, зокрема з питань забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення реформування земельних та майнових відносин на засадах приватної власності, створення інфраструктури продовольчого ринку, забезпечення на ринкових засадах агропромислового виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами та сировиною. Він також організовує розроблення та реалізацію державної політики у сфері агропромислового та лісогосподарського комплексів, земельних і водних ресурсів.

Віце-прем’єр-міністр України з питань агропромислового комплексу в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мінагрополітики; через Мінекоресурсів - Держкомлісгоспу, Держводгоспу та Держкомзему; ДАК «Хліб України»; НАК «Украгролізинг»; Державного агентства з управління державним матеріальним резервом у частині продовольчих ресурсів; Української академії аграрних наук; Національного аграрного університету. Він також забезпечує взаємодію органів виконавчої влади з добровільними формуваннями і громадськими організаціями, діяльність яких безпосередньо пов’язана з агропромисловим виробництвом.

Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань організовує роботу з формування і реалізації державної політики в гуманітарній, науково-технічній та політико-ідеологічній сфері, з питань сім’ї та молоді, охорони здоров’я, освіти, науки, культури і мистецтва, преси та інформації, фізичної культури і спорту, туризму, міжнаціональних і конфесійних відносин, виставкової та інноваційної діяльності; координує здійснення заходів щодо реалізації державної мовної політики. Крім того, він організовує роботу з формування і реалізації державної соціальної політики з питань: реформування системи соціального та пенсійного забезпечення, охорони праці та загальнообов’язкового державного соціального страхування; удосконалення та реалізації державної житлової політики, політики доходів і зайнятості населення; благодійництва та гуманітарної допомоги; функціонування громадських організацій.

Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мінкультури; Міністерства освіти і науки; Міністерства охорони здоров’я; Міністерства праці та соціальної політики (і через нього - Державного комітету у справах ветеранів); Держкомархіву; Держкомінформу; Держкоммолодьспорттуризму; Вищої атестаційної комісії України; Пенсійного фонду; Українського національного фонду Взаєморозуміння і примирення; Національної телевізійної компанії; Національної радіокомпанії; Українського національного інформаційного агентства; Національної академії наук, Академії педагогічних наук, Академії медичних наук, Академії правових наук, Академії мистецтв; Української академії аграрних наук (у частині координації державних науково-технічних пріоритетів).

На Віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань покладено також координацію в межах його функціональних повноважень діяльності Держкомрелігій, забезпечення взаємодії органів виконавчої влади з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, Національною радою соціального партнерства, Національною службою посередництва і примирення, Українським координаційним комітетом сприяння зайнятості населення, профспілками, політичними партіями та громадськими організаціями.

Міністри України очолюють міністерства, забезпечують формування і проведення державної політики у доручених їм сферах, а також несуть політичну відповідальність перед Президентом і Верховною Радою України за виконання покладених на них завдань і повноважень. Вони не можуть діяти всупереч офіційній позиції Кабінету Міністрів.

Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром не допускається. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

У зв’язку із введенням посад державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників інститут перших заступників та заступників міністра ліквідовано. Порядок виконання обов’язків міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри представляють Україну в міжнародних і міждержавних організаціях, ведуть міжнародні переговори, беруть участь в інших міжнародних заходах, підписують в установленому порядку міжнародні договори України. Прем’єр-міністр і Міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені Кабінету Міністрів, іншим членам Кабінету Міністрів надаються розпорядженням Кабінету Міністрів або за його дорученням - актом Міністерства закордонних справ.

Члени Кабінету Міністрів здійснюють інші функції та повноваження, передбачені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів.

§3.Функції та компетенція Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України є органом загальної компетенції, тому його об’єктні функції є численними і різноманітними. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки.

Економічна функція уряду полягає у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; організації і забезпеченні здійснення зовнішньоекономічної діяльності і митної справи; управлінні об’єктами державної власності. З цим напрямком урядової діяльності тісно пов’язана бюджетна функція, в межах якої Кабінет Міністрів розробляє проект Закону про Державний бюджет, забезпечує його виконання і подає Верховної Раді України звіт про його виконання. Політична функція уряду полягає у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики держави, засади якої визначені парламентом, гуманітарна – у забезпеченні проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, науки, освіти, культури, а екологічна – у забезпеченні охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.

Конституційне проголошення людини вищою соціальною цінністю обумовлює пріоритетність забезпечення прав і свобод людини і громадянина у діяльності Кабінету Міністрів України. В межах цієї функції уряд втілює в життя закони, що закріплюють основи правового статусу особи, здійснює заходи щодо забезпечення громадського порядку і боротьби зі злочинністю тощо. Адміністративно-організаційна функція уряду полягає у спрямуванні і координації роботи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій; забезпеченні виконання Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України; контролі за поточною діяльністю органів виконавчої влади.

Функція забезпечення державного суверенітету і національної безпеки передбачає здійснення урядом низки заходів щодо відвернення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці, підтримання обороноздатності держави, створення належних умов для розбудови суверенної держави.

За формами діяльності можна виділити нормотворчу, правозастосовчу, контрольну та інтерпретаційну функції Кабінету Міністрів України. Прерогативною функцією уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади є правозастосовча, яка полягає у втіленні в життя рішень і актів парламенту та глави держави, в реалізації внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Компетенція Кабінету Міністрів України є дуже об’ємною, його повноваження стосуються майже всіх сфер державного і суспільного життя, а тому обмежимося лише переліком його найбільш суттєвих повноважень:

У сфері державного будівництва та законодавчої діяльності:

– має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

– розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, соціально-економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку України;

– направляє Президентові України подання щодо призначення і звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій;

– розробляє і затверджує пропозиції щодо змін у системі центральних органів виконавчої влади України;

– спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

– здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, місцевих державних адміністрацій;

– утворює урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідних центральних органів виконавчої влади та їм підпорядковуються;

– затверджує Положення про ведення Державного реєстру документів страхового фонду документації України.

У сфері забезпечення конституційної законності:

– має право на конституційне подання до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також дачі висновків про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для ратифікації.

У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян:

– здійснює контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян; встановлює порядок ведення діловодства щодо звернень громадян;

– приймає рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами тих іноземних держав, які встановили обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України на своїй території;

– встановлює порядок пересування іноземців на території України;

– визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік; визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;

– затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

– затверджує положення про посвідчення біженця, про проїзний документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні документи;

– затверджує порядок працевлаштування, навчання, надання медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, порядок виплати особам, яким надано статус біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення;

– встановлює порядок видачі в’їзних віз членам сім’ї осіб, яким надано в Україні статус біженців;

– встановлює порядок державної реєстрації баз даних, що містять інформацію про особу;

– затверджує правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію; затверджує правила оформлення іноземцям віз;

– забезпечує проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері;

– звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень;

У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України:

– контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України;

– організує підготовку та реалізацію загальнодержавних програм розвитку Збройних Сил України, озброєння та військової техніки, інших державних програм стосовно Збройних Сил України, державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, створення недоторканних та мобілізаційних запасів;

– забезпечує постачання Збройним Силам України озброєння, військової техніки, енергетичних, матеріально-технічних та інших ресурсів і майна, надання послуг та їх фінансування в обсягах, що необхідні для ефективного виконання Збройними Силами України покладених на них завдань і функцій;

– забезпечує комплектування Збройних Сил України особовим складом, їх мобілізаційне та оперативне розгортання в особливий період, здійснює заходи, пов’язані з підготовкою та призовом громадян на військову службу;

– встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об’єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів, об’єктів інфраструктури держави, інформації, необхідних для виконання покладених на Збройні Сили України функцій та завдань;

– визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;

– здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

– здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

– організовує підготовку населення і території держави до оборони;

– вирішує питання щодо врегулювання діяльності місцевих органів військового управління (військових комісаріатів), допризовної та призовної підготовки, підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників, виконання військово-транспортного обов’язку;

– утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи Збройних Сил України, інших військових формувань і військові навчальні заклади та військові кафедри (відділення, факультети) інших державних вищих навчальних закладів;

– здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

– забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

– визначає порядок застосування зброї і бойової техніки військовими частинами Збройних Сил України у мирний час в умовах надзвичайного стану.

У сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин:

– від свого імені укладає міжнародні договори України;

– приймає рішення про проведення переговорів і підписання міжнародних договорів, що укладаються від імені Уряду України;

– безпосередньо надає повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, або дає доручення Міністерству закордонних справ надати такі повноваження відповідним посадовим особам;

– подає до Верховної Ради України міжнародні договори України, які укладені від імені Уряду України і потребують ратифікації;

– затверджує міжнародні договори України, які укладаються від імені Уряду України і не потребують ратифікації;

– визначає порядок затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру;

– ухвалює рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття – щодо договорів, які не підлягають ратифікації і приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України;

– визначає порядок ухвалення рішень про приєднання до міжнародних договорів міжвідомчого хаврактеру або їх прийняття;

– вносить пропозиції Президенту або Верховній Раді України про денонсацію міжнародних договорів України.

У сфері управління економікою:

– організовує підготовку прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди, розробляє і здійснює Державну програму економічного і соціального розвитку України на наступний рік, організовує підготовку прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період і програм розвитку окремих галузей економіки;

– схвалює проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на наступний рік та подає її на розгляд Верховної Ради України;

– схвалює прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди, прогнози розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період, затверджує програми розвитку окремих галузей економіки;

– забезпечує та контролює виконання Державної програми економічного і соціального розвитку України і програм розвитку окремих галузей економіки.

– забезпечує здійснення державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, відносно яких здійснюється фіксування та регулювання цін;

– визначає умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств;

– визначає умови оплати праці праціаників установ і організацій, що фінансуються з бюджету;

– визначає перелік підприємств-монополістів;

– подає на затвердження Верховній Раді України перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню;

– сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки;

– подає на затвердження Верховній Раді України перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

– затверджує методику оцінки вартості майна під час приватизації;

– надає згоду на передачу об’єктів з комунальної у державну власність щодо нерухомого майна, цілісних майнових комплексів та акцій;

– виступає арендодавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності, у межах своїх повноважень; виступає арендодавцем земельних ділянок для державних потреб;

– визначає характер і умови урядових боргових зобов’язань;

– приймає рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик;

– вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;

– встановлює порядок обов’язкової реєстрації лізингових договорів, якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів;

– встановлює порядок придбання матеріальних цінностей з метою їх закладення до державного резерву та порядок реалізації матеріальних цінностей з матеріального резерву;

– здійснює управління Єдиною національною системою зв’язку;

– визначає порядок державної реєстрації іноземних інвестицій;

– визначає форми типового договору, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкового страхування;

– встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську продукцію та щорічні квоти на ввезення сільськогосподарської продукції;

– затверджує Список сезонних робіт і сезонних галузей;

– забезпечує реалізацію містобудівної політики України, а також розробку державних, міждержавних, найважливіших регіональних містобудівних програм і проектів;

– забезпечує розроблення Генеральної схеми території України, схем планування окремих частин території України;

– забезпечує виконання фундаментальних і пріоритетних науково-дослідних робіт з питань містобудування, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів та науково-реставраційних робіт;

– визначає порядок розробки і затвердження державних стандартів, норм і правил у сфері містобудування, а також порядок ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві;

– затверджує порядок проведення державного контролю, сертифікації товарів і послуг на автомобільному транспорті;

– затверджує Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту і Правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України;

– визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання у відповідних сферах діяльності, затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;

– встановлює вимоги до спеціалізованих об’єктів роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів чи фонограм та правила такої торгівлі.

У фінансово-бюджетній сфері:

– розробляє структуру бюджетної класифікації і подає її на затвердження до Верховної Ради України;

– встановлює порядок затвердження правил складання складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України;

– розробляє проект закону про Державний бюджет України і подає його на розгляд парламенту;

– забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України;

– подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету.

У соціально-культурній сфері:

– встановлює прожитковий мінімум та подає його на затвердження Верховній Раді України;

– вирішує питання, пов’язані з реалізацією і додержанням гарантій, передбачених Законом “Про пенсійне забезпечення”;

– за участю громадських організацій розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров’я населення у соціально-побутовій сфері та забезпечує умови для її впровадження в життя, використання фізичної культури і спорту як засобу профілактики і лікування захворювань;

– приймає рішення з питань соціальних і правових гарантій військовослужбовців, осіб, звільнених у запас або у відставку, їх сімей, а також сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти або потрапили у полон під час проходження служби;

– затверджує соціальні норми та правила щодо соціального становлення та розвитку молоді;

– визначає заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку;

– затверджує державні стандарти освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;

– встановлює порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти;

– встановлює порядок забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів;

– визначає порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійно-технічних закладів освіти безкоштовним харчуванням і стипендією;

– встановлює порядок проведення державної атестації наукових установ;

– затверджує Положення про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави;

– затверджує Типове положення про центри соціальних служб для молоді;

– організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я;

– забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я;

– визначає перелік категорій населення, які повинні проходити обов’язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів;

– встановлює Порядок направлення громадян України за кордон для лікування;

– забезпечує реалізацію політики держави у сфері культури;

– затверджує Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім’ї або дитячі будинки сімейного типу, а також положення про них;

– встановлює порядок проходження спеціальної підготовки та підтвердження своєї кваліфікації медичними працівниками, іншими фахівцями для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади;

– розробляє і здійснює загальнодержавні програми у сфері захисту населення від інфекційних хвороб;

– забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров’я, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов’язаних з ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт;

– встановлює Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок.

– затверджує Національну програму розвитку донорства крові та її компонентів; затверджує форму посвідчення донора та порядок його вручення;

– здійснює за участю громадських об’єднань розробку державних програм розвитку культури та їх фінансування;

– створює умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України;

– встановлює державні замовлення на випуск літератури, творів мистецтва;

– затверджує Типові положення про заповідні території народних художніх промислів, а також Перелік видів виробництв і груп виробів народних художніх промислів;

– здійснює заходи щодо повернення у власність народу України культурних та історичних цінностей, що знаходяться за її межами;

– розробляє і забезпечує впровадження науково обгрунтованих суспільно необхідних нормативів культурного обслуговування населення різних регіонів України, матеріальних і фінансових норм забезпечення закладів культури;

– забезпечує підготовку кадрів, створення необхідної мережі державних навчальних закладів, науково-дослідних установ та стимулює розвиток наукових досліджень з проблем культури;

– здійснює державну політику та державний контроль у сфері охорони культурної спадщини:

– заносить об’єкти національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України і вилучає пам’ятки з цього реєстру; подає у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення пам’яток до Списку всесвітньої спадщини;

– затверджує Список історичних населених місць України, Список охоронюваних археологічних територій України та зміни, внесені до цих Списків;

– оголошує комплекси пам’яток заповідниками чи музеями-заповідниками; визначає порядок створення історико-культурних заповідників;

– затверджує Перелік музеїв, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України; затверджує Положення про Музейний фонд України;

– затверджує Положення про Державний реєстр національного культурного надбання, статус пам’яток, що заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання, та умови їх зберігання.

У сфері забезпечення екологічної безпеки:

– забезпечує реалізацію політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків;

– забезпечує громадянам України надання повної, своєчасної та достовірної інформації про рівні забруднення радіоактивними речовинами місцевостей, на яких вони проживають або працюють, про ступінь забрудненості радіонуклідами продуктів харчування та майна, про усі вимоги та умови додержання режиму радіаційної безпеки;

– встановлює Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;

– затверджує Список виробництв, цехів, професій і посад, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів;

– забезпечує виконання заходів, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідацію їх наслідків;

– приймає рішення про загальну або часткову евакуацію у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру;

– реалізує державну політику у сфері діяльності курортів; забезпечує розроблення і виконання державних програм та прогнозів розвитку курортів;

– встановлює норми і правила користування природними лікувальними ресурсами;

– затверджує порядок ведення моніторингу природних територій курортів, порядок створення та ведення Державного кадастру природних територій курортів України і Державного кадастру природних лікувальних ресурсів України;

– встановлює порядок видачі ліцензій на розробку проектів гірничих підприємств, а також порядок введення в експлуатацію нових і реконструкції гірничих підприємств;

– визначає порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення;

– здійснює державне управління у галузі охорони, використання і відновлення тваринного світу; визначає порядок видачі дозволів на спеціальне використання тваринного світу;

– розробляє та здійснює загальнодержавні програми мисливського господарства; забезпечує державне регулювання та контроль у галузі охорони, використання та відтворення мисливських тварин;

– затверджує перелік небезпечних відходів;

– встановлює порядок надання дозволів на здійснення діяльності підприємств по видобуванню, переробці, перевезенню уранових руд та продуктів їх переробки, на експорт і імпорт уранових руд;

– приймає рішення про обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності електричних станцій, магістральних та міждержавних електричних мереж у разі порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

– організовує і здійснює нагляд за виконанням заходів щодо захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання на відповідних територіях місцевими органами виконавчої влади;

– визначає Порядок відселення та самостійного переселення громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення;

– визначає Порядок проведення державної перевірки систем фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання та планів взаємодії у разі вчинення актів ядерного тероризму.

Питання, що належать до компетенції Кабінету Міністрів України, розглядаються на його засіданнях, а також Прем’єр-міністром, Першим віце-прем’єр-міністром, віце-прем’єр-міністрами, урядовими комітетами та іншими утворюваними Кабінетом Міністрів органами.

§4.Форми діяльності Кабінету Міністрів України

Під формами діяльності Кабінету Міністрів України розуміють його однорідну діяльність щодо реалізації власної компетенції, яка здійснюється у певних організаційних рамках, встановлених законодавством. Діяльність уряду України здійснюється як у правових, так і в неправових формах.

Систему правових форм діяльності уряду України складають нормотворча, установча, правозастосовча, контрольна форми.

Нормотворча форма діяльності Кабінету Міністрів України реалізується шляхом прийняття постанов, які мають нормативний характер і приймаються з питань, що мають найбільш важливе значення, або розробки проектів законів чи актів Президента України. В межах даної форми можна виділити ординарне, законопроектне і спеціальне провадження.

Ординарне провадження включає діяльність, пов’язану з оновленням нормативного матеріалу і регулюється п.10-30 Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 5 червня 2000 р. №915. Проекти урядових постанов готуються на підставі законів України, актів та доручень Президента України, попередніх актів Кабінету Міністрів України, рішень урядових комітетів, доручень Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів. Орган, до компетенції якого належить предмет правового регулювання, зазначений першим у дорученні щодо розробки проекту постанови, є головним розробником та відповідає за його підготовку і внесення до Кабінету Міністрів. Проекти постанов Кабінету Міністрів України підлягають обо­в’язковій експертизі Міністерством юстиції України та узгодженню з причетними органами[141].

Законопроектне провадження виникає у зв’язку з реалізацією Кабінетом Міністрів права законодавчої ініціативи, і включає розгляд та внесення до Верховної Ради проектів законів України, участь у законодавчій діяльності парламенту, а також у реалізації Президентом України права законодавчої ініціативи. При цьому Прем’єр-міністр визначає одного з членів уряду або іншого доповідача для представлення у Верховній Раді внесеного Кабінетом Міністрів законопроекту. Розробка законопроектів центральними органами виконавчої влади здійснюється відповідно до плану законопроектної роботи, на виконання актів глави держави та уряду і за їх власною ініціативою. Проекти законів України, що вносяться до Верховної Ради Кабінетом Міністрів у порядку законодавчої ініціативи, розробляються центральними органами виконавчої влади відповідно до Регламенту Верховної Ради України, інших актів законодавства з цих питань, подаються та готуються для розгляду Кабінетом Міністрів.

Проекти законів, що розробляються Кабінетом Міністрів і подаються на розгляд Верховної Ради Президентом України у порядку законодавчої ініціативи, направляються Кабінетом Міністрів до Адміністрації Президента України з дотриманням вимог, передбачених Положенням про порядок роботи із законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України, затвердженим Указом Президента України від 30 березня 1995 р. № 270/95.

Схвалений Кабінетом Міністрів проект закону України візується Прем’єр-міністром і подається до Верховної Ради разом із: супровідним листом за підписом Прем’єр-міністра, де міститься інформація про схвалення законопроекту урядом та зазначається доповідач, який представлятиме цей проект у парламенті; пояснювальною запискою за підписом керівника органу, який є головним розробником; списком розробників проекту (авторського колективу), завізованим керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів; порівняльною таблицею (у разі подання законопроекту про внесення змін до чинного закону), завізованою керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів. На запит Верховної Ради Кабінет Міністрів подає до законопроекту свій висновок, проект якого готується відповідним центральним органом виконавчої влади за дорученням керівництва уряду відповідно до розподілу функціональних повноважень.

Спеціальне провадження здійснюється шляхом розробки урядом проектів актів Президента України. Порядок підготовки і подання урядом проектів актів глави держави врегульовано Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України, а також Положенням про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженим Указом Президента України від 10 вересня 1994 р. № 512. Згідно з названими документами, такі проекти готуються за дорученням керівництва Кабінету Міністрів відповідно до розподілу функціональних повноважень, а також центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Підготовка поданих проектів для розгляду Кабінетом Міністрів у його Секретаріаті здійснюється у порядку, і проходить ті ж стадії, які передбачені для проектів урядових актів. Після схвалення Кабінетом Міністрів проект акта Президента візується Прем’єр-міністром і подається для розгляду Президентові України разом із:

– супровідним листом за підписом Прем’єр-міністра, в якому повідомляється про схвалення проекту акта на засіданні уряду;

– пояснювальною запискою до проекту акта (за підписом керівника органу, що його розробляв), у разі потреби – з інформаційно-довідковими матеріалами;

– списком посадових осіб, які його завізували, підписаним керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів;

– порівняльною таблицею (у разі подання проекту акта про внесення змін до чинного акта), завізованою керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів.

Установча форма діяльності здійснюється як безпосередньо Кабінетом Міністрів України (шляхом формування урядових робочих органів та апарату), так і опосередковано через уряд Президентом (шляхом подання Прем’єр-міністра України про структуру Кабінету Міністрів України; про призначення і звільнення керівників органів виконавчої влади і глав місцевих державних адміністрацій; про створення, реорганізацію або ліквідацію центральних органів виконавчої влади).

Правозастосовча форма діяльності Кабінету Міністрів включає діяльність з реалізації нормативних актів шляхом прийняття актів застосування права – розпоряджень, що мають індивідуальний характер або приймаються з питань організаційної і поточної роботи; а також щоденну роботу з виконання законодавства і вирішення різних питань управлінського характеру.

До правових форм діяльності відноситься і контрольна форма,яка здійснюється шляхом спостереження за належним функціонуванням підконтрольних органів і коригування їх діяльності у випадку відхилення від заданих параметрів. Виділяються два види урядових контрольних проваджень:

– нормотворче контрольне провадження виникає у випадку, коли уряд виступає суб’єктом права конституційного подання до Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції діючих міжнародних договорів, а також міжнародних договорів, поданих у парламент для ратифікації;

– виконавче контрольне провадження виникає у зв’язку зі здійсненнями контролю за ефективністю діяльності виконавчої вертикалі й Секретаріату Кабінету Міністрів.

Серед організаційних форм діяльності Кабінету Міністрів Україниможна виділити основні, до яких відносяться урядові засідання, персональна виконавчо-розпорядча діяльність членів уряду, засідання урядових комітетів, інших постійних і тимчасових робочих органів Кабінету Міністрів України, і допоміжні – участь членів Кабінету Міністрів у засіданнях Ради національної безпеки і оборони в якості його членів, у засіданнях колегій центральних органів виконавчої влади, звіти про свою діяльність на «Дні Уряду» у Верховній Раді України, участь у комітетських слуханнях, візити, поїздки, переговори, прес-конференції та ін.

До матеріально-технічних форм діяльності Кабінету Міністрів України відносяться:робота з депутатськими запитами й зверненнями, різними інформаційними запитами органів Верховної Ради і Президента України; складання звіту про виконання Державного бюджету, програми діяльності Кабінету Міністрів України; господарська робота, бухгалтерська звітність, статистика, діловодство.

§5.Порядок підготовки і проведення засідань
Кабінету Міністрів України

Порядок підготовки і проведення засідань уряду визначається Тимчасовим Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915[142]. Якщо раніше засідання уряду повинні були проводитися не рідше 1 разу на місяць[143], то на сьогодні, відповідно до Регламенту, чергові засідання Кабінету Міністрів проводяться щосереди і починаються о 10 год., а позачергові – у міру потреби з повідомленням про це учасників засідання не пізніше ніж за 48 год. до його початку. В особливих випадках за рішенням Прем’єр-міністра засідання може бути скликано невідкладно.

Питання, які будуть розглядатися на засіданні уряду, визначаються згідно із порядком денним, який формується Державним секретарем на основі перспективних та поточних програм і планів, актів Президента та Кабінету Міністрів, а також доручень Прем’єр-міністра і складається з трьох розділів: 1) концептуальні засади реалізації урядової політики (проекти концепцій нормативно-правових актів); 2) проекти нормативно-правових актів (законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів); 3) інформація, звіти. Потім порядок денний урядового засідання схвалюється Прем’єр-міністром і надсилається разом з відповідними матеріалами членам Кабінету Міністрів та іншим посадовим особам, запрошеним на засідання, не пізніше ніж за 48 год. до його початку, а у разі проведення позачергового засідання – не пізніше ніж за 24 год.

У разі потреби з питань, включених до порядку денного, на засідання Кабінету Міністрів можуть запрошуватися посадові особи, яких стосується обговорюване питання, перелік яких визначається Державним секретарем за пропозиціями керівників органів, визначених відповідальними за підготовку розглядуваних питань, і після цього узгоджується із главою уряду. Також на засіданнях можуть бути присутніми працівники Служби Прем’єр-міністра, а також керівники структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів, які безпосередньо проводили аналіз та експертизу поданих матеріалів. Їх перелік визначається урядовим секретарем.

Структурний підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів, відповідальний за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабінету Міністрів, забезпечує реєстрацію учасників урядового засідання. Питання щодо присутності на засіданні Кабінету Міністрів представників засобів масової інформації та проведення на ньому кіно-, відео– і фотозйомок, а також звукозапису вирішується Прем’єр-міністром.

Засідання Кабінету Міністрів України вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менше двох третин членів уряду. Члени Кабінету Міністрів беруть участь у засіданнях Уряду особисто. Якщо міністр не може бути присутнім на засіданні з поважних причин, за погодженням з Прем’єр-міністром замість нього у засіданні може брати участь його заступник, але лише з правом дорадчого голосу.

Головує на засіданнях Кабінету Міністрів глава уряду, який після відкриття засідання оголошує порядок денний, до якого за пропозиціями членів Кабінету Міністрів можуть бути внесені зміни. Регламент розгляду питань на засіданні визначається головуючим за погодженням з членами Кабінету Міністрів. Особи, запрошені на засідання, можуть брати участь в обговоренні питань, вносити пропозиції, робити застереження, давати пояснення. Обговорення питання припиняється за рішенням головуючого.

Рішення Кабінету Міністрів приймаються більшістю голосів членів Кабінету Міністрів, присутніх на засіданні. За умови рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем’єр-міністра.

Структурний підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів, відповідальний за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабінету Міністрів, веде стенограму засідання, яка є внутрішнім робочим документом, має конфіденційний характер і використовується для складання протоколу. Протоколом оформлюються всі рішення, які приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів і його складення здійснює структурний підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів, відповідальний за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабінету Міністрів разом з іншими структурними підрозділами Секретаріату. Протокол підписується головуючим на другий день після засідання і надсилається членам Кабінету Міністрів, а також органам державної влади, за переліком, затверджуваним Державним секретарем.

У тому разі, коли виникає необхідність доопрацювання проекту акта, розглянутого Кабінетом Міністрів, уряд дає відповідні доручення посадовим особам, які організовують і забезпечують доробку проекту і його внесення до Кабінету Міністрів у визначений термін. Доручення, дані на засіданнях Кабінету Міністрів, доводяться до виконавців у формі витягів з протоколу засідання. На засіданні також може бути прийняте рішення про доведення до відповідних органів виконавчої влади доповідної записки щодо стану виконання Конституції, закону України, акта Президента України та Кабінету Міністрів, діяльності того чи іншого органу виконавчої влади, інших матеріалів з розглянутих питань.

Секретаріат Кабінету Міні

Поиск по сайту: