|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Глава 23 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
§ 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності: позитивний (проспективний, або заохочувальний) аспект — передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків) негативний (ретроспективний, або охоронний) аспект — передбачає покарання - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків) Тут йтиметься про юридичну відповідальність негативного (ретроспективного, або охоронного) характеру^. ' Не усі вчені сприймають двоаспектне розуміння юридичної відповідальності. Так, А.С. Шабуров (Росія) вважає, що позитивна відповідальність — явище соціальне, а не правове, оскільки вона не має ознак формальної визначеності, державної примусовості та процесуальної форми реалізації.
Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення. Ознаки юридичної відповідальності такі. 1. Спирається на державний примус у формі каральних і пра-вовідновлюючих (компенсаційних) способів. Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди). Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.). Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах. 2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення. 3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.
Ахцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України). Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик. 4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи. 5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою. Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності. § 2. Принципи і функції юридичної відповідальності У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними: 1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); 2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.
Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана «відповідальність без вини» — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва то що), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення; 3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону; 4) за власні діяння правопорушника. Юридична відповідальність грунтується на принципах: 1) законності - полягає у тому, що юридична відповідальність: • настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком; • припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння); • настає лише перед передбаченими законом компетентними органами; • припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності. Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України); 2) обґрунтованості -виражається в: • установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; • встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення; 3) доцільності - полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Цей принцип вимагає: • індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника
як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»); • пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом; 4) невідворотності -полягає в: • неминучості настання відповідальності правопорушника; • оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення; • професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів; • ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників; 5) своєчасності — означає • можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову; 6) справедливості — виявляється в такому: • кримінальне покарання не встановлюється за проступки; • при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність; • зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її; • за одне правопорушення встановлюється тільке одне покарання. «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).
Функції юридичної відповідальності: правоохоронна U правовідновлююча (компенсаційна) - спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов'язків, властивих цивільній, насамперед, майновій, відповідальності (відновлення майнового права). Правовідновлювючі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення каральна (штрафна) - спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті суб'єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання (стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня вини, характеристики особи та інших обставин
У разі застосування до особи примусових заходів охоронного (карального) характеру діє принцип презумпції невинності, тобто припущення, відповідно до якого обвинувачений вважається
невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд (див. ст. 62 Конституції України). § 3. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права Розглянемо їх за допомогою схеми: Вищи юридичної відповідальності Конституційна (юридична підстава — Конституція) Матеріальна (юридична підстава — КЗпП) Дисциплінарна (юридична підстава -КЗпП)
>>>437>>>
Адміністративна (юридична підстава — КпАП) Цивільна (юридична підстава - цпк)
>>>438>>>
Кримінальна (юридична підстава -КПК)
Види юридичної відповідальності залежно від її функцій. 1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) — примус, як правило, не виявляється; має місце добровільне виконання правопорушником відповідальності. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин. 2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) — примус проявляється: а) в обмеженні прав особи,
яка притягається до відповідальності (позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності тощо); б) у накладенні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо). У колишньому (радянському) суспільстві України, як і країн СНД, все було одержавлено і головне значення надавалося штрафній (каральній) відповідальності. Нерідкими були ситуації, коли громадянин, чиї права були порушені протиправними діями працівників державних організацій і підприємств, замість відшкодування шкоди і збитків одержував повідомлення про те, що на винних накладено дисциплінарні стягнення. В умовах переходу до формування цивільного суспільства і правової держави зросло значення правовідновлюючої відповідальності. У разі, якщо правопорушенням заподіяно шкоду правам громадянина або об'єднанням громадян, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника. § 4. Підстави і стадії юридичної відповідальності Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності. Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою. Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення. Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї. Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною. Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:
1) факт здійснення соціальне небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава; 2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене; 3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності); 4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава. Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції: презумпції неспростовні -- припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних фактів. Це положення, які є принципами; презумпції спростовні — припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати. (Ще про презумпцію див. у § «Основні стадії застосування норм права»). Настання юридичної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, відбувається в результаті її (відповідальності) покладення уповноваженими на те посадовими особами державних органів. Юридичній відповідальності властива чітка нормативна регламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуального права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення відповідальності ускладнює розгляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу. В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної діяльності, однак мають свою специфіку.
Стадії юридичної відповідальності охоронного характеру: 1 2 3 4
1) вчинені на службі; 2) вчинені у зв'язку зі службою; 3) вчинені поза службою. Численний персонал органів внутрішніх справ як частина населення країни піддається впливу загальних факторів правопорушень, що кореняться в соціальних суперечностях.
Особливі умови, що сприяють вчиненню правопорушень у системі правоохоронних органів, виражаються в таких можливостях: - зловживання владними повноваженнями (зловживання службовим становищем); - використання не за призначенням табельної зброї; - зловживання службовими приміщеннями; - використання не за призначенням спецзасобів, спецтех-ніки; - зловживання ізоляторами тимчасового затримання підозрюваних (ІТЗ) і слідчих ізоляторів (СІЗО). Правопорушення, вчинені співробітниками органів внутрішніх справ на службі і у зв'язку зі службою, як і всі правопорушення, можуть бути двох видів: проступки
Проступки Адміністративні Настає адміністративна відповідальність Дисциплінарні Настає дисциплінарна відповідальність Цивільно-правові Настає цивільно-правова відповідальність Матеріальні Настає матеріальна відповідальність
Злочини /. Фальсифікації: а) посадове підроблення — фальсифікація матеріалів; б) зловживання службовим становищем у формі приховування злочинів від обліку, одержання хабара. 2. Насильство: а) дії, спрямовані на незаконне позбавлення волі із застосуванням до особи фізичної сили, нанесенням побоїв, заподіянням легких і менш тяжких тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень без обтяжуючих обставин; б) дії, що спричинили неумисне убивство. а) притягнення свідомо невинного до кримінальної відповідальності; б) за свідомо незаконний арешт; в) примушування до давання показань та ін.
Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника органів внутрішніх справ у контексті загальногромадянської юридичної відповідальності, то висновок може бути один: він несе однакову відповідальність за однакові правопорушення з іншими громадянами; для нього існують однакові підстави для притягнення до юридичної відповідальності (наявність складу правопорушення), єдиний процесуальний порядок, єдине судочинство та ін. Тут діють загальні для всіх громадян кон-
ституційні принципи: рівність перед законом, рівна відповідальність перед судом. Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника органів внутрішніх справ у контексті його службової діяльності, то загальним правилом є таке: він несе підвищену відповідальність за порушення норм права, тому що наділений значним обсягом прав і обов'язків — повноважень (пра-вообов'язків) щодо особи і громадянина. До особливостей юридичної відповідальності співробітників органів внутрішніх справ можна віднести: 1) більш широке коло підстав для відповідальності; 2) наявність підстав для відповідальності, застосовуваних лише до співробітників органів внутрішніх справ як до службовців; 3) підвищений рівень відповідальності стосовно тих її видів, що поширюються і на громадян; 4) виникнення складів правопорушень як безпосереднього результату наявності державно-владних повноважень. Види юридичної відповідальності, застосовувані до співробітників органів внутрішніх справ: кримінальна — позбавлення волі, майна, виправні роботи без позбавлення волі та ін. — конкретні санкції застосовуються лише за вчинення злочинів, перелік яких міститься в кримінальному законодавстві; адміністративна — особи рядового і начальницького складу несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами; за порушення правил дорожнього руху, полювання, рибальства і охорони рибних запасів, митних правил і за контрабанду — на загальних підставах. До них не можуть бути застосовані такі заходи, як штраф, адміністративний арешт, виправні роботи; дисциплінарна — накладається в порядку, передбаченому правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також відповідно до норм Положення про службу в органах внутрішніх справ і Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ — у разі, якщо за такі порушення не встановлена адміністративна чи кримінальна відповідальність; матеріальна — настає тоді, коли співробітник (заподіювач шкоди) перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим. Матеріальна відповідальність поширюється на випадки заподіяння шкоди державній власності, її розмір за шкоду, за-
подіяну співробітником (особою рядового і начальницького складу) державі під час виконання службових обов'язків, залежить від складу правопорушення. Як правило, це неповне відшкодування шкоди в порядку регресу відповідному органу внутрішніх справ, оскільки збитки заподіюються під час виконання службових обов'язків. Орган же внутрішніх справ відшкодовує шкоду у повному обсязі незалежно від вини співробітника (заподіювача шкоди) — в результаті неправильного виконання їм службових обов'язків — тим організаціям, підприємствам, громадянам, яким вона була заподіяна; цивільно-правова — настає тоді, коли співробітник (заподію-вач шкоди) не перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим; він відшкодовує будь-яку майнову шкоду, заподіяну ним не під час виконання службових обов'язків. Слід зазначити, що наукова громадськість України останнім часом активно виступає за доцільність створення адміністративної юстиції. Передбачається, що вона здійснюватиметься в системі загальних судів шляхом їх спеціалізації. Створення адміністративних судів дозволить зробити крок до побудови правової держави, реалізації принципу відповідальності держави перед особою, а не тільки особи перед державою, створити додаткові гарантії від порушень прав і свобод людини і громадянина з боку державних органів та їх посадових осіб, у тому числі співробітників органів внутрішніх справ. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.025 сек.) |