Невиробничий травматизм

За даними Держкомстату, в Україні кожен рік від нещасних випадків невиробничого характеру гине біля 70 тис. чоловік і травмується більш ніж 2 млн. чоловік, з яких біля 365 тис. чоловік стають інвалідами, переважно працездатному віці (75%).

З 1991 року від нещасних випадків загинуло більш ніж 1,2 млн. чоловік, або 99% відсотків всіх загиблих від зовнішніх причин громадян України переважно працездатного віку.

Масштаби смертності від нещасних випадків невиробничого характеру в Україні в три рази вище, ніж в країнах Європейського Союзу, в 70 разів вище на виробництві, майже в 200 разів перевищують кількість загиблих в надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру…

Смертність населення від нещасних випадків в розрізі регіонів України (за даними 2008 р.)

ПОДІЇ, ЩО НАЙЧАСТІШЕ ПРИЗВОДЯТЬ ДО НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ
ЗІ СМЕРТЕЛЬНИМ НАСЛІДКОМ:

• ДТП (19%),

• падіння людей (17%),

• обвалення предметів, матеріалів, породи, ґрунту (15%),

• дія предметів і деталей, що рухаються (10%),

• ураження електричним струмом (7%),

• загибель від транспортних засобів на територіях виробничих ділянок (5 %),

• дія шкідливих і токсичних речовин (3 %);

• пожежа (2,2%),

• вибухи, вбивство, викиди вугілля і газу (по 2 %),

• інші (15,8%).

Становлення України, як держави європейського напряму, повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях та ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності.

Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Юридичну базу зобов’язання щодо безпеки життєдіяльності становить Конституція України, де в ст. 27 записано: “Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.”

Ст. 49: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.”

Ст. 50: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.”

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавства України про охорону здоров’я, охорону праці, дорожній рух, цивільну оборону, охорону навколишнього середовища тощо.

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них розрізняють державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

До першої групи органів належать: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

· Кабінет Міністрів України;

· Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

· міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

· місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я.

Поиск по сайту: