Емоційні процеси

Фізіологічні та психологічні особливості людини.

Фактори, які визначають поведінку людини, проявляються через здатність людини до виявлення сигналів небезпек, через її швидкісні можливості, щодо реагування на такі сигнали, через її емоційні реакції на небезпеку та ін. Показники, які зумовлюють можливості людини виявляти небезпечну ситуацію та адекватно реагувати на неї, залежать від її психофізіологічних властивостей, зокрема від її нервової системи, де здійснюється основна переробка інформації, що надходить до людини.

Три основних групи (компоненти) психіки людини

Емоційні процеси.

Емоцією називається – відношення людини до того, що вона пізнає, що робить, до речей і явищ навколишнього світу до людей, їх дій та вчинків, до самого себе та своїх вчинків.

Емоції – це об’єктивно існуючі психічні явища, що мають специфічні особливості і вони є невід’ємними для людини, складають її внутрішню сутність і завжди проявляються у вигляді об’єктивних, біологічних та психічних реакцій.

Емоції часто супроводжуються певними змінами у фізіологічному стані організму, що часто помітно з зовнішнього виду (“мурашки по спині побігли”, “серце щемить”). Як позитивні так і негативні емоції породжують у людини схильність до нещасних випадків, особливо це стосується негативних емоцій.

Емоційні реакції – це короткочасний стан людини під дією певної ситуації, а емоційний стан – більш статичний та довготривалий, що виникає під дією сильної емоційної реакції.

Емоції призводять до появи в крові гормону надниркової залози – адреналіну. Існують такі види діяльності, які не представляють небезпеки для самих робітників але при роботі у них виникає сильна емоційна напруженість через високу відповідальність за життя інших людей.

Можна зазначити наступне, що при сильному емоційному напруженні відбуваються істотні зміни у функціональному стані організму і його гомеостазі.

Гомеостаз - це здатність організму підтримувати окремі показники його внутрішнього середовища на відносно постійному рівні незалежно від стану емоційного напруження.

Стресові стани.

Стрес – (від анг. Stress – тиск, напруга) – це стан психічного напруження при вирішенні важливого завдання, тобто сукупність захисних фізіологічних реакцій, що виникають в організмі у відповідь на дію несприятливих зовнішніх чинників. (Г. Сельйо –1936 р. канадський фізіолог).

Емоційний стрес може бути двох знаків – позитивний і негативний. Перший мобілізує на досягнення мети, другий пригнічує.

Організм людини реагує на стрес зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття і т.і.

Прикметами стресового стану є – помилки у роботі, погіршення пам’яті, підвищення збудливості, неможливість зосередитися.

Виділяють три фази стресу:

Ø Тривога (мобілізація захисних сил).

Ø Резистентність (пристосування до складної ситуації).

Ø Виснаження (від тривалого стресу).

Стресовий стан, що перевищує критичний рівень називають дистресом.

Стресовий стан характеризується загальною рисою – появою у людини внутрішнього конфлікту між вимогами які ставить до неї робота та її можливостями при цьому.

Отже стрес – це необхідна і корисна вегетативна та соматична реакція на різке збільшення зовнішнього навантаження, тобто використовує енергетичні можливості організму і до відповідної межі сприяє успіхові в предметній діяльності, поки не перевищує критичний рівень.

Поиск по сайту: