Формні процеси. Лекція 1 - ВСТУП

Формні процеси – комплекс технологічних операцій, що ґрунтуються на використанні аналогових та цифрових технологій виготовлення друкарських форм, які є аналоговими носіями графічної інформації та призначена для поліграфічного відтворення.

Виготовлення друкарських форм – це процес обробки формного матеріалу для різних способів друку, який базується на використанні різноманітних технологічних принципів, що базуються майже на всіх областях фізики та хімії. Під виготовленням форм слід розуміти процеси, які слугують для отримання особливих носіїв інформації – друкарських форм. Друкарські форми передають інформацію, яка розміщена на їх поверхні на інший носій (наприклад, на матеріал для друкування) методом перенесення фарби. Поняття «виготовлення друкарської форми» об’єднує отримання оригіналів призначених для копіювання, які є додатковим носієм інформації для перенесення його на формний матеріал, досягнення характерних для друкарської форми властивостей і доведення форми до друкарської машини.

Загальні характеристики формного процесу

1. Ступінь автоматизації процесу;

2. Вартість процесу;

3. Тривалість циклу виготовлення друкарських форм;

4. Умови праці працюючих;

5. Безвідходність технології.

Друкарська форма – скомплектований типографський набір, пластина, циліндр тощо, поверхня яких містить друкуючі та пробільні елементи. Призначена для багаторазового одержання друкарських відбитків. Взаємне розташування друкуючих і пробільних елементів на друкарській формі визначає спосіб друку.

Класифікація методів друкування

Залежно від розташування друкуючих і пробільних елементів на друкарській формі можна виділити 3 основні способи друкування:

• спосіб високого друку;

• спосіб плоского (офсетною) друку;

• спосіб глибокого друку.

Ці види друку називають основними чи класичними, вони поділяються на ряд способів друку. В основу їх класифікації покладені принципи, які забезпечують реалізацію процесу друкування.

Загальну класифікацію приведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1 – Класифікація методів друкування

Метод високого друку

При способі високого друку передача тексту і зображення на задруковуваний матеріал здійснюється з друкарської форми, на якій друкуючі елементи знаходяться в одній площині і розташовані вище за пробільні елементи (рис. 1.2).

Спосіб високого друку був поширений у поліграфії до появи інших способів. Високим способом свого часу друкувалася величезна кількість видань – книг, журналів, бланків, ілюстрацій тощо. Універсальність цього способу друку є його сильною стороною, проте цей спосіб має і ряд негативних факторів – друкарські форми виготовити надзвичайно складно, а при чисельному тиражуванні необхідне повторне виготовлення цих форм.

Рис. 1.2 – Форма високого друку і відбиток з неї: а – друкарська форма; б – друкарська форма з фарбою; в – відбиток з неї; 1 – друкувальні елементи; 2 – пробільні елементи; 3 – друкарська фарба

а б

Рис.1.3 – а – Магнітний циліндр з формою високого друку; б – друкувальний елемент форми високого друку

Взаємне розташування друкувальних та пробільних елементів на друкарській формі високого друку забезпечує можливість при прокатуванні еластичних валиків із фарбою наносити її вибірково, тільки на друкувальні елементи й передавати з них фарбу на поверхню друкування. Характерними ознаками відбитків, отриманих високим друком, є висока чіткість і різкість елементів зображення, більша їх насиченість фарбою а також наявність невеликого рельєфу на звороті аркуша.

Метод глибокого друку

Глибокий друк – це один із основних способів друку, що був винайдений у кінці минулого століття чеським художником Карелом Кличем. Його основними ознаками є те, що друкувальні елементи заглиблені відносно пробільних елементів (рис. 1.4).

Від плоского і високого даний метод друку відрізняються тим, що товщина шару фарби на одному відбитку може змінюватися від десятків до сотень мікрометрів, тоді як зазвичай цей показник стабільний і становить близько 1 мікрометра. Така особливість технології забезпечує рельєфність елементів зображення, які виступають над поверхнею паперу. Саме тому спосіб чудово підходить для відтворення фотографій, однак текст виходить не надто чітким, тому глибокий друк найчастіше використовується для видань з великою кількістю ілюстрацій та порівняно невеликою кількістю тексту (альбоми з фотографіями, ілюстровані журнали тощо).

Рис. 1.4 – Форма глибокого друку і відбиток з неї: а – друкарська форма; б – друкарська форма з фарбою; в – відбиток з неї; 1 – друкувальні елементи; 2 – пробільні елементи; 3 – друкарська фарба

а б в

Рис.1.5 – а, б – Формний циліндр глибокого друку; в – поверхня форми

Метод плоского друку

Плоский друк – один з видів друку, особливість якого в тому, що друкувальні елементи на формі знаходяться з пробільними елементами практично в одній площині та мають різні фізико-хімічні властивості. При цьому друкувальні елементи сприймають фарбу та відштовхують воду (олеофільні), а пробільні – навпаки (гідрофільні) (рис. 1.6).

Офсетний друк є одним з різновидів та способів друку. Він поєднує продуктивність та відмінну якість товару. Процес друку відбувається на спеціально виготовлених та підготовлених формах, котрі розташовані в друкарському апараті. Формою друкуючого елементу є хімічно оброблена ділянка поверхні пластин. Порівнюючи з іншими видами друкування, цей спосіб вважається найяскравішим і точним. При виготовлені паперової продукції можливо використовувати не лише основні кольори, а також додаткову палітру. До того, ж чим більша кількість замовленого тиражу, тим менше часу на це затрачується. Клієнт може отримати своє замовлення в максимально короткий термін.

Дана технологія передбачає перенесення фарби з друкованої форми на запечатуваний матеріал не безпосередньо, а через проміжний офсетний циліндр. Відповідно, на відміну від інших методів друку, зображення на друкованій формі робиться не дзеркальним, а прямим. Офсет застосовується головним чином у плоского друку (рис. 1.8).

Рис. 1.6 – Форма офсетного друку і відбиток з неї: а – друкарська форма; б – друкарська форма зі зволожуючим розчином; б - друкарська форма зі зволожуючим розчином та фарбою г – відбиток з неї; 1 – друкувальні елементи; 2 – пробільні елементи; 4 – зволожуючий розчин; 4 – друкарська фарба

Рис. 1.7 – Принципова схема дії офсетного методу друкування

Рис.1.8 – Друкарська форма офсетного методу друку: а – збільшення в 100 разів; б – збільшення в 1000 разів

Друкарська фарба у процесі тиражування може проходити або безпосереднього з форми на задруковуваний матеріал, або через проміжну ланку (зазвичай даний процес відбувається під дією тиску).

Класифікація друкарських форм

Всі друкарські форми можна класифікувати за наступними ознаками:

1. Фарбовість;

2. Знакова природа інформації;

3. Спосіб друку;

4. Спосіб запису інформації на форму.

На рисунку 1.9 представлено класифікацію друкарських форм у відповідності до описаних вище ознак.

Фарбовість

Знакова природа

Інформації

Спосіб друку

Спосіб запису

Рис. 1.9 – Класифікація друкарських форм

На рисунку 1.10 представлено схему класифікації методів запису інформації на друкарські форми.

Рис. 1.10 – Класифікація методів запису інформації на друкарські форми

Всі друкарські форми характеризуються рядом показників, а саме:

1. Загальними показниками:

a) Формат;

b) Товщина форми (та її допустима нерівномірність)

Наприклад, для офсетного методу друку товщина друкарських форми варіюється від 0,15-0,3 мм, для флексографічного – 0,5-6,5 і більше.

c) Наявність контрольних елементів та їх правильне розміщення на друкарській формі (мітки приведення фарб, мітки для наступної обробки відбитка);

d) Тестові шкали.

2. Друкарсько-експлуатаційними:

a) Тиражестійкість – характеризується максимальною кількістю відбитків, котрі можна отримати з друкарської форми без значного погіршення якості віддрукованого зображення.

Тиражестійкість залежить:

· Від характеру зображення;

· Способу друкування;

· Технології виготовлення друкарських форм;

· Властивостей формного матеріалу;

· Режимів друкарського процесу;

· Властивостей композиційних матеріалів, що використовуються в процесі друку;

b) Мікротвердість друкарської форми – показник друкарської форми, що характеризує її міцність та пластичність і залежить від природи формного матеріалу. Для форм флексографічного друку важливим також є показник співвідношення оборотних і залишкових деформацій друкарської форми та час релаксації її друкарських елементів.

c) Стійкість форми до розчинників друкарської фарби, котрі можуть викликати у процесі задруковування чи змивання друкарських форм набухання (флексографічний друк), або руйнування друкувальних/пробільних елементів форм плоского офсетного друку.

d) Будова друкувальних і пробільних елементів – це перш за все їх глибина (виражається в мм чи мкм), а також їх геометричний профіль.

Поиск по сайту: