Академічна лекція у вимірах педагогічної дії

У науково-довідкових і навчально-методичних джерелах лекцію розглядають як багатовимірну дидактичну категорію, що визначається через поняття «дидактична модель», «метод навчання», «технологія освіти», «форма організації навчання», що обмежена часом і простором. На розмаїття характеристик лекції як одного з основних способів передачі соціокультурного досвіду впливають традиції античних майстрів слова, Давньої Русі, церковно-богословської риторики й, безумовно, університетської освіти з її академічним красномовством такультурою інтелектуальної праці.

Лекції поділяють за змістом (з природничих, технічних, гуманітарних наук), різновидами усного мовлення (лекція-монолог, лекція-діалог), слухацькою аудиторією (для школярів, студентів, учителів, науковців), присутністю / неприсутністю адресата (слухача) (традиційна лекція, радіо-, телелекція) тощо.

Водночас захопленість технологічним забезпеченням семінарських і практичних занять, зосередженість насамперед на самостійній роботі студентів дещо змістили увагу від лекцій як важливої форми організації навчального процесу у вищій школі. До того ж міністерська вимога зменшити навчальне навантаження призвела до скорочення годин на лекційні години з фундаментальних дисциплін. Це порушило традиції університетської освіти з акцентом передусім на глибоких фундаментальних і фонових знаннях як основи для подальшого наступного навчання і перепідготовки впродовж життя.

На сьогодні і позиції вчених стосовно лекційного викладу навчального матеріалу є різними. Відомий російський дидакт Д. Чернілевський доводить, що лекція як загальноаудиторна форма навчання є сьогодні найбільш неефективною серед інших форм навчання студентів у вищій школі. Таке міркування має підстави для існування: тривалий час і до сьогодні роль лекційного заняття, його ефективність визначали насамперед у контексті цінностей університетської освіти, особливостей суспільно-політичної ситуації, офіційних вимог до викладання, рівня розвитку науки, матеріальної бази, підготовленості викладачів, їх творчих наукових пошуків і досягнень, ставлення до студентства.

Систематизація й узагальнення різних наукових підходів дає можливість припускати, що лекція – це педагогічна система, з внутрішніми системними зв’язками між дидактичними спресованими інформаційно блоками, пронизаними особистісним смислом, мета якої – забезпечити навчальну взаємодію викладача і студентів як суб’єктів педагогічного діалогу. Ознаками лекції є цілісність, структурованість, взаємопов′язаність між питаннями, що розглядаються, завершеність, результативність, відкритість, динамічність, зв′язок із майбутньою професійною діяльністю. Готують лекцію, враховуючи принципи неперервності, фундаменталізації, педагогізації, гуманізації, інтегративності, технологічності, активізації співпраці, особистісно-орієнтованого, особистісно-діяльнісного, компетентнісного підходів.

Особливо складними, як показує досвід, є лекції для першокурсників: вони практично не володіють навичками аналізу інформації, не вміють її узагальнювати, систематизувати. Причина – в різних (і на сьогодні поки що нескоординованих) цілях загальноосвітньої школи й університету: школа знайомить учнів з фактами, університет – стимулює і розвиває мислення, вчить професійне знання отримувати, осмислювати і створювати на цій підставі нове знання, тобто формує, власне, не систему знань, а мислення і навички самостійної дослідницької роботи.

Такі пріоритети зміщують пріоритети функцій лекційних занять. Втрачається провідне значення інформаційної функції, мета якої - прилучити до систематизованого досвіду людства через запам’ятовування інформаційних блоків. Натомість зростає значення мотиваційної (вплив на розвиток пізнавальних потреб та інтересу слухачів), орієнтаційної (орієнтир у джерелах, підходах, школах, напрямах), професійної (створення умов для професійного самовизначення, саморозвитку слухачів), методологічної (лекція демонструє авторський підхід до постановки, вибору стратегії вирішення проблеми, прогнозування). Вдале поєднання таких функцій сприяє уведенню студентів у предметний і соціальний контекст майбутньої професії і засвоєнню культуру професії (А.Вербицький). Невід’ємною складовою роботи на лекції виступає мовленнєва дія - слухання, говоріння, читання, письмо, а засобом - текст лекції.

Контекстне навчання актуалізує культуру роботи з текстом лекції. Типовими недоліками логіко-композиційної структури є нерівномірність складових і відсутність зв'язку між ними; порушення логічної послідовності у викладі; декларативність і бездоказовість положень; намагання подати якомога більше матеріалу за короткий проміжок часу; теоретичні міркування, не підсилені відповідними ілюстраціями; відхід від основної теми; наявність зайвих деталей, що ускладнюють розкриття теми; відсутність чітких проміжних висновків тощо. Тому, готуючи текст лекції, зважаємо на такі принципи побудови, як стислість, компактність, послідовність, цілеспрямованість: побудова композиції за схемою «проблема – тема – теза – аргумент – мета» (Л.Спанатій).

Тексту лекції властиві строгість, об’єктивність, логічність і послідовність у викладі думок, точність формулювань, використання наукових синтаксичних стандартів, наявність термінологічної й абстрактної лексики, розмаїття стійких словосполучень, певна експресивна забарвленість, використання логічних засобів впливу і переконання, ілюстративність, як вербальна, так і графічна. Текстовий матеріал спрямований на формування асоціативного мислення і підвищення рівня рефлексії. Важливо, щоб дія лекційного матеріалу спонукаластудента до подальшого занурення в текст.

Однак будь-який писемний текст не дає можливості повноцінно відтворити лекцію. Кожна лекція неповторна. Відчути враження можна насамперед тим, хто був присутній в аудиторії. Емоції і набутий досвід втіляться у нових дослідженнях, науковому пошуку учнів, молодим викладачам допоможуть сформувати власну манеру викладання.Звичайно, тут, власне, йдеться також про соціокультурний досвід, професіоналізм, знання психології студентів і технології педагогічного процесу і, безумовно, стаж викладацької роботи.

Лекція – це «синергія викладача і студентів», спосіб самовираження педагога-дослідника, який поважає аудиторію і максимально на неї впливає. Важлива його переконлива позиція, захоплення, прояв інтересу до слухачів, висока культура мови, адже у виступі неможливо викреслити мовленнєві помилки (те, що нескладно зробити в писемному тексті). Тому ще на етапі елокуції опануємо текст риторично, тобто виділимо місця, де необхідні психологічні або логічні паузи. Успіх лекції залежить і від встановлення вдалого зорового контакту з аудиторією. Для досягнення ефекту індивідуального спілкування фахівці з риторики радять уникати мовленнєвих штампів, працювати над мовними зворотами, які увиразнять інформацію.

Згоду з думкою співбесідника висловимо такими мовними засобами: згоден з Вами, що; підтримую Вашу думку стосовно …; незгоду – дозвольте з Вами не погодитися…; Важко погодитися з тим, що …З метою отримання від співбесідника інформації стосовно певного питання застосуємо такі конструкції: Як ви вважаєте; Чи згодні ви з тим, що; Чи поділяєте ви думку про те, що… Для уточнення або доповнення потрібної інформації послуговуються такими мовними кліше: Що ви мали на увазі; Уточніть, прошу… Наведіть приклад…

Дотримуймося і постулатів англійського філософа-лінгвіста Пола Грайса, що ґрунтуються на таких принципах: 1) принцип кількості («Не говорити більше чи менше, ніж потрібно для виконання поточних цілей діалогу»); 2) принцип якості («Не говорити того, що вважаєш хибним або для чого не маєш достатніх підстав»); 3) принцип відношення («Не відхиляйся від теми»); 4) принцип способу («Висловлюйся ясно», «Уникай незрозумілих виразів, уникай неоднозначності, будь лаконічним і організованим»). Толерантність наукової дискусії на лекції зумовлює дотримання шанобливого ставлення до думки іншого, критичний підхід не тільки до чужих, а й до власних наукових результатів, орієнтацію на некатегоричність викладу. Важливий і принцип «комунікативної співпраці», що знаходить вияв у коректності висловленої критики й етичному оформленні негативної оцінки, яку за науковим етикетом слід пом'якшувати.

Важливу роль на лекції відіграє різноманітність тональних рисунків, чистота і ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, емоційна насиченість фрази і сугестивність. Фонетичними недоліками лектора є нечітка дикція, "ковтання" закінчень; монотонність інтонації, без акцентів на значущих моментах доповіді, швидкий або повільний темп мовлення, порушення орфоепічних норм, невиразність викладу. Чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, нечітка, "розпливчаста" - свідчить про невпевненість оратора. Занадто голосне і квапливе мовлення створює враження нав′язування позиції, дуже тихе й уповільнене - заважає сприйняттю смислу тексту. Поєднання певних інтонаційних елементів у мовленні лектора (збільшення інтенсивності голосу, різнотемпова структура фраз, емотивні інтонеми, інтонеми важливості тощо) засвідчує індивідуальний інтонаційний стиль.

Після закінчення лекції проаналізуємо змістовий і композиційний аспекти тексту крізь призму спілкування з аудиторією, сприйняття адресатом, характер концентрації уваги; з'ясуємо причини ослаблення уваги слухачів, ефективність прийомів контакту з аудиторією. Серед таких причин – досвід сприймання, усвідомлення, розуміння та інтерпретації лекційного матеріалу, що залежать від сформованої наукової культури слухача загалом, а також від складності й насиченості самого тексту. Усе це спонукає якнайширше звертатися до герменевтичного підходу (реалізується шляхом використання методів і прийомів інтелектуального діалогу читача з автором тексту, аналізу термінів, провокування конфлікту інтерпретацій, метафоризації і деметафоризації тексту тощо). Інтерпретація, зауважує В.Шовковий, зумовлена індивідуальними характеристиками інтерпретатора та соціокультурним контекстом, здійснюється з позицій почуттів, мислення, волі, віри, досвіду, знань про об’єктивну реальність суб’єкта інтерпретації.

Кілька слів щодо лекцій у вигляді комп’ютерних презентацій. При всій повазі до нового (таку лекцію можна дивитися багатократно, вивчаючи деталі і подробиці графіків і таблиць), зазначимо, зберігаймо відчуття міри. Сьогодні вчені міркують стосовно електронного читання, сприйняття, розуміння та інтерпретації електронного тексту (гіпертексту) з його гіперпосиланнями, багатомірністю як в плані репрезентування вияву авторського смислу, так і в творчому процесі пошуку особистісного смислу. Труднощі в інтерпретації нелінійного тексту викликають необхідність використання специфічних стратегій і методів, а також відповідної організації процесу навчання. «Жива» лекція усе ж більш ефектна.

То ж якою має бути університетська лекція? За В.Ключевським, ідеал такої лекції включає декілька критеріїв: науковість; логічність; єдність думки, змісту, нерозривність теорії і фактів. Ефективність лекції зумовлена наявністю атмосфери дискусії, установки на спільну творчу діяльність і залежить від якості змісту, рівня й характеру обміну діяльністю між викладачем і колективним суб’єктом навчання, суб’єктивних характеристик особистості викладача, які знаходять вияв в індивідуальному стилі лекційного викладання; впливом лекцій на мотиваційну сферу студентів, їх професійний і особистісний розвиток. Влучно про це говорить Л.Мацько: «Звичайно, що викладачі повинні бути на найвищому рівні і бездоганними. Але річ у тім, що ні найвищий рівень, ні бездоганність самі по собі не сприймаються і не засвоюються студентами, а тільки втіленими у живий образ конкретного викладача, доцента, професора, наукового керівника, виявленими у діалогах довірливого спілкування наставників зі студентством».

Лекторам-початківцям варто поміркувати над ідеями цінності особистості, які обґрунтував видатний український педагог А. Макаренко. Актуальними є й ідеї цінності акторської майстерності, запропоновані К. Станіславським.

Саме на поєднанні цих ідей викристалізувана лекторська система професора механіки і талановитого педагога вищої школи А. Мінакова (1893-1954). Її головне кредо автор визначив так: «Лектор – це вчений, філософ, артист і вихователь». Власною викладацькою діяльністю відомий дослідник пропагував режисуру лекції: її змісту, поведінки в аудиторії, режисуру інтонації та жесту, відчуття часу. Пізніше відомий філософ і педагог, продовжувач ідей А. Макаренка І. Зязюн напише: «...учитель уособлює в самому собі творця уроку, і виконавця, і режисера виконання творчого задуму».

Достатньо продуманими вважаємо поради А. Мінакова щодо роботи над текстом лекції, в якому обов'язково повинні бути зав'язка, розвиток сюжету, розв'язка і "певна емоційна крива». Ідеться про максимальну емоцію, головну ідею, що має пронизувати кожне заняття. Водночас, зауважував учений, лекцію не варто розглядати як закінчений твір, вона лише його частина.

Додамо до цих міркувань важливість і такої якості, як культура слухання лекції. При цьому скористаємося дослідженнями психологів О. Леонтьєва, М.Жинкіна, В.Зінченка, що стосуються сприймання лекції, психічного процесу відображення людиною змісту тексту при безпосередньому впливі на органи чуття. Важливою умовою успішного сприймання є потреба, зацікавленість, внутрішня мотивація.

Слухачам, як показує вузівська практика і опитування студентів, необхідний час на декодування змісту усного мовлення (час на переведення її в план уявлень і понять). Фраза, що складається з 5 - 9 смислових одиниць і вимовляється на одному подиху, утримується оперативною пам'яттю лише впродовж кількох секунд. Фраза, що складається з більшої кількості смислових одиниць, не може бути схоплена свідомістю слухачів одразу. До моменту завершення такої фрази звуковий образ її початку може зникнути з оперативної пам'яті слухачів, а це викличе труднощі у смисловому декодуванні фрази і в точному розумінні її смислу. Таким чином, мовлення лектора, смисл якої не сприймається свідомістю слухачів, руйнує увагу аудиторії.

Усвідомленнялекційного тексту – це осягнення розумом, осмислення структури і змісту тексту через аналіз вербальної форми тексту. Значною мірою усвідомлення сприйнятого залежить від досвіду, фонових знань особистості, оперативної пам'яті, творчого мислення, ступеня концентрації уваги на інформації, яку необхідно сприйняти. Наслідком сприймання тексту є розуміння його смислової структури. Ідеться про розкриття сутності предметів та явищ, описаних у науковому тексті, усвідомлення зв'язків, стосунків та залежностей між ними. Це означає, що реципієнту важливо вміти порівняти пропонований зміст із наявними знаннями для того, щоб вилучити нову для себе інформацію й, відповідно, нове знання. Мислительна обробка отриманої інформації відбувається шляхом поділу тексту на смислові частини; виділення ключових слів; сортування смислових частин за їх значенням і ознаками; співвідношення вилученої інформації з існуючими знаннями; визначення новизни отриманої інформації, можливості її використання у практичній діяльності; згортання інформації, зведення її до основних положень. Виявом (підсумком) розуміння вважають інтерпретацію тексту, тобто вміння слухача подати власне бачення отриманої інформації.

Складові успіху лекції, за А.Мінаковим, – і в режисурі інтонації викладу науково-навчального матеріалу. Важливу роль на лекції відіграє чітка, звучна, відточена вимова, різноманітність тональних рисунків, чистота і ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, емоційна насиченість і виразність фрази і сугестивність. Потрібно вирішити, де і який наголос (логічний, емфатичний), яку інтонацію застосувати для загострення уваги чи інтелектуального відпочинку слухачів.

Тут вартує уваги досвід роботи Академії педагогічної майстерності (керівник – І.А.Зязюн) і зокрема лекції професора О.Лавриненка з проблем удосконалення техніки мовлення. Для вчителів і викладачів вищої школи досить важливими є запропоновані ним тренувальні вправи на розвиток мовленнєвого дихання, голосу, дикції й орфоепії. Поставити застуджений чи відновити втомлений голос допомагають вправи, спрямовані на правильне дихання, розминку і тренування активних м’язів мовленнєвого апарату, правильне відпрацьовування артикуляції кожного голосного і приголосного звука.

Перед лекцією завжди важливий орфоепічний тренінг – доводить мистецтвознавець П.Овчиннікова. «Уся попередня робота над змістом тексту і аналізом умов комунікації піде нанівець, коли читець (не в інтересах стилістики, а в силу слабкого знання мови) порушує норми наголосу, пропускає необхідні чи додає непотрібні літери і чужі звуки, інтонаційно підкреслює зовсім не ті місця тексту, котрі потребує зміст».

Т.Пічугіна доводить: обов’язкова умова гарного мовлення – це зрозуміла й чітка дикція. Внаслідок недбалості у звуковимові мовлення стає невиразним і нерозбірливим. Це виявляється в “з’їданні” кінцевого приголосного чи звуків у середині слова, звучанні “крізь зуби”. Нерухома верхня і млява нижня губи заважають чіткій і правильній вимові багатьох свистячих і шиплячих приголосних. Мовлення часто буває нерозбірливим унаслідок швидкого темпу, коли слова нібито “настрибають” одне на одне. Говорити треба плавно, привчитися чітко артикулювати ротом, широко його відкриваючи. Основою дикції є злагоджена й енергійна робота всіх м’язів, які беруть участь у мовленнєвому процесі.

Слід виховувати і культуру паузи і наголосу. Поєднання певних інтонаційних елементів у мовленні лектора (збільшення інтенсивності голосу, різнотемпова структура фраз, емотивні інтонеми, інтонеми важливості тощо) засвідчує індивідуальний інтонаційний стиль.

Емоційна взаємодія, що ґрунтується на співтворчості, і набуті знання втіляться у нових дослідженнях, науковому пошуку учнів, допоможуть молодим викладачам сформувати власну манеру викладання.Тому важливою для лектора вважав А.Мінаков і режисуру форми: початок лекції, навіть вхід в аудиторію. Сам майстер ніколи не починав лекцію одразу, спочатку пропонував деякі запитання, цим самим вивчаючи настрій слухачів, а потім вимовляв першу фразу. Часто ця фраза була неочікуваною, стосувалася філософії, бібліографічних відомостей, відомих фактів з різних наук. Це могла бути і цитата (Мінаков пропонував вести щоденник цитат відомих філософів, учених, політичних діячів). Звичайно, тут, власне, йдеться також про соціокультурний досвід, професіоналізм, знання психології студентів і технології педагогічного процесу і, безумовно, стаж викладацької роботи.Отже, дійсно педагог має відчувати життя аудиторії і «виконувати лекцію» разом зі слухачами, а не перед нею».

Запитання. Завдання

1. Напишіть рецензію на лекцію з урахуванням характеристики ознак мовлення:

виразне /монотонне; вільне /скуте; легке /складне для сприйняття; інформативно насичене /ненасичене; переконливе /непереконливе; природність /неприродність інтонації.

2. Що означає поняття "інформаційна новизна"? Які основні шляхи досягнення інформаційної новизни проголошуваного тексту?

Напишіть рецензію на виступ товариша, враховуючи такі ознаки мовлення: виразне/монотонне; вільне/скуте; офіційне; легке/складне для сприйняття; інформаційно насичене; переконливе/непереконливе.

4. Оцініть виступ вашого товариша на лекції за такими критеріями:

- вияв достатнього кругозору з проблеми;

- манера викладу доповідача;

- наявність ідеї, що має безумовний науковий інтерес;

- мета виступу;

- вияв чітко виражених переходів від одної частини до іншої;

- наявність логічного завершення.

5. Підготуйте текст наукового виступу за темою дослідження з урахуванням відповідних вимог до цього наукового жанру. Поміркуйте і дайте відповіді на такі питання: як уникнути хвилювання, поводити себе перед аудиторією, читати чи розповідати текст, користуватися жестами, як завоювати увагу і симпатії аудиторії.

Поиск по сайту: