Визначте загальний смисл тексту, виділіть його смислові частини, ключові слова, терміни, морфологічні і синтаксичні засоби

Встановлено, що характерними особливостями професійної діяльності педагога вищої школи є: спрямованість навчання на науку в її розвитку; спрямованість навчального процесу вищої школи на самостійну роботу студентів, яка має постійно зближуватися з дослідною роботою;наскрізна професійна спрямованість усього навчального процесу у вищій школі; єдність і оптимальне співвідношення теоретичної та практичної підготовки студентів; її всеохоплюючий комунікативний характер; гуманістична спрямованість навчального процесу у вищій школі тощо. Аналіз результатів науково-теоретичного дослідження характерних особливостей професійної діяльності викладачів ВНЗ дав змогу визначити, що психолого-педагогічна компетентність, з одного боку, зумовлює, ефективність професійно-педагогічної діяльності, з другого – створює можливість для гармонійного, безкризового професійного розвитку самого викладача ВНЗ як ученого, педагога, успішної особистості взагалі (О.Гура).

7. Запишіть числівники словами:

7.1. Сьогодні у м. Києві основу наукового потенціалу складають доктори та кандидати наук. Приблизно кожен третій серед висококваліфікованих спеціалістів – жінка. Член-корами та академіками різних академій обрані 94 жінки, 482 жінки – професори, 2173 – доценти. У загальному співвідношенні (2007 р.): чоловіки – доктори наук – 3792, жінки - 1045. Кандидати наук: чоловіки – 11586, жінки – 8601 (з журналу).

7.2. Україна швидко втрачає цю найкваліфікованішу частину свого суспільства: чисельність працівників наукових організацій України з початку 1990-х років має тенденцію до скорочення, що відбувалося особливо швидко у 1990-ті роки (у 1991 р. у сфері науки було зайнято 449,8 тис. осіб, а у 2004 р. їх лишилося 173,6 тис.), до того ж різко посилився процес старіння наукових кадрів (середній вік працюючих сягнув 50 років: кандидатів наук – 53 роки, докторів наук – 62 роки, дійсних членів та членів-кореспондентів > 71 рік) (з журналу).

Прочитайте текст, написаний про відомого вченого – дериватолога Катерину Городенську. Визначіть стильову приналежність тексту, основну думку авторів. Як розкривається образ мовознавця? Які риси притаманні вченому? Підготуйте за матеріалами Інтернет-сайтів та журналів «Дивослово», «Мовознавство» доповнення до цього тексту.

Змалку дівчинка пізнавала дитячими руками важку працю хлібороба. У напруженому плині сільського життя міцнів дух, формувалися життєва стійкість і вольова вдача. У родині дбайливих батьків сформовано було працелюбний вишкіл і жагу до навчання.

У Новоаврамівській середній школі, що на Полтавщині, незабутнє враження на майбутнього визначного мовознавця справив учитель української мови та літератури Сергій Іванович Дем’яненко, котрий передав любов до мовних скарбів. Катерина Григорівна завдячує йому за своє залюблення у філологію і професію вчителя.

Бажання стати вчителькою і захоплення рідною піснею й словом привели здібну юнку 1966 року на філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна, який закінчила 1970 року з відзнакою. Під час навчання у Кіровоградському педінституті Катерина Чемерис (дівоче прізвище) брала активну участь у багатьох мистецьких заходах. Вона співала в інститутській академічній хоровій заслуженій капелі, нерідко подорожувала з капелою по містах України та інших республік.

... Аспірантські роки були вщерть наповнені творчими пошуками і спілкуванням з відомими мовознавцями. Уже в аспірантурі виразно виявилися особливості творчого обдаровання дослідниці: захоплення граматикою і вміння точно, з притаманним математикам хистом сформулювати й обґрунтувати теоретичні узагальнення. Аспірантуру закінчила достроково і в травні 1975 року захистила кандидатську дисертацію “Морфологічна структура відіменних дієслів у сучасній українській мові”. Дослідження “Деривація синтаксичних одиниць” блискуче захищено як докторську дисертацію (1991).

З ім’ям професора Катерини Городенської пов’язана передусім розбудова теорії граматичної тріади – словотвору, морфології, синтаксису. Вершинним дослідженням професора Катерини Городенської є відзначена академічною премією ім. О.О.Потебні монографія “Теоретична морфологія української мови” (2004). Талановита дослідниця гармонійно поєднує багатогранну наукову працю з освітянською (І. Вихованець, Н. Іваницька).

Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність, основну думку автора. Яких значень словам надають афікси? Чи є у тексті слова, утворені безсуфіксним способом? Яке їх смислове і стилістичне навантаження? Випишіть з тексту споріднені слова, поясніть їх значення.

Назва нашої країни УКРАЇНА з'явилася в останній чверті XII ст. Уперше в Іпатському списку «Повісті минулих літ», де літописець розповідає про смерть переяславського князя Володимира Глібовича у 1187 р., сказано: «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато потужила».

Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених, але однозначного пояснення й досі немає. Одні дослідники пов'язували її зі словами край «найвіддаленіша від центру частина території, околиця», у(= біля) краю, тобто «погранична територія», інші - з іменниками край, країна у значенні «рідний край, своя країна, рідна земля; земля, населена своїм народом». І, нарешті, ще один погляд, за яким назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цієї назви — «шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)».

Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко, процес становлення поняття «Україна» був досить тривалим і мав декілька етапів.

Іменник край із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялися природними рубежами — річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньослов'янське слово край «відрізок, шматок землі» набуло нового значення — «територія, що належить племені», а згодом також і значення «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег». На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені». Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені».

Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -ін-а виникло слово україна (*ukraina) із значенням «відділений шматок землі; відділена частина території племені». Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та україна. Слово країна від значення «територія племені» поступово набуло значення «територія феодального князівства», а потім — «територія Русі». Відповідно до цього змінилося значення й слова україна: замість первісного значення «відділена частина території племені» воно стало означати «відділена частина території феодального князівства», а потім — «відділена частина території Русі». (Г.Півторак).

Поиск по сайту: