РІЗНОВИДИ ПОМИЛОК У ТЕКСТАХ

Труднощі виникають при написанні іменників. Іменники першої відміни з основою на м'який або шиплячий приголосний в орудному відмінку однини мають закінчення -ею: ношею, лікарнею, операцією, суддею, статтею. Якщо іменник першої відміни має основу на г, к, х, то у формі давального та місцевого відмінка однини відбувається чергування звуків: г/з, к/ц, х/с: наука – науці, зупинка – на зупинці. Таке ж чергування відбувається у формі місцевого відмін­ка однини іменників чоловічого роду другої відміни: рік – у році, каталог – у каталозі.

Іменники середнього роду другої відміни, які закінчуються на -я, у родовому відмінку множини переважно мають нульове закінчення (завдань, облич), а також в окремих випадках закінчення -ів (-ів): почуттів, відкриттів, сузір'їв.

Іменники третьої відміни у формі орудного відмінка однини можуть мати подовження приголосного звука, якщо цей приго­лосний знаходиться між голосними: суттю, доповіддю, галуззю. Але подовження не від­бувається, коли наявний збіг приголосних: областю, складні­стю, дійсністю.

Іменники чоловічого роду другої відміни однини в давальному відмінку мають закінчення - ові(-еві, -єві),якщо вони називають живі істоти: директорові, вчителеві, учневі. Такі ж закінчення мають чоловічі імена та прізвища, що належать до другої відміни: Коваленкові, Кущеві.

Досить поширеними на рівні речення є й помилки, пов'язані з уживанням займенників. Порушення синтаксичної норми виникає у тому випадку, пише В.Герман, коли слово, на яке посилається займенник, у попередньому контексті фактично відсутнє, а замість нього вжито інше слово, найчастіше однокореневе. Наприклад: Ввічливість – найвизначніша риса японського національного характеру, вони завжди прагнуть до толерантності у стосунках. У цьому реченні займенник вони вказує на відсутнє у попередньому тексті слово японці. Хоча в цьому контексті є однокореневе слово японський, посилання не можна вважати коректним, оскільки слова японський та вони не співвідносяться за змістом. Відредагований варіант може бути таким: Ввічливість – найвизначніша національна риса японців. Вони завжди прагнуть до толерантності у стосунках.

Нормативними вважають прикметникові і дієслівні словосполучення властивий йому, характерний для нього, довести (що?);оснований (на чому);опанувати (що) тощо.

У наукових текстах варто звертати увагу на написання таких кліше:

– завдавати, зазнавати + родовий відмінок (заходів, шкоди, невдачі);

– опанувати +знахідний відмінок (предмет, професію тощо);

– ігнорувати + знахідний відмінок (погляд, пропозицію тощо);

– додержуватися +знахідний відмінок (порядку, тиші тощо);

– наголошувати +на + місцевий відмінок (помилках, головному тощо);

Порушення синтаксичних норм може виявлятися в різних за структурою реченнях. Одним з найбільш поширених у наукових текстах є відхилен­ня в побудові речень з дієприслівниковими зворотами.

Напри­клад: Виконавши обчислення, тепер опрацьовуємо результати.

Дієприслівник і дієслівна форма в реченні повинні називати дії, які виконує одна й та ж особа або предмет. Якщо це правило порушується, виникають неконкретні утворення.

Якщо дієприслівниковий зворот приєднують до безособового речення, досить часто виникають ненормативні конструкції. Наприклад: Розробляючи цей проект, нам було надано можливість попрацювати в лабораторії.

Трапляються порушення норми, пов'язані з уживанням однорідних членів речення. Помилки можуть виникати внаслідок поєднання слів, що називають родові та видові поняття. Так, наприклад, не можна вважати нормативними речення типу: Дослідники вивчали газети, журнали, періодику. У цьому реченні в ряд перелічуваних предметів потрапили родова назва, що озна­чає ширше поняття (періодика), і видові назви, що вкладаються в родове поняття як частина від цілого (газети й журнали – різ­новиди періодики).

Викладач використовує новітні технології навчання і різноманітні прийоми аналізу художнього тексту. Подібні утворення є невдалими ще й тому, що поєднання в них двох різних за змістом тез створює перешкоди для подальшого послідовного розвитку кожної з них.

Порушення синтаксичної норми може бути пов'язано з уживанням сполучників (не тільки... а й, не тільки... але й, не лише... а й, не... а, не стільки... скільки, хоча... але і под.). Наприклад: Треба глибоко проаналізувати не тільки кількісні, а й насамперед якісні зміни.

Частини подвійного сполучника повинні стояти без­посередньо перед цими компонентами. Відхилення від цього пра­вила призводить до спотворення змісту висловлювання і ускладнює правильне його розуміння.

Якщо до складу підмета входить числівник один (один, два­дцять один, сто один та ін.), присудок ставиться у формі однини. Наприклад: На конференцію приїхав тридцять один учений. До складу підмета можуть входити числівники два, три, чотири, обидва. У такому випадку присудок ставиться в множині. Наприклад: Два співробітники написали заяви. Чотири словники лежали на столі.

До складу підмета можуть входити інші числівники, починаю­чи з п'ять. У такому разі присудок може стояти як в однині, так і в множині, що залежить від деяких особливостей значення підмета. Якщо підмет називає пасивні особи чи предмети, які виступають у вигляді нерозчленованої, цілісної групи, то присудок переваж­но ставиться в однині: П'ять учених увійшло до складу ради. Якщо підмет називає групу осіб чи предметів, кожний з яких діє актив­но, то присудок ставиться переважно у формі множини: П'ять докторів наук виступили на симпозіумі.

Часто виникає потреба назвати приблизну, відносну або точно невизначену кількість предметів, що виконують певні дії. Таку інформацію передають слова типу більшість, меншість, частина, багато, кілька, решта і под., які сполучаються з імен­ником у формі родового відмінка множини: більшість абітурієнтів, решта учнів. У таких випадках присудок уживають переважно у формі однини: Частина студентів бере участь у телепередачі. Більшість положень доповіді ілюстру­ється вдалими прикладами.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати. Потрібно встановити, чи доречним є їх застосування в конкретному контексті, чи немає в них спотворень смислу цитованого джерела.

Редагування дефектного тексту відбувається за таким орієнтовним планом:

1. Оцінка тексту під кутом зору його відповідності комунікативній установці автора, теми, координації змісту і заголовку;

2. Оцінка тексту під кутом зору композиції (відбір композиційних компонентів, їх групування і пропорції, поділ на абзаци).

3. Загальна оцінка логічності тексту; послідовність – під кутом зору авторської цілеустановки; розрізнення основної і додаткової інформації.

4. Загальна оцінка таких ознак тексту, як правильність, точність, ясність, доцільність з урахуванням вимог функціонального стилю, жанру, конкретної авторської задачі.

5.Оцінка подання імен, дат, цифрового матеріалу, ілюстрацій, бібліографічних довідок

6. Висновки

Поиск по сайту: