Короткий термінологічний словник

Абзац - множина рядків, які завершуються розділювачем абзаців. Усі рядки абзацу, крім першого й останнього, однаково вирівняні (перший, що починається з абзацного відступу, та останній рядок, часто неповний, можуть мати інші способи вирівнювання). Абзац має також верхній та нижній форматні пробіли, які можуть відрізнятися від внутріабзацних віддалей між рядками (інтерліньяжу).

Автор - фізична особа, яка власною творчою працею підготувала повідомлення й зафіксувала його на носії інформації.

Автореферат дисертації (грец. аutos – сам і нім. referat, від лат. reffere – доповідати, повідомляти) – короткий авторський виклад основних ідей, змісту і результатів дисертаційної роботи, оформлений на правах рукопису, призначений для попереднього ознайомлення наукової громадськості.

Авторське право - 1. Сукупність юридичних норм, які регулюють правові відношення між авторами (з одного боку) та ЗМІ й іншими юридичними чи фізичними особами (з другого боку) щодо створення, публікування й використання їх (авторів) повідомлень.2. Встановлене законом право автора на створене ним повідомлення, його публікування, розповсюдження, публічне виконання, переклад іншою мовою, перероблення, право на авторську винагороду й недоторканість повідомлення. В різних країнах авторське право діє упродовж різних термінів.

Адресант (нім. аdressant – відправник) – один із комунікантів; той, хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту.

Адресат (нім. аdressat – отримувач) – один із комунікантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення.

Актуальність повідомлення - ступінь потрібності конкретного повідомлення для розв'язання теоретичних і практичних завдань, що стоять у певний час перед певним суспільством.

Анотація - короткі відомості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Апробація (лат. – схвалення) - спосіб скорегувати, доопрацювати, виправити, дати компетентну оцінку.

Аргумент (лат. аrgumentum – показувати, з‘ясовувати) — логічний висновок, що слугує підставою для доказу тези.

Багатство мовлення – одна з якостей мовлення, ознака високої мовної компетенції людини, що полягає у використанні великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), різних за смислом і будовою, відсутності невиправданих повторень слів, однотипних синтаксичних конструкцій.

Бібліографічний опис - процес і результат складання за встановленими правилами переліку відомостей про документ, що дає змогу цілком визначити цей документ і знайти його серед інших документів з метою використання.

Виразність мовлення – комунікативна якість писемного чи усного мовлення, що полягає в доборі мовленнєвих одиниць (слів, речень), що найточніше, оригінально, переконливо передають думку висловлювання, привертають увагу читачів або слухачів, впливають на їхні емоції та почуття. В основі В.м. лежить деяка незвичність, новизна, своєрідність.

Внутрішнє мовлення – механізм розумової діяльності людини; беззвучне мовлення, основними функціями якого є опрацювання й усвідомлення інформації, планування програми майбутнього мовленнєвого висловлювання.

Вступ – частина наукового твору, в якому обгрунтовується вибір теми дослідження, описуються методи дослідження, формулюються цілі і задачі роботи.

Вчене звання - звання, що офіційно дається науковому і науково-педагогічному працівникам на підставі їхньої творчої участі в наукових дослідженнях і у викладацькій діяльності у вищих навчальних закладах, підтверджується видачею атестата. В Україні встановлені учені звання: старший науковий співробітник, доцент, професор

Гіпертекст (грец. hyper – понад) – особливий метод побудови інформаційних систем, що забезпечує прямий доступ до інформації на підставі логічного зв’язку між її блоками; система представлення текстової та мультимедійної інформації у вигляді мережі пов’язаних між собою текстових й інших файлів.

Дефініція - коротке логічне визначення змісту якого-небудь поняття.

Дикція

Дисертація (лат. dissertatio – розвідка, дослідження) – це оригінальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприяти вирішенню певної наукової проблеми (для кандидатської дисертації) або відкриттю нових напрямів у науці (для докторської дисертації).

Дисертант - особа, яка виконує і представляє до захисту дисертацію.

Дискурс (лат. discursus – бесіда, розмова; discours – промова, виступ)– сукупність взаємопов’язаних висловлювань (текстів), що реалізуються в певних соціально-культурних, часових і просторових умовах з урахуванням діяльності учасників комунікації (адресата й адресанта); процес вербального й невербального спілкування.

Дискусія (лат. discussio – розгляд, дослідження) наукова – усна (або писемна) форма організації мовлення, у процесі якої розглядаються протилежні точки зору; комунікативна взаємодія групи учнів, що організовується для обміну думками, обговорення спірного питання.

Диспут (лат. disputo – досліджую, сперечаюсь) науковий – форма організації попередньо підготовленого публічного обговорення складного суперечливого питання, у ході якої наявні різні (іноді протилежні) погляди.

Дієвість мови — комунікативна якість такої мови, що спонукає ад­ресата до зміни поведінки — зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (ду­мок, поглядів, настроїв).

Дипломна робота – це навчально–наукове дослідження, яке виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі при здобутті освітньо–кваліфікаційного рівня "спеціаліст" і передбачає систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із базової фахової навчальної дисципліни та застосування їх при вирішенні конкретних наукових і практичних завдань у відповідній галузі знань; розвиток навичок самостійної пошукової роботи й оволодіння методикою дослідження.

Джерело наукової інформації - документ, що містить у собі науковий факт або є результатом аналітичної та логічної обробки.

Довідка про впровадження результатів дисертації - письмове підтвердження організації, підприємства, установи, яке подається до вченої ради по захисту дисертацій, про застосування отриманих здобувачем результатів дослідження із зазначенням способів їх використання.

Доповідь наукова — науковий документ, що містить виклад результатів науково-дослідної чи дослідно-конструкторської роботи, опублікований або прочитаний в аудиторії.

Доктор наук - науковий ступінь, що присуджується ВАК на підставі клопотання спеціалізованої ради по захисту дисертацій, прийнятого за результатами публічного захисту дисертації здобувачем, що має науковий ступінь кандидата наук.

Доречність мови - комунікативна якість мови; добір, організація мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам, ситуації спілкування.

Доречність мовлення – неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення, яка найбільше відповідає тій конкретній ситуації, за якої і задля якої реалізується мовлення.

Достатність мови - комунікативна якість мови, яка виражає поняття кількості мовної інформації і відповідає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логічній завершеності думки.

Доступність мови - комунікативна якість мови; здатність даної форми мови бути зрозумілою комунікантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації; відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості.

Дослідження наукове - процес вироблення нових наукових знань, один із видів пізнавальної діяльності, характеризується об'єктивністю, відтворюваністю, доказовістю, точністю.

Доцент - учене звання, що присвоюється працівникам вищих навчальних закладів і наукових організацій за науково-дослідну і науково-педагогічну діяльність.

Доцільність мови - комплекс комунікативних якостей, який ви­никає у процесі спілкування. Доцільність зумовлюється мовною свідомістю, функціональними стилями, соціальними ролями, ситуацією спілкування, різноманітністю комунікативних завдань та умов.

Експерт - фахівець у тій чи іншій галузі науки і практичної діяльності, що виконує в ній експертизи.

Експресивність – ознака інтенсифікації значення слів за шкалою зменшення чи збільшення денотативних і конототивних ознак, зокрема логічного змісту, оцінок й емотивності.

Електронна презентація (від лат. praesento — передаю, англ. present — представляти) наукового тексту — це спосіб подання наукової інформації за допомогою мультимедіа-можливостей — зображення, звуку, відео, які відповідають за зорове, слухове, кінестетичне сприйняття інформації.

Електронний текст -писемне текстове утворення, розміщене на електронному носії.

Емоційність мови - комунікативна якість мови, що виражає індивідуальний лад почуттів, переживань, настроїв, суб'єктивне ставлення осо­бистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу.

Естетичність мови — комунікативна якість мови; оптимальний відбір й організація відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, оптимальне мовне оформлення змісту, гармонія та цілісність тексту, якісність його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній.

Етикет (франц. etiquette – встановлений порядок поведінки) науковий – сукупність правил діяльності і поведінки, які забезпечують дотримання основних принципів наукової етики і сприяють створенню комфортних умов роботи вченого.

Ефективність наукової комунікації – комунікативний параметр, що визначає досягнення комунікативного співробітництва (кооперації) між адресантом й адресатом і спрямований на такий спосіб організації концептуальної структури тексту, який сприяє розумінню тексту з мінімальними зусиллями для читача.

Жанр (франц. genre – рід, вид, жанр, стиль, від лат. genus – рід, плем‘я)– це форма організації мовного матеріалу в межах певного стилю мовлення, що історично склалася і володіє функціонально-смисловою специфікою і стереотипною композиційною структурою

Жанр наукового стилю мови - конкретний різновид наукових текстів, що розрізняються за функціями і структурою (наукова стаття, монографія, огляд, рецензія).

Заголовок наукового тексту – інформативна одиниця, що відображає тему поданого твору і відповідає змісту тексту.

Звіт науковий — науковий документ, що містить детальний опис методики, ходу дослідження, результати, а також висновки, отримані в результаті науково-дослідної роботи.

Здобувач наукового ступеня - особа, що прикріплена до вищого навчального закладу, наукової організації з метою підготовки і захисту дисертації і працює над здобуттям наукового ступеня.

Змістовність мови — комунікативна якість мови, що визначається інформаційним наповненням висловлюваного, відповідністю його темі повідомлення.

Змістовність мовлення – глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.

Ідіостиль (грец. іdios — свій, своєрідний, особливий і лат. stilus – паличка для письма (діалект)) – індивідуальний стиль – сукупність формальних і стилістичних особливостей, характерних для мови окремої людини.

Індивідуальний інтонаційний стиль – цеінтонаційна манера, в основі якої вибір варіантів інтонаційних одиниць (інтонем).

Інтенсивність мовлення (від лат. іntensіо — напруження, посилення) — сила вимови звуків, слів, мовних тактів, що залежить від амплітуди коливань голосових зв'язок і пов'язана з особливостями мовного дихання.

Інтерактивність – текстово-дискурсивна категорія, представлена суб’єктно-об’єктно-суб’єктною взаємодією адресанта й адресата на підставі знакового континууму тексту, інтенцій, стратегій, тактик комунікації та програми адресованості повідомлення тексту.

Кандидат (лат. candidatus – одягнутий в біле) наук - науковий ступінь, що присуджується спеціалізованою радою по захисту дисертацій за результатами публічного захисту дисертації здобувачем, що має вищу професійну освіту.

Каталог (грец. katalogos – список) алфавітний - система карток у бібліотеці з описом видання, розміщених за алфавітом прізвищ авторів і назв публікацій незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний - система карток у бібліотеці, що містить дані про наявність літератури й інформації, що згруповані за предметними рубриками, розміщеними за алфавітом.

Ключове слово - слово або словосполучення, яке найбільш повно і специфічно характеризує зміст наукового документа або його частини.

Компіляція (лат. compilatio – пограбування, накопичення виписок) – текст, що створений на основі запозичення в інших авторів матеріалів без самостійного їх створення.

Композиція (лат. compositio – твір) наукового тексту – це порядок повідомлення відомостей про них у тексті.

Компресія наукового тексту - членування тексту на блоки інформації і називання цих блоків, розкритті смислової структури тексту-першоджерела.

Комунікація наукова (від лат. соmmипісо — спілкуюсь з кимось) - процес обміну науковою інформацією.

Комунікативна компетенція –.

Комунікативна поведінка - сукупність правил і традицій вербального і невербального спілкування, що склалися в тому або іншому соціумі і реалізуються у процесі комунікації.

Комунікативна ситуація - функціонально-комунікативна сфера (побутова, офіційно-ділова, наукова тощо), в якій створюється текст.

Комунікативний намір (інтенція) – конкретно визначена мета висловлювання мовця, що є регулятором мовленнєвої поведінки партнерів. На визначення комунікативних намірів впливають мотивація, потреба, умови ситуації та ін.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Конференція (лат. conferentia – збирати в одному місці) наукова - форма обміну наукової інформацією з певної тематики відповідно до розробленої заздалегідь програми, регламенту виступів.

Культура мови – це мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови і оцінюваня мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (уведення у словники та мовну практику).

Культура мовлення – це нормативність і доцільність викладу інформації, тобто філологічне і психолого-педагогічне обґрунтування використання граматичних структур відповідно до умов і вимог конкретної ситуації.

Культура наукової мови – розділ культури мови, мовознавчої науки, шо вивчає функціонування наукової мови з погляду її нормативності.

Культура наукового мовлення - дотримання літературних норм вимови, наголошення, слововживання, побудови словосполучень, речень, текстів; нормативність усної й писемної наукової мови, шо виража­ється в її правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, дореч­ності, виразності, а також у різноманітності граматичних конструк­цій, багатстві словника, дотриманні в писемному мовленні орфо­графічних і пунктуаційних норм.

Магістерська робота – це кваліфікаційна самостійна науково–дослідницька робота, що виконується з метою отримання освітньо–кваліфікаційного ступеня "магістр".

Магістр (лат. magister – керівник, наставник) – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який він одержує на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста шляхом поглиблення спеціальних умінь і знань інноваційного характеру, має деякий досвід використання і виробництва нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у деякій галузі народного господарства.

Мова науки – це засоби мови, що характеризують усі функціонально-стильові різновиди наукової сфери спілкування; специфічна система граматичних і семантичних засобів вираження знакових одиниць, які складають ядро і периферію наукового стилю.

Монографія – наукова праця обсягом понад 100 сторінок друкованого тексту, найбільш повне і всебічне вивчення деякого об'єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки..

Лекция —

Лексика наукова – слова з додатковим стилістичним забарвленням, вживані в мові наукового стилю.

Милозвучність — здатність фонетичної системи мови створювати мелодійність звучання. Милозвучність української мови досягається чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, використанням паралельних морфологічних форм слів однакового значення, в тому числі й службових слів: у — в, з-із-зі, о-об, би-б тощо.

Мовленнєва компетенція – складова комунікативної компетенції; діяльність людини, спрямована на розуміння або створення тексту (усного чи писемного), що здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності.

Мовленнєвий вплив – мовленнєва дія адресанта, керована цільовою установкою мовного спілкування, спрямована на зміну поведінки, психологічних станів, свідомості адресата, оцінки ним певного явища і т. ін.

Мовна особистість – людина, яка володіє сукупністю здатностей і характеристик, які обумовлюють створення і сприйняття нею текстів, що вирізняються мірою структурно-мовної складності та глибиною й точністю відображення дійсності.

Мовна стійкість — таке суспільно-політичне явище, в основі якого перебувають національні традиції; національна свідомість та солідарність; національна культура, ду­ховна і матеріальна; національний мир і співробітництво з іншими народа­ми, що живуть на території відповідного народу.

Мовний етикет – мікросистема національно-специфічних стереотипних стійких формул спілкування, прийнятих суспільством для встановлення контакту співрозмовників, дотримання або ж припинене спілкування.

Мовне чуття – мовний смак, що забезпечує ефективну комунікативну діяльність мовця, знання ним норм сучасної літературної мови в їх зіставленні зі стильовими нормами, в зіставленні з історично мінливими літературними нормами. індивідуальна система підсвідомих оцінок, що ґрунтується на літературних нормах і мовних ідеалах

Мовні здібності - сукупність психологічних і фізіологічних умов, що забезпечують засвоєння, відтворення й адекватне сприйняття мовних знаків мовного колективу, об’єднують здібність аналізувати мовні явища, лінгвістичну спостережливість, мовне чуття і пам’ять.

Мовнокомунікативна компетенція - сформована система професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

Мовні огріхи – це відхилення від лексичної і синтаксичної поєднаності слів, словосполучень, самостійних речень.

Монолог (грец. monos – один і logos – слово, вчення)– розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до однієї людини або певного колективу одночасно для повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії.

Морфологічні норми – норми словозміни самостійних частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів).

Наука - це сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості.

Навчальний посібник - видання, що заміняє або доповнює підручник, часто відображає ті чи інші детально пророблені розділи навчальної дисципліни.

Наголос – це виділення одного складу, фонетичного слова чи синтагми при супрасегментному членуванні мовленнєвого потоку.

Наукова галузь - галузь науки, у якій проводяться наукові дослідження, диференціюється наукове знання і відповідно до назви якої присуджується відповідний науковий ступінь.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, що спрямована на одержання і використання наукового знання.

Наукова мовна культура -нормативне користування науковою мовою в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах, формування високого рівня комунікативної культури.

Наукова рецензія (лат. recensio – огляд, обстеження)– спеціальний текст-аналіз певного наукового джерела (або джерел), що розрахований на певне коло фахівців.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де описуються кінцеві або проміжні результати дослідження, обґрунтовується способи їх отримання, а також накреслюються перспективи наступних напрацювань.

Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання з метою одержання знання як системи понять, законів і теорій.

Наукова доповідь – це жанр наукового стилю, який припускає розгорнуте повідомлення на спеціальну тему на засіданні наукового товариства.

Наукове мовлення - функціонування існуючої етнічної мови у сфері наукової комунікації.

Науковий діалог (грец. dialogos – бесіда) – тип наукового мовлення, що складається з обміну репліками-висловлюваннями між кількома вченими - учасниками розмови (бесіди, дискусії, суперечки) і наслідком якого є нові наукові знання.

Науковий керівник - особа, призначена наказом ректора вищого навчального закладу або керівника наукової установи керівником аспіранта при підготовці дисертації.

Науковий консультант - особа, призначена наказом ректора вищого навчального закладу або керівника наукової установи консультантом докторанта при підготовці дисертації.

Науковий стиль - це один із функціональних різновидів літературної мови, що обслуговує різні галузі науки, виробництва, освіти і реалізується у книжних спеціалізованих текстах різних жанрів.

Науковий ступінь - наукова кваліфікація у певній галузі знань, підтверджена захистом дисертації і закріплена одержанням диплома.

Накова тема — задача наукового характеру, що потребує проведення наукового дослідження.

Науковий текст – єдиний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру, своєрідний каркас із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, параграфами, абзацами), насиченими відповідною термінологією.

Об'єктивність наукового викладу - властивість тексту, яке виявляється у викладі й аналізі різних точок зору на проблему.

Образність мови - комунікативна якість мови, орієнтована на виникнення додаткових асоціативних зв'язків, тобто вживання слів і словосполучень у їх незвичному оточенні, зокрема, їх переосмислення у тропах.

Офіційний (лат. officialis – урядовий, службовий) опонент (лат. opponentis – той, що заперечує) – особа, призначена вченою радою по захисту дисертацій для рецензування дисертації й автореферату дисертації та виступу з науковим відгуком на захисті дисертації.

Ораторське мистецтво (лат. оrator з оrо — говорю) — майс­терність виголошення усного слова, що ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики, а також особистих якостях мовця. Див. жанри ораторського мистецтва.

Орфографічні норми – це система загальноприйнятих правил написання слів і їх значущих частин, правил написання слів окремо, разом чи через дефіс, правил уживання великої літери.

Орфоепічні норми - усталені способи, зразки, вимови окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків, які характеризуються, пояснюються у формі мовноорфоепічних правил.

Офіційне спілкування – спілкування, в якому кожний учасник намагається відповідати своїй соціальній ролі, підтримувати стриманий тон, дотримуватися всіх формальностей.

Пауза – (лат. pausa, від гр. pauses – припинення, зупинка в мовленні) - коротка перерва в мовленні, у звучанні музичного твору; один із елементів інтонації, що бере участь у звуковій організації речення та його частин (членуванні, виділенні відокремлених членів тощо). Пауза може бути синтаксична.

План -короткий запис, щовідображає послідовність викладу думки, розкриває зміст тексту і відновлює його в пам'яті зміст джерела.

Плагіат (лат. plagiatus – викрадений) – копіювання чужих ідей, тексту без посилання на першоджерело.

Плеаназм (від гр. рlеоnаsmos — надмірність, перебільшення) — багатослів’я, зворот, який містить у собі зайві слова з однаковими чи близькими значеннями; стилістична фігура, яка будується як нагромадження синонімічних висловів, утворених з близькозначних слів.

Послідовність мовлення – логічність та лаконічність думки.

Правильність мовлення - повна відповідність мовлення нормам літературної мови, одна з основ мовленнєвої культури.

Презентація —

Професійне читання – звернення до текстів, що містять фахову інформацію.

Професіоналізми -слова та вирази, поширені в певному науковому середовищі.

Пунктуаційні норми - це система загальноприйнятих правил уживання розділових знаків.

Пуризм (від лат. purus— чистий) — надмірне прагнення до очищення літературної мови від іншомовних запозичень, неологізмів, а також намагання вберегти літературну мову від проникнення лексичних чи граматичних елементів, які стоять за межами норми (розмовних, просторічних, діалектних та ін.).

Рецепція – (лат. receptio – прийняття) – сприймання мовцем (читачем, слухачем) інформацій, зумовлене його попереднім досвідом та мовною компетенцією.

Реципієнт – (лат. recepiens - той, що отримує, приймає) – той, хто сприймає мовну інформацію.

Риторика (гр. rhеtогіке — ораторське мистецтво) — філологічна дисципліна, що вивчає способи побудови художньо виразної мови; наука красномовства, ораторське мистецтво. Її місце на стику цілого ряду дисциплін — філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності, літературознавства. Риторика інтегрує в собі змістові компоненти цих наук.

Риторичне запитання – стилістична фігура виразності й емоційності мови, яка у формі запитання передає ствердження чи заперечення.

Риторичне звертання – стилістична фігура, що будується як висловлювання, адресована до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи тощо.

Розуміння наукового тексту – церозкриття сутності предметів та явищ, описаних у науковому тексті, усвідомлення зв'язків, стосунків та залежностей між ними.

Рубрикація наукового тексту - чіткий і логічний поділ на певні частини.

Синтаксичні норми – норми побудови синтаксичних конструкцій – словосполучень і речень.

Скорочення (вид виправлення) - неформалізований (творчий) метод виправлення, під час якого з повідомлення (за умови відсутності в ньому помилок) методом видалення окремих елементів зменшують його обсяг.

Сприйняття мовлення – психічний процес упізнання інформації, що передається, звірення її з наявними у свідомості знаками, подальша обробка й розуміння.

Сприймання наукового тексту - це психічний процес відображення людиною змісту тексту при безпосередньому впливі на органи чуття.

Стилістичні норми – норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів.

Стиль наукового мислення - історично сформована сукупність методологічних регулятивів, ідеалів і норм науки, що визначають зміст і спрямованість розвитку науки.

Стислість мови — комунікативна якість мови; прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів.

Сугестивність - здатність голосу навіювати емоції і впливати на поведінку адресата.

Суржик — мовний покруч, мішанина двох мов, що виникає у результаті тривалої русифікації, частого вживання русизмів.

Тези – короткий виклад основних положень доповіді, наукової статті, а рідше навіть і більш об'ємного дослідження, наприклад монографії або дисертації.

Текст (від лат. tekstum— тканина, зв'язок, побудова) — закінчене мовленнєве утворення, змістова, структурно-граматична єдність, що об’єктивована в усній або писемній формі, характеризується замкнутістю, зв’язністю, різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку і має певну прагматичну настанову.

Термін - слово або словосполучення, значенням якого є наукове поняття

Точність мови — комунікативна якість мови; адекватність слова і позначуваного ним предмета, адекватність змісту мови і виражених у ній понять.

Точність мовлення – знання й використання у мовленні точних слів, словосполучень, зафіксованих у спеціальних довідниках.

Транслітерування - передача письмового повідомлення (його фрагмента), записаного літерами одного алфавіту, літерами іншого алфавіту.

Умовні позначення - це специфічна термінологія, вживана в науковій роботі, певні скорочення.

Форми мовлення - усне і писемне мовлення, що співвідноситься між собою.

Фонетичні норми – це норми вимови голосних і приголосних звуків, а також норм наголошування слів.

Функціональна мова - мова, призначена для спеціальних цілей й обслуговування окремих сфер людського спілкування.

Функціональний стиль – (від латинського слова stilus – спочатку загострена паличка для письма, згодом — манера письма) суспільно усвідомлена сукупність прийомів уживання, відбору та сполучення мовленнєвих засобів, функціонально зумовлена соціально значимою сферою спілкування

Цитата (лат. citatum – проголошувати) – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

Цілісність тексту – це функціонально-комунікативна співвіднесеність тексту з певним (конкретним) об’єктом. Цілісним не можна вважати висловлювання, позбавлене тематичної цілісності.

Чистота мови — комунікативна якість мови, пов’язана з правильною літературно-нормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементів: діалектизмів, вульгаризмів, плеоназмів, штампів, канцеляризмів, слів-паразитів, таких мовно-виражальних засобів, що заперечуються нормами моралі.

Поиск по сайту: