Зразок довідки про впровадження результатів наукової роботи

Д О В І Д К А

Про впровадження результатів магістерської роботи

П І Б

" НАЗВА "

У навчальному процесі загальноосвітньої школи (назва)/ факультету (назва) / державного педагогічного університету (назва) дослідником ПІБ упродовж 2009-2010 рр. дійсно впроваджувалися матеріали магістерської роботи. На заняттях з …було успішно апробовано систему вправ, конспекти уроків /занять з… Експерти ПІБ, учні /студенти високо оцінили запропоновані вправи, завдання, конспекти уроків /занять з….

Запропоновані дослідником форми і методи …, як показали проведені тести, опитування, контрольні роботи, виявилися ефективними: у студентів зросли показники … до педагогічної діяльності.

Питання про хід дослідно-експериментальної роботи ПІБ, спрямованої на …, обговорювалися на засіданнях кафедри (назва) (протокол № від … 200… р.), ради факультету (протокол №… від … 200… р.).

Довідка видана для подання у Державну екзаменаційну комісію Сумського державного педагогічного університету імені А.Макаренка.

Підпис відповідального за впровадження

«_____»_______________________ 200___р.

М.П.

Вступ закінчують короткою характеристикою (анотацією) структури і змісту наукової роботи.

Наприклад: Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку умовних скорочень, бібліографії (… позиції) і переліку джерел ілюстративного матеріалу (… найменувань). Загальний обсяг дисертації – …с., з них... сторінки основного тексту.

Далі зазначають назви розділів й основну мету подання матеріалу в кожному з розділів. Мовні кліше зазвичай використовують наступні:

У «Вступі» обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її теоретичні засади, об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, указано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача;

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми, визначаються об’єкт та предмет дослідження, його новизна. Формулюється мета і завдання дисертаційної праці... Указується на теоретичне та практичне значення висновків і узагальнень дослідження, визначається його структура, наводяться відомості про апробацію результатів наукового доробку.

У розділі … викладено теоретичні основи дослідження, з’ясовано зміст ключових понять дисертаційної праці (…), описано стан вивчення наукової проблеми в сучасній мовознавчій науці.

В основній частині роботи викладають теоретичні основи і коротку історія поставленої проблеми, розглядають отримані результати, пропонують об'єктивний аналіз зібраного матеріалу, роблять узагальнення. Така інформація становить зміст двох чи більше розділів. Назви розділів та їх змістове наповнення повинні відображати завдання наукового дослідження. Кожний розділ починається із нової сторінки. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених результатів, а також подають посилання на праці автора з теми, що досліджується.

У першому (описовому) розділі міститься огляд праць вітчизняних та зарубіжних науковців з означеної проблеми. Схожі позиції дослідників можна позначити перерахуванням прізвищ авторів.

Наприклад: Зрослий інтерес науковців до національної ідентичності письменства, національних характерів, представлених в українському фольклорі й літературі (С.Андрусів, С.Грица, М.Дмитренко, З.Лановик, М.Лановик, В.Працьовитий О.Таланчук), детермінував дослідження теоретико–методологічних і методичних проблем фольклорної та літературної освіти.

Можливі такі мовні формули:

Цієї ж позиції дотримуються...; Протилежну думку висловлює...; Слід (важливо, необхідно) відзначити (зауважити, зазначити, звернути увагу, підкреслити, указати, виділити той факт, що...); спочатку, насамперед, перш ніж, після того як, наприкінці, перед тим, як;

автор розглядає, розкриває, висвiтлює, порушує, розв'язує, торкається проблеми, занурюється у проблему, зупиняється на проблемi; вважає, відзначає, що; пише, що; підкреслює, що; справедливо вказує на те, що;

автор стверджує, аналiзує, характеризує, переконливо доводить, порiвнює, зiставляє, з'ясовує, пiдкреслює, посилається на, наголошує на важливостi, формулює, виходить з того, що;

автор переконаний, обґрунтовує, схвалює, поділяє погляд, накреслює перспективу;

автор припускає; висловлює припущення, пропонує;

автор заперечує, стверджує, iгнорує, дорiкає, критикує, не підтверджує висновок словами, спростовує, критично ставиться, ставить завдання, пiдтверджує висновок фактами, причину вбачає у тому, що.

Огляд літератури закінчують висновками і пропозиціями стосовно завдань, які необхідно дослідити в контексті виконуваної роботи. Мовні кліше цього складника такі:

Нам видається, що...; Ці обставини дають нам підстави припускати, що...; Усі це дозволяє висловити нам наступні припущення:...; Спинимося (зупинимося) докладніше на..., Перейдемо до розгляду..., Продовжимо розгляд...; розглянемо.

90-ті роки позначені творчими пошуками науковців у галузі…; Узагальнивши найвагоміші здобутки вітчизняного і світового мовознавства, українські … запропонували власне бачення і суто авторське тлумачення …;

Урахування українськими вченими здобутків зарубіжних дослідників стимулювало нові підходи до…;

На початку ХХІ ст. виразною стає тенденція до …; Як засвідчує аналізований матеріал; За нашим спостереженням, найпомітніші зміни відбулися в…;Упродовж останніх десятиліть активізувалося вивчення…; Суттєво також, що…; Наукова зацікавленість цією проблемою цілком обґрунтована.

У другому (аналітичному) розділі подають загальну методику проведення дослідження. У третьому розділі (наступних розділах) – реалізацію програми дослідної роботи (для педагогічних робіт). Показниками зв’язку слугують такі мовні кліше: як уже було сказано, показано, згадано, відзначено; як [уже] зазначалося, згадувалося, підкреслювалося вище; відповідно до…, згідно з цим, у зв’язку з цим, у зв’язку зі сказаним вище; зазначений, вищезгаданий, вищеописаний.

Показники вираження часової співвіднесеності і порядку викладу: по-перше, по-друге, по-третє..., перше, друге, третє..., насамперед, передусім, перш ніж, після того як, наприкінці, перед тим, як; перш за все, в першу чергу, спочатку, тепер, попередньо, раніше, поряд з цим, надалі.

Показники вираження причини й наслідку, умови й наслідку: тому, тоді, тим самим, тому що, оскільки, завдяки тому, що; звідси випливає, зважаючи (з огляду) на це, через це, через те, що; у зв’язку з цим, відповідно до цього, згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку), зважаючи на те, що, з огляду на те, що; за цих (таких) умов, на цій підставі.

Показники вираження заперечення, зіставлення і протиставлення: але, а, же, однак, проте, у порівнянні з..., на відміну від..., навпаки, з одного боку..., з другого (іншого) боку..., разом з тим, водночас, тим часом, також, подібно до цього, аналогічно.

Наприклад:

Вивчення лексики в історичному аспекті належить до актуальних завдань сучасного мовознавства. У галузі історичної лексикології в Україні дослідження ведуться у кількох напрямках, серед яких основними є вивчення мови давніх пам’яток та аналіз різних тематичних груп лексики. І це закономірно, адже останнім часом значно посилився інтерес до такої складної галузі мовознавства, як семантика… Проте зважаючи на відкритий характер і практичну неосяжність словникового складу мови, його аналіз, як правило, проводиться на обмеженому матеріалі, що формується в результаті семантичного або тематичного членування лексики (Г.Пашковська).

Ступінь вірогідності повідомлення засвідчують такі мовні одиниці: очевидно, безумовно, без сумніву, безперечно, напевне; доповнення, уточнення, ілюстрація до сказаного, виділення окремого випадку: водночас, зокрема, крім того, щоправда, наприклад, як–от, точніше, зауважимо, також, головним чином.

Наприклад: Дослідження, безумовно, належить до по-справжньому творчих робіт, які збагачують погляди на роль компетентнісного підходу в освіті…

До новаторського оригінального самостійного дослідження висловимо, швидше, не зауваження, а побажання, врахування яких увиразнило б високий рівень викладу наукового матеріалу…

Висновки, що завершують кожний розділ, повинні випливати із сутності результатів проведеної роботи.

Важлива вимога до загальних висновків – стислість, чіткість, ґрунтовність. Відповідно узагальнюють власні спостереження, оцінюють результати, одержані під час дослідження, вказують ступінь досягнення поставленої мети, виконання завдань, пропонують рекомендації стосовно практичного використання здобутих результатів. У висновках не варто повторювати зміст вступу, основної частини, висновки до розділів.

Пишуть висновки за допомогою таких мовних кліше:

узагальнено результати проведеного дослідження...; відзначено, що...; з’ясовано, що; дослідження показало...; зіставний аналіз... уможливлює...; таким чином, отже, можна зробити висновок, що...; відтак, узагальнюючи сказане; з розглянутого можна зробити такі висновки; зважаючи на викладене вище, підсумовуючи, є підстави твердити, що; викладене вище дозволяє нам стверджувати, що.... Висунуте нами припущення, що..., знайшло підтвердження у проаналізованому матеріалі:.... Викладене підтверджує спостереження дослідників, що в процесі.... Проаналізований матеріал дозволяє твердити про.... Це підтверджує загальновідому тезу про те, що...

Додатки – засоби, за допомогою яких створюють експериментальну частину роботи: зразки дидактичного матеріалу, iлюстрацiї, таблиці тощо. Додатки не є обов'язковим елементом наукової роботи, однак залучення анкет підвищує рівень довіри до результатів дослідження.

Кожний наступний додаток починають з нової сторінки і позначають послідовно літерами української абетки за винятком Г, Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Наприклад: додаток А, додаток Б і т.д.

Текст кожного додатка при необхідності може поділятися на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка, наприклад: А.2 – другий розділ додатка А, В. 2.1 – перший підрозділ другого розділу додатка В. Подібно нумерують й ілюстрації, таблиці та формули. Наприклад: рис. А.1.1 – перший рисунок першого розділу додатка А.

Слід звернути увагу на оформлення ілюстрацій. Іноді в дисертаціях пишуть мал., тобто малюнок, що не відповідає вимогам. Слово малюнок пов’язують лише з кольоровим (живописним) зображенням.

Під ілюстраціями, що являють собою зображення графічні або схематичні, треба писати рис., тобто рисунок. Це слово походить від давнього рґза — обрис.

Наприклад: Засобами професійного саморозвитку визначено: самовиховання, самоосвіту, самовдосконалення в поєднанні з практичною професійною діяльністю [139, с.85] (Рис.1.2).

Рис.1.2. Засоби професійного саморозвитку (за Л. Мітіною)

Варіант наукового дослідження готовий. Тепер слід проаналізувати логічні зв'язки між окремими частинами і скласти остаточний план з розділами, пунктами і підпунктами. Напевне, на цьому етапі виявляться дріб'язкові, другорядні деталі, що заважають сприймати основний текст однозначно. Такий матеріал, звичайно, бажано вилучити, а, можливо, перенести в додатки.

Важливо розрізняти монографії та дисертації.

Монографія (від грецьк. μονοσ — один, єдиний і γραφειν — писати) – це наукова праця у вигляді друкованої книги, в якій ґрунтовно розкривається і досліджується одна або кілька наукових тем, що тісно пов'язані між собою, одержано переконливі висновки.

Монографія - це опис наукових результатів, отриманих як особисто автором, так і іншими авторами, натомість дисертація - це опис нових наукових результатів, отриманих автором особисто. Дисертація має чітко визначену структуру і характеризується відповідними правилами оформлення, яких необхідно обов'язково дотримуватися. До монографії таких чітких вимог не ставлять.

Дисертацією є рукопис, який в обмеженій кількості примірників зберігають у Національній бібліотеці імені В.Вернадського та бібліотеці вищого навчального закладу чи наукової установи, де відбувався захист. Монографію видають у фаховому видавництві України накладом не менше 300 примірників (такий наклад є обов'язковим для здобувачів наукового ступеня «доктор наук») і розсилають у бібліотеки вищих навчальних закладів иа чи наукової установі. Це дає можливість більшій кількості читачів прилучитися до наукового пошуку дослідника.

Монографії поділяють на наукові і практичні.

Наукова монографія характеризує науковий внесок здобувача і може розглядатися як кваліфікаційна наукова праця, що відповідає основному змісту дисертації. Обсяг індивідуальної монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі технічних і природничих наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук.

Вимоги до наукової монографії такі:

- наявність рецензій двох докторів наук з відповідної спеціальності;

- наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу;

- наявність міжнародного стандартного номера ISBN.

Автором монографії зазвичай виступає один учений. Існують і колективні монографії. Недоліками таких колективних книг є, як слушно зауважує Ю.Сурмін, недостатній зв'язок питань, що вирішуються, із загальним об'єктом дослідження. Це перетворює монографію у збірник статей за темами, які узгоджуються недостатньою мірою.

Запитання. Завдання

1. З монографій і наукових статей випишіть речення (або складіть такі речення самостійно), де наявні такі мовні формули:

відзначається важливість; наявні переконливi докази; враховано; незважаючи на аналіз окремих фактів, студіювання окремих питань...; хоч науковий доробок учених, у якому висвітлюється....., усе ж відсутні фундаментальні..; більшість мовознавців уникає розгляду...; розподілимо наукові розвідки вітчизняних лінгвістів за такими проблемами, як...

2. Прочитайте уривок з монографії. Визначте стиль тексту, випишіть ключові слова, мовні кліше, складіть план.

Важливо звернути увагу на одну важливу обставину в цьому відношенні на теренах України. В українському суспільстві переважають не лише недорозвинені аксіологічні аспекти свідомості, але й те, що ця свідомість суттєво інша за змістом, ніж на Заході. Так виникає наріжна проблема створення передумов підготовки в системі освіти нових спеціалістів для формування нової, тобто своєї, історично власної, не нав’язаної нам і не взятої ні в кого напрокат ціннісної свідомості. Допоки що наш спеціаліст, як правдиво відзначається в численних культурологічних, соціологічних, соціально-психологічних дослідженнях наївною душею, зашорено-ідеологізованим (у будь-якому варіанті) поглядом на світ, європоцентристською традицією в теоретичному вишколі. Саме тому перед вітчизняною аксіологією постають чергові завдання нового філософсько-методологічного синтезу.

Ситуація у сучасній аксіології така, що відійшовши від частковостей, можна виокремити три основні підходи до визначення специфіки висхідних аксіологічних категорій.

Першим і найбільш розповсюдженим варіантом є розуміння цінності як значущості предметів і явищ дійсності для людини, їх здатності задовольнити її матеріальні і духовні потреби. При цьому цінність як значущість є моментом взаємодії суб’єкта і об’єкта. Основний недолік цієї концепції полягає у зведенні цінності до засобу задоволення потреб, тобто по суті справи, до корисності як позитивної значущості. При цьому стає практично не розмежованою і сама цінність, і її об’єкт-носій, що призводить до ототожнення цінності з природним чи соціальним об’єктом.

Представники другого варіанту відносять до цінностей лише вищі суспільні ідеали. З цієї точки зору цінності є вже не засобом, а метою, не сущим, а повинним, і не випадково ця концепція стала найбільш популярною а етиці. Із людськими потребами цінності-ідеали пов’язані лише генетично, але, як і в першому підході, мають суб’єкт-об’єктивну основу.

Водночас із першими двома підходами складається третій, що безпосередньо об’єднує висхідні основи перших двох. У ньому цінність визначається як значущість і ідеал одночасно. Цю концепцію в СРСР вчені розвивали в межах суб’єкт-об’єктних відносин, зокрема, В.П.Тугарінов, О.Г.Дробницький. Таке обмеження не випадкове, оскільки всі три концепції розглядають специфіку цінностей з позиції марксизму саме як економічного матеріалізму, чи основної марксистської тези «людина – сукупність суспільних відносин» що відразу зумовлювало цілий ряд утруднень.

По-перше, суб’єкт-об’єктні відношення вповні відповідають розумінню цінності лише як значущості об’єкта для суб’єкта, тоді як у другому і третьому варіантах в поняття цінності включаються норми (повинне), цілі і ідеали. У межах відношення суб’єкта до об’єкта вони вже не пояснювані, тим більше, що самі є критеріями подібних відносин.

По-друге, як уже відзначалося, зведення цінності до значущості призводить до неможливості розрізнення цінності та її матеріального носія, а зведення її до ідеалу веде, навпаки, до відриву цінності від її матеріальної основи.

По-третє, оцінка у всіх трьох концепціях представлена суб’єктно-об’єктним відношенням і способом представлення цінності чи висловлюванням про неї. Це зумовлює фактичну невизначеність специфіки цінності і оцінки як висхідних аксіологічних категорій (І.Зязюн).

3. Прочитайте міркування стосовно монографії. Визначте стиль тексту, випишіть ключові слова, мовні кліше, складіть план.

Ще одне суттєве зауваження чим відрізняється монографія від дисертації? Дисертація - власне дослідження, це авторське дослідницьке "я". У монографії дозволяється оперувати фактами не ТІЛЬКИ своїми, які ти зібрав, а й тими, хто раніше досліджував, зіставляти їх, описувати. Монографія навіть може бути присвячена описові існуючого фактажу, вже кимось зібраного, а ти тільки все узагальнюєш, висуваєш своє бачення. Дисертація ж - це обов'язково власне дослідження, це ваш власний внесок у науку, те, що ніхто ще не зробив і чого ніхто не знає. Тому дисертант завжди у виграшній ситуації в порівнянні з науковим керівником і навіть науковим колективом, адже він дає науці те, чого ще ні науковий керівник, ні кафедра не знають [4]. Крім того, дисертація й монографія - різні наукові жанри. Структура дисертації чітко регламентована, монографії - ні. Автор дисертації більше зосереджений на описові нових фактів, їх точному представленні науковій громадськості. Автор монографії більше переймається інтерпретацією фактів, аргументацією своїх поглядів, через що стиль текстів монографій інколи включає елементи публіцистичного викладу, що абсолютно не допустимо в дисертаціях, адже першочерговим завданням дисертанта є без зайвих слів і аргументів подати у тексті зібрані факти у науковій формі. На жаль, у науковій практиці дуже часто монографічні тексти стають основою дисертаційного викладу (В. Різун).

Поиск по сайту: