Науковий текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Науково-комунікаційні процеси в сучасній і динамічний розвиток наукових знань, поглиблення вимог до кваліфікаційних наукових робіт і наукових публікацій загострюють увагу до культури наукового тексту. Учені справедливо наголошують: кожний науковий текст має приводити до якісної зміни (розширення, поглиблення) загальної картини світу як автора продукту, так і споживача.

Аналіз наукових праць Н.Болотнової, І.Гальперіна, В.Лукіна, Л.Мацько, О.Селіванової спонукає до такого узагальненого визначення тексту - це закінчене мовленнєве утворення, змістова, структурно-граматична єдність, що об’єктивована в усній або писемній формі, характеризується замкнутістю, зв’язністю, різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку і має певну прагматичну настанову.

Поряд із терміном текст уживають термін дискурс, який розуміють як цілісний мовленнєвий твір у багатоманітні його когнітивно-комунікативних та соціокультурних функцій.

Поняття тексту є об'єктом вивчення різних філологічних наук. Лінгвістика тексту досліджує структуру мовленнєвих творів, їх членування, способи створення зв'язності тексту, його смислову побудову. Предмет стилістики тексту - різноманітні типи текстів, їх стилістичні особливості, способи розгортання інформації, мовленнєві норми в різних функціональних стилях, типи мовлення (монолог, діалог, полілог). Досвід цих наук допомагає більш глибоко розкрити особливості наукового тексту.

Науковий текст – цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру, своєрідний каркас із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, параграфами, абзацами), насиченими відповідною термінологією.

Текст, зазначає російська дослідниця В.Чернявська, завжди співвідноситься з комунікативною ситуацією та її антропоцентрами: автором й адресатом, суб’єктом мовлення і його партнером /-ами комунікації.

Комунікативна ситуація - функціонально-комунікативна сфера (побутова, офіційно-ділова, наукова тощо), у якій створюють текст.

Наукові тексти зорієнтовані на читача як професіонала (партнера і спів мислителя), підготовленого до сприйняття інформації.

Змістом наукового тексту є наукове знання. Науковому знанню притаманні онтологічність, методологічність, аксіологічність, комунікативність, а, отже, і науковому тексту характерні ті ж риси. Зміст наукового тексту відображає певну часову послідовність різноманітних фактів, подій і думок.

Звичайно, не можна створити науковий текст без попередньо зібраного матеріалу, проведення певного (констатувального, формувального) дослідження, обдумування фактів. В іншому випадку такий текст нагадуватиме огляд, реферат прочитаних книг. Текст, написаний з такою установкою, - слушно зауважує український дослідник Ю.Сурмін, - виконує лише інформативну, а не дослідницьку функцію.

Рівнями розуміння наукового тексту російський мовознавець М.Котюрова вважає інтралінгвістичний (фіксує увагу читача на одиницях мовної системи – лексичних, морфологічних, синтаксичних); перехідний від інтралінгвістичного до екстралінгвістичного (здійснюється сприйняття хоча б основних властивостей тексту, що співвідноситься з предметом думки); екстралінгвістичний (враховує специфіку типового змісту як наукове знання).

Серед принципів укладання наукових текстів виділяють принципи змістовної насиченості, наукової інформативності, новизни, змістової закінченості, проблемності, доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей.

Загострюється увага до принципів професійної значущості, що виявляється у повідомленні необхідних відомостей з галузі професійної сфери діяльності; науковості, що полягає (за Ю.Сорокіним) у дослідженні об'єктивного (істинного) змісту речей і явищ та їх взаємодії; новизни професійно орієнтованої інформації, її пізнавальної цінності, що характеризується наявністю теоретичних положень, нових знань, які обґрунтовані на основі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і розкривається в авторській концепції, оцінці певного явища чи факту; доступності фахівцям однієї чи кількох галузей, що означає зрозумілість, легкість сприйняття інформації, відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості користувача; змістової завершеності, яка реалізується в цілісності розкриття намічених завдань.

Важливими характеристиками наукового тексту є проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість. Текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю й раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети і завдань. Водночас принцип проблемності передбачає потребу кодування проблемних запитань у назвах, змісті окремих параграфів і всього наукового тексту.

Зростає вага принципу інтертекстуальності, який характеризують як багатовимірний зв'язок наукового тексту з іншими. Н. Колесникова наголошує на так званому діалогу з певною чужою смисловою позицією, на взаємодії «своєї» і чужої» мови (залучення читача до авторського міркування). Цю ознаку наукового тексту визначають як діалогічність, виражену у використанні проблемних запитань, цитат, оцінних мовних засобів тощо. Так дослідник повідомляє про мету дослідження (зупинимося на), кваліфікує свої дії (розглянемо, проілюструємо, наведемо приклад), прагне висловити власне бачення стосовно певної проблеми, подискутувати з фахівцями.

Орієнтація на читача-професіонала актуалізує такі основні функції різножанрових наукових текстів:

- інформативну (функція повідомлення);

- епістемічну (наукове пояснення явищ, з'ясування, обґрунтування гіпотез, класифікація понять, систематизація знань);

- комунікативну (передавання спеціальної інформації);

- перформативну (встановлення певних фактів або зв’язків за допомогою мовного матеріалу);

- гносеологічну (пізнавальну, спрямовану на розширення знань адресата);

- когнітивну (отримання нового знання);

- функцію впливу (прагнення автора переконати читачів /слухачів у правильності своєї позиції);

- аргументованого доказу (наведення доказів або фактів, які підтверджують істинність пояснення і думки);

- діалогічну (зверненняавтора до думки читача, зіставлення автором свого погляду з підходами, позиціями інших науковців) та ін.

Зокрема, наукові статті виконують дослідницьку функцію, презентаційну (представляють дослідника у науковому товаристві), оцінну (містять оцінку стану наукових досліджень з певної проблеми) та комунікативну (слугують засобом спілкування).

Ознаками мови наукової статті і кваліфікаційної (дипломної, магістерської, дисертаційної роботи) вважають цілісність, логічну зв’язність, членованість, послідовність, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, наявність міркувань і посилань.

Ц ілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку і кінця твору, переходи між частинами тексту, що забезпечується визначеними мовними одиницями. Цілісність тексту виявляється також й у визначеній логіко-смисловій структурі, компонентами якої є тематика, проблематика, ідеї тексту.

Логічну зв’язність наукового тексту забезпечують мовними одиницями, які виражають причину і наслідок, умову і наслідок (тому що, зважаючи (з огляду) на це, через те, що; оскільки, завдяки тому, що; внаслідок (в результаті) цього, у зв’язку з цим, згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку), за цих (таких) умов, на цій підставі).

Членованість тексту виражає відношення, які існують між абзацами, розділами, підрозділами тексту. Зокрема абзаци окреслюють послідовність думок автора, їх завершений характер. Кожний наступний абзац розвиває думку попереднього, випливає з нього і пов'язаний із наступним. Важливу роль відіграє перше речення. Щоб головна думка, сформульована в ньому, розвивалася й далі, в наступних реченнях варто застосувати повтор одного й того самого слова, словосполучення, відповідних займенників тощо.

Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинимося на..., розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо...).

Інформативна, логічна, оцінна насиченість наукового тексту - це ступінь смислової і змістової новизни наукового тексту, що виявляється в авторській концепції, системі авторських оцінок, які допомагають читачеві зрозуміти смисл тексту. Цього досягають шляхом доказовості та об'єктивності викладу, насиченості вузькоспеціалізованими і загальнонауковими термінами. Ступінь інформативності повідомлення залежить від потенційного читача.

Архітектонічною одиницею наукового тексту виступає абзац.

А бзац (нім. Absatz) - відступ вправо на початку першого рядка кожної частини тексту.

Абзац - це частина тексту, що являє собою структурну, тематичну і змістову завершеність.

Наприклад: У прагненні громадськості регулювати мовні процеси, берегти чистоту мови, визначати міру вживання іншомовних слів, неологізмів, взагалі мовних змін часом діють тенденції пуризму, коли через настійні заборони вживати певні слова й вислови культивується мова дистильована, навіть штучна, далека від живомовної практики. Тому культуромовні рекомендації мають постійно враховувати різноманітність стилів і форм висловлювання, спиратися на факти історії літературної мови для того, щоб уникати суб’єктивних заборонних правил. Увага громадськості до культури мови визначається загальним рівнем розвитку культури

(С.Єрмоленко).

Абзаци призначені для того, щоб виокреслити хід думок автора, їх завершений характер. Кожний наступний абзац розвиває думку попереднього, випливає з нього і пов'язаний з наступним.

На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу.

В абзаці важлива роль першого речення. Щоб головна думка, сформульована в першому реченні абзацу, прослідковувалася і далі, в наступних реченнях варто застосувати повтор одного й того ж слова, словосполучення, вживання відповідних займенників тощо. Грамотне членування тексту на абзаци допомагає осмислити прочитане.

Абзац може складатися і з одного речення, якщо йому надають особливого значення. Перехід від одного абзацу до іншого часто означає перехід до нової думки.

Готуючи науковий текст, враховують ознаки мовних висловлювань.

В описах частіше перераховують у певній послідовності ознаки та властивості того чи того об'єкта. Кожний наступний елемент додає нові відомості до попереднього. Наприклад: Індивідуальне завдання – це форма організації навчання, що має на меті поглибити, узагальнити та закріпити знання, які студенти отримують у процесі навчання (В.Дороз).

В описі досліджень, приладів широко використовують неозначено-особові речення, які дозволяють зосередити увагу на дії: Наприклад: Основоположним принципом будь-якого наукового дослідження вважають методологічний принцип об'єктивності. Він виражається у всебічному врахуванні факторів, які зумовлюють те чи інше явище, умов, в яких ті розвиваються, адекватності дослідницьких підходів і засобів, які дають можливість одержати справжні знання про об'єкт, передбачають виключення суб'єктивізму, однобічності й упередженості в підборі й оцінці фактів (С.Гончаренко).

Розповідь у науковому тексті застосовують для повідомлення. Вона характеризується, як правило, наявністю різновидових дієслів. Наприклад: Випрацювання української морфологічної термінології на живомовній національній основі припадає на середину – другу половину ХІХ ст. Національне іноді стихійно, але більшою мірою цілеспрямовано вироблялося в західноукраїнських граматиках Т.Глинського, І.Могильницького, М.Лучкая, М.Осадци... Активно долучилися до випрацювання наукової термінології граматисти початку ХХ ст. (І.Ярошевич).

Власне описові та розповідні наукові тексти функціонують рідко. Частіше використовують змішаний тип викладу – розповідно-описовий.

У текстах-міркуваннях досліджують явища або предмети, розкривають їх внутрішні ознаки і доводять певні положення. Міркування дає можливість на основі зафіксованих фактів осмислити їх, зіставити, прийти до певного висновку. У таких текстах можливі два способи розташування матеріалу:

1) від загального до часткового, від узагальнень до фактів, спостережень, тобто спочатку подають тезу, а потім аргументи та ілюстрації;

2) від часткового до загального, від спостережень і фактів до узагальнень, висновку. Наприклад: У дисертації зосереджено увагу на лінгвістичній об'єктивації феномену неокласичного тексту, де критерій стилістичної домінанти в аналізі аргументується дослідницькою увагою до екстра- й інтралінгвальних факторів. До екстралінгвальних віднесено позамовну культурну ситуацію, що спричинила текст, зумовила його цілісність і приналежність до “поля культури”. Інтралінгвальна сутність зумовлена особливостями мовної свідомості, репрезентованої в тексті та його одиницях, що розгортається у просторі мовної системи, можливості реалізації функцій (А.Калєтнік).

Доказ у науковому мовленні є одним із різновидів міркування. Науковий доказ оформлюється як текст із чіткою структурою (теза - аргументи (система умовиводів) – висновок) і системою мовних засобів, що необхідні для досягнення істинності висловленого судження. Тези містять відповідь на запитання «Що доводиться?», аргументи реалізують мету – надати теоретичні або емпіричні узагальнення, які переконують в істинності тези, демонструють закономірний зв'язок явищ [3]. До типових мовних засобів доказу відносять сполучники і прислівники якщо, так що, звідси, тоді, тому, дієслова 1-ї особи множини для позначення логічних операцій (визначимо, отримаємо, знайдемо) та ін. Висновок доказу будують як своєрідний повтор тези й оформлюють за допомогою слів висновок, результат, наслідок, вставних слів (отже, таким чином), конструкціями наслідку (встановлено, що..; можна легко довести….; це підтверджується існуванням…; вважаємо, що, такі умови достатні для…).

Наприклад: Не будь-який пошук відповіді на запитання можна віднести до проблемних. Якщо в результаті дослідження з'ясується, що аналізоване нами відоме явище підпорядковане вже відомому закону, то поставлене запитання не є проблемним. Отже, до проблемних відносимо монографічні дослідження, які містять поєднання аналізу непізнаного, невідомого з припущенням про можливість дії невідомого з припущенням про можливість дії невідомого закону в певному непізнаному середовищі (С.Гончаренко).

Наукові тексти академічного підстилю (статті, дисертації, монографії) знаходять вияв у кількох різновидах.

Призначення оглядового тексту - забезпечити наукове обґрунтування предмета дослідження, установити межі цього дослідження, показати ступінь невивченості його окремих складових.

Наприклад: у дисертаціях проаналізовано концепти краса (О.М.Цапок), добро і зло (О.П.Лисицька), правда й неправда (М.В.Мамич, О.Г.Пироженко), природа (І.М.Дишлюк), степ (О.Є.Єфименко), кохання (Г.А.Огаркова), часові й просторові концепти (Н.О.Бігунова, М.Г.Джиоєва, С.М.Лобода) та ін. Флористичні концепти вчені дослідили з позицій ономасіології (В.В.Калько, Р.С.Омельковець), епідигматичних відношень (В.М.Пітель), а з точки зору семасіології на матеріалі фольклорних текстів (В.В.Галайчук), в етнопсихолінгвістичному (І.Е.Подолян) та функціонально-стилістичному (І.І.Коломієць) аспектах. Аналіз флористичних концептів з позицій семасіології на матеріалі поетичного мовлення ХХ ст. в дисертаційних роботах не здійснювався (І.Рогальська).

Методологічний текст слугує для вмотивування та опису специфіки методології проведеного дослідження. Наприклад: Методологічні принципи визначення та відбору поняттєво-термінологічного апарату дослідження дозволили класифікувати поняття в 4 групи, як це показано на рис. 1.1. Виділимо поняття, які увійшли до складу кожної групи. … (І.Соколова).

Емпірико-фактологічний текст (термін Ю.Сурміна [4, c.135])містить опис фактологічної бази дослідження, класифікації й узагальнення фактів у конкретному дослідницькому контексті. Наприклад: Як засвідчили результати констатувального зрізу, студентів із високим рівнем сформованості дискурсивної компетенції не було ні в контрольній (далі – КГ), ні в експериментальній (далі – ЕГ) групах. На достатньому рівні перебувало 12% респондентів КГ і 16% ЕГ, що продемонстрували належне володіння термінологічною базою теорії дискурсу й елементами дискурсивного аналізу тексту (О.Кучерява).

Теоретичний текст подаєтеоретичні аспекти предмета дослідження.

Наприклад: Вивчення й аналіз наукової літератури дозволяє говорити про різні думки щодо визначення сутності понять “діалог”, “навчальний діалог”, “діалогічна взаємодія”. Діалог розглядається як спосіб вирішення навчально-виховних проблем і форма спілкування вчителя й учня на гуманістичних принципах (Сократ); спосіб самопізнання й самовдосконалення особистості (Ф. Шлейєрмахер); засіб духовного становлення особистості (М. М. Бахтін) (Г.Салащенко)

Пояснювальний текст розкриває основні положення, містить різні примітки і пояснення понять, таблиць, формул, рисунків тощо.

Наприклад:

З метою оцінювання впливу кожного з секторів фінансового ринку на його розвиток в контексті забезпечення економічного зростання знайдемо параметри множинної лінійної регресії (3.4):

, (3.4)

де – параметри рівняння регресії, що характеризують вплив кожної з факторних ознак на результативну;

– похибка, яка характеризує відхилення показника рівня розвитку фінансового ринку від лінії регресії.

Додатковий текст подає анкети, тексти завдань, рисунки, графіки, статистичний матеріал як додаткові докази наукових положень.

Наприклад:

Рис. 3.3. Показники фінансової глибини України у 1996-2009 рр.

(складено автором)

Такий текст розміщують у додатках до наукової роботи.

Науковому тексту мішаного типу властиві ознаки різних видів наукових текстів (теоретичного з елементами оглядового, емпірико-фактологічного або пояснювального текстів).

При своїй типовості кожний науковий текст індивідуальний. Це залежить від автора, його досвіду текстотворення, прагнення до самовираження і знаходить вияв в авторських стилістичних прийомах застосування різних мовних засобів.

Запитання. Завдання

Поиск по сайту: