Лекція 1. Предмет, методи і завдання статистики ринку товарів та послуг

Передмова

Метою навчальної дисципліни «Статистика ринку товарів і послуг» є розкриття статистичної методології дослідження товарних ринків для державного регулювання ринкових відносин від макро- до мікрорівня. Адже споживачі інформації на всіх рівнях — державному, відомчому, галузевому, регіональному чи муніципальному — потребують для прийняття обґрунтованих управлінських рішень не стільки числових даних, «кладовища чисел», а результатів аналітичної роботи (аналізу, оцінювання, прогнозування, узагальнення) і подання у зручній для сприйняття формі, тобто «музики» чисел.

Методологія статистики ринку товарів і послуг — це проблема комплексна, яка передбачає розв’язання сукупності теоретичних та практичних завдань, що стосуються характеристики ринку як об’єкта статистичного вивчення.

Предметом статистики ринку товарів і послуг є вивчення кількісних аспектів функціонування ринку у просторі і часі як взаємодії продавців і покупців у нерозривному взаємозв’язку з якісними характеристиками процесу обміну з іншими стадіями суспільного виробництва –– розподілом, споживанням та нагромадженням.

Лекція 1. Предмет, методи і завдання статистики ринку товарів та послуг

План викладення матеріалу

Ø Поняття ринку, його критерії та види.

Ø Класифікація товарів і послуг.

Ø Штрихове кодування товарів.

Ø Характеристика учасників ринку та їхніх економічних операцій.

Ø Методичні принципи взаємодії ринкових цін, податків та субсидій.

Ø Система індикаторів для статистичного моніторингу внутрішнього ринку.

1.1. Поняття ринку, його критерії та види

Поняття ринку аж ніяк не просте. Визначення ринку залежить від сфери його застосування. Як показали численні дискусії фахівців про визначення ступеня монопольної влади в окремих галузях, простого рецепта для визначення ринку не існує. Але все ж таки було запропоновано кілька корисних, хоча й недосконалих критеріїв. Один із них базується на тому, що спочатку вивчається окремий індивідуальний товар, а далі послідовно розглядаються його замінники (товари — субститути), замінники цих замінників і т. д. Так триває доти, доки в утворюваному ланцюжку не буде виявлено значного розриву, який може характеризуватись високою еластичністю попиту. Саме такі розриви визначають межі ринку товару, що вивчається. Отже, локальним ринком можна назвати групу товарів, які є замінниками один одного.

Іншим критерієм для визначення межі ринку товарів є наявність високої кореляції цін на товари. Річ у тім, що товари, які належать до одного й того самого ринку, мають властивість майже однаково щодо цін реагувати на зміну витрат для їх виробництва і, відповідно, на зміну попиту. Тому ціни на товари одного ринку мають сильно корелювати. Отже, висока кореляція цін є необхідною умовою належності товару до одного й того самого ринку.

В економіці будь-якого типу постають два фундаментальні запитання: «Хто що виробляє?» та «Хто скільки отримує?». У ринковій системі, яка ґрунтується на добровільному та взаємовигідному обміні, ці запитання нерозривно пов’язані між собою.

Запитання «Хто що виробляє?» можна, у свою чергу, поділити на дві частини: а) суспільний попит на виробництво будь-яких товарів і послуг; б) пропозиція з боку тих членів суспільства, які мають намір ці товари й послуги виробляти.Співвідношення між потрібною кількістю товарів і послуг та запитуваними цінами визначає потребу у праці, у витратах робочого часу. При цьому найважливішим є не факт взаємозв’язаності рівня оплати праці та пропозиції товарів і послуг, а той факт, що зі зміною рівня оплати праці змінюється пропозиція. Саме ці зміни визначають регулювальний механізм ринкової системи, у результаті дії якого задовольняються водночас потреби і споживачів, і виробників.

Запитання «Хто скільки отримує?» також можна поділити на дві частини: а) попит на ресурси з боку членів суспільства; б) пропозиція ресурсів.Тобто, з погляду попиту можна споживачів подати як таких, у кого є попит на дохід, а ринок розглядати як постачальника доходу. І, звичайно, розподіл доходу є результатом розподілу попиту на дохід. Попит на дохід у будь-якій економіці залежить від творчих природних здібностей людини.

Але вільний взаємовигідний обмін не в змозі впоратися з такими загальними суспільними проблемами, як забруднення навколишнього середовища, національна оборона і т. ін. Тому для
розв’язання цих питань у ринковій економіці введено право на власність, захист споживача, функціонують державні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

Вважається, що результативність окремих ринків залежить від поведінки продавців та покупців (цінова політика, витрати на наукові дослідження і розробку товару та пов’язаних з ним послуг, інвестиції та ін.). Поведінка, у свою чергу, залежить від структури відповідного ринку, яка характеризується кількістю та розподілом продавців і покупців. На структуру ринкувпливає багато базових умов (наявність матеріально-технічної бази, розміщення та власність на основні види сировини; характер технології; доступність товарів-замінників; податкова система і т. ін.). У результаті статистичне вивчення ринку ґрунтується на парадигмі «базові умови — структура — поведінка — результат» як для виробників, так і для споживачів, тобто для всіх учасників ринку.

Отже, ринок є формою взаємовідносин між окремими учасниками, що самостійно функціонують, –– продавцями та покупцями (рис. 1.1).

Тобто, ринок — це сфера обміну товарів та послуг на гроші і грошей — на товари та послуги. Грошові доходи учасників ринку витрачаються, як правило, не повністю: частина їх іде на нагромадження капіталу для виробництва та на заощадження.

Рис.1.1. Загальна схема ринку

Ринкова модель економіки містить три головні категорії — пропозицію, попит і ціну. Блок виробників (див. рис.1.1) — це пропозиція, а блок споживачів — попит, взаємовідносини яких врівноважуються ринковими цінами. Поруч із цими категоріями існує конкуренція, сутність якої полягає у свободі вибору економічних рішень учасниками ринкових відносин в умовах суперництва за максимізацію вигоди: для продавців — прибутку, для покупців — споживчої корисності.

Важливу роль у статистичному аналізі має правильний вибір об’єкта дослідження, у зв’язку з чим необхідно орієнтуватися в класифікації ринків (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Види ринків

Загальний товарний ринок складається з локальних ринків окремих товарів та послуг. Ці субринки,становлячи єдину систему відносин купівлі-продажу, утворюють національний для всієї країни товарний ринок.

Ринки і, відповідно, субринки залежно від типу покупця поділяються на оптовий ринок, де покупцями є виробники та місцеві споживачі; біржовий ринок товарів, який виступає не
тільки як посередник між продавцем і покупцем, але і як інструмент формування і прогнозування ринкових цін; торговельно-посередницький ринок, де покупцями є торговельні підприємства, що придбавають товар для подальшого продажу (дистриб’ютори різного типу); роздрібний споживчий ринок, де покупцями виступають кінцеві споживачі, що придбавають товар для особистого споживання і для домашнього господарства.

Ринки являють собою інститути, які існують для полегшення обміну, тобто вони існують для скорочення витрат з трансакцій обміну. Створення ринків є справою підприємців.

Роль держави у формуванні і розвитку товарних ринків зводиться до здійснення необхідних заходів із законодавчого і нормативного регулювання, спрямованих на забезпечення дотримання усіма учасниками ринку економічного правопорядку і захисту їхніх економічних прав і свобод, а також інтересів суспільства та держави. Головна мета державної політики у сфері товарних ринків — це підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників і водночас розвиток конкуренції на внутрішньому ринку.

Статистика має відбити стан ринку, охарактеризувати його структуру та динаміку, оцінити його коливання, виявити вплив факторів, що діють на ринку, задовольнити потреби користувачів різних рівнів у високоякісній інформації.

Аналіз ринку складається з вивчення:

· товару, його здатності задовольнити наявні і перспективні потреби споживачів, конкурентоспроможності, відповідності законодавчим нормам і правилам;

· безпосередньо ринку, його географічного положення, сегментації, місткості ринку, його товарної і фірмової структури, кон’юнктури, тенденцій розвитку тощо;

· споживачів –– як наявних, так і потенційних, їх сегментації, потреби, ступеня їх задоволення, впливу на них факторів;

· конкурентів, їх складу і оцінки результатів діяльності.

1.2. Класифікація товарів і послуг

Товари та послуги перебувають у центрі маркетингових досліджень. Товар — це все, що може задовольнити потребу людини чи суспільства і пропонується ринку для обміну з метою придбання, використання, споживання або привернення уваги. Споживчі властивості товарів можна поділити на три класи:

1) властивості, які задовольняють матеріальні потреби (наприклад, харчування, одяг, житло);

2) властивості, які задовольняють нематеріальні, духовні потреби (наприклад, мистецтво, книги та ін.);

3) властивості, які забезпечують задоволення потреб у часі (надійність, гарантійне обслуговування та ін.).

Товар — це уречевлений результат праці, який може бути відокремлений від виробника зі зміною прав власності на цей товар. Тому Держкомстат України веде облік руху товарів за різними каналами реалізації: заготівельні підприємства; оптові, торговельні та торговельно-посередницькі підприємства; населення (а також видача товарів у рахунок оплати праці); ринки (продовольчі, непродовольчі, змішані); бартер; біржі, експорт. Варто зазначити, що згідно із законодавчими актами в рахунок оплати праці не дозволяється реалізувати населенню продукцію військового призначення, нафту та нафтопродукти, будівельні матеріали, лісоматеріали, алкогольні напої, тютюнові вироби, вовну (сировину), шкіру та шкірсировину, лікарські рослини, продукцію бджільництва (крім меду), племінне поголів’я тварин тощо.

Послуга — це корисний ефект праці, який не уречевлений і на відміну від товару не може бути відокремленим від виробника, не може нагромаджуватись у товарних запасах. У зв’язку з цим ринкова кон’юнктура послуг не відчуває тиску товарних запасів, оскільки процес виробництва послуг збігається з одночасним їх споживанням.

Покупець, купуючи товар, придбаває і всі ті послуги (допродажні або післяпродажні), які йому надаються, тобто послуга, як правило, йде за товаром. При цьому послуги задовольняють потреби особисті, колективні та суспільні.

Продукт за методологією системи національних рахунків (СНР) містить поняття товару та послуги, які відображаються у зведеному національному рахунку товарів і послуг за походженням продуктів: імпортовані вони чи вироблені в даній країні.

Товари можуть бути класифіковані різними способами залежно від характеру їх використання. Наприклад, електромотор, можна класифікувати як:

· експорт, якщо його продано суб’єктові іншої країни;

· кінцеве споживання, якщо електромотор використовується домогосподарством для роботи на садовій ділянці;

· проміжне споживання, якщо його було використано для виробництва, наприклад, пральної машини;

· валове нагромадження основного капіталу, якщо його було використано як частину обладнання будівлі;

· зміну запасів оборотних активів, якщо електромотор направлено в запаси або вилучено із запасів.

Що стосується послуг, то, наприклад, на ринку житла виплати роялті трактуються як виробництво послуг або у вигляді проміжного споживання –– в тому разі, коли орендна плата здійснюється як за службове приміщення, або у вигляді кінцевого споживання –– плата за будинок, в якому проживає домогосподарство.

Тому товар залежно від функціонального призначення одночасно може бути споживчим (для кінцевого використання), сировинним (для проміжного споживання або виробничих потреб) та капітальним (інвестиційним) для нагромадження основного капіталу (речового та монетарного).

Окрема товарна одиниця входить до товарного асортименту, група товарів якого тісно пов’язана між собою внаслідок подібності їх функціонування (асортимент текстильних матеріалів, меблі тощо). Сукупність усіх асортиментних груп товарів міститься у статистичній товарній номенклатурі. Сукупність товарних номенклатур утворює класифікацію, використовувану на практиці як державний стандарт.

Послугам властиві такі характеристики, як невидимість до моменту придбання, невід’ємність від джерела, непостійність якості, незбереження послуг. Згідно з міжнародною статистичною практикою за СНР випуск (виробництво) і споживання (кінцеве та проміжне) послуг обліковується по-різному залежно від того, до якої категорії віднесені послуги — ринкові чи неринкові. Неринкові послуги надаються безкоштовно або за економічно незначущою ціною. Критерієм економічної значущості ціни є 50%-ний поріг, тобто ціна вважається економічно незначущою, якщо вона не покриває 50% усіх витрат на надання цієї послуги. Випуск неринкових послуг обліковується за сумою поточних витрат, включаючи витрати на оплату праці зайнятих та знос основного капіталу.

Ринкові послуги надаються за цінами, які покривають витрати та приносять прибуток. Випуск ринкових послуг оцінюється за виторгом їх реалізації (плюс субсидії, якщо вони були).

Для неринкових послуг характерна, як правило, монополія через специфіку технології їх надання (наприклад енерго-, газо-, водо- та теплопостачання,), а для ринкових послуг — навпаки, характерною є їх демонополізація (торгівля, транспорт, зв’язок, побутові послуги і т. ін.).

Виробництво послуг забезпечується в усіх інституційних секторах економіки: нефінансових і фінансових корпораціях; державному управлінні; домашніх господарствах; некомерційних організаціях, що обслуговують домашні господарства. Перелік послуг за секціями (див. дод. 1) згідно з класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) інституційних одиниць наведено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3- Види економічноїіяльності за КВЕД, які забезпечують реалізацію послуг

Відповідно до потреб Єврокомісії, адміністрацій, підприємств у переході до національного рахівництва визначено таку систему річних показників статистики послуг:

1. Обсяг виробництва послуг (в основних цінах — без ПДВ та акцизу).

2. Реалізовано послуг (у ринкових цінах, включаючи ПДВ та акциз), у тому числі за каналами реалізації:

2.1. Підприємствам (установам, організаціям);

2.2. Домашнім господарствам (населенню);

2.3. Іншим споживачам;

2.4. Нерезидентам.

3. Податок на додану вартість.

4. Матеріальні витрати.

5. Фонд оплати праці.

6. Інші операційні витрати.

7. Доходи від здавання внайми (в оренду) власних приміщень.

8. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб.

9. Середня чисельність позаштатних працівників (ті, хто працює за договорами, та зовнішні сумісники), осіб.

10. Чисельність неоплачуваних працівників (власники, засновники підприємства та члени їхніх сімей — для підприємств приватної форми власності), осіб.

11. Реалізація послуг найбільшим споживачам.

Система організації збору статистичної інформації про виробництво послуг охоплює:

1) види статистичних спостережень, до яких належать: а) структурна статистика послуг; б) кон’юнктурна статистика послуг; в) тематичні (річні) обстеження з окремих питань; г) адміністративні дані;

2) джерела статистичних даних: а) звітність підприємств; б) спеціальні анкети для опитування домогосподарств; в) дані Податкової адміністрації щодо діяльності фізичних осіб у сфері послуг; г) звітність Державного казначейства — Консолідований бюджет України; д) інформація щодо фінансових послуг.

Необхідність використання всього комплексу класифікацій пояснюється тим, що за міжнародною методикою на макрорівні одним із основних завдань статистики є впорядкування економічних операцій за видами економічної діяльності для описування потоків товарів і послуг.

Описування операцій окремого підприємства, окремих товарних ринків є завданням статистики ринку товарів та послуг на мікрорівні, яка базується на статистиці підприємств.

1.3. Штрихове кодування товарів

В Україні ухвалено державну програму впровадження штрихового кодування товарів, яка стала можливою завдяки впровадженню комп’ютерних інформаційних технологій. Головне функціональне призначення штрихового кодування — ідентифікація товарів за допомогою сканера, використання точної інформації в оперативному режимі роботи підприємства.

Штрих-код є інструментом ефективного обліку товарів у середині самого підприємства-виробника. Щоб поставити штрих-код на свій виріб, підприємству потрібно вступити в Асоціацію «EAN Україна» та платити внески, що підвищує собівартість продукції та її ціну, знижуючи конкурентоспроможність виробника.

Код EAN-13 має чотири групи цифр:

1-ша група цифр (зліва направо)складається з двох або трьох цифр і вказує на місцезнаходження національного члена Асоціації EAN, тобто на країну походження товару. Асоціація EAN присвоює кожному членові асоціації індивідуальні цифри (префікс).

2-га група — із п’яти (за двоцифрового коду країни-члена
EAN) або чотирьох (за трицифрового коду країни) цифр і вказує на зареєстрований номер підприємства-виробника товару.
Присвоєння і реєстрацію коду підприємства-виробника товару здійснює національна організація, яка представляє інтереси України в міжнародній організації товарної нумерації EAN.

3-тя група — із п’яти цифр і вказує на присвоєний номер даному товару, який випускається підприємством-виробником. Стандарт EAN не встановлює спеціальних правил присвоювання і реєстрації коду товару. Це робить підприємство-виробник даного товару, виходячи з власних можливостей та інтересів, пов’язаних із номенклатурою продукції, яка випускається. У цьому разі надати інформацію про продукти за присвоєним кодом може тільки підприємство-виробник цієї продукції. Це є суттєвим недоліком стандарту EAN, оскільки товарний штриховий код EAN-13 обертається в інформаційних мережах та використовується в маркетингових дослідженнях. У цьому разі необхідно ввести процедуру присвоєння і реєстрації коду товару на основі статистичних класифікаторів продукції. Але нормативно-методичної документації на таку процедуру поки що немає.

4-та група складається з однієї цифри, яка є контрольним числом і використовується для перевірки декодування штрихового коду зчитувальним пристроєм (сканером).

Товарний код EAN-13 інколи має доповнення у вигляді штрихового коду, який складається з двох чи п’яти цифр за основним кодом. Такий код називається додатковим. Додатковий штриховий код наноситься відповідно до вимог спеціальної угоди між товаровиробником і оптовим покупцем товару.

Товарний код EAN-13 є універсальним, він застосовується для маркування всіх груп товарів. Але водночас існують міжнародні стандарти за товарною нумерацією окремих груп товарів, які мають суттєві відмінності. Це стосується, зокрема, до друкованої продукції. Для книжкової продукції існує міжнародний стандарт ISBN (International Standard Book Number). Реєстрація штрихового коду на книжкову продукцію здійснюється Українською книжковою палатою. Для періодичної друкованої продукції (журнали, газети, збірники праць і т.п.)також існує міжнародний стандарт ISSN (International Standard Serial Number).

У міжнародній торгівлі існує буквено-цифровий код, який частіше складається з букви «Е» та трьох цифр. З практики міжнародної торгівлі відомо, що одна й та сама фірма може виробляти три категорії одного і того самого товару:

1 — для внутрішнього споживання (у розвинених країнах);

2 — для експорту в інші розвинені країни;

3 — для вивезення в країни, які розвиваються.

Саме до третьої категорії належить до 80 % товарів (харчування, цигарки, напої тощо), які експортуються із США та Західної Європи до країн Східної Європи та СНД, а також до країн Азії, Африки, Латинської Америки. Згідно з даними Продовольчої комісії ООН, деякі фірми розширюють виробництво та експорт до «неелітних» країн не тільки екологічно небезпечних, а й заборонених у розвинених країнах товарів. Наприклад, маргарин, маркований на упаковці символом Е-330, містить канцерогенний консервант. Товари із символом Е-330 заборонені для реалізації у країнах — членах ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Вироби з кодом Е-230––232, 289, 311––313 здатні викликати різного роду алергічні реакції.

Продовольчі товари та напої, які мають коди Е-221, 226, 230, 321, 322, 338––341, 407, 450, 461, 466, можуть негативно вплинути на функції шлунково-кишкової системи. Продовольчі товари з маркуванням Е-103, 105, 121, 123, 125, 126, 130, 131, 142, 152, 210, 211, 213––217, 240, 330, 447 негативно впливають на людей, схильних до онкологічних захворювань. Для нирок і печінки можуть бути небезпечними продукти, які мають коди Е-171, 172, 173, 320, 321, 322.

Технології штрихового кодування товарів сприяють підвищенню ефективності підприємницької діяльності та управління, допомагають розв’язувати завдання багаторівневого маркетингу та забезпечувати конкурентоспроможність і якість товарів. Через систему розрахунків зі споживачами за реалізовані товари стають, у свою чергу, закодованими й усі види послуг, пов’язаних із даним товаром.

1.4. Характеристика учасників ринку та їхніх економічних операцій

Світове співтовариство розробило систему показників для вимірювання функціонування ринкової економіки, яка називається системою національних рахунків (СНР).СНР є інституційною системою. Базовими її блоками є інституційні одиниці (головні учасники ринкової економіки)та їхні економічні операції.

Учасниками ринкової економіки вважаються тільки «резиденти» даної країни. Резидент — це суб’єкт господарювання, який має довгостроковий економічний інтерес на території даної країни і на регулярній основі залучений до економічних операцій на цій самій території. Інституційна одиниця — це господарська одиниця, яка є резидентом і здатна від свого імені володіти активами, приймати на себе зобов’язання, здійснювати економічну діяльність та операції з іншими інституційними господарськими одиницями. Основні інституційні одиниці:

Ø домашні господарства –– одна особа; сім’я; група людей, які живуть разом, спільно використовують доходи і здійснюють витрати;

Ø корпорації — юридичні особи, створені з метою виробництва товарів і послуг для реалізації їх на ринку. Термін «підприємство» в СНР використовується як загальний термін для одиниці, зайнятої виробництвом продуктів. Підприємство може бути корпоративним (коли це корпорація) або не корпоративним. Таким чином, термін «підприємство» не стосується визначення інституційної одиниці. Асоціаційні, дочірні та материнські/холдингові корпорації є окремими інституційними одиницями. Квазікорпорації виникають тоді, коли інституційні одиниці не можна поділити. Ідеться про некорпоративні підприємства, які належать домогосподарствам і функціонують так, неначе вони є корпоративними. Сюди належать також державні установи, у складі яких утворено державні транспортні підприємства і підприємства комунального господарства для здійснення підприємницької діяльності;

Ø державні установи — створюються в результаті політичних процесів і мають законодавчу, судову чи виконавчу владу над іншими інституційними одиницями в межах однієї території. Це міністерства, фонди соціального страхування, муніципалітети та ін.;

Ø некомерційні організації (НКО) — юридичні особи чи громадські організації, утворені з метою виробництва товарів і послуг, чий статус не дозволяє їм бути джерелом доходу, прибутку чи іншої фінансової вигоди для одиниць, які їх засновують, контролюють чи фінансують. Розмаїття економічних операцій у СНР представлено такими основними групами:

1) операції з товарами та послугами;

2) розподільні операції;

3) фінансові операції або операції з руху капіталів.

Перша та друга групи операцій стосуються виробництва, обміну та використання товарів і послуг у галузях і секторах економіки. Фінансові операції застосовуються для формування показників фінансових активів і пасивів, їх зміни за секторами економіки та визначення головного результату фінансування ринкової економіки і її секторів: чисте кредитування («+») або чисте запозичення («–»).

За міжнародними стандартами обліку та методологією СНР рекомендовано реєструвати всі операції на основі нарахувань.

Операції з товарами та послугами характеризуються такими статистичними показниками, як випуск; проміжне споживання; витрати на кінцеве споживання; фактичне кінцеве споживання; валове нагромадження; зміна запасів; експорт; імпорт.

Розподільні операції характеризуються такими статистичними показниками, як оплата праці найманих працівників, податки на виробництво та імпорт; субсидії на виробництво та імпорт; доходи від власності; податки на доходи, майно та ін.; відрахування на соціальне страхування та соціальні виплати; інші поточні трансферти; капітальні трансферти.

Фінансові операції характеризуються такими показниками: монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ), готівкові гроші та депозити; цінні папери, акції, позики, страхові технічні резерви, споживання основного капіталу, номінальний холдинговий прибуток/збиток та ін.

1.5. Методичні принципи взаємодії ринкових цін, податків та субсидій

Економічні операції відображають на ринку грошові потоки юридичних та фізичних осіб. До розподільних операцій за методологією СНР належать: а) оплата праці найманих працівників з відрахуваннями на соціальні заходи; б) доходи від власності; в) податки на продукти та виробництво; г) субсидії на продукти та виробництво.

В описуванні розподільних операцій з виробництва товарів і послуг у СНР важливу роль відіграють два види податків і субсидій:

§ податки і субсидії на продукти;

§ інші податки та інші субсидії на виробництво.

Податки, збори, мито і платежі, які утворюють систему фінансових відносин підприємств та організацій з державою, по-різному відображаються в ринкових цінах. Одні входять до складу витрат (собівартість), інші — до прибутку, треті є надбавкою до ринкової ціни (тарифу), тобто податкове навантаження перекладається в такому разі на споживачів. Тому розрізняють податки на продукти, які сплачуються споживачами, і податкина виробництво, які сплачуються виробниками.

В Україні збільшується питома вага податків на продукти, тобто податковий тягар припадає все більше на споживачів, а не на виробників. Наприклад, у 1997 році 68,2 % від усієї суми податків в Україні припадало на продукти, а решта — 31,8 % на виробництво.

Саме тому в національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінювання:

· для економіки в цілому результативимірюються випуском товарів та послуг і валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах;

· для секторів та галузей ––випуском товарів та послуг і валовою доданою вартістю в так званих основних цінах, тобто за відкиданням від ринкових цін чистих податків на продукти та імпорт.

Чисті податки на продукти та імпорт включають податки, розмір яких безпосередньо залежить від кількості чи вартості товарів та послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею — резидентом; при цьому з неї виключається розмір відповідних субсидій на продукти. Субсидії — це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулювання цін.

Податки і субсидії на продукти — це податки і субсидії, які стягуються пропорційно до вартості чи кількості продукту. Ці податки, зазвичай, підлягають сплаті тоді, коли продукт вироблено, продано чи імпортовано, але вони можуть підлягати сплаті і тоді, коли продукт експортовано, орендовано, передано, поставлено чи використано.

До основних податків і субсидій на продукти належать податок на додану вартість, акцизний збір, податки на окремі послуги (страхування, азартні ігри та ін.), податки на операції з товарами капітального характеру, державне мито, субсидії на використання всередині країни певних продуктів.

Податок на додану вартістьміститься в ринковій ціні всіх товарів і стягується залежно від обсягу реалізованої продукції. Відображення податку на додану вартість має особливості для проміжних, капітальних та споживчих товарів. Так, проміжні товари (проміжне споживання) оцінюється в цінах придбання, включаючи торговельно-транспортні націнки без ПДВ. Виняток становить частина підприємств, що надають неринкові послуги, які належать до сектору домашніх господарств та в яких витрати на виробництво продукції включають ПДВ. Капітальні (інвестиційні) та споживчі товари і послуги оцінюються в цінах придбання з включенням нарахованого ПДВ.

Акцизний збір— це податок на споживання, який стягується зі споживачів у момент купівлі ними товару. Це податок на високорентабельні товари і товари, вироблені монополістами.

Державне мито — податок на імпортовані, експортовані або транзитні товари в міжнародній торгівлі. Інструменти, які використовуються державою для регулювання міжнародної торгівлі, поділяються на тарифні, що ґрунтуються на використанні митного тарифу, та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).Митний тариф — перелік товарів, що обкладаються митом і застосовуються даною країною до імпортованих, експортованих чи транзитних товарів, який систематизовано відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

Митний тариф на імпорт поділяється на два основні види: специфічне мито, яке визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці вимірювання (маси, площі, обсягу і т. ін.) та адвалорне мито (встановлюється у вигляді відсотка від митної вартості товару).

Експортний тарифвводиться для обмеження імпорту і захисту вітчизняних товаровиробників, хоча у США, наприклад, оподаткування експорту заборонено конституцією. Розрізняють також субсидований експорт та субсидований імпорт.

Внутрішні податки за товари та послуги в доходах Зведеного бюджету України в 1999 році становили 32,3 % загального обсягу його доходів, у тому числі податок на додану вартість –– 25,1 %; акцизний збір з вітчизняних товарів –– 4,8 %; акцизний збір з імпортних товарів –– 0,6 %.

Інші податки на виробництвоохоплюють: державне мито за одержання охоронних документів на об’єкти промислової власності; плату за землю; податок із власників транспортних засобів; відрахування на геологорозвідку; плату за соціальне використання природних ресурсів; плату за забруднення навколишнього середовища (у межах ліміту та понад ліміт), лісовий податок; плату за видачу ліцензій; плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин; плату за державну реєстрацію підприємств; плату за воду; плату за сертифікацію на право торгівлі; плату за марки акцизного збору; місцеві податки з підприємств; місцеві податки з населення (ринковий збір тощо); податки до позабюджетних і цільових фондів.

Дані про інші податки на виробництво містяться у звіті про виконання державного та місцевого бюджетів згідно з річною бухгалтерською звітністю за формами № 2 і 3.

Інші субсидії на виробництво складаються із субсидій, одержаних підприємствами від органів державного управління у зв’язку з використанням факторів виробництва. До них належать:

· субсидії, пов’язані з використанням праці особливого контингенту осіб (інвалідів, безробітних);

· субсидії для стимулювання використання окремих видів сировини та енергії;

· субсидії для зменшення забруднення навколишнього середовища (для покриття вартості додаткової обробки відходів виробництва).

Дані про субсидії беруться з національного рахунку первинного розподілу доходів і розподіляються відповідно до галузевої належності.

1.6. Система індикаторів для статистичного моніторингу внутрішнього ринку

Концепцію аналізу та вдосконалення розвитку внутрішнього ринку товарів та послуг було розроблено Мінекономіки
України й впроваджено наказом від 25.05.99 №27-38/145 для побудови системи моніторингу і оцінювання стану та вдосконалення діяльності внутрішнього ринку товарів та послуг на макроекономічному, регіональному і галузевому рівнях.

У концепції визначено терміни виконання її завдань; розглянуто основні принципи аналізу внутрішнього ринку; викладено основні напрями та окремі механізми вдосконалення діяльності внутрішнього ринку як складової системи заходів з підвищення ефективності функціонування суб’єктів господарювання та національної економіки в цілому; охарактеризовано систему показників та джерела їх отримання, передусім через Держкомстат. Звертається увага на необхідність залучення різних джерел інформації і ранжування ринків за номенклатурою товарів та послуг — для
визначення ситуації на внутрішньому ринку. При цьому імпортні товари та послуги розглядаються як фактор підтримки конкуренції на внутрішньому ринку.

Для створення інформаційної бази, що характеризувала б стан товарного ринку, як показує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, необхідна переорієнтація в обліку на статистику підприємств.

З метою якомога повнішого задоволення потреб користувачів різного рівня управління від мікро- до макрорівня утворено Державне агентство з розповсюдження статистичної інформації Держкомстату України (Держстатінформ), у практику роботи якого входить не тільки розповсюдження інформації на різних носіях, а саме огляд ринку того чи іншого товару, наприклад «Ринок лікарських засобів в Україні», а також проведення спеціальних обстежень та досліджень.

Загальна характеристика ринків базується на інформації, яка забезпечує щоквартальне оцінювання результатів діяльності окремих сегментів ринків за такою системою показників:

· кількість підприємств;

· обсяг виробництва;

· обсяг реалізації;

· вартість основного капіталу;

· вартість оборотних активів;

· прибуток від реалізації (основного виду діяльності);

· балансовий прибуток;

· ефективність діяльності суб’єктів господарювання, включаючи прибутковість продуктів, рентабельність виробництва, ресурсомісткість та ін.

· абсолютні та питомі характеристики діяльності суб’єктів ринку за регіонами та сегментами ринку України. Регіональний аспект діяльності ринків включає також визначення рейтингу регіонів за окремими показниками: купівельної спроможності, купівельної активності населення та ін.

Державне регулювання внутрішнього ринку має сприяти стабілізації та прискоренню відтворювальних процесів шляхом відповідного нормативно-правового регулювання між суб’єктами ринку, стимулювання підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг, ефективності діяльності суб’єктів внутрішнього ринку, коли цей ринок розглядається як складова міждержавних і світових ринків.

Питання для самоконтролю

1. Які існують статистичні критерії для визначення межі локального ринку?

2. Назвіть види ринків за групувальними ознаками.

3. В чому різниця поняття «товар», «послуга», «продукт»?

4. За якими статистичними показниками обліковується товар залежно від його функціонального використання?

5. Наведіть схему гармонізації світових, європейських і національних класифікацій.

6. Хто є учасником ринку і які існують економічні операції між ними?

7. За якими показниками і цінами вимірюються результати для економіки в цілому та для її секторів і галузей?

Тлумачний словник

Локальний ринок –– це група товарів, які є замінниками однин одного.

Національний ринок –– це сукупність субринків (локальних ринків), які утворюють єдину систему відносин купівлі –– продажу.

Товар –– це все, що може задовольнити потребу людини чи суспільства і пропонується ринку для обміну з метою придбання, використання, споживання або привернення уваги.

Послуга –– це корисний ефект праці, який не уречевлений і на відміну від товару, не може бути відокремленим від виробника, не може нагромаджуватись у запасах. Обліковуються ринкові і неринкові послуги.

Товарна номенклатура –– це системність опису товарів і присвоєння коду кожній товарній позиції.

Поиск по сайту: