ОСНОВНІ ТИПИ РИНКІВ ЗА КІЛЬКІСТЮ ПРОДАВЦІВ І ПОКУПЦІВ

Вивчення будь-якого ринку починають з аналізу досконалої конкуренції, переходячи потім до вивчення недосконалої конкуренції.

Конкуренція — це захоплення більшої частки ринку і за рахунок збільшення обсягів реалізації отримання більшого прибутку. Існує цінова і нецінова конкуренція (засоби реклами, підвищення якості товару, послуги, обслуговування та ін.). На конкурентному ринку кількість виробників, які продають однорідний продукт, настільки велика, а частка конкретного виробника на ринку настільки мала, що ніякий виробник не в змозі поодинці суттєво вплинути на ціну товару, змінюючи обсяг реалізації. Конкуренція може вивчатись за окремими товарними ринками, за видами економічної діяльності, за підприємствами, за країнами.

Для характеристики ринкової структури необхідна багаторівнева інформація, використання якої дає змогу проводити аналіз таких структур:

· структури товарного ринку за виробниками (підприємствами);

· структури одного підприємства за видами діяльності;

· структури ринку за видами економічної діяльності;

· структури ринку за секторами економіки.

Перший тип інформації про ринкову структуру, тобто за окремими товарними ринками, дозволяє визначити рівень концентрації ознаки, яка вивчається, за елементами сукупності чи оцінити нерівномірність розподілу. Ознакою, як правило, виступає обсяг продажу, за яким визначається рівень концентрації, що характеризує стан структури ринку за короткий період часу на заданий момент. Концентрація вимірюється кількома показниками: CR, коефіцієнтом Херфіндаля—Хіршмана, коефіцієнтом Джині, кривою Лоренца та ін.

Коефіцієнт концентрації лідерів ринку CR, що визначається як сумарна частка (у відсотках) обсягу реалізації кількох продавців від загального обсягу реалізації галузі, ранжованих за частками ринку –– від найбільшої до найменшої. Так, для галузі, де 100 продавців, вельми істотним є розподіл сил: контролює кожний виробник 1 % галузевого виробництва чи 4 підприємства контролюють 80 %, а решта, 96 підприємств — відповідно 20 %.

Коефіцієнти концентрації CR (Сoncentration Ratio) розраховуються національною статистикою США і Франції для 4, 8, 20 і 100 підприємств провідних галузей; у Німеччині, Англії, Канаді — для 3, 6, 10 підприємств. У країнах з перехідної економікою переважає визначення CR₄ як показника чотиричасткової конкуренції:

Саме CR₄ використовувався раніше в США для прийняття рішень стосовно регулювання процесів злиття і поглинання підприємств у різних галузях. Перевищення показником чотири часткової концентрації рівня 70 % приводило до введення обмежень на ці процеси.

Коефіцієнти концентрації CR у ФРН використовуються для визначення монопольного становища на ринку:

· якщо на одне підприємство припадає понад 33 % усього обсягу реалізації на ринку;

· якщо на 2—3 підприємства припадає понад 50 % усього обсягу реалізації;

· якщо на 4—5 підприємств припадає понад 67 % усього обсягу реалізації.

В Україні згідно з чинним законодавством монопольним вважається становище підприємства, яке має ринкову частку понад 35 % від усього обсягу реалізації.

Але коефіцієнт CR має один суттєвий недолік: нечутливість до різних варіантів розподілу часток між конкурентами, що зумовило використання у статистичній практиці іншого показника — коефіцієнту концентрації Херфіндаля—Хіршмана К_ХХ, який являє собою суму квадратів ринкових часток (у відсотках) конкурентів:

Значення K_ХХ міститься в межах від 0 до 10000 % (100 · 100). Цей коефіцієнт враховує як кількість підприємств, так і нерівність їх становища за часткою ринку і публікується, наприклад, в США з 1982 р. за усіма видами промислової діяльності. Кількісні значення цього коефіцієнту визначаються за такою схемою:

0 — конкуренція відсутня через відсутність продавців на даному ринку;

0—2000 — досконала або чиста конкуренція (багато дрібних продавців подібного товарного асортименту, які працюють за вузьким діапазоном цін);

2000—4000 — монополістична конкуренція (багато продавців, які працюють у широкому діапазоні цін, серед яких виокремлюється підмножина найбільших);

4000—8000 — олігополістична конкуренція (невелика кількість продавців, які чутливо реагують на зміну цін);

8000—10 000 — чиста монополія (відсутність товарної конкуренції через наявність тільки одного продавця).

Коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана почав використовуватися замість CR у статистичній практиці розвинутих і перехідних економіках для антимонопольного регулювання. У більшості розвинутих країн організовано регулярне систематичне спостереження за зміною ринкових структур і процесами концентрації у промисловості. Це спостереження проводиться на рівні галузей, підгалузей, товарних груп і класів продуктів, що дає змогу здійснювати моніторинг за співвідношенням сил конкуруючих підприємств на конкретних ринках товарів та послуг.

Коефіцієнт Джині являє собою кількісну інтерпретацію широко відомої кривої Лоренца, добре ілюструє нерівномірність розподілу, але слабо реагує на зміну одиниць сукупності, що зумовило використання у статистичній практиці коефіцієнта Джині переважно для вивчення концентрації розподілу населення за доходами (витратами) і проведення за цим показником міжнародних зіставлень.

Підприємство, продукт якого має багатопрофільний характер, на якому використовуються різні технології, а товари продаються на різних ринках, характеризується організаційною структурою, побудованою за продуктовим принципом.

Поточний стан статистичного спостереження підприємств не дає змоги достатньою мірою визначати структуру товарного ринку тільки на підставі статистичної звітності, що зумовлює необхідність використання інших методів: опитувань підприємств, опитувань ринкових агентів, поглиблених маркетингових досліджень конкретного товарного ринку.

Поняття «сектор» не збігається з поняттям «галузь». Сектор охоплює підприємства, які здійснюють одну і ту саму основну діяльність, тоді як галузь (вид економічної діяльності) включає в себе сукупність підрозділів підприємств, які зайняті одним і тим же видом діяльності.

Четвертий тип інформації — національні рахунки — дає змогу проводити аналіз структури національного ринку за секторами економіки. Мета цього аналізу — описування відносної ролі різних секторів за критеріями для різних аспектів діяльності підприємства:

· виробляти;

· реалізувати;

· інвестувати;

· наймати працівників;

· виплачувати винагороду.

Для цього описування використовуються такі абсолютні показники, як кількість підприємств, обсяг реалізації, додана вартість, проміжне споживання, товарна і реалізована продукція, чисельність працівників, у тому числі найманих, інвестиції в матеріальні і нематеріальні активи, експорт та ін. Ще одну категорію показників, важливих для структурного аналізу за секторами, становлять відносні показники (коефіцієнти), які виражають співвідношення між окремими економічними показниками. До головних слід віднести обсяг реалізації на одного зайнятого; додану вартість на одного зайнятого; норму доданої вартості, яка визначається відношенням доданої вартості до обсягу реалізації; норму інвестицій (інвестиції щодо доданої вартості) та ін.

Поиск по сайту: