|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Виникнення, джерела та основні періоди розвитку індуїзмуІндуїзм — це релігія, яка розповсюджена серед народів Індії та її сусідніх народів, які історичною долею пов'язані з Індією: Бангладеш, Пакистану, Непалу, Шрі-Ланки. Елементи індуїзму зустрічаються також в культурних традиціях переселенців із Індії в Африці та островах Індійського і Тихого океанів. Індуїзм як віра, дещо розмитий, аморфний, багатобічний. Кожен індус розуміє цю віру по-своєму. Індуїзм неможливо зрозуміти, виходячи тільки із звичних уявлень про релігію. На відміну від світових релігій, індуїзм сформувався в процесі довготривалого історичного розвитку, він не має засновників, пророків, в ньому відсутнє єдине вчення. Він немає також єдиної системи догматів і конфесійної організації. Однією з головних особливостей цієї релігії є відсутність однаковості: в різних регіонах Індії розповсюджені різні вірування та форми вшанування богів, які зберігають свою дивовижну життєздатність і служать індійському народу невичерпним джерелом наснаги та релігійних почуттів. Індуїзм — це складна система світосприйняття, яка включає в себе філософські, релігійні та соціальні компоненти, які досить переплетені між собою і залежать один від одного. Релігія для індуса — це життя, а життя — це релігія, яка допомагає йому відчувати себе частиною Всесвіту, слідувати його космічним законам. Індуїзм як релігія у своєму розвитку пройшов кілька періодів. Першим періодом вважається ведійський (добрахманський) період, вірування та культ якого ґрунтувалися на ведійській вірі. Ведійською Цю релігію називають за однойменною назвою стародавніх релігійних текстів — Вед (буквально — знання). Особливістю Вед є те, що уявлення про навколишній світ, людину були виражені в них образною мовою. Релігія ведійського періоду була досить простою за вченням та культовими обрядами. Вона носила політеїстичний характер і відрізнялась антропоморфізмом. Одним із головних богів вважався Індра — бог грому та воїн-захисник аріїв. Він знищував усіх ворогів аріїв. Рігведівський пантеон мав також і інших богів: Агні — бога вогню, другого за впливом бога пантеону, Сому - бога напитку, що призводить до сп'яніння, Сур'ю — бога сонця, Ушас — богиню вранішньої зорі, Ваю — бога вітрів і т.і. В культовій сфері ведійської релігії головна роль відводилась жертвоприношенню, ритуал якого носив публічний характер. Другу частину Вед становлять Брахмани — збірники міфологічних ритуальних та інших пояснень до Самхітів. Саме на них і опиралася релігія брахманізму, яка була найбільш розповсюдженою в Індії до виникнення буддизму. Третя частина Вед — Аран'яки (буквально — лісові тексти), в якій знаходяться, в основному, правила поведінки для самотників, старих людей, які йшли в ліси, щоб дожити там свій вік у філософських роздумах про істину та її природу. Упанішади — власне філософська частина Вед. Але це не книжки і не трактати в сучасному розумінні цього слова, а зібрання текстів, які написані кількома невідомими авторами в різні часи і на різні теми. Кожний текст являє собою коротке викладення філософських роздумів того або іншого автора, який виступає від імені того або іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Другим джерелом індуїзму вважається вся та чисельна література, яка була створена в Індії після Вед. Серед цієї літератури найбільш відомими творами вважаються поеми «Рамаяна» і «Махабхарата». В цих поемах різноманітні релігійні приписи знайшли своє втілення в окремих героях, які виступають носіями «позитивних» прикладів поведінки, ідеалом для наслідування. Адже для розуміння Вед був необхідний досить високий рівень освіти. В «Махабхараті» — її шостій книзі «Бхагавадгіті», яку деякі європейські дослідники вважають «Новим завітом індуїзму», в систематизованому вигляді було викладено найбільш відоме на Заході вчення про переселення душ. Окрім названих поем, велике практичне значення для обрядово-культової практики індуїзму мають дхармашастри — збірники найбільш важливих звичаїв, традицій, правових норм, які призначені для постійного нагадування віруючим про праведний спосіб життя. Найбільш відомим пам'ятником такого типу вважаються «Закони Ману». Міфологія того часу відобразила уявлення аріїв про виникнення світу в результаті гри стихій, в якій божества приймали участь, але не відігравали важливої ролі. В І тисячолітті до н. е. настає другий — брахманський період розвитку індуїзму. Саме в цей час виникають основи кастового устрою індійського суспільства. На перше місце в цю епоху виходить бог Брама або Брахма, якому і стали приписувати кастовий устрій суспільства. Згідно міфам, самі касти виникли із різних частин тіла Брахми: із його вуст — брахмани-жерці, із рук — кшатрії-воїни, із бедер — вайшї-землероби, і із ніг — шудри. Із інших богів особлива роль стає відводитись Вішні і Шиві. Кастовий устрій суспільства знайшов своє закріплення в законах Ману — кодексі соціального устрою Індії на всі наступні сторіччя. Усі касти (варни) повинні були слідувати божественно встановленій для них дхармі (дхаммі) — закону, звичаю, правилам поведінки.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |