|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Особливості релігійного символізму в мистецтвіСимвол, іншими словами, — система знаків того, чим у дійсності ці знаки не є. Буддійська міфологія, наприклад, створює систему символів, що переводять у предметний план неявний, прихований зміст вчення Гаутами-Будди. Це колесо або блискуча окружність, що символізує не тільки образ засновника буддизму, але і його антропоморфний образ. Популярними буддійськими символами є зображення різних тварин: бика, слона, коня, лева, що відображають стадії життєвих перетворень Будди, дерева Бодхі, сидячи під яким він, здобувши просвітлення, вимовив свої перші проповіді. В ісламі, система символів, що носила споконвічне декоративний характер, через заборону на зображення божеств, живих людей, у кінцевому рахунку з розвитком архітектури набула релігійно-художнього сенсу. Символом божественної краси, сформульованої в понятті «джамал», став купол мечеті, символом величі Аллаха — «джалал» — були мінарети, божественне ім'я — «сіфат» — реалізовувалося написами на внутрішній частині стіни. Колористична гама з перевагою зеленого кольору позначала вічне цвітіння ісламського вчення. У православ'ї й католицизмі базисним поняттям є «символ віри», що формулює основні принципи християнства, виражені в системі певних знаків — зображень. Око чи будинок, агнець і голуб прочитувалися відповідно як символи Бога-Отця, Сина і Святого духу. Зміст орнаментальних і колірних символів православ'я прекрасно переданий знаменитою рубльовскою «Трійцею», в основі якої лежить переосмислене старозавітне оповідання про явище праведному Аврааму ангелів, що символізують божество. Коло, у яке лаконічно вписане зображення, виражає ідею Всесвіту, єдності, що містить у собі множинність. Права рука Ісуса, опущена на престол, символізує готовність до приношення себе в жертву. Жест правого ангела - Святого Духа — завершує символічна співбесіда Батька і Сина. Церковна мальовнича символіка, що сформувалася у своїй класичній редакції у Візантії, містила такі канонічні вимоги до іконографії. Перше. Сакральні образи повинні містити вказівку на їхній неземний, надприродний характер. «Голова як осередок духовної виразності стає домінантою фігури, що підкоряє собі решту частин. Тіло цілком відступає на другий план, перетворюючись на майже невагому величину» (12,34). По-друге. Аби підсилити враження від вічності, незмінності світу, фігури персонажів, у першу чергу біблійних, повинні бути підкреслено статичними. Нерухомість - - символ божественного змісту, спокою. Третя канонічна вимога пов'язана з просторовими характеристиками. Предмети мають бути зображені не такими, якими вони є в реальності, сприйманими з певної точки зору, а якими вони видаються з огляду на їх сутність. Звідси відсутність в іконописі лінійної перспективи й натомість поєднання в зображенні немовби декількох проекцій. Розміри фігур також суперечать реальним вимогам перспективи, а зображуються згідно з місцем в ієрархії, зайнятим тим чи іншим сакральним персонажем. Звідси в іконі часто зустрічається феномен зворотної перспективи. Знаковий комплекс представляє собою й архітектура православного храму, що у цілому являє собою символіку корабля (неф), небесного світу, «горнього Єрусалима», «перетвореного світу прийдешнього Царства Божого»... Кількість куполів позначала різні числові значення: від триєдності божества, до чотирьох євангелістів і Христа з дванадцятьма апостолами. Традиційна храмова тріада: вівтар, центральний і бічні приділи й притвор символізують величезний комплекс релігійних понять: троїчність і єдність божества, дух, душу й тіло, триступінчасту ієрархію ангелів (три чини), троїчна природа духовного життя віруючих, трьохчастинну структуру ковчега Ноя та ін. Церковний канон регламентував структуру агіографії — житійної літератури: спочатку йшла вступна — «спасенна» частина, потім відомості про родину героя і про його дитинство, у якому неодмінно мала бути вказівка на його «особість», відмінність від однолітків. Далі йде фрагмент про розрив з родиною й видалення в скит, пустельництво, потім — заснування монастиря. Фінальна частина — смерть персонажа й чудеса, що відбуваються після неї. Символ у цьому контексті виступає як певний по-середник-медіатор між земним і горнім світами. Символіка, витоки якої сягають християнської догматики, визначила багато виразних рис середньовічного й ренесансного мистецтва й літератури. Варто сказати, що сам по собі канон не носив форми художніх заборон, він фіксував історично притаманний певному періоду спосіб художнього освоєння й відтворення людини й світу. І в цьому ракурсі його роль ніяк не можна визнати гальмівною, оскільки в нестійкому Середньовіччі саме канон стимулював творчий потенціал. Він задавав певну «тональність», а вже в окреслених нею межах художника ніщо й ніхто не стримував. Прикладом тому може служити творчість того ж Андрія Рубльова, котрому канонічні сюжети й форми не перешкодили створити неповторні й оригінальні витвори.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |