Поняття моралі й моральності

Слово мораль походить від латинського прикметника «мораль­ний» (moralis), а останнє — від поняття «звичаї, вдачі, поводження» (mores). Філософську науку, предметом вивчення якої є мораль, мо­ральність, називають етикою. Етика з'ясовує місце і роль моралі в системі інших форм суспільної свідомості (таких, як наука, політика, право, економіка, релігія, мистецтво й ін.), аналізує її природу і вну­трішню структуру, вивчає походження й історичний розвиток мо­ральності, обґрунтовує різні її системи.

Поняття «мораль» і «моральність» багато мислителів ототож­нюють, тобто розглядають їх як синоніми. Для цього, як показує іс­торія розвитку етичних знань, є досить значні підстави. І все-таки необхідно враховувати і тонкощі іншого, дискусійного підходу, згід­но з яким поняття «мораль» і «моральність» розрізняються. Як пра­вило, розходження цих понять засновано на протиставленні того, що повинно бути, тобто того, до чого людина повинна прагнути (світ належного), тим реально існуючим вдачам, з якими він зіштовхуєть­ся у повсякденному житті (світ існуючого). Під мораллю при такому підході розуміють специфічну форму суспільної свідомості, у якій концентруються й узагальнюються високі Ідеали і суворі норми, що регулюють поводження і свідомість людини у всіх сферах гро­мадського життя — у праці, побуті, політиці, науці, сімейних, осо­бистих, державних і міждержавних відносинах. У поняття «мора­льність» вкладається більш життєве, «приземлене» значення, що включає принципи реального практичного поводження людей, при якому строгість високоморальних норм значно пом'якшена. Мо­ральність відбиває більш глибинні шари соціально-історичних умов буття людини, виражає його сутнісні потреби. Мораль, таким чином, активно протистоїть нормам, які реально практикуються, вона розуміється як досконалість, як один з основних способів нор­мативної регуляції дій людини в суспільстві, як результат міркуван­ня про реальні, життєві вчинки людей, їхнього поводження і відно­син одне до одного. Пануючі в даному суспільстві вдачі і звичаї мо­жуть бути оцінені мораллю з погляду її загальних принципів, ідеа­лів, критеріїв добра і зла. Відповідно до цього мораль іноді знахо­диться в критичному відношенні до фактично прийнятого способу життя. Належне і фактично прийняте в моралі збігаються далеко не завжди і не цілком. Мораль поступово виростає з моральності, спе­цифічно відбиває моральність або, як кажуть філософи, є сферою об'єктивації моральної свідомості.

При родовому ладі порядок підтриму­вався системою табу (твердих заборонень на полові відносини між родичами і перед полюванням, на деякі види їжі і т. д.). На основі та­бу поступово складалися звичаї і традиції. Звичаї і традиції спирали­ся на авторитет суспільної думки, вони поширювалися тільки на членів даної чи громади деякої групи, чітко регламентували, коли, що і як треба робити людині в конкретних умовах, не надаючи йому вибору. Через наслідування і проходження зразкам поводження інди­від включався в життя свого племені, виконував найбільш істотні ритуали, тісно пов'язані зі звичаями, — ритуали народження, укла­дання шлюбу, обробки землі, полювання, війни, смерті і т. п.

Таким чином, звичаї і традиції — це сукупність зразків поведін­ки, якою людина керується тому, що так робили його предки. У тра­диційному суспільстві за порушення традиції звичайно суворо кара­ли.

Поява моралі свідчить про досить високий рівень розвитку людського суспільства, про прорив в області духу і людських відно­син. Мораль — це, у принципі, прояв колективної волі людей у спро­бі узгодження інтересів окремих індивідів один з одним і з інтереса­ми суспільства в цілому через систему норм, правил, оцінок їхнього спілкування і поводження.

З точки зору структури моралі, моральні вимоги і уявлення при­ймають найрізноманітніші форми стосовно людини, здійснюючи ре­гулятивний вплив на нього. Це насамперед:

• норми поводження («не бреши», «не укради», «не убий», «пова­жай старших» і т. д.);

• різні моральні якості (доброзичливість, мужність, справедли­вість, мудрість і т. д.);

• моральні принципи (колективізм - - індивідуалізм, егоїзм — альтруїзм і т. д.), вибираючи які ми визначаємо свою моральну орієнтацію в цілому;

• морально-психологічні механізми самоконтролю особистості (обов'язок, совість);

• вищі моральні цінності, що складають основу моральної орієн­тації людини (сенс життя, воля, щастя).

Найважливіше місце в структурі моральності займають ідеали, якими перевіряється намічена лінія і принципи поводження людини. Моральний ідеал — це ідеальний чи образ кінцева мета морального розвитку.

Поиск по сайту: