Суб’єкти права

У правових відносинах та інших формах реалізації права беруть участь люди та утворювані ними для своїх приватних і суспільних цілей організації: держава ті її органи, підприємства, установи, політичні партії та громадські організації – інакше кажучи, суб’єкти права.

Суб’єкти права (від лат. subjectus – підлеглий) – це фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представника юридичні права та обов’язки.

Види суб’єктів права:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) держава, її органи та органи місцевого самоврядування;

4) соціальні спільноти (народ, територіальна громада, етнічна або релігійна група).

Реалізація права вимагає певних якостей, визнаних або встановлених законом для всіх суб’єктів права. Сукупність цих якостей утворює поняття правосуб’єктності.

Правосуб’єктність включає наступні юридичні характеристики особи:

1) правоздатність – обумовлена правом здатність суб’єкта права володіти суб’єктивними юридичними правами та юридичними обов’язками;

2) дієздатність – обумовлена правом здатність особи своїми діями (бездіяльністю) набувати суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, здійснювати та припиняти їх. Різновидом дієздатності є угодоздатність, тобто здатність особисто, своїми діями здійснювати цивільно-правові операції;

3) деліктоздатність – обумовлена правом здатність особи нести юридичну відповідальність за здійснені нею правопорушення.

Правосуб’єктністю володіють як суб’єкти права, так і суб’єкти (учасники) правовідносин, що дає певну підставу для їх ототожнення. Але коректніше розмежовувати ці поняття. По-перше, суб’єкти права є тільки потенційними учасниками правовідносин. По-друге, володіння правами та їх втілення в життя (реалізація) можливо і поза правовідносинами. По-третє, суб’єкт права може володіти лише однією з перерахованих характеристик, що складають правосуб’єктність, а саме – правоздатністю (дитина, недієздатна особа), – що є достатнім для володіння правами. Придбання прав та виконання юридичних обов’язків від імені таких осіб здійснюють їх законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни). Таким чином, поняття «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин» співвідносяться як загальне та приватне явище. Суб’єкт правовідносин – це суб’єкт права, що є учасником правовідносин.

Фізичні особи – це громадяни або піддані певної держави, іноземні громадяни або піддані, особи без громадянства.

Загальна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Прийнято вважати, що об’єм правоздатності є незмінним впродовж людського життя. Але якщо враховувати галузеві особливості, то слід визнати, що це не так. Наприклад, конституційно-правова здатність бути учасником виборів, членом політичної партії набувається тільки з досягненням повноліття, а здатність бути обраним до органів державної влади – ще пізніше. Цивільно-правова правоздатність державних службовців, працівників правоохоронних органів обмежена законом: вони не мають права займатися підприємницькою діяльністю. Крім загальної і галузевої правоздатності фізична особа може володіти спеціальною правоздатністю. Вона пов’язана з особливими знаннями, уміннями, навиками, якими повинен володіти суб’єкт права. Наприклад, надавати медичні або юридичні послуги може тільки особа, яка має відповідну професію і ліцензію на цей вид діяльності.

Дієздатність фізичної особи залежить від віку і психічного стану фізичної особи. За загальним правилом, повна дієздатність наступає з досягненням повноліття. Діти володіють частковою/неповною дієздатністю (вікові градації дієздатності є різними в різних галузях права). Можливості здійснення ними самостійних юридичних дій обмежені. Більшість юридичних дій вони здійснюють за допомогою або з відома законних представників (батьків, опікунів, піклувальників). Фізична особа, яка страждає на душевну хворобу або недоумство, рішенням суду може бути визнана недієздатною або обмежено дієздатною. Такі особи є носіями прав та обов’язків, але або їх реалізацію здійснюють інші особи (опікуни) або правореалізація здійснюється під контролем піклувальників.

Деліктоздатність фізичної особи залежить від осудності (здібності віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними) і досягнення певного віку. Вік настання адміністративної відповідальності складає в Україні 16 років, загальний вік настання кримінальної відповідальності встановлений на такому ж рівні, а понижений – на рівні 14 років.

Юридична особа – це організація, створена шляхом об’єднання осіб і майна і зареєстрована в установленому порядку.

Ознаки юридичної особи:

1) організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, управління, цехи, інші підрозділи), керівництво, певну мету і завдання, які закріплюються статутом, установчим договором або положенням;

2) наявність відособленого майна. Організація повинна мати своє майно, відокремлене від майна засновників або інших юридичних осіб. Юридична особа володіє ним на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління. Крім того, юридична особа повинна мати самостійні фінансові документи (баланс або кошторис, рахунок в банку);

3) самостійна майнова відповідальність. Юридична особа сама відповідає по здійснюваних нею операціях, по боргам та інших зобов’язанням. Наприклад, держава не відповідає за борги державних підприємств;

4) участь в цивільному обороті від свого імені. Юридична особа має власну назву, закріплену державною реєстрацією. Воно має право набувати права і обов’язки, визначені її статутом або іншим установчим документом. Наприклад, юридична особа має право набувати майно, особисті немайнові права, укладати різні угоди;

5) здатність бути позивачем і відповідачем в суді. Від свого імені юридична особа має право бути учасником цивільного або господарського процесу.

Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту її державної реєстрації і припиняються з її ліквідацією, яка фіксується виключенням юридичної особи з державного реєстру. Правосуб’єктність юридичної особи носить спеціальний характер. Вона має право здійснювати тільки ті дії, які зафіксовані в її установчих документах. Наприклад, фабрика може виробляти тільки певні види продукції і не має права здійснювати функції банку, установи освіти або охорони здоров’я.

Різноманітність юридичних осіб дає можливість класифікувати їх за декількома підставами:

1) по відношенню до держави розрізняють державні і недержавні юридичні особи. Державні органи, підприємства і установи створюються для виконання функцій держави і в ході здійснення своїх повноважень можуть виступати в обороті як самостійні особи. Недержавні юридичні особи створюються і діють у сфері господарства, політики, духовній і освітній сфері (політичні партії, громадські організації, приватні підприємства, господарські суспільства, профспілки, релігійні організації тощо);

2) за метою діяльності розрізняють прибуткові і неприбуткові юридичні особи. Прибуткові юридичні особи (приватні підприємства, господарські товариства) створюються для підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Неприбуткові юридичні особи (політичні партії, громадські організації, добродійні фонди, державні та комунальні установи освіти та охорони здоров’я) здійснюють діяльність, не маючи на меті отримання прибутку.

3) залежно від порядку створення розрізняють юридичних осіб приватного права і юридичних осіб публічного права. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статутів, договорів). Юридична особа публічного права створюється за рішенням державного органу. Наприклад, в Україні така юридична особа створюється приписуючим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування;

4) залежно від організаційно-правової форми розрізняють товариства і установи. Установа створюється одностороннім актом засновника, товариство створюється шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право брати участь в цьому товаристві.

Поиск по сайту: