Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності. Терміном «текст» послуговуються різні галузі знань: лінгвістика, літературознавство, філософія, едитологія

Терміном «текст» послуговуються різні галузі знань: лінгвістика, літературознавство, філософія, едитологія, семіотика та ін.

Текст (лат. textит – тканина, сплетіння) (у лінгвістиці) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю.

Основними ознаками тексту є зв’язність, цілісність, членованість, лінійність, інформативність, завершеність.

Зв’язність тексту. Вона є однією з основних категорій тексту, оскільки опосередковує розвиток теми і забезпечує його цілісність. У лінгвістичній літературі категорія зв’язності розглядається в двох аспектах – структурно-граматичному і змістовому. У першому випадку вивчають формальні засоби зв’язності: семантично близькі слова і фрази, граматичні і стилістичні одиниці, форми і категорії, що формують текст. У другому йдеться про розвиток теми, яка виступає основним засобом зв’язності тексту. Обидва види зв’язності тісно пов’язані і виокремлюють їх лише з метою наукового аналізу.

Зв’язність розглядається також як властивість, що забезпечує інформаційний обмін на основі взаємодії мовних і позамовних чинників. Мовне вираження інформації може відбуватися без використання мовних засобів зв’язку, але текст буде зрозумілим і зв’язним: Осінній ранок. Туман. Мряка. Холодно. Тому зв’язність тексту розглядають у зв’язку із свідомістю людини, її обізнаністю, а також ситуацією спілкування. Наявність певного спільного фонду знань, досвіду, пам’яті, мови забезпечує зв’язність тексту і можливість декодування чужого тексту, навіть віддаленого в часі. Внутрішньотекстові зв’язки породжуються певною лінгвокогнітивною впорядкованістю свідомості автора і спільністю ментальних лексиконів, функцій свідомості, декодуються адресатом. Зв’язність без спеціального мовного вираження є найбільш яскравою маніфестацією інтерактивних стратегій тексту, вбудованої програми інтерпретації.

Розрізняють три шари показників зв’язності:

1. Сегментні: лексичні (повтор, синоніми, антоніми, однокореневі слова, однотемні слова); морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, узгодження часово-видових форм дієслова, ступені порівняння); синтаксичні (порядок слів, порядок зчеплення частин, послідовність); стилістичні (синтаксичний паралелізм, еліпс, градація, питальні речення тощо);

2. Суперсегментні (інтонація, паузи, наголоси);

3. Ситуативні (ситуації, асоціації).

Типи зв’язності виділяють за різними ознаками: логічними, асоціативними, образними, композиційно-структурними, стилістичними, ритмоутворювальними. Відповідно до цих ознак виокремлюють:

- логічну зв’язність: наявна у причиново-наслідкових відношеннях між елементами тексту, при аналізі й синтезі його частин, розгортанні індукції (від окремого до загального) і дедукції (від загального до окремого) тексту;

- асоціативну зв’язність: домінантні теми, ключові слова, суміжна сполучуваність, метафоричні тропи, риторичні фігури синтаксичного паралелізму тощо;

- образну зв’язність: забезпечується системою образів (позитивних, негативних, головних, другорядних, периферійних) та наскрізними образами-символами; основними мовними засобами є тропи і фігури;

- композиційно-структурну зв’язність: виявляється в будові тексту, диспозиції його частин, залежності композиційних елементів, несуперечливості змісту логічних і граматичних зв’язків та реалізується спеціалізованими або функціонально зорієнтованими на її вираження різнорівневими мовними одиницями. Спеціалізованими засобами вираження її є сполучники, повторювані іменники, особові і вказівні займенники, деякі прислівники, вставні конструкції, що показують, як розгортається зміст тексту, як пов’язані його частини. Склад і функціонування їх визначають позамовні чинники. Так, модально-логічна специфіка офіційно-ділового стилю зумовлює активне використання таких прислівників, як щоденно, дотепер, тому, звідки, доти, досі, а також вставних слів і конструкцій типу наприклад, дійсно, на нашу думку, по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, отже, нарешті, підкреслюємо, за даними, дозвольте, як відомо тощо;

- стилістична зв’язність: полягає у гомогенності (однорідності) й гармонійності його стилістичної системи та у відповідності її стильових параметрів певному стилю, підстилю і жанровому різновиду. Вона досягається завдяки доцільності і співмірності стилістично нейтральних, стильових і стилістично маркованих одиниць, доречному і майстерному використанню фігур слова (тропів) і фігур думки (стилістичних фігур);

- ритмоутворювальна зв’язність: базується на повторюваності образів, тем, на рівномірному чергуванні співмірних елементів, паралелізмі конструкцій, на вживанні речень з однаковими однорідними рядами тощо. Цей тип зв’язності наявний у поетичних і прозових художніх творах.

Між частинами тексту розрізняють лінійний (ланцюговий) зв’язок, коли частини тексту, наприклад висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної; паралельний зв’язок (за структурною співвіднесеністю); приєднувальний зв’язок. У плані мовного втілення думки лінійний зв’язок реалізується за моделлю «дані – нове», в наступному реченні «нове» стає «даним» і йому знову приписується нова ознака. Паралельні зв’язки за своєю природою призначені для описів і розповідей. Характерними ознаками речень з паралельними зв’язками є синтаксичний паралелізм структури і єдність видово-часових форм присудків. Приєднувальний зв’язок виявляється в тому, що частина висловлювання у вигляді окремої додаткової інформації приєднується до основного повідомлення. За допомогою цього зв’язку імітується жива розмовна мова з її розкутістю, невимушеністю.

Цілісність. Сутність її полягає в єдності кількох видів цілісностей: змістової (єдність ідеї, теми, змісту); комунікативної (єдність, мети, намірів мовного спілкування); структурної і формально-граматичної (єдність мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм). Змістова цілісність тексту забезпечується лексичним рівнем мови, системою повного номінування, структурно-граматична – системою узгодженості граматичних форм і зв’язків, а комунікативна – єдністю задуму і результату реалізації цього задуму.

Членованість тексту. Властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за кількома ознаками: змістове і технічне, концептуальне й методичне, глибинне і поверхове, об’єктивне і суб’єктивне та композиційне формально виражене. Відповідно до цих ознак розрізняють кілька видів членування. Змістове і технічне членування знаходить вираження у поліграфічному оформленні від заголовка до глави, розділу, параграфа та абзацу; концептуальне – відповідає певним концептам (ідеям, ментальним праобразам, темам, судженням і поняттям); методичне – підпорядковується певній прикладній освітній меті; глибинне – відповідає задуму, ідеї і сутності намірів, етапам досягнення мети; поверхове – може бути зовнішнім відображенням глибинного, але через якісь формально видимі ознаки (наприклад, паузи); об’єктивне і суб’єктивне – найпомітніше в художніх текстах, де може діяти кілька її ліній текстових модальностей, авторських задумів, рецепцій і рефлексій; композиційне формально виражене членування – суттєво залежить від стилю, підстилю, жанру тексту, його змістової інформації, а також прагматичної настанови творця тексту. Розмір частин тексту визначають з урахуванням можливостей читача сприймати інформацію.

Російський лінгвіст І. Гальперін розрізняв два види членування тексту – об’ємно-прагматичне і контекстно-варіативне.

Згідно з об’ємно - прагматичним членуванням найбільшою структурною одиницею тексту є том або книга; далі – частина, глава, главка, абзац, висловлювання.

Контекстно - варіативне членування передбачає такі форми мовленнєтвірних актів: мовлення автора (розповідь; опис природи, зовнішності персонажів, обставин, ситуації, місця дії; роздуми автора); чуже мовлення (діалог з авторськими ремарками; цитування); невласне пряма мова.

Членування будь-якого тексту здійснюється з метою полегшення сприйняття повідомлення адресатом і для усвідомлення автором характеру часового, просторового, образного, логічного зв’язку відрізків повідомлення. Основною одиницею тексту на змістовому рівні є надфразна єдність. Це не просто сукупність речень, а якісно нове структурно-смислове утворення, параметри якого суттєво відрізняються від параметрів речення. У лінгвістиці не існує єдиної думки стосовно статусу надфразної єдності, однак більшість науковців сходяться на тому, що надфразна єдність – це складна структурна єдність, яка має смислову цілісність у контексті зв’язного мовлення і виступає як частина завершеної комунікації.

Упровадження в лінгвістику комп’ютерних методів дослідження та розвиток комп’ютерної лінгвістики створюють нові механізми членування тексту, які спираються на виділення ментальних моделей, макроструктур, фреймів, сцен і сценаріїв, фреймів інтерпретації тощо.

Отже, членування тексту є важливою характеристикою тексту. Воно спричиняє виникнення таких категорій: ретроспекція (композиційний прийом, що відсилає читача (слухача) до попередньої змістової інформації); проспекція (прийом, що відсилає читача (слухача) до змістової інформації, яка буде подаватися в наступних частинах тексту); континуум (просторово-часова протяжність тексту; певна послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі і просторі) і деяких інших, пов’язаних з просторово-часовими відношеннями.

Лінійність тексту. Гіпертекст. Лінійність ніби організовує мовні одиниці в послідовність мовного викладу і спрямовує континуум у певному напрямку. Вона відображає живий мовний матеріал і його виголошення. Нині текст долає лінійність і перетворюється на гіпертекст з нелінійною структурою. Це особлива форма збереження і представлення ієрархічно структурованої текстової інформації, що має специфічні засоби переходу від одного інформаційного блоку до іншого. Структура гіпертексту – це фрагменти знань, зафіксовані в писемному (П. Корнель «Шляхи до раю», І. Кальвіно «Незримі міста», М. Павич «Хозарський словник») чи електронному вигляді, пов’язані між собою вибірковими відношеннями за допомогою певних технологій.

Текст розвивається паралельно до культури. Так, первісно безписемна культура (інформація передавалася усно) перетворилася на писемну (інформація передається через писемні тексти – лінійні тексти). Наступним етапом її розвитку є гіпермедіальна епоха, сутність якої полягає в нелінійності, а також в можливості інтерактивного підходу до окремих елементів тексту, тобто доступі до кожного вузла неоднорідного культурного простору, зафіксованого в комп’ютерній мережі. Гіпертекст завдяки гнучкості його структури, використанню засобів комп’ютерних технологій уможливлює перетворення численних текстів на єдине ціле, що характеризується нескінченністю можливих інтерпретацій і є втіленням концепції World Wide Web (WWW).

Інформативність тексту. Кожний текст, що має названі вище ознаки, є інформативним: разом із мовними знаннями він передає екстралінгвістичні знання. Текст є акумулятором інформації і каналом її передавання. Інформація як здобуті людським розумом і досвідом знання та повідомлення про них є основою, місткістю і наповненням мовних текстів. Саме інформативність тексту в мовній комунікації стала одним із основних мотивів розвитку прагматичної і когнітивної лінгвістики.

Тексти у різних комбінаціях можуть містити такі види змістової інформації:

- фактологічну (відповідає емпіричному рівню пізнання);

- концептуальну і гіпотетичну (відповідає теоретичному рівню пізнання);

- методичну (висвітлює опис способів і прийомів засвоєння інформації);

- естетичну (містить категорії оцінного, емоційного, морально-етичного планів);

- інструктивну (містить орієнтацію на певні дії).

Більшість текстів наукового стилю охоплює переважно фактологічну, концептуальну і гіпотетичну інформацію; науково-навчального – методичну; офіційно-ділового – інструктивну; художнього – фактологічну і естетичну; публіцистичного – фактологічну й оцінно-емоційну тощо.

Завершеність тексту. У лінгвістиці тексту єдиного розуміння цієї категорії немає. І. Гальперін тлумачить завершеність тексту як вичерпне змістове і структурне вираження задуму автора. Але сучасні вчені все частіше пов’язують завершеність із формою, а не змістом тексту. Текст як продукт мовлення й предмет перцепції (сприйняття) фігурує в комунікативному середовищі як своєрідна графічно-мовна система й структура. Його матеріальна оболонка завжди чітко окреслена, але семантичний і семіотичний простір безмежний. На шляху від автора до читача текст втрачає або набуває певних смислів, підтекстів, значень. Цьому сприяють умови текстового комунікативного обігу, а саме: недосконалість графічно-знакової системи, покликаної виражати зміст твору (відсутність необхідного набору знаків для фіксації, зокрема паралінгвістичної інформації, носіями якої є жести, міміка тощо; архітектонічна уніфікація текстів одного жанру, але різних за змістом, що «уніфікує» й процес сприймання та розуміння змісту твору); відірваність тексту як графічно-знакового продукту від його автора, що зумовлює порушення нормального, двобічного характеру комунікації; відірваність тексту від природної ситуації, в якій, згідно зі змістом твору, він мав фігурувати. Через ці умови авторський зміст тексту й читацький не завжди є однаковим, але форма тексту (матеріальна оболонка) залишається незмінною.

Отже, текст являє собою складну багаторівневу цілісну структуру, створену із мовного матеріалу і наповнену великим обсягом різнотипної інформації. Він завжди має зовнішні межі (обмежений у просторі й часі), характеризується зв’язністю, цілісністю, членованістю, інформативністю, діалогічністю.

Поиск по сайту: