Мовні норми

Основною та найголовнішою ознакою літературної мови є унормованість (нормативність), під якою розуміють систему норм, які обслуговують цю форму загальнонародної мови. Мовна норма – це не примха вчених-філологів, а суспільно необхідна потреба, яка забезпечує доступність та інформативність висловлювання під час усної чи писемної комунікації. Мовні норми не з’являються нізвідки, а формуються на підставі природних властивостей мови, на тенденціях і закономірностях суспільно комунікативної практики.

Отже, мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил, що сформувалися в процесі історичного розвитку суспільства та національно-культурних особливостей суспільної комунікації, яких повинні дотримуватися мовці підчас усного або писемного спілкування. Задля досягнення цієї мети необхідно добре знати всі розділи мовної системи. Це забезпечить правильність усного та писемного мовлення. А для того щоб говорити і писати добре, необхідно добирати в кожній мовленнєвій ситуації такі мовні засоби, щоб вони були найбільш вдалими і доречними саме для даних конкретних обставин спілкування. Порушення мовних норм призводить не тільки до появи мовних помилок, а й досить часто утруднює сприйняття почутого чи написаного тим, хто слухає або читає його. Іноді дотримання мовних норм має і більше значення, особливо тоді, коли, наприклад, у судовому засіданні вирішується те чи юридичне питання.

Усі мовні норми можна поділити на такі три групи: ті, що обслуговують винятково усне мовлення; ті, що обслуговують винятково писемне мовлення; ті, що обслуговують обидві форми літературної мови.

До першої групи належать орфоепічні норми, які регулюють правильну вимову звуків і звукосполучень, а також постановку наголосу в словах. Наприклад, у звуки [ дж ], [ дз ] вимовляються злито, приголосні перед [е], [и] вимовляються твердо, а в ненаголошеній позиції [о] ніколи не наближується до [а]; крім того, правильна постановка наголосу у словах типу áтласний і атлáсний, харáктерний і характéрний, зáв’язка і зав’я ́ зка, лю ́ тневий і лютнéвий визначає їх лексичне значення та можливість сполучатися з іншими словами в контексті словосполучень та речень. Правильну постановку наголосу в словах регулює різновид орфоепічних норм – акцентологічні норми.

До другої групи належать орфографічні та пунктуаційні норми. Орфографічні норми регулюють правильне нписання слів, а пунктуаційні – правильну постановку розділових знаків у реченні. Так, наприклад, слово портьє ́ ра в українській мові пишеться з м’яким знаком, а слово прем’є ́ р – з апострофом; слово суспíльно корúсний пишеться окремо, а суспíльно-політúчний – через дефіс. Інші написання цих слів вважаються помилковими, тобто такими, що не відповідають сучасним нормам української орфографії. Окремим різновидом орфографічних є графічні норми, що визначають передачу усного мовлення на письмі відповідно до тих графічних засобів, що властиві конкретній мові. Наприклад, для позначення твердої роздільної вимови в українській мові є апостроф, а в російській мові – розділовий твердий знак (наприклад, укр. без’язúкий і рос. безъязы ́ кий). Мішанина й плутанина графічних знаків однієї мови з іншими є порушенням графічних норм.

Третю групу норм представляють лексичні, граматичні і стилістичні норми.

Лексичні норми регулюють вживання слів у властивих їм значеннях та правильне поєднання слів за змістом у словосполученнях і реченнях. Так, у словосполученні ефектúвний зáсіб прóти кáшлю вживання прикметника ефектúвний є нормою, а її порушенням було б вживання в цьому контексті паронімічного слова ефéктний. Словосполучення читáти кнúжку і читáти дощ є правильно побудованими з граматичного погляду, але в другому випадку порушено лексичну норму, тому що слово дощ за своїм змістом не сполучається зі словом читáти. Окремим різновидом лексичних є норми фразеологічні, що визначають відповідність структурних компонентів фразеологізмів мовній традиції. Наприклад, нормативними фразеологічними словосполученнями є впадáти в óчі і спало на дýмку, а порушенням фразеологічних норм є вживання конструкцій кúдатися в óчі та прийшлó в гóлову.

Граматичні норми чітко поділяються на морфологічні та синтаксичні.

Морфологічні норми регулюють правильне творення й уживання слів та їх форм. Так, правильними, з погляду морфологічних норм є конструкції: рожéвий фламíнго, більш затишнá кімнáта, найголовнíше питáння, до шістдесятú кіломéтрів, сóрок два студéнти, смія΄тися з ньóго, у могó брáта; водá, що течé; стоячú бíля дóшки, а помилковими конструкціями є рожéве фламíнго, більш затишнíша кімнáта, сáме головнé питáння, до шістúдесяти кіломéтрів, сміятися з його, у мойóго брáта, текýча водá, стóя бíля дóшки. У першому словосполученні невідмінюваний іменник фламíнго належить до чоловічого роду, оскільки означає назву тварини, тому узгоджуваний з ним прикметник теж повинен мати форму чоловічого роду; у другому словосполученні складена форма вищого ступеня порівняння прикметника утворюється додаванням до нульового ступеня прислівника більш. Однак часто мовці використовують для вираження збільшеної ознаки одночасно два засоби: суфікс – іш- та прислівник більш; у третьому словосполученні для творення найвищого ступеня порівняння прикметника необхідно додати до основи вищого префікс най- (проста форма) або слово найбільш до нульового ступеня, а використання означального займенника сам (сáмий) суперечить морфологічним нормам сучасної української літературної мови; у четвертому словосполученні необхідно пам’ятати, що при відмінюванні числівників п’ятдеся΄т – вісімдеся΄т змінюється тільки друга частина – десят, а перша залишається незмінною. Таке помилкове вживання числівникових форм виникає під впливом граматичних норм російської мови, де змінюються обидві частини. У наступних словосполученнях нормативним є вживання в родовому відмінку однини з прийменником займенника він з приставним – н, а форми з йóго та мойóго є просторічними. Конструкції водá, що течé та стоячú бíля дóшки є нормативними, оскільки для української мови порушенням морфологічних норм є вживання активних дієприкметників теперішнього часу (у значній кількості випадків) з суфіксами –уч-, -ач- та дієприслівників з суфіксами –а (-я).

Синтаксичні норми сучасної української літературної мови відповідають за правильну побудову слів та словосполучень відповідно до тих моделей (схем), що визначені синтаксисом української мови. Нормативними є словосполучення дебáти з питáнь, на вáше прохáння, а ненормативними – дебáти по питáнням та за вáшим прохáнням.

Стилістичні норми регулюють добирання мовних засобів, що відповідають стилю висловлювання, тобто конкретній мовленнєвій ситуації. Це означає, що для офіційно-ділового стилю нормативним є вживання штампів типу у зв’язку з, відповідно до тощо, а ненормативним є вживання просторічних слів, образних (метафоричних) висловлювань тощо.

Поиск по сайту: