Поняття національної і літературної мови

Лекція №1

Тема: Державна мова – мова професійного спілкування

ПЛАН

1. Поняття національної та літературної мови.
2. Найістотніші ознаки літературної мови.
3. Мовні норми.
4. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
5. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
6. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2004. – 344 с.

2. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 464 с.

3. Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Наукова думка, 1999. – 379 с.

4. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навчальний посібник. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.

5. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

6. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. проф. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 1994. – 416 с.

7. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. проф. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 2000. – 430 с.

8. Українська мова: Енциклопедія / НАН України. Ін-т мов-ва ім. О.О. Потебні. Ін-т української мови. – К.: Вид-во «Енциклопедія ім. М.П. Бажана. – К., 2000. – 752 с.

9. Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: Навчальний посібник / Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол, Н.П. Руденко. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 272 с.

10. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.: Либідь, 1996. – 320 с.

Поняття національної і літературної мови

Будь-яка жива людська мова складається з двох форм: вищої та нижчої. Тому сукупність форм, у яких існує дана конкретна мова називається загальнонародною. Нижчу форму загальнонародної мови представляє діалектна мова.

Діалектна мова – це форма загальнонародної мови, що поширена на певній території, якою спілкується населення, що на ній проживає, і яка характеризується набором фонетичних, лексико-фразеологічних, морфологічних та синтаксичних особливостей. Так, українська діалектна мова представлена трьома наріччями, або діалектними групами: південно-східним, південно-західним та північним, або поліським. Кожне наріччя, у свою чергу поділяється на більш дрібні одиниці, що називаються говорами. Південно-східний діалект репрезентують середньонаддніпрянські, слобожанські та степові говори; південно-західний діалект – волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говори; північний, або поліський, діалект – східнополіські, середньополіські та волинсько-поліські говори. Крім того, говори членуються на ще дрібнішу діалектну одиницю – говірки. Наприклад, карпатські говори південно-західного діалекту представляють бойківські, лемківські та середньозакарпатські говірки, а галицько-буковинські говори південно-західного діалекту – наддністрянські, покутсько-буковинські, гуцульські та надсянські говірки. Отже, діалектна мова – це жива народно-розмовна мова, яка стала основою літературної мови, а також є джерелом збагачення останньої.

Вищу форму загальнонародної мови представляє літературна мова. Під літературною мовою розуміють відшліфовану, унормовану, систематизовану й оброблену майстрами слова форму загальнонародної мови, що обслуговує будь-яку сферу людської діяльності, а саме: культуру, засоби масової інформації, науку, державні установи, художню літературу, освіту тощо. Сучасна українська літературна мова оброблена вченими, письменниками, діячами культури. Вона за своїм походженням тісно пов’язана з місцевими діалектами, бо виникла на основі південно-східного діалекту середньонаддніпрянських говорів полтавських говірок. Саме цими говірками були написані перші художні твори і саме ці говори стали фактичним матеріалом для написання вченим-мовознавцем О.Павловським першої української граматики (1805 р.). Провідну роль у становленні української літературної мови відіграв І.Котляревський – автор перших великих художніх творів („Енеїда”, „Наталка-Полтавка”, „Москаль-чарівник”). 1798 рік у вітчизняному мовознавстві вважається роком зародження нової української літературної мови, оскільки саме тоді побачила світ книжка І.Котляревського„Енеїда”, через це його вважають зачинателем сучасної української літературної мови, який вперше зробив спробу написати художній твір живою українською мовою.

Значну роль у становленні та формуванні сучасної української літературної мови відіграв видатний український поет, мислитель, художник Т.Шевченко. Його вважають основоположником української літературної мови, тому що він уперше зробив спробу систематизувати й унормувати мову художніх творів. З цим пов’язують вихід у Санкт-Петербурзі збірки „Кобзар” у 1840 році.