Мовна ситуація

Мовна ситуація – одне з основних понять соціолінгвістики. Мовну ситуацію ілюструє реальне використання мови (мов) у суспільстві. Воно залежить від здійснюваної в державі мовної політики, державного планування у книгодрукуванні, від наповнення інформаційного простору, мовного виховання громадян тощо. Аналітичний підхід до висвітлення мовної ситуації пов'язаний із з'ясування її причин та стану.

Мовна ситуація – властивий суспільству спосіб забезпечення комунікативних потреб за допомогою взаємодії форм однієї мови чи кількох мов, що функціонують на означеній території, в означеному соціумі, у межах конкретного адміністративно-політичного утворення та в конкретний історичний період.

Кожну мовну ситуацію потрібно вивчити, щоб виробити засоби і механізми здійснення раціональної мовної політики. Мовна ситуація засвідчує розподіл мов за сферами соціальної взаємодії.

Мовну ситуацію описують за допомогою кількісних, якісних та оцінних характеристик. Кількісні характеристики передбачають знання мов або їхніх форм, тому потрібно виявити конкретні мови та їхні форми, які вживаються у певній мовній ситуації; кількість мовців, які використовують ці мови стосовно загальної кількості населення країни чи регіону; перелік домінувальних мов (чи форм); показники демографічної (кількість мовців) та комунікативної (кількість комунікативних сфер) потужності мов. До якісних характеристик мовної ситуації належать: лінгвістичний характер мовних форм (різновид це однієї мови чи різні мови, які входять до мовної ситуації); структурно генетичні відношення між мовами (споріднені вони чи неспоріднені, до якого морфологічного типу належать); функціональна рівнозначність/нерівнозначність; характер панівної мови (місцева це чи іноземна мова).

Внутрішня і зовнішня характеристики мов визначають оцінні ознаки мовної ситуації. Внутрішню оцінку дають споконвічні носії мови розкриваючи її комунікативну придатність, престижність. За цією ознакою постає ступінь прихильності мовців до рідної мови.

Зовнішню оцінку щодо тих же властивостей мови отримують з уст носіїв інших мов. Врахувавши внутрішню та зовнішню характеристики можна розкрити типологію мовних ситуацій.

Ознаки мовної ситуації залежать від критеріїв оцінювання. Залежно від кількості мов, які взаємодіють, мовні ситуації бувають одномовні (ендоглосні) та багатомовні (екзоглосні). В ендоглосній ситуації мовець використовує різні форми однієї мови – для прикладу, літературний стандарт і діалектну говірку, в екзоглосній – різні мови. Залежно від комунікативної потужності мовних ідіомів мовні ситуації бувають збалансовані та незбалансовані. У першому випадку мови виконують однакові функції, у другому - мови, функціонально престижні і непрестижні, реалізують різну комунікативну потужність. Залежно від використання кодифікованої чи некодифікованої форми мови мовна ситуація буває диглосною.

Двомовність (багатомовність)

Найпоширеніша з усіх екзоглосних ситуацій – ситуація двомовності, або білінгвізму.

Двомовність (білінгвізм) – індивідуальне або колективне вживання двох мов, яке виникає внаслідок різного статусу та функцій мов у конкретній державі.

Виокремлено збалансовані та незбалансовані двомовні ситуації. У першому різновиді мови виконують однакові суспільні функції, у другому - різні. У реальному житті збалансовані ситуації трапляються рідко: навіть Швейцарію не варто наводити для прикладу, тому що юридична рівноправність мов і реальний статус там не збігаються. Ретороманська мова хоч і державна, але не офіційна, тобто державність цієї мови символічна, її не використовують в офіційних документах; це мова незначної меншини, яка майже не звучить в офіційному спілкуванні. Для симетричної двомовності характерна однакова мовна компетенція. Асиметрична двомовність виявляє нерівноправні соціально-рольові функції мов, із соціальних причин учасники комунікації послуговуються нерідною мовою.

Інші різновиди двомовності:

■ активна двомовність виникає в результаті засвоєння другої (нерідної) мови під час безпосереднього спілкування з носіями цієї мови?; пасивна двомовність означає, що суб'єкт, володіючи другою (нерідною) мовою, все ж частіше звертається лише до однієї з них, рідної;

■ одностороння двомовність характеризується тим, що лише один із двох народів володіє мовою іншого, використовуючи мову в

комунікації (народи республік Росії, які опанували рідну та російську мови); двостороння двомовність виникає, якщо народи, які контактують, знають і використовують мови один одного - це відбувається на етнічних кордонах зі змішаним населенням;

■ індивідуальна двомовність виявляється у вузькому колективі (наприклад, представники російського дворянства використовували російську і французьку мови); масова двомовність розповсюджена серед значної частини етносу;

■ контактна двомовність виникає між носіями різних мов і культур, якщо в білінгва регулярні зв'язки з носіями рідної та чужої мови і культури; неконтактна двомовність означає, що між носіями різних мов нема регулярних контактів;

■ культурна двомовність є лише в конкретній комунікативній ситуації (наприклад, білінгв-перекладач користується однією з мов у продовж роботи з делегацією);

■ національна двомовність характеризує членів однієї національної лінгвокультурної спільноти, які володіють двома мовами, рідною і нерідною, залежно від ситуації спілкування;

■ штучна двомовність постає як результат засвоєння другої мови дидактичним шляхом у школі, гімназії, університеті, на курсах тощо.

У мовному облаштуванні європейських держав, як правило, домінує мовний порядок: державна й офіційна мова одна. Це ілюструють навіть випадки, коли основний етнос формується з інших етносів: так облаштована переважна частина Європи, США, Китай, країни Близького Сходу, навіть африканські країни, які послуговуються мовою недавніх колонізаторів як офіційною через не виробленість власних мов.

Описаний досвід дозволяє оцінити ситуацію із двомовністю і статусом російської мови в Україні. Проникнення російської мови на територію України почалося історично в другій половині XVII ст. (російські війська вперше увійшли в Україну 1658 p.). Відтоді мову насаджували адміністративно. До того ж російська належить до тієї ж групи мов, що й українська.

Диглосія – одночасне існування двох ідіомів (мов чи форм однієї мови), кожен з яких, виконуючи свої функції, отримує різну оцінку мовців.

Це «мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однієї мови, які виконують відмінні функції». Таке ж визначення є у словнику іншомовних слів.

На відміну від дво- чи багатомовності, диглосія передбачає обов'язкову оцінку мовцями конкретних мов (чи форм існування мови) за шкалою «рідна/чужа», «висока/низька», «сакральна/профанна». Приклади диглосії: співіснування різних мов у дворянському середовищі Росії XVIII ст., зокрема французької та російської; різні форми існування однієї мови, зокрема арабської літературної та діалектів у країнах Магрибу.

Чистий вияв диглосії трапляється зрідка, найчастіше з одномовними двомовними ситуаціями. Є багатомовні ситуації без диглосії.

Розгляд питань диглосії пов'язаний із проблемою ставлення до мови.

Ставления до мови – внутрішній стан людини, актуалізований зовнішнім стимулом (питанням про конкретну мову), який визначає реакцію-відповідь мовця.

Найчастіше ставлення до мови розуміють широко, охоплюючи ставлення до мовця, що розмовляє мовою, та до мови (вияви обидвох ставлень соціально зумовлені). Існують різні методики збору відомостей: прямі методики (питання у формі анкети виявляють думку про конкретну мову та людей, які нею розмовляють), непрямі методики (дослідники отримують потрібну інформацію за умов, коли респондент не знає, про що його питають). Приклад непрямої методики: американські соціолінгвісти Р. Купер і Дж. Фішман 1974 р. перевіряли гіпотезу про іврит та арабську мову мусульман Ізраїлю, зокрема той факт, що арабське населення сприймає іврит як мову, придатну для наукових аргументів, а арабську – для емоційних, релігійних почувань. Самі ж респонденти обговорювали не ставлення до мов, а питання про сплату податків від продажу тютюну та вина.

Мовний конфлікт є різновидом етнічного конфлікту, неправової розрядки ситуації, в основі якої невирішені економічні та соціальні проблеми.

Історія зберегла приклад не просто мовного конфлікту, а мовної катастрофи, відомої як вавилонське стовпотворіння. Воно сталося тільки тому, що Бог змішав мови будівників вавилонської вежі, Це був крайній захід, який показував, що в основі всього сущого – Слово. Замах на Слово прирівняне до замаху на земне буття. Людина вмирає, втрачаючи слово... У реальних економічних, політичних, соціальних, культурних умовах досі виникають мовні конфлікти.

Мовний конфлікт – особливо складні стосунки мов, які, виконуючи різні функції, контактують у суспільстві.

В основі мовного конфлікту – етнодемографічні, соціальні, ідеологічні, політичні та економічні причини. Конфлікт зумовлює послідовність подій: виникає певна соціальна група, що намагається обмежити можливості іншої групи, такий стан викликає незадоволення в суспільстві, а звідси і конфлікт. Спроби проведення моно-лінгвістичної політики в державах, які мають проблеми з розподілом функцій між рідною, міжетнічною і міжнародною мовами, призводять до конфліктних ситуацій між соціальними групами. Трапляється, що причиною мовного конфлікту є політика гноблення і витіснення мови меншини мовою групи, яка домінує в суспільстві.

Описуючи мовний конфлікт у сучасній Україні, який виникає у зв'язку з незупиненими асимілятивними процесами, обсягом функцій у суспільстві російської мови, а не державної української, потрібно враховувати додаткові категорії. Одна з них – соціальна база носіїв української мови.

За відомостями перепису 1937 p., чисельність населення СРСР (без урахування українців) збільшилася на 19,4% порівняно з 1926 р.

Зокрема, кількість росіян зросла на 20,7%, а українців – зменшилася на 15,5% (це майже 8 млн.). Загиблих від голоду в СРСР об'єднує те, що більшість із них була мешканцями територій із переважно українським населенням України та Кубані. На думку істориків, про масштаби Голодомору свідчить такий очевидний факт: у селах Центральної, Південної та Східної України від голоду тільки в 1932-1933 pp. загинуло у 2-4 рази більше мешканців, ніж упродовж Другої світової війни. Якщо врахувати участь українців у Другій світовій війні (були ж Українські фронти) та депортацію після війни, то потрібно говорити про втрати українського етносу і його мови як втрату соціальної бази носіїв української мови на 8-10 млн осіб.

Продумана мовна політика сприяє нейтралізації мовних конфліктів, унеможливлюючи мовний нігілізм, мовну експансію, факт витіснення мови. Під мовним нігілізмом потрібно розуміти заперечення рідної мови, неприйняття національно-культурних цінностей, моральних принципів, які виробив рідний народ. Приміром, представники низки національностей колишнього СРСР віддали перевагу російській мові як більш престижній. Мовна експансія - це поширення якоїсь мови на території функціонування іншої для виконання функцій засобу комунікації. Таку експансію здійснювала російська мова, впливаючи на створення спільного лексичного фонду національних мов СРСР.

Поиск по сайту: