Мовне законодавство (мета, функції)

У кожній країні – це юридична форма вираження мовної політики. Термін законодавство належить до спеціальних юридичних термінів, які вийшли за межі терміносистеми і функціонують у загальному вжитку мови. Ю. Прадід запропонував визначення цього терміна для лінгвістичних, загальномовних та термінологічних словників: «сукупність чинних законів держави або окремої галузі права (цивільне законодавство, трудове законодавство)» [Прадід 2006: 165]. Мовна політика може і супроводжуватися, і не супроводжуватися мовним законодавством. Якщо мовне законодавство є, то і його концепції, і термінологічний апарат породжують багато гострих проблем.

Мовне законодавство – сукупність чинних законів держави, окремі статті конституцій, які регулюють мовну ситуацію, щоб запобігти конфліктам.

Аби сформулювати принципи демократичного правління, потрібно знати нормативну структуру міжнародного права. У ньому відбулося зрушення від терпимості, скерованої на асиміляцію, до підтримки мовних меншин.

У міжнародних договорах XIX ст. і наприкінці Першої світової війни йшлося про захист національних меншин у Європі. Після Другої світової війни мовні права виокремлено як складову частину загальних прав людини, перш за все, під егідою ООН. Низка документів, зокрема статті 1 і 55 Хартії ООН, так само, як і Міжнародний білль про права людини, закликають держави дотримуватися принципу рівності без дискримінації.

Найважливіший юридичний інструмент, стаття про права людини, диктує дві вимоги: забороняє дискримінацію на основі мови, зобов’язує державу не втручатися у справи мовних меншин. На думку юристів, ця стаття не покладає на державу якихось зобов'язань.

Лише 18 грудня 1992 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла нову, першу універсальну Декларацію ООН, яка визначає норми і визнає потребу сприяти розвиткові індивідуальності меншин, роз'яснюючи права членів меншин («Декларація прав осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин»). Декларація має програмне положення, статтю 1, яке виходить за межі принципів недискримінації та рівності, вимагаючи, щоб держава активно захищала меншини і сприяла розвиткові їхньої індивідуальності.

Нормативна модель суспільства, яку вимальовують міжнародні правові документи щодо мовних прав, передбачає вияв співвідношення між збереженням мовних меншин, сприянням їхньому розвиткові і функціонуванням суспільства в цілому.

Головна мета мовного законодавства - регулювати мовні проблеми, які виникають у результаті мовних контактів, конфліктів і виявів нерівності, забезпечуючи умови та засоби, які стосуються статусу і використання різних мов відповідно до певних правил чи критеріїв.

Дискримінація - умисне обмеження, позбавлення прав і законних інтересів осіб або соціальних груп.

Законодавство, яке скероване на те, щоб зробити офіційною одну або й кілька конкретних мов у галузі самого законодавства, правосуддя, державної адміністрації, освіти, називається «законодавством офіційної мови». Також розрізняють мовне законодавство, скероване на нормалізацію однієї або кількох мов у неофіційних галузях, у спілкуванні, культурі, бізнесі. Його мета - зробити мову загальною.

Так, законодавство РФ трирівневе. Його перший рівень ілюструє конституційна норма. Другий - це федеральне законодавство як власне мовні закони: «Про мови народів Російської Федерації», проект Закону «Про російську мову як державну мову Російської Федерації». Третій рівень мовного законодавства, регіональний, стосується дії національних державних мов тільки на певній території, для прикладу, в Татарстані чи Башкирії.

Мовні законодавства країн передбачають покарання за порушення. Так, словацьке міністерство культури доповнило чинний Закон про мову новою статтею про завдання шкоди рідній мові. Винний мовець може заплатити штраф розміром від 100 до 5 тис. євро. Подібних заходів не передбачено в українському законодавстві щодо порушення функцій та статусу української мови як державної.

Світовий та український досвід свідчать: мовне законодавство ефективне, якщо є державні органи, які його впроваджують, як, приміром. Робоча група у справах німецької мови при Міністерстві закордонних справ Німеччини чи Комісія у справах офіційної мови при парламенті Індії. Подібні органи є у Польщі, Словаччині, країнах Балтії. Завдання державних органів, які відповідають за реалізацію мовного законодавства, - контролювати виконання прийнятих законів щодо мови чи мов і накладати штрафні санкції у випадку їх порушень.

Поиск по сайту: