Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Хто такий іноземець? Згідно ст. 4 ЗУ „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”:

„Іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.”

Отже, законодавство України до по­няття «іноземець» відносить іноземних громадян (підданих) і не відносить осіб без громадянства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїз­ду з України і транзитного проїзду через її територію» № 1074 від 29 грудня 1995 р. визначено порядок: в'їзду в Україну, виїз­ду з України і транзитного проїзду через її територію іно­земців та осіб без громадянства; оформлення документів іно­земцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Ук­раїні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов'я­зані мати паспортний документ — документ, що підтвер­джує громадянство іноземця, виданий уповноваженим органом іноземної держа­ви. Паспортний документ подається іноземцем чи особою без громадянства для реєстрації в пункті пропуску через державний кордон України. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування — для іноземців та осіб без громадянства з країн з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як на шість місяців, для іно­земців та осіб без громадянства з країн з безвізовим поряд­ком в'їзду — на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. Подальша реєстрація іноземців, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, та їх паспортних документів в органах внутрішніх справ не провадиться.

Залежно від мети та терміну перебування на території України можна виділити таку категорію іноземних громадян як іммігранти. Іммігранти — іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживан­ня. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

Даним нормативно-правовим актом встановлено, що іммігрувати в Україну можна на підставі відповідного до­зволу, що видається за заявою особи, яка бажає іммігрувати в Україні в межах квоти імміграції. Не надається дозвіл на імміграцію таким категоріям осіб:

1) засудженим до позбавлення волі на строк більше од­ного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погаше­на і не знята в установленому законом порядку;

2) які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчинен­ням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

3) хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, нар­команію або інфекційні захворювання, перелік яких ви­значено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я;

4) які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазна­чили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно ЗУ „Про МПП”: „Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. (ст 16). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. (cn 17). Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочин. (ст. 18)”.

Якщо питання правоздатності іноземців виникає рідко (адже практично в усіх цивілізованих країнах вона виникає з моменту народження), то інша ситуація з дієздатністю іноземних громадян. Колізії щодо дієздатності фізичної особи перш за все виникають у зв'язку з тим, що законодавства окремих держав по-різно­му вирішують питання її настання та обмеження, тобто вста­новлюють різний вік, з якого настає повна дієздатність, різні умови, підстави та обсяг її обмеження тощо. Так, повна ци­вільна дієздатність фізичної особи за законодавством Німеч­чини та Великої Британії настає з 18 років, у Швейцарії та Японії — з 20 років, в Аргентині — з 22 років. Водночас законодавством багатьох держав передбачено обставини, за яких вік повної дієздатності може бути знижений (наприк­лад, реєстрація шлюбу).

В основному колізійні питання дієздатності вирішують­ся за особистим законом фізичної особи. Приведемо такий приклад:

18-тирічний громадянин Венесуели прибувши на навчання в Київ продав належну йому квартиру, яка була придбана йому його батьками за 15 000 $, в той час, коли така квартира коштувала близько 75 000 $. За законодавством Венесуели повна дієздатність настає з 21 року. Київський місцевий суд, прийнявши відсилання до права іноземної держави визнав даний правочин недійсним”.

Хоча законодавством України закріплено, що іноземці мають рівні права з громадянами України існують за­гальні виключення щодо правоздатності іноземців:

а) відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть пере­даватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особа­ ми без громадянства у спадщину землі сільськогосподарсь­кого призначення, відповідно до п. 4 ст. 81 Земельного ко­дексу України, протягом року підлягають відчуженню;

б) іноземці не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також бра­ти участь у референдумі (ст. 23 Закону України «Про пра­вовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

в) іноземці не можуть бути членами політичних партій України (ст. 16 вказаного Закону);

г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зай­няття такою діяльністю пов'язане з належністю до грома­дянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону Украї­ни «Про статус суддів») тощо.

ґ) на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створе­них відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства»).

Таким чином, поширюючи на іноземців національний правовий режим, законодавство України зберігає за ними особистий закон країни їх громадянства.

Поиск по сайту: