Античного світів

У І тис. до н.е. в українському Причорномор’ї та в Криму з’явилися народи

іраномовної групи, які не мали своєї писемності, але засобами образотворчого

мистецтва здійснили відчутний вплив на подальший культурний розвиток

українських земель. До таких народів належать кіммерійці, скіфи, сармати.

Першим народом, ім’я якого зберегла історія на теренах України, були

кіммерійці. Вони з’являються в українських степах наприкінці бронзового

віку (2800–1200 рр. до н.е.). За кіммерійської доби в Україні у вжиток входить

залізо, яке витісняє бронзу (залізний вік в Україні датується ХІІ ст. до н.е. –

ІV ст. н.е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва.

Постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.

У художній творчості кіммерійців слід вирізняти два головні компоненти:

декоративно_прикладне мистецтво та кам’яне різьбярство. Перше репре_

зентоване художнім литвом з бронзи та коштовних металів, косторізним

мистецтвом та різьбярством, друге – монументальною скульптурою.

Найтиповішими елементами орнаменту є одинарні та концентричні кола,

різноманітні спіралі, фігури ромбічних обрисів тощо.

Яскравою ілюстрацією неповторного кіммерійського мистецтва є золотий

фалар з кургану Висока Могила на Запоріжжі та окуття піхв кинджала з

кургану біля Білоградця в Болгарській Добруджі, куди доходили кіммерійські

кіннотники. Орнаментально окуття піхв поділено на три зони: верхню, середню

та нижню. Композиційна суворість орнаменту компенсується розкутістю

плавних форм нижньої та святковою ажурністю верхньої частини. Можливо,

що цей витвір кіммерійського золотарства демонструє символічне зіставлення

різних частин макрокосмосу: упорядкованої і зваженої в елементах Землі та

хаотичної розкутості стихій підземного й небесного світів.

Особливої популярності набув орнаментальний мотив, що передає

чотирипроменевий знак із вписаним у нього колом. У свою чергу кругла

платівка, на яку він звичайно наноситься, сама утворює навколо нього

зовнішнє коло. Цей знак набув такого великого поширення на різноманітних

предметах, що може вважатися справжньою кіммерійською емблемою, яка,

мабуть, символізує солярну ідею, найчастіше пов’язану з предметами

спорядження коня – достеменно відомої зооморфної іпостасі Сонця в

міфологічних уявленнях усіх народів.

Культура кіммерійців у VІІ ст. до н.е. була інтегрована в культуру скіфів.

Зіставляючи відомості античних авторів, можна помітити, що принципових

розбіжностей між кіммерійцями та скіфами не було. Збігаються і ареали

розселення, господарства та особливостей суспільного ладу кіммерійців і

скіфів. Ще в кіммерійський період складались основні риси скіфського

господарського устрою, на які вказує Геродот. Отже, завойовники_скіфи

злилися з місцевим населенням, яке в основному залишалось на старих місцях.

Воно сприйняло скіфську мову і побутові особливості скіфів.

У скіфів збереглися риси попередників. Схожі (але не однакові), наприклад,

форми і орнамент кераміки, скіфський обряд поховання тощо. І хоч досі ми

мало знаємо про кіммерійську матеріальну культуру, можна припустити, що

вона була подібною до скіфської, особливо на ранній стадії, в момент їх злиття.

Поява однорідної скіфської культури по всьому степу відбулася в VІІ ст.

до н.е. Розквіт віку заліза не тільки збігся із встановленням там господарства

скіфів, а й став однією з головних причин змін у культурі місцевості та тієї, що

прийшла.

Укріплені поселення з’явились у скіфів відносно пізно, на межі VІ і V ст.

до н.е., коли достатнього розвитку набули промисли й торгівля. Кам’янське

городище біля Нікополя займає велику площу 12 кв. км. За багатолітні

дослідження встановлено, що тут була столиця скіфів. Городище проіснувало

до ІІ ст. до н.е. На його території повсюди трапляються залишки металур_

гійного виробництва. Це поселення було центром металургійного

виробництва степової Скіфії і забезпечувало значну її частину залізними

виробами. Мають місце й інші види виробництва: різьблення по кістці,

гончарство, ткацтво. Але рівня ремесла досягла лише металургія.

Скіфська космогонія (система уявлень про Всесвіт) становила частину

індоіранської. Їй притаманні уявлення про впорядкований Всесвіт, що має

форму квадрата, відмежованого на півдні океаном, а на півночі – Ріпейськими

горами (можливо, так античні автори називали Іранські гори), що сягали небес.

За горами, біля північного моря, знаходилась “обитель блаженних”. Простір у

такій структурі отримує неоднозначну характеристику: північна сторона

виступає як носій позитивних якостей. Доступ до неї ускладнений шляхом,

що пролягає через області, де живуть одноокі мешканці, які стрижуть золотих

грифонів. Модель Всесвіту мала й інші просторові характеристики: в

горизонтальній площині чотири сторони Всесвіту чатували божества –

“охоронці світу”.

Такою чотиричасною моделлю Всесвіту, мабуть, було бронзове культове навершя

з урочища Лиса Гора на околиці Дніпропетровська. Воно відтворює Світове древо з

чотирма гілками, на яких розміщені тварини, а також хижі птахи, що тримають у дзьобах

ланцюжки з астрально_небесними символами. Стовбур древа зливається з фігурою

бога – творця, громовика. Композиція відповідає уявленням індоарійської міфології

про Світове древо в центрі сакралізованого чотирикутного світу, з яким пов’язаний

великий комплекс шаманських уявлень та обрядів.

Скіфська міфологія була частиною міфології іранського світу. Відомі міфи

про походження пантеону божеств. Греки ототожнювали ці божества зі своїми:

Табіті – з Гестією, Папая – із Зевсом, Апі – з Геєю, Гойтосира – з Аполлоном,

Аргімпасу – з Афродітою, Тагимасада – з Посейдоном.

У скіфській міфології одним з головних сюжетів є космогонічний міф, який

існував у двох варіантах і відображував дві різні традиції: одна належала

царським скіфам, які прийшли в Північне Причорномор’я зі сходу, а інша –

іранцям, які мешкали тут раніше, можливо, кіммерійцям. В одній із записаних

Геродотом легенд про походження скіфів сказано, що скіфи начебто пішли від

Геракла і змієногої богині. За цією легендою Геракл шукав корів, потім коней.

Ці дії вважають відтворенням уявлень народу скотарів. За іншою легендою

того самого автора, на березі Борисфена (Дніпра) від скіфських богів Папая і

Апі – доньки Борисфена – народився перший скіф – Таргітай. Він мав трьох

синів: Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая. Імена трьох братів у другій частині мають

один загальний елемент – “цар, володар” (іран.), а в першій – корені слів, які за

значенням тлумачаться відповідно, як “гора”, “глибочина”, “сонце”. Отже, міф

моделює тричасну за вертикаллю структуру світу, що включає верхній світ

(небо, сонце), нижній світ (земну і водну глибочину) та гори як середній

ланцюг, що пов’язує два інші. Може бути й інше пояснення міфа як тричасної

соціально_політичної структури скіфського суспільства, представленої трьома

царями або трьома головними жерцями чи трьома головними скіфськими

племенами тощо.

Таргітай дав братам золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, що впали з неба.

Підійшов до золота старший – воно загорілося, середульший – те саме, лише

молодий зумів узяти ті речі і тому став царем над скіфами. Мотив цього міфа

має на меті обґрунтувати політичне панування одного із скіфських племен

або довести непорушність соціальної ієрархії скіфського суспільства, що була

близькою до іранських народів. Сокира символізує воїнів, чаша як жертовний

інструмент – жерців, а плуг і ярмо – землеробів і скотарів.

Вважають, що ця легенда виникла в землеробських скіфських племен, до яких

належать скіфи_землероби, що мешкали по Південному Бугу. Скіфи виробляли зерно

на вивезення в грецькі міста. На скіфських поселеннях знаходять землеробські

знаряддя, зокрема серпи, проте орні знаряддя надзвичайно рідкісні. Вірогідно, всі вони

були дерев’яними і металевих частин не мали.

Культура скіфів носила воєнізований характер. За описами Геродота, вони

поклонялися мечу, який називався акінак, встромляли його в купу хмизу,

проводили біля нього ритуальні дії і приносили йому жертву. Акінак нам

добре відомий: залізний, короткий, гострий. Стародавні скіфські стріли

пласкі, часто з шипом на втулці, тобто мали спеціальну трубку, куди

вставляли дерев’яну частину стріли.

Скіфська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга, хоч у сусідніх

зі скіфами грецьких колоніях круг широко застосовувався. Скіфський посуд

плоскодонний і різноманітний за формою. Значного поширення набули

скіфські бронзові казани висотою до метра, що мали довгу й тонку ніжку та

дві вертикальні ручки.

Скіфське мистецтво добре відоме в основному завдяки предметам з

поховань – скіфських курганів – культових пам’яток VII–ІII ст. до н.е. У

південній Право_ і Лівобережній Україні знайдено величезні кургани, де

ховали скіфських царів. Це кургани Чортомлик, Куль_Оба, Товста Могила,

Солоха, Гайманова Могила, Братолюбівський курган, могильники скіфів на

Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині, в районі Дніпрових порогів та

в інших місцях.

Скіфи ховали мертвих у ямах або катакомбах, під курганними насипами.

У царських курганах скіфів знаходять золотий посуд, художні вироби із золота,

коштовну зброю. Обряд поховання скіфських царів описав Геродот. Коли цар

помирав, його тіло протягом тривалого часу возили скіфськими шляхами, і

скіфи повинні були всіляко виявляти свою жалобу з приводу смерті володаря.

Потім тіло царя привозили в район Герри, який, як вважають археологи,

знаходився поблизу Дніпровських порогів, клали його в могильну яму разом

з його вбитою дружиною, убитими слугами й кіньми і насипали величезний

курган.

Найдавніші скіфські кургани датуються VІ ст. до н.е. Вони містять речі ассірійського

та урартського походження, привезені з походів у Малу Азію. До архаїчних курганів

належить Мельгунівський у Кіровограді. У ньому знайдено залізний меч у золотих піхвах,

на якому зображені крилаті леви, що стріляють з луків, та крилаті бики з людськими

обличчями. Такі зображення типові для ассірійського мистецтва. З VІ–V ст. до н.е. речі зі

скіфських курганів відбивають зв’язки з греками. Безперечно, що деякі витончені художні

вироби зроблені греками. Найбільш відомі кургани відносять до ІV ст. до н.е.

Курган Чортомлик розташований біля Нікополя. Висота його земляного насипу

разом з кам’яним цоколем становить 20 м. Курган пограбовано ще в давнину, проте

грабіжники не помітили золотої обкладинки футляра від лука, на якому зображено

сцени із життя Ахілла. Жіноче поховання не було пограбоване. Поряд із золотими

прикрасами тут знайдено прекрасну срібну вазу із зображеннями рослин і птахів, а в її

верхній частині – скіфів, що приборкують коней. Скіфи бородаті, в ковпаках,

підперезані, в довгих штанях. Зображення виконані в традиціях грецького мистецтва.

У сусідній камері знаходилось поховання зброєносця, при ньому дорога зброя і золоті

прикраси. Біля входу в одну з камер лежав кістяк іншого слуги. Усього знайдено в

кургані 6 кістяків слуг і 11 кістяків коней.

Скіфи вели активне військово_політичне життя в Закавказзі та на

території Передньої Азії. Знайомство з давньосхідними цивілізаціями

спонукало їх засобами художньої мови втілювати в образотворчому

мистецтві космогонічні уявлення та релігійно_міфологічні концепції

створення світу. Художня спадщина скіфів представлена декоративно_

прикладним мистецтвом, кам’яною монументалістикою та скіфо_еллінською

торевтикою.

Скіфська художня творчість, спираючись на давньосхідні традиції,

створила свою неповторну символічно_знакову систему образів, яскраво

представлених в особливій течії декоративно_прикладного мистецтва.

Зокрема, найпопулярнішими стали зображення різних тварин, що послугувало

основою створення самобутнього і неповторного скіфського звіриного стилю,

відомого на великій території – від Північного Причорномор’я до Середньої

Азії й Сибіру.

Для цього мистецтва характерно зображення тварин чи їх символів_міток:

ратиць травоїдного чи гострого ікла або пазура хижака, ока птаха тощо. Як

правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами,

очима, кігтями, рогами, вухами тощо. Копитні (олень, козел) зображувалися з

підігнутими ногами, хижаки – згорнуті клубком. Фігури цих тварин мали

охороняти їх володарів від бід. Але стиль був не тільки сакральним, а й

декоративним. Ці мотиви використовувались для оздоблення військової зброї,

кінської збруї, ритуальних посудин.

Деякі вчені вважають, що в основі звіриного стилю лежать магічні

уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру:

прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачати зв’язок між звіриним стилем

і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний

стиль розглядають як символічно_знакову систему, що втілювала загальні

уявлення про світобудову. Цілком імовірно, що окремі образи звіриного

стилю, які сягають тотемістичних уявлень, були пристосовані до умов

ієрархічно_станового суспільства. Поширена думка дослідників щодо

тотемістичного значення образу оленя, від якого й походить етнонім “скіфи”.

Вироби в звіриному стилі робили з кістки, рога, бронзи, срібла, золота,

заліза. Технологія їх виготовлення також була різноманітною: литво за

восковою моделлю, штампування, гравірування, кування, різьблення кістки.

Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами ювелірної справи.

Бестіарій (зображення тваринних образів та анімалістичних сюжетів) не був

сталим. Якщо олень та хижаки котячої породи – традиційні сюжети скіфського

звіриного стилю, то зображення коня, цапа, лося, грифона характерні лише

для певних етапів скіфської історії.

Взаємозв’язок еллінської та скіфської культур яскраво виявися в елліно_

скіфському мистецтві. У цьому процесі однаковою мірою були зацікавлені

скіфи, які отримували втілення своїх ідеологічних концепцій, та греки, що

забезпечували ринок збуту для своєї продукції. На відміну від суто грецького

мистецтва з його монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою,

вазописом, скіфи надавали більшої уваги рельєфному оздобленню костюму,

кінської вузди, воїнського обладунку, посуду, ритуальних речей.

Починаючи з IV ст. до н.е., еллінські майстри, пристосовуючись до смаків

скіфської знаті, почали виготовляти на замовлення речі, спеціально призначені

для збуту в скіфському середовищі. Різноманітні предмети, виготовлені в

еллінських центрах, за своєю стилістикою належить до античної художньої

культури з її характерними рисами і досягненнями: динамізмом, пластичністю,

достовірністю, реалістичністю в зображенні рухів людського і звіриного тіла.

Однак за змістом більшість зображень на цих предметах пов’язані зі

скіфськими космогонічними та ідеологічними концепціями. Так, на кубку з

кургану Куль_Оба представлені сцени міфа про трьох синів скіфського

першопредка: два старших брати зображені в той момент, коли вони

заліковують рани, отримані внаслідок невдалого натягування тятиви

батькового лука.

Неперевершеним шедевром елліно_скіфського мистецтва є золота

пектораль з Товстої Могили (Дніпропетровська область) (іл. 27). Вона масивна,

її вага 1 кг, діаметр – понад 30 см. На ній розміщено зображення трьома

ярусами, розділеними товстими витими золотими джгутами. На нижньому

ярусі символічно_образно показано уявлення скіфів про потойбічний світ.

Панування хаосу і сил смерті передано боротьбою тварин. У центрі – три сцени,

де зображено коня і грифонів, які напали на нього; лева й леопарда, що

нападають на оленя і на кабана; собаку, що женеться за зайцем, а на кінці

композиції – коників.

Верхній ярус – світ людей, “космос”, що протистоїть хаосу. Середній ярус

із чудового сплетіння рослинного орнаменту символізує Світове древо, що

поєднує два несхожих світи. У центральній частині верхнього фризу

представлено ритуальне дійство – шиття одягу з овчини (золоте руно). Цьому

ритуалу багато стародавніх народів приписували магічну здатність

забезпечити багатство, зокрема приплід тварин.

Отже, мистецтво скіфського періоду пропонує свій спосіб осмислення

світу і є досить універсальним для культури, яка базується на міфологічному

мисленні. Не маючи раніше зображувального еквіваленту, вона позичила його

в сусідів, але трансформувала у своєрідну міфологічно_мистецьку систему.

У ІІ ст. до н.е. скіфи були витіснені сарматами в Крим та на смугу

західного узбережжя Північного Причорномор’я.

Сарматам, що жили між Доном та Уралом, античні автори приділяють

велику увагу. За Геродотом, вони говорили зіпсованою скіфською мовою,

тобто, як і скіфи, були іраномовними. Сарматська культура була подібна до

скіфської, але так і не перевершила останню. Схожість відчувається і в

міфології, однак з тією відмінністю, що в сарматів верховним божеством

вважали, можливо, богиню родючості Астарту, пов’язану з культом Сонця й

коня. Сармати, як і скіфи, в мистецтві розвинули звіриний стиль з властивими

їм особливостями.

Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Існувало

ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва, але рівня

ремесел вони ще не досягли. Бронзові казани на високій ніжці були і в сарматів.

Культура сарматських племен, які мешкали в ІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. на

території сучасної України, – невід’ємна складова стародавньої культури нашої

Батьківщини. Яскрава та самобутня сарматська культура існувала не

ізольовано. Вона була тісно пов’язана з культурою місцевих племен.

Зброя сарматів відрізняється від скіфської. Їхні мечі довгі, пристосовані

для рубання з коня – сармати були переважно кінними воїнами. Про одяг

сарматів та їх зовнішній вигляд можна судити за боспорськими надгробками і

зображеннями в розписних пантікапейських склепах. Знатний сармат носив

коротку сорочку, пояс, м’які чоботи і плащ, який на плечі застібувався фібулою.

Скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури.

Завдяки їхній близькості до античної цивілізації в письмових джерелах

залишилось багато відомостей про духовне життя цих народів. У скіфів та

сарматів збереглася основна частина рис поховального обряду, які утвори_

лися ще в епоху бронзи: два призначення поховального обряду (одне – для

знаті, друге – для простолюду), астральна й космічна символіка, яка

забезпечувала перенесення душ на небо, антропоморфні скульптури тощо.

Останнім часом зроблено висновок щодо ритуального характеру погра_

бувань курганів скіфів і сарматів ще на стадії їх добудови, оскільки предмети,

забрані з могил, вважалися священними.

Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів

полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою,

між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.

VIII – кінець VІ ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації. Одним

з її напрямів було освоєння Північного Причорномор’я. Деякі фахівці

(Н.Кравченко, І.Черняков) вважають, що “колонізація” не дуже вдалий термін,

оскільки він не зовсім точно відображує суть і характер процесу проникнення

еллінів на узбережжя Чорного моря. Доцільніше, на їхню думку, називати це

явище “переселенням”.

Велика грецька колонізація, або “переселення”, суттєво вплинула на весь

світовий розвиток. Якщо в ХІ–ІХ ст. до н.е. міграції греків відбувалися в межах

Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на величезній

території Середземноморського узбережжя від Піренейського півострова аж до

Єгипту та Сирії і побудували свої міста на берегах Чорного й Азовського морів.

Серед грецьких міст_держав найбільш відомі: Ольвія – її залишки

знаходяться біля с. Парутине на південь від міста Миколаїв, Херсонес – на

околиці сучасного Севастополя, Пантікапей – сучасна Керч, Кафа – сучасна

Феодосія в Криму, Фанагорія – на Таманському півострові, Танаїс – на Дону,

Керкінітіда – сучасна Євпаторія. Найбільшим з цих рабовласницьких держав

було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, що виникло в V ст. до н.е. на

Керченському й Таманському півостровах. Гербовий знак цього царства

нагадує тризуб.

За своє багатовікове існування античні держави, засновані греками,

досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці,

економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті. Населення грецьких міст_

полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно

впливало на сусідні племена – скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів

тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний

поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

Історія античних культурних осередків у Північному Причорномор’ї

починається з другої половини VІІ ст. до н.е. і завершується 70_ми роками ІV

ст. н.е. Починаючи з І ст. до н. е., античні міста підпадають під вплив Риму,

ведуть боротьбу із сарматами, готами, гуннами та іншими кочовими

племенами. Якщо більшість античних міст у ІV ст. н. е. занепадає, то в Херсонесі

та Пантікапеї життя продовжувалося і в середні віки.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст_полісів Північного

Причорномор’я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною

рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм –

шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До

їх Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра,

її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів

античних міст_полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих

племен. Ряд основних божеств у тих і інших мали аналогічні функції. Про це,

зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого скіфського бога

Папая із Зевсом, богиню Табіті – з Гестією, бога війни називає Ареєм.

Віра в силу божеств і поклоніння їм, відправлення певних обрядів у

взаємозв‘язку з їх культами, а також різними віруваннями, в яких особливе

значення надавалося поховальному ритуалу, становило невід’ємну складову

життя кожної людини. Із “Теогонії” Гесіода видно, що в античних містах_

полісах знали близько 33 тис. різних божеств і демонів. Однак у кожному

місті об’єктів їх поклоніння було значно менше. І завжди існувало кілька

божеств, які займали панівне становище в тому чи іншому місці і поселенні.

Так, у ряді місцевостей Північно_Західного Причорномор’я першорядне

значення мав культ Ахілла, на азійській частині Боспору – Афродіти Апатури,

в Херсонесі – Артеміди Партенос, в Ольвії – Аполлона Ієтроса.

У культі Аполлона Ієтроса з Ольвії відбулося синкретичне злиття різноманітних

функцій грецького бога сонячного світла, покровителя муз і віщуна Аполлона з рисами

дружелюбного стрільця, переможця різних труднощів і небезпек, спасителя і захисника

від хвороб і нещасть, патрона й засновника перших полісів, розповсюджувача знань. В

Ольвії і Пантікапеї існували храми, присвячені цьому богу. У Пантікапеї, зокрема в

храмі Аполлона Ієтроса жерцями виступали представники царських родів. Храм

карбував монети із зображенням Аполлона і відіграв значну роль у політичному й

культурному житті Боспорської держави.

Патронесою Херсонеса виступала Артеміда Партенос, яка теж виконувала

універсальні функції. Вона була покровителькою не тільки всієї держави, а й

мореплавства, рибальства, землеробства. Її образ слугував за емблему для монет до

самого кінця випуску (60_ті роки ІІІ ст. н.е.). Храм мав жерців, які займалися

богослужінням, організацією свят і відправлення обрядів.

В ідеологічних уявленнях населення держав Північного Причорномор’я

поряд із збереженням грецьких культів з’являлися культи синкретичних

божеств, притаманних східним релігійним системам. Зокрема, в Пантікапеї

зростає шанування головного бога, в основі якого лежать культ Зевса, а також

елементи фракійського культу Сабазія та, можливо, й сарматського кінного

бога. Отже, поява в Боспорі в перші століття нашої ери культу єдиного бога

характерна для пізньоантичного суспільства в період його розкладу і свідчить

про поступовий перехід до монотеїзму. Тому не випадково, що ще на початку

ІV ст. н.е. в Боспорі існує християнська община. Представник цієї общини –

боспорський єпископ Кадм – у 325 р. н. е. брав участь у першому Нікейському

Соборі.

Північно_причорноморський світ, незважаючи на близьке сусідство з

різноманітними варварськими племенами, знаходячись на периферії

античної культури, в цілому зміг зберегти в собі більшість того, що назавжди

втратили греки через їх бажання пошуків нового. Протягом віків релігія і

культи як складова частина суспільно_культурного життя та основи моралі

залишалися найважливішим елементом ідеології населення античних

держав_полісів.

Античні держави Північного Причорномор’я приділяли чималу увагу

вихованню та освіті. Упродовж усієї історії їх існування пріоритетною тут була

еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Оскільки більшість міст,

крім Херсонеса, засновувалися іонійськими еллінами, в них переважав

іонійський діалект. У Херсонесі розмовляли на дорійському. Разом з тим

відносини античних міст_полісів з місцевими племенами і Римською імперією

створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас

поповнився в перші століття нової ери скіфськими, сарматськими, римськими

словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.

Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і

сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу

дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної (від лат. lapidarius – кам’яний,

камінний літопис) епіграфіки – написів, вирізьблених на кам’яних плитах, що

містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості

графіті на уламках посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших

пам’яток), можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш

важливими сторонами культурного життя населення цього регіону.

Діти вільних громадян одержували початкову освіту. Їх навчали читати, писати,

лічити. Відомо, наприклад, що досить задовільну освіту здобув син представника

нижчих верств суспільства (вільновідпущеника) Біон Борисфеніт (ІІІ ст. до.н.е.),

згодом відомий філософ. Гімнасії давали грунтовнішу освіту, ніж початкові школи.

Там вивчали риторику, філософію, геометрію, географію тощо. Залишки такої гімнасії,

збудованої в IV – на початку ІІІ ст. до н.е., знайдено в Ольвії. Найзаможніші громадяни

давали нащадкам вищу освіту, яку можна було отримати в Афінах, Александрії тощо.

Великого значення в грецькому суспільстві надавали також фізичному

вихованню. У нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту, з яких

проводилися змагання (біг, метання диску, списа та м’яча, гімнастика, кулачні

бої, плавання, кінні змагання, стрільба з лука). Наприклад, з ольвійського

напису ІV ст. до н.е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії

(521,7 м). У Північному Причорномор’ї є знахідки панафінейських амфор,

якими нагороджувалися переможці спортивних змагань в Аттиці (Афіни).

Юнаки з Північного Причорномор’я рано включалися в суспільно_політичне

і військове життя.

Політика, релігія, міфологія, освіта були тісно поєднанні з раціональним

теоретичним мисленням та літературною творчістю. В античних державах

Північного Причорномор’я набули слави вчені – історики, філософи,

хроністи. Можна говорити також і про розвиток медицини.

Інтерес до історії й філософії не затухав протягом усього розвитку античних

держав. У своїх натурфілософських поглядах вчені того часу поєднували

логічну аргументацію, абстрактно_математичне мислення з художньо_

інтуїтивним осягненням світу як космосу. До відомих учених належить історик

Сіріск, який жив у ІІ ст. до н.е. в Херсонесі і описав історію свого міста. Він був

увінчаний золотим вінком і на його честь видано почесний декрет. На цей час

припадає життя вже згаданого ольвіополіта філософа Біона Борисфеніта та

боспорянина філософа Смікра. Він уславився справедливістю. Як і Сократ,

викладав своє вчення на перехрестях доріг, де завжди скупчувалося найбільше

людей. Відомим філософом був і Сфер Боспорський, який досяг великих

успіхів у науках, жив при царських дворах у Спарті та Єгипті. Сфер написав

близько 40 праць на різні теми: “Про світ”, “Про основи”, “Про атоми і образи”,

“Про царську владу”, “Посібник з діалектики” тощо.

Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення

розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла,

кістки (пінцети, гачки, зонди, голки, ложечки) знайдено при розкопках міст і

некрополів регіону. Їх малювали також на надмогильних стелах лікарів.

Місцеві лікарі вміли лікувати рани, опіки, різні хвороби, робити хірургічні

операції. Наприклад, в Ольвії відкрито залишки аптеки, де в мініатюрних

керамічних посудинах готувалися різні ліки і парфуми. Були відомі спеціальні

лікувальні заклади, де проводилося зцілення за допомогою сну і, можливо,

гіпнозу. На Боспорі відкрито святилища грецьким божествам у місцях

знаходження лікувальних грязей.

Уже в період колонізації північно_причорноморські греки добре знали епос

Гомера й архаїчну лірику. Однак про місцевих поетів залишилося дуже мало

свідчень. Якщо аналізувати їхню літературну спадщину, то необхідно

виділити віршовані почесно_вотивні метричні епіграми, епітафії, а також

ділову прозу. Почесно_вотивні епіграми висікалися на кам’яних стелах або

на постаментах для статуй на честь того чи іншого божества або героя. Так, у

перші століття нової ери ольвійські поети писали епіграми на честь своїх

обожнених героїв, зокрема Ахілла. У Борисфені, наприклад, знайдено

мармурову плиту (ІІ ст.н.е.) з восьмирядковим гімном на честь Ахілла.

У літературних пам’ятках античних держав найбільше збереглося ділової

прози. Тут перше місце посідають декрети й постанови, закони, присяги,

договори з іншими державами, накази, листи, складені переважно за грецькою

формою. Найбільше таких декретів знайдено в Ольвії. З літературної точки

зору найбільший інтерес становлять унікальні елліністичні декрети на честь

Протогена і Діофанта, присяга херсонеситів, деякі оригінальні ольвійські

декрети ІІ ст. н.е. У них простежуються характер і манера індивідуальної

творчості, вміння розповісти про значні історичні події й дати пояснення

тим чи іншим діям.

У Північному Причорномор’ї було досить поширеним листування. Через

відсутність і дорожнечу пергаменту й папірусу використовували черепки та

свинцеві пластини. Такі листи знайдено на Березані, в Ольвії і Керкінітіді

(VІ_V ст. до н.е.).

В античних державах архітектурна традиція існувала практично ціле

тисячоліття і особливо знайшла свій вияв у ранньосередньовічних містах

Криму1. Надбанням античного будівництва стала розробка прямокутного

планування міст. Житлові будинки об’єднувалися в квартали, вулиці

перетинались під прямим кутом, дороги мостили дрібним каменем, а вздовж

доріг прокладали водостоки. Однією з найважливіших особливостей

містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення

– стої, портики храмів. Створювали й декоративні прикраси суто функціо_

нальних споруд – міські брами, водорозбірні фонтани тощо.

Міста оточували фортечними мурами та вежами. У них формували

майдани чіткої квартальної структури, зводили споруди адміністративного та

громадського призначення – гімнасії, театри, будинки різних магістратур тощо.

У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема

розташування: верхнє місто, нижнє біля гавані та схили, що з’єднували їх.

Однак верхнє місто могло не мати акрополя. Саме такими були Ольвія та

Херсонес. На противагу їм у Пантікапеї та Мірмекії були добре укріплені

акрополі з двірцевими укріпленими будівлями на узвишшях.

У V–IV cт. до н. е. набуває поширення будівництво культових споруд,

зокрема храмів та олтарів. В античних містах_державах та найбільш визначних

святилищах цього регіону існувало не менше як півтора_два десятки храмів.

Серед них слід назвати залишки двох із них – Аполлона Дельфінія в Ольвії

(V ст. до н.е.) та храм у Пантікапеї (друга половина V–ІV ст. до н.е.). Храм

Пантікапеї мав шість колон, довжина головного фасаду становила 20 м, площа

– 800–1000 кв. м. Храм, з двоскатним дахом з черепиці, був збудований на

пагорбі (тепер – гора Митрадат) на багатоступеневому цоколі, таким чином

він панував над навколишньою місцевістю.

Високого рівня в Північному Причорномор’ї досягло будівництво і

декоративне оформлення поховальних споруд – склепів. Найвизначніші

пам’ятки цього типу відкрито в Боспорі. Тут уже в ІV ст. до н. е. зводили такі

величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів, багато склепів з

фресковими розписами стін. Найяскравішими пам’ятками цього напряму є

розписи склепів (ІІІ ст. до н.е.) першого кургану Васюринської гори.

Особливе місце серед боспорських розписних склепів належить склепу

Деметри в Пантікапеї (І ст. н.е.). Він став першим з боспорських розписних

склепів, які вдалося повністю оглянути і дослідити. Розписи виконанно в стилі

фрески. Крім статуї самої Де метри, знайдено зображення фігур Гермеса, німфи

1 Саме в Криму архітектурні та інші пам’ятки цієї доби трапляються буквально на кожному

кроці. Кримська земля – суцільний культурний шар, наповнений як залишками архітектурних

споруд, так і рештками давніх статуй, амфор, монет, черепиці, глиняного посуду тощо.

Наприклад, зараз керченське зібрання лапідарію нараховує більше двох тисяч одиниць і є одним

з найбільш представницьких і відомих у світі.

Каліпсо, Плутона. Серед інших зображень – птахи, коні, квіти, гірлянди з

листків, різні орнаменти.

Велику мистецьку та пізнавальну цінність становлять надмогильні

пам’ятники – стели. Спочатку вони являли собою рівні мармурові або

вапнякові плити, увінчані карнизом або фронтоном, на яких були тільки

написи. А з ІІІ ст. до н.е. на стелах зустрічаються рельєфи із зображеннями

небіжчиків, іноді їх родичів, різні сцени з життя померлих. Так, цікавими є

боспорські стели ІV–ІІІ ст. до н.е., в розписах яких переважають античні

художні традиції.

Пластичне мистецтво також відіграло важливу роль у житті північно_

причорноморських держав. Скульптури прикрашали храми, палаци і житло,

їх встановлювали на могилах. Спочатку багато скульптур були привізні –

першокласні копії творів таких видатних давньогрецьких скульпторів, як

Пракситель і Скопас. Зокрема, в Ольвії знайдено постамент статуї з підписом

Праксителя.

Основним матеріалом для скульптур був привезений мармур, місцевий

вапняк. Трапляються статуї, виконані з різних матеріалів. Скульптуру завжди

фарбували. Розписували брови, очі, губи, волосся і одяг. Фарбу брали воскову

і мінеральну. Але вона, як правило, була нестійка. Найбільшою стійкістю, на

думку вчених, відзначалася червона фарба.

Великі за розміром статуї встановлювали як у храмах, так і просто неба,

найчастіше – на культових ділянках або в спорудах культового призначення.

Відомі, наприклад, великі статуї левів з Ольвії (кінець ІV – початок ІІІ ст. до

н.е.), статуя Діоніса з Пантікая (початок ІV ст. до н.е.) тощо. Та до нас в основному

дійшли скульптури, призначені для невеликих закритих приміщень: Діоніса з

Тірітаки (кінець ІV – початок ІІІ ст. до н.е.), Афродіти (ІІІ ст. до н.е.), Деметри

(ІV ст. до н.е.), Кібели (І ст. до н.е.), Геракла (І–ІІ ст. н.е.) та інші з Пантікапеї.

Була поширена і анімалістична скульптура. Фігури тварин і птахів мали

завжди символічне значення і були самостійними витворами. Так, орел у греків

вважався царем тварин і ототожнювався з джерелом світла, родючості і

безсмертя; лев – символ мужності; бик – одна з постатей Зевса_громовержця.

Мистецько_естетичне начало відігравало значну роль у духовному

світогляді населення північно_причорноморських міст. Якщо за художнім

рівнем виконання вони і поступалися мистецтву великих культурних центрів

Еллади, то в ідейному продовжували грецькі традиції звеличення людини.

Провідне місце в розвитку образотворчого мистецтва належало живопису.

Пов’язаний з архітектурою, він найчастіше був декоративним.

Найбільша кількість пам’яток живопису збереглася в боспорських склепах

перших століть нової ери. Склепи еліти розписували яскравими фарбами,

повторюючи фрески житлових будинків. Звичайно розпис стін виконували

фрескою по штукатурці, не менш поширеним було й нанесення акварельних

або воскових фарб безпосередньо на чисту поверхню кам’яної плити. У

Північному Причорномор’ї не відоме ім’я жодного художника.

У живопису простежуються два основних напрями: сакральний і наївно_

реалістичний. Крім образів божеств, художники тих часів зображували

вершника та обожнюваних небіжчиків (розпис склепу, І ст. н.е., Пантікапей),

а також тварин, птахів, дерева, кущі тощо. Хоч художній рівень таких картин

невисокий, а стиль живопису носить умовний характер, проте й він цінний

для нас тим, що розкриває різнобічне життя, заняття, побут населення

античних держав у різні періоди. Майстри використовували найпростіші, знані

ними художні засоби – силует і контур, фас і профіль, червонувату, білу,

зелену, чорну фарби. З часом у розписах відтворюється рухливість фігур,

з’являється драматизм зображення. Живопис стає декоративним, переважають

квітковий та інкрустаційний стилі.

Серед численних сюжетів боспорського живопису перших століть нової ери

особливу увагу привертає зображення майстерні живописця на внутрішніх стінках

кам’яного саркофага з Пантікапея, в якому, певно, був похований сам художник.

Художника зображено в процесі роботи. Він сидить перед мольбертом, тримаючи в

правій руці металевий стрижень, на коліні – розкритий ящик з фарбами. Портрети в

круглих і квадратних рамках розвішані по стінах. Це поки що єдине в Північному

Причорномор’ї свідчення про існування станкового портретного живопису.

У всіх творах живопису застосовувалися лише стилізовані пейзажні мотиви.

Пейзаж мислився як окреме схематизоване дерево або гілка, листочок, рідше –

квітка. Лінія горизонту, сонце, місяць, зорі в жодній картині не показані.

Очевидно, це пояснювалося тим, що на них зображували потойбічне життя.

Визначну роль у повсякденному й святковому житті греків відігравав

театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й

Боспора. Серед знахідок, що підтверджують любов греків до театральних

вистав, слід назвати численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі

театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій

половині V ст. до н.е. Згадки про театр вміщені в декількох ольвійських

декретах.

Розкопано частково лише театр Херсонеса, який проіснував з кінця ІІІ ст.

до н.е. до VІ ст. н.е. Цей театр уміщував близько трьох тисяч глядачів. Напис

перших століть, знайдений біля театру, свідчить про проведення в Херсонесі

літературно_музичних змагань, до яких входили трагедія, комедія, сатирична

драма.

На превеликий жаль, імена акторів майже невідомі. Як і в інших полісах,

тут ставили твори уславлених грецьких драматургів і місцевих авторів. Але

найбільшою популярністю користувалися п’єси, дія яких відбувалася на

північних берегах. З них збереглася лише одна – трагедія Евріпіда “Іфігенія

в Тавриді”. Ми знаємо за назвами також “Скіфів” Софокла та “Скіфів і таврів”

Антифана. Про існування місцевих драматургів згадується в херсонеському

написі вже римського часу, де серед учасників музичних змагань названі

комедіографи.

Театральна традиція, пронесена крізь віки, втілилась у Міжнародний

фестиваль античної драми “Боспорські агони”, що пройшов в Керчі 1999 р.

Назва фестивалю нагадує давню Елладу, її великі культурні надбання були

створені в ім’я “агону” – чесного змагання громадян у різних сферах

суспільного життя, в тому числі в галузі художнього і театрального мистецтва.

Великого значення в грецькому суспільстві надавалося музиці. Вона

звучала під час усіх більш_менш значних моментів життя людини. З дитячих

років еллін не лише слухав музику й співи, а й сам навчався грати на лірі й

флейті, тому що це входило до шкільної програми. Сольний і хоровий спів

був обов’язковим під час багатьох релігійних свят, пісня звучала у весільному

обряді, вдома, у колі друзів. У Північному Причорномор’ї набули поширення

ліра (карбувалася на ольвійських та пантікапейських монетах), кіфара, арфа,

аулос (флейта), орган, сурма, труба. Орган відомий лише з однієї боспорської

фрески І ст. н.е. На ній зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося

в античному мистецтві: тріо з двох флейт і ручного органа.

На багатьох різних грецьких святах відбувалися музичні агони. Під час

підготовки до них з музикантами займалися спеціальні вчителі, чиї імена

збереглися в списках учасників змагань. Серед них були й вихідці з Північного

Причорномор’я, наприклад, боспорянин Ісія в ІІІ ст. до н.е. готував музикантів

до свята у Дельфах.

Високого рівня в грецьких полісах досягли художні ремесла. Ткацтво,

виробництво художньої кераміки, склоробне, деревообробне, косторізне,

шкіряне виробництва, грошова і військова справа оточували північно_

причорноморського громадянина у його повсякденному житті.

У Пантікапеї відкрито знаряддя праці ювелірів – глиняні тиглі та чашки

для виплавляння золота. Північнопричорноморські ювеліри виготовляли

справжні шедеври: золоті діадеми, прикрашені в центрі геракловим вузлом

(Херсонес і Артюхівський курган), золоті намиста з різноманітними підвісками

V–ІV ст. до н.е. (Пантікапей, Херсонес), срібні браслети кінця V ст. до н.е. із

кінцями у вигляді лев’ячих голівок (Пантікапей).

Багатство виробів різних ремесел в античних державах Північного

Причорномор’я не має аналогів у побуті інших народів Східної Європи. Рівень

розвитку художніх ремесел справив значний вплив на сусідні племена й

народи, що населяли територію України. Експорт різноманітних виробів

становив суттєву частку в торгівлі античних держав із сусідами. Найвагоміші

прогресивні досягнення в художніх ремеслах, грошовій і військовій справах

отримали подальший розвиток у пізніші часи.

Тисячолітня епоха античної цивілізації в Північному Причорномор’ї

безслідно не минула. Спочатку чужі для навколишнього середовища античні

міста і поселення в ході свого розвитку стали органічною складовою всього

північнопричорноморського світу. Завдяки постійній взаємоді античних міст

із місцевими племенами, їх взаємовпливу утворився своєрідний варіант

античної культури.

Прогресивна роль античних держав_полісів полягала насамперед у тому,

що вони вплинули на прискорення економічного, політичного, культурного

розвитку місцевих племен. Шляхом тісних контактів з античними містами

місцеве населення було втягнуте в постійні взаємовідносини з

найпередовішою на той час античною культурою. Цей процес торкнувся

скіфо_сарматських та зарубинецьких племен, багатоетнічної черняхівської

культури. Багато речей античного походження (амфори, червонолаковий і

скляний посуд, прикраси тощо) знайдено під час розкопок поселень предків

слов’ян. Модифіковані під впливом візантійської культури античні традиції

дійшли і до Київської Русі.

Поиск по сайту: