Традиції та спадкоємність культури Стародавнього Риму

Культура Стародавнього Риму проіснувала з VІІІ ст. до н.е. н.е. до 476 р.

н.е. Майже донедавна її не розглядали як самостійну культуру і не виділяли з

античної цивілізації. О. Шпенглер і А. Тойнбі, наприклад, вважали, що римська

доба була лише кризовою стадією античної епохи. Однак більшість сучасних

вчених стоять на тих позиціях, що Рим створив власну своєрідну та

оригінальну культуру зі своєю системою цінностей. Найперше вона

проявлялась у пануванні ідеї патріотизму, уособлювалася в богообраності

римлян та Риму як найвищої цінності, в громадському обов’язку служити

йому всіма силами, в даних долею численних перемогах та світовому

пануванні, в суворому дотримані закону і встановленим у мирний час

звичаям шанувати богів_покровителів сімей і родів.

Значення римської культури для світової цивілізації важко переоцінити.

Ще й зараз більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського

походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі,

образотворчому мистецтві, системі державного та приватного права,

адміністративного управління та форм організації суспільного життя.

За розрахунками римського історика Марка Теренція Варрона (І ст. до н.е.),

Рим було засновано 753 р. до н.е. братами_близнюками Ромулом і Ремом. Це

так званий царський період в історії римської цивілізації, який закінчився в

510 р. до н.е. Серед найпомітніших попередників Давньоримської культури

VІІІ–VІ ст. до н.е. є культура етрусків. Більшість учених вважають, що

етруски були малоазійського походження, але точний час і обставини

переселення їх досі невідомі (іл. 21).

Від етрусків римляни засвоїли поліпшені методи обробітку землі, почали

культивувати виноград, перейняли алфавіт, грецький пантеон богів та полісну

форму державного устрою. Етрускам вони зобов’язані побудовою підземного

каналу – Великої клоаки навколо Форуму, поширенням особливого типу

житла з центральною залою з отвором у даху – атрію, започаткуванням

гладіаторських боїв. У VІІ–VІ ст. до н.е. етруські ремісники передали

римлянам техніку металургійного виробництва, будівельного мистецтва та

архітектурних стилів. З етрусками пов’язувалися перекази про найважливіші

моменти, переважно легендарної історії Риму.

Крім етрусків, значний вплив на виникнення й розвиток римської

культури справили й інші давні народності, особливо оски. Вони населяли

південну Італію, мали своєрідну мову й писемність. Раніше від інших

народностей вони почали підтримувати тісні взаємини з грецькими

колоністами півдня Апеннінського півострова й стали провідниками

грецького культурного впливу серед місцевого населення, в тому числі й

серед римлян.

Первісна релігія в римлян була анімістична зі значними пережитками

тотемізму, на що вказує легенда про Вовчицю, яка вигодувала Ромула і Рема.

Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ

численними божествами, що опікувалися всіма силами природи та всіма

видами людської діяльності. Усіх божеств і духів римляни не уявляли в

людському вигляді, не ставили їм статуй, не будували храмів, проте виділяли

серед них головних богів – Юпітера і Марса.

Вирішальний крок до антропоморфізму римських культів зроблено в період

правління етруської династії. Крім основних громадських і хатніх культів, у

римському суспільстві дуже поширилося обожнення різних понять: слави (лат.

gloria), перемоги (лат. victoria), згоди (лат. concordia), доблесті (лат. virtus) тощо. З

часом у Римі з’явилося багато нових богів, запозичених здебільшого у греків.

Поступово утворився пантеон з 12 головних богів, які були римськими аналогами

грецького релігійного культу: грецька Деметра ототожнювалася з італійським

божеством усіх виробничих сил Землі, покровителькою хлібних злаків,

материнства та шлюбу – Церерою; Афродіта – з італійською покровителькою садів

та плодів – Венерою, яка пізніше уособлювала кохання і красу; Посейдон – із

Нептуном тощо. Релігія відігравала значну роль у житті римлян, але не

визначальну. На відміну від інших народів, римляни не вважали, що їхній устрій

освячений богами, які встановили свої норми моралі. Такий підхід до релігії давав

римлянам можливість більше зосередитися на дослідженні філософії.

Під впливом етрусків на Капітолії виник перший храм. З часом Рим

поступово прикрасився храмами та статуями, в храмах швидко виник

прошарок жерців – понтифіків, які докладно знали всі тонкощі культу і

стежили за його дотриманням. Як у Греції, так і в Римі жерці не складали

особливої касти, а були виборними посадовими особами.

Справою, достойною римлянина, вважалося вивчення права. У середині V

ст. до н.е. приймається кодекс римського права, знаменитий “Закон ХІІ таблиць”,

записаний на мідних пластинах і встановлений для загального користування

на Форумі, на ринках у римських колоніях. “Закон ХІІ таблиць” ліг в основу

подальшого розвитку римського права. Відхід від основного принципу

римського права – рівності всіх громадян перед законом свідчив про розкладання

античного суспільства та формування елементів майбутнього середньовіччя.

З V ст. до н.е. починається занепад етруських міст. У ІV ст. до н.е. Етрурія

потрапляє під владу Риму, і з тієї пори вже культура Римської республіки

відіграє провідну роль.

У період великих завоювань місто Рим, незважаючи на свою могутність,

не могло змагатися з пишними, правильно розпланованими містами

елліністичного Сходу. Саме завдяки грецькому культурному впливу в Римі

почали споруджувати базиліки – великі криті зали для зборів купців, судових

засідань тощо. Форум з портиками, колонадами, галереями став загально_

визнаним центром не тільки політичного, а й взагалі громадського життя в

місті. У Римі був побудований форум Романум – площа, навколо якої

розміщувались культові та громадські споруди: Табулярій (державний архів),

храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. На форумі були

встановлені позолочені скульптури богів.

У житловому будівництві виявляється майнова нерівність. На тісних

вуличках у центрі міста можна було побачити чотириповерхові неоковирно

побудовані дохідні будинки для незаможних. Для себе багатії почали

споруджувати домівки на зразок грецьких, оскільки для розміщення скарбів

мистецтва, захоплених в еллінських містах, старий римський дім, що складався

з атрію і спальні, був замалим і вбогим. Поза спальнею прибудовували другу

частину оселі з перистилем, обнесеним колонадою, а навколо концентрувались

житлові приміщення.

Тут, у перистилі, серед квітучих клумб і фонтанів, проходило життя сім’ї,

тоді як атрій служив для прийому гостей. У греків римляни запозичили не

тільки перистиль, а й бібліотеку та “ ойкос ” – велику залу для прийомів. Такий

дім уже годився для розміщення в ньому награбованих пам’яток мистецтва,

яких до міста прибувало дедалі більше. Так, з італійського походу 187 р. до н.е.

Марк Фульвій Нобіліор привіз не менше як 280 бронзових і 230 мармурових

статуй. Луцій Емілій Павел, розбивши македонського царя Персея, повернувся

до Риму з 250 возами, повними картин і скульптур.

В епоху Пунічних війн, що точилися 23 роки, в історії літератури Риму

відбулись важливі кроки: з’явився перший переклад “Одіссеї”, у Римі було

засновано школу для дітей римських нобілів, де викладали грецьку й латинську

мови, використовуючи тексти грецьких класичних авторів. Прославився

своїми комедіями Тіт Макцій Плавт. З’явилися написані грецькою мовою

“Аннали” – щорічний огляд, літопис Римської держави від міфічних часів до

найновіших подій війни з Ганнібалом. Через декілька десятиліть число

освічених людей у Римі, що вміли розмовляти й писати грецькою мовою,

помітно збільшилося. Протягом дуже невеликого часу в колі освічених римлян

встановлюється італійсько_грецька двомовність.

Війни на Сході значно розширили інтелектуальні горизонти молодого

покоління римлян, що відкрили для себе різнобарвний світ елліністичної

культури. Під впливом еллінізму поряд із самоповагою особистості

утверджувались самолюбство, гедонізм, зніженість. Дуже слушно висловився

Горацій, що суворий і непохитний у боротьбі за світове панування Рим

слухняно схилив голову перед величною грецькою культурою.

У духовному житті римлян найбільшого поширення набула епікурейська

філософія. Найповніше римський епікуреїзм відбито в поемі “Про природу

речей” Тіта Лукреція Кара, який жив у першій половині І ст. до н.е.

Тіт Лукрецій Кар (бл. 98 – бл. 54 рр. до н. е.) був великим оптимістом і вірив у

прогрес пізнання світу, могутність людського розуму, здатного оволодіти таємницями

буття. Поема “Про природу речей” і сьогодні вражає багатьма науковими перед_

баченнями, привертає увагу своєю поетичною досконалістю. Лукрецій чи не вперше в

античній літературі висловив ідею подальшого поступу, а не занепаду, який

пов’язувався автором з розвитком раціоналізму і матеріалістичного світогляду. Так,

подавши у V книзі власну розгорнуту концепцію історії людства, Лукрецій закінчує її

такими словами:

Все почалось од потреби якоїсь. До всього, багатий

Досвідом, розум дійшов, уперед поступаючи мірно.

Так на поверхню виходить помалу з перебігом часу

Винахід кожен, а розум людський додає йому блиску.

Бачили ж, як у душі одну думку висвітлює інша,

Поки вершини майстерності вперто сягає людина.

Популяризацією досягнень грецької філософії займався видатний діяч

епохи громадянських воєн, соратник Гая Юлія Цезаря (100–44 рр. до н.е.) Марк

Туллій Ціцерон (106–43 рр. до н.е.) – видатний оратор, філософ, письменник.

Трактати Ціцерона зробили грецьку філософську спадщину доступного як

його сучасникам, так і прийдешнім поколінням дослідників. Найбільшу славу

йому як оратору принесли промови на захист республіки.

Лірична поезія в Римі була представлена творами Гая Валерія Катулла

(84–54 рр. до н.е. ). Він складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, писав

ліричні вірші і вперше в античній ліриці прославив кохання як могутнє

почуття, що звеличує людину.

Вік Августа став не лише злетом римської цивілізації, а й “золотим” віком

поезії. Тоді філософія поступається літературі, а філософські роздуми органічно

вплітаються в поетичні твори. Виразниками ідеології нової епохи були Публій

Вергілій Марон (70–19 рр. до н. е), Квінт Горацій Флакк (65 – 8 рр. до н.е.) та

Публій Овідій Назон (43 р. д. н.е – 17 р. н.е.). Вергілій створив безсмертну

національну епопею “Енеїду”. Перу Овідія належать “Метаморфози” – збірка

поем на міфологічні теми про перетворення людей на рослин, тварин, зірки.

Горацій оспівував високу місію творця в поезії, який має не лише розважати, а

й учити. Майстер слова повинен прагнути досконалості, оскільки пересічність

не в повазі ні в богів, ні в людей, ні в книготорговців.

Творчий геній римлян яскраво виявився в архітектурі. Будували головним

чином споруди практичного призначення – міські дороги, мури, мости,

акведуки (водогін), базиліки, складські приміщення, цирки. До нашого часу

функціонує Аппієва дорога (312 р. до н.е.). Уздовж дороги розташовані сімейні

гробниці римської знаті. Було побудовано водогін Аква Аппія завдовжки 16

км 617 м – критий канал, місцями пробитий у скелі або складений з кам’яних

плит і піднятий на підпори, де цього вимагав рельєф місцевості. На межі ІІІ–

ІІ ст. до н.е. римські будівельники вперше використали міцний і водостійкий

бетон. Коринфський та композитний ордери стали улюбленими в римській

архітектурі.

Особливу сторінку в культурному розвитку стародавнього Риму являє

період римської імперії. В архітектурному мистецтві за часів імператорського

Риму приходить пишність і розкіш. Ідея величі Риму знайшла своє найяскравіше

втілення в грандіозних пам’ятках архітектури (іл. 22, 23). Тут малась на увазі

політична мета – підкреслити щедрість правителя і зберегти його ім’я в пам’яті

нащадків. Імператор Август прийняв Рим цегляним, а залишив його

мармуровим. Знаменитими спорудами славився форум Августа – площа,

обнесена муром, з храмом Марса на високому подіумі. При імператорі Веспассіані

та Титі у 75–80 рр. н.е. для гладіаторських боїв було збудовано величезний

амфітеатр Флавіїв, або Колізей (від лат. colosseus – колосальний). В основу його

покладено еліпс завдовжки 188 м і завширшки 156 м. Висота триярусної стіни –

50 м. Одночасно на арені Колізею могли вести поєдинок 3000 пар гладіаторів, за

яким спостерігали 55 тис. глядачів. Зовні амфітеатр був прикрашений колонами

доричного, іонічного та коринфського ордерів, розташованих в арках.

Новим словом в архітектурі став “храм усіх богів” – Пантеон, збудований

у 118–125 рр. н.е. за наказом імператора Адріана. Перекритий високим куполом

діаметром 43,2 м, цей храм вражає ідеальними досконалими пропорціями, а

техніка купольного перекриття була перевершена лише в ХІХ ст. Його

архітекторові, Аполлодору, належить ще одна споруда – форум імператора

Трояна (103–113 рр. н.е.). У центрі форуму стоїть сорокаметрова колона, від

п’єдесталу до капітелі облицьована плитками добутого в кар’єрах Луни

мармуру, на якому спіральною стрічкою викладено рельєфи 2500 різно_

манітних фігур. Рельєфи, що читаються зліва направо, роблять 23 оберти

навколо колони, нагадуючи “кадри” сучасних прийомів кінематографії.

На честь перемог імператорів споруджувалися особливі тріумфальні арки,

такі як арка Тіта, поставлена у 81 р. н.е. на честь перемоги імператора над

Іудеєю. Поширеними архітектурними спорудами були громадські лазні

“ терми ”. На кінець ІV ст. налічувалось 12 імператорських терм, що стали

місцем відпочинку та розваг. Вони могли вміщувати до 1600 чоловік. Одним

з “чудес Риму” вважаються терми імператора Каракалли (211–217 рр. н.е.). З

часом у містах імперії зводяться численні двійники римських споруд –

місцеві колізеї, амфітеатри і театри, здійснюється будівництво кілька_

поверхових палаців, терм тощо.

Видатним досягненням образотворчого мистецтва епохи римської імперії

є скульптурний портрет (іл. 24). Для нього характерна глибока життєва

правдивість та реалістичний метод, вміння передати неповторні індивідуальні

риси. Скульптурні портрети 70–90 рр. н.е. відзначаються підкресленою

виразністю (портрет імператора Веспассіана). Один з напрямів цього виду

мистецтва прагнув до максимальної зовнішньої фізіономічної схожості; інший

– поєднував римську точність у зображенні рис із засобами узагальнення, в

чому проявився вплив елліністичної культури. У цілому римській культурі

того періоду притаманне раціональне ставлення до навколишнього світу,

поєднане з умінням бачити дійсність у всій її різноманітності.

У портретах, створених у другій половині ІІ ст. н.е., скульптори досягають

глибокого психологізму в розкритті душевних почуттів людини. Образ людини

в портретному мистецтві Риму знаходить нові риси у ІІ ст. На жаль, зразків

високого портретного живопису не збереглось до наших днів. Портрети вико_

нувалися на дерев’яних дощечках, інколи на полотні в техніці темпери та воско_

вого живопису. У пластичному мистецтві до кращих творів цієї епохи належить

знаменита кінна статуя імператора Марка Аврелія (бронза, бл. 170 р.).

Мистецтво більше ніж коли виявляє інтерес до тонких відтінків стану душі.

Грубі та жорстокі обличчя рельєфних портретів, що прикрашають римські

саркофаги ІІІ ст. н.е., свідчать про войовничий та суворий дух римської

цивілізації. За цих часів знижується художній рівень образотворчого

мистецтва та монументальної архітектури.

Римляни досягли значних успіхів у розвитку наукових знань, хоч, на відміну

від греків, займалися лише тими науками, які мали практичне значення.

Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Гален (131 –

бл. 201) – лікар, природознавець, автор майже 400 праць з анатомії та фізіології

людини, терапії, фармакології, гігієни. Його дослідження мали великий вплив

на розвиток європейської медицини доби Відродження і Нового часу.

Прикладом енциклопедичності, узагальнення та систематизації набутих

знань є “Природнича історія” державного діяча та письменника Плінія

Старшого (бл. 62–бл. 113), у якій викладено питання астрономії, фізики,

географії, антропології, зоології, ботаніки, медицини, фармакології,

мінералогії, мистецтва тощо.

Однією із складових частин римської культури були різноманітні видовища,

які повинні були відволікати громадян від проблем суспільного життя та

негараздів. “Хліба та видовищ! ” – це гасло стає головним стрижнем римського

буття. Так, Цезар у 46 р. до н.е. наказав вирити на Марсовому полі штучне озеро,

на якому організував битву сірійського і єгипетського флотів, у якій брали участь

2000 веслярів та 1000 матросів. У цирках влаштовували криваві гладіаторські

бої та цькування хижаками полонених та перших християн.

Загальна риса інтелектуального життя перших століть імперії – значний

інтерес до філософії. Найбільше праць з етики, що стала переважаючим

напрямом вивчення, створив Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), що

належав до стоїків і користувався популярністю серед представників римської

знаті. У ІІ ст. н.е. як ідеолог стоїчної філософії виступав імператор Марк

Аврелій, який свого часу записав: “Час людського життя – мить, його сутність

– одвічна плинність, відчуття – невиразне, будова всього тіла – тлінна, душа

– нестала, доля – утаємничена, слава – непевна.”

Серед нижчих верств суспільства популярними були мандрівні філософи

– кініки, які часто виступали з гостро критичними висловлюваннями щодо

представників панівного класу. У ІІІ ст. н. е. виникла остання філософська

концепція античного світу – неоплатонізм, творцем якої був філософ_

ідеаліст, містик Плотін. Філософія часів імперії була своєрідним підсумком

античної філософії, вона підготувавши грунт для середньовічної схоластики.

Кризові явища в розвитку Римської імперії спонукали до пошуку нових

генераторів культурного розвитку. Сполучення елементів різних світоглядних

систем у пошуках єдиного ідеологічного підґрунтя не мали успіху, адже знайти

його в рамках філософії виявилося неможливим. Тому ідеологічні акценти

все більше зміщуються від філософії до релігії. Період імперії був часом

надзвичайного поширення різноманітних співіснуючих сектантських вчень,

містичних культів, переважно східного походження. Значно посилилась

тенденція до встановлення єдинобожжя замість пантеону богів: на єдину,

загальну для всієї імперії релігію з єдиним богом – Спасителем покладали

надію як на засіб збереження імперії. Такою релігією мало стати християнство,

яке вже протягом кількох століть існувало як опозиція до існуючих духовних

цінностей, а тому переслідувалось державою, вело боротьбу з іншими

релігійними та філософськими течіями. У 313 р. едикт імператора Костянтина

офіційно заборонив переслідування християн і визнав свободу віроспові_

дання в Римській імперії, що фактично означало перетворення християнської

субкультури на пануючу релігійно_ідеологічну доктрину.

У 395 р. відбувся остаточний розподіл Римської імперії на Західну і Східну

з центрами у Римі та Константинополі. Західна Римська імперія у 476 р.

припинила своє існування. Так відійшла в небуття стара імперія, але стала

надбанням історії антична культурна спадщина. Однак “римський міф” в

інтерпретації Тіта Лівія виявив надзвичайну живучість. Де в чому схожий на

“американську мрію”, він по_сучасному виразно показує, як завдяки доблесті,

патріотизму, мужності, дисциплінованості та волелюбству громадян маленьке

провінційне містечко можна перетворити на світового владику.

Поиск по сайту: